27-річна нігерійка Онах Узома Ассумпта (Blaqsauce), як і більшість іноземців, свого часу приїхала на навчання в Україну, але вирішила залишитися тут, навіть попри війну. Сьогодні вона працює моделлю, веде свій блог, носить вишиванку й навіть зробила татуювання у вигляді тризуба.
В інтерв’ю OBOZ.UA дівчина розповіла, чому на восьмому році проживання в Україні почала вивчати нашу мову, що думає про російськомовних українців та ким з українських знаменитостей по-справжньому захоплюється. Також Ассумпта порівняла зі зрадою своє повернення до Нігерії та зізналась, як пережила бодішеймінг і расизм.
– Ассумпто, сім років тому ви переїхали до України. Я так розумію, що, як і більшість іноземців, для того, щоб навчатися на медичному факультеті? Чому зараз ви працюєте моделлю, а не за професією?
– Сім років тому я приїхала в Україну з дуже практичною метою – вивчати медицину. Як і для багатьох іноземних студентів, Україна на той час була популярним місцем для здобуття медичної освіти, а якість освіти в поєднанні з доступністю зробили її чудовим вибором. Однак під час навчання я не дозволила згаснути моїй любові до мистецтва: творчого моделювання, створення контенту та storytelling. Це велика частина того, хто я є і що робить мене щасливою. Я завжди виражала себе через моду, танець, культуру, фотосесії та соціальні мережі. Це дало мені голос, спосіб спілкуватися з людьми з різних середовищ.
Однак я зовсім не відмовляюся від медицини. Насправді я вже планую розпочати стажування, але одне я знаю напевно: я не припинятиму створювати контент чи займатися моделінгом! Бо хто сказав, що я не можу мати і те, й інше? Або що я мушу бути нудною лікаркою? (сміється). Цей шлях дозволяє мені бути повністю собою, будувати власний бренд, надихати інших і робити свій внесок у справу, яка є дуже близькою моєму серцю.
– Що вам було відомо про Україну на момент переїзду?
– Перед переїздом я знала, що Україна – це прекрасна країна з потужними академічними програмами для іноземних студентів. У 2017 році я познайомилася з українцем у Нігерії – чоловіком моєї подруги. Він багато розповідав мені про Україну, про те, скільки африканців приїжджають сюди на навчання.
Я бачила фотографії старовинної архітектури Києва, була вражена, наскільки красивий український традиційний одяг, а коли подруга моєї мами розповіла нам, що її син навчається в Україні на комп’ютерних науках, це дало моїм батькам надію, що принаймні я вже матиму там одного знайомого (сміється). Тоді я не знала, що так сильно закохаюся в цю країну.
– А якою є ваша країна? Що найбільше любите та цінуєте у Нігерії, за чим сумуєте?
– Нігерія – моя Батьківщина. Це тепла, галаслива, барвиста і сповнена життя країна, а нігерійці – одні з найвитриваліших людей у світі. Я люблю нашу культуру, нашу їжу, нашу музику, наш гумор. Ми вміємо радіти життю навіть у скрутні часи.
Найбільше я сумую за почуттям спільності, теплотою мого народу і, звичайно, за їжею. Бо ніщо не зрівняється зі справжнім нігерійським рисом джолоф або суя (м’ясо на грилі, покрите меленим перцем чилі, арахісовою пудрою та іншими місцевими спеціями. Готується на барбекю на паличці. Це один із найвідоміших нігерійських делікатесів. – Ред.), приготованим зі справжніх інгредієнтів, а не з тих, які я бачу тут (усміхається). А ще я постійно сумую за вечірками та Різдвом у Нігерії.
– Чи не думали повернутися до Нігерії, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії? Що казали вам рідні? Яким запам’ятався той день?
– Це був один із найстрашніших моментів у моєму житті. Моя родина благала мене повернутися додому! Я досі пам’ятаю той день – прокинулася від звуку сирен, повідомлень від близьких. Хоч у мене й була паніка, але щось всередині мене казало: “Будь сильною”. Я не хотіла, щоб страх керував моїм життям. Я вже побудувала дім, спільноту і життя тут, в Україні, тому вирішила залишитися.
Та моя мама продовжувала благати мене поїхати хоча б до сусідньої країни – вона не хотіла втрачати єдину дочку. Мені не подобалося, що мама плаче, тому зрештою я поїхала до свого дядька в Німеччину. Але моє перебування в Європі тривало недовго. Я відчувала такий сильний зв’язок з Україною, що постійно шукала приводів, щоб повернутися. З того часу я поверталася чотири рази, і щоразу ми з мамою сварилися через це!
Я вирішила поїхати до Нігерії та поговорити з нею, можливо, вона почувалася погано ще й тому, бо не бачила мене п’ять років. У нас із мамою відбулася довга розмова, яка все змінила. Тепер вона підтримує мене всім серцем і молиться за мене. Вона навіть каже, що я надихаю її. Водночас не може уявити, як я можу так сильно любити Україну, що хочу бути з українцями навіть у хаосі.
Україна прийняла мене, українці підтримували мій бізнес, тому покинути їх зараз – це як зрада. Я знаю, що не можу воювати, але я можу використовувати свій голос, я можу робити пожертви на користь військових, я можу бути волонтеркою. Я роблю все, що потрібно, тому що я розумію, за що ви боретеся.
– Тобто ваші батьки підтримують рішення жити в Києві, який під постійними російськими обстрілами?
– Мої батьки турбуються про мене, це природно. Але вони навчилися довіряти моїй силі та моїм рішенням. Вони просто моляться за мене. Звичайно, бувають ночі, коли важко, коли над містом літають дрони та ракети. Але Київ став моїм домом. Покинути його – це як залишити частину себе. Я вірю в цю країну та її народ, і ця віра дає мені силу.
– Як ви сама собі пояснюєте любов до України, яка, очевидно, є настільки сильною, що навіть зробили татуювання у вигляді тризуба, носите вишиванку та інші національні символи? Що б ви сказали тим, хто, можливо, вважає таку любов “показовою”?
– Моя любов до України не є показовою. Вона справжня. Вона зростала з часом – від іноземної студентки до людини, яка справді відчуває зв’язок із цією землею. Ще на першому курсі університету я купила свою першу вишиванку та співала українські пісні. Мої викладачі знали про це, просто зараз про мене дізнаються все більше людей, і якщо ви переглянете мою сторінку, то побачите фото навіть із 2019 року, на яких я у вишиванці.
Татуювання тризуба – це не просто символ. Чесно кажучи, для мене це тату означає більше, ніж можу пояснити. Я походжу з християнської родини, у нас так не заведено. Але я зробила це татуювання в березні 2022 року – майже одразу після початку повномасштабного вторгнення. Головна ідея полягала в тому, щоб намалювати тризуб і написати під ним дату вторгнення, тому що я хотіла носити з собою пам’ять про Україну, куди б не поїхала. Але майстриня відмовила мене ставити дату, мовляв, я колись пошкодую, і вона навіть може мене травмувати. Тільки потім я дізналася, що вона росіянка.
Носити вишиванку, вивчати мову, шанувати культуру – все це є частиною того, як сильно я поважаю і ціную Україну. Це мій спосіб сказати: “Я тут із вами”. А хейтерам я б нагадала, що любов не потрібно нікому доводити! Справжня любов говорить голосніше за слова. А моя говорить діями.
– Чому ви вирішили почати вчити українську мову саме зараз? Навіть сплачуєте за це додаткові кошти.
– Я вирішила серйозно вивчати українську мову, тому що хочу повністю інтегруватися, а не просто жити тут. Мова – це сила. Це ідентичність. І я це поважаю. Я також розмовляю російською, бо вивчала її в університеті у 2018 році. Тоді це було нормально, бо більшість людей у Києві розмовляли цією мовою, але зараз я вирішила перейти на українську й вивчати її з нуля, знову ж таки, з поваги до країни, в якій живу. Чесно кажучи, це дуже важко. Я оплачую уроки, бо хочу вивчити правильно, а не просто “для галочки”.
– А як ви ставитесь до українців, які продовжують розмовляти російською? Що б ви порадили їм із власного досвіду?
– У кожного свій шлях, але особисто я вважаю, що мова – це спосіб проявити любов і повагу до нації, з якою ти живеш. Водночас я не вважаю, що українців потрібно дискримінувати тільки через російську мову. Я не надаю російській мові такої великої сили і значення, це просто мова, так само, як я розмовляю англійською чи французькою. Тому ця боротьба й ненависть одне до одного лише створюють ворожнечу, а це неправильно, бо українці повинні бути разом у ці важкі часи.
Моя порада: робіть маленькі кроки щодня. Дивіться фільми, практикуйте з друзями, говоріть, навіть якщо ваша українська не ідеальна. Я роблю це щодня. Так, я постійно помиляюся, та все одно продовжую.
– Можна поцікавитися, які саме фільми?
– Мені подобається дивитися сучасні українські серіали та фільми з повсякденною мовою, наприклад, комедія “Велика прогулянка”. Також я люблю музичні шоу та інтерв’ю, тому що вони допомагають мені засвоїти природну розмовну українську мову. Зазвичай я дивлюся з українськими субтитрами. Це мій секретний трюк (усміхається).
– Як щодо українських страв? Які найулюбленіші? Можете щось приготувати із традиційної кухні?
– О так, я люблю українську кухню! Мої улюблені страви – борщ, вареники та сирники. Я навіть готувала борщ із любов’ю і додала трохи нігерійських спецій (сміється). Їжа – це такий чудовий спосіб поєднати культури.
– В інтерв’ю блогерці Ангеліні Пичик ви казали, що для комфортного життя в Києві потрібно близько двох тисяч доларів. На вашу думку, чи вдається українцям стільки заробляти при мінімальній зарплаті у 8 тис. грн і при цьому ще й донатити? Взагалі – якими видаються вам українці?
– Коли я казала це, то, звичайно, мала на увазі саме комфорт, а не нормальне життя, адже для кожної людини це по-різному. І я не говорила про зарплати. За роки життя в Україні я зустрічала дійсно успішних українців у різних сферах бізнесу.
Українці мене вражають. От справді. Вони в чомусь подібні мені до нігерійців, тому що ми також прагнемо успіху, незалежно від того, з якого середовища походимо. А сила, стійкість, те, як люди допомагають одне одному, навіть коли у них небагато, – це надихає.
– Чи доводилося вам стикатися з расизмом чи бодішеймінгом в Україні?
– Так, як і в багатьох країнах, я поставала перед проявами расизму та знущаннями з моєї зовнішності. Навіть зараз у коментарях до моїх дописів періодично з’являється українка, яка бажає мені смерті, лає, називає моє тіло потворним і запитує, чому я в її країні. А все через невинне відео, на якому я втішаю українську дитину під час бомбардування. Деякі навіть писали мені, що вони б воліли мати російського ворога замість “негра” (вживають щодо мене саме це слово!).
Але водночас я зустріла неймовірних українців, які захищали мене та виявляли доброту. Я навчилася поводитися впевнено. Я знаю, хто я, і не дозволю ненависті визначати мене! І якщо вже на те пішло, ці досвіди зробили мене сильнішою, дали мені голос, який чути далі!
– Нещодавно вас запросили на програму “Сніданок з 1+1”. Якщо можете, то розкажіть детальніше.
– Так, це для мене була велика честь! Запрошення на програму “Сніданок з 1+1” стало для мене важливою подією. Воно показало мені, як далеко я просунулася – від іноземної студентки до людини, яку бачать і чують на національному телебаченні України. Звісно, я нервувалась, але все одно дуже пишалася собою! Ми говорили про мою історію, мою любов до України та мій шлях як творчині контенту (блогерки).
– Ким з українських знаменитостей ви захоплюєтесь?
– Я захоплююся alyona alyona, Jerry Heil – вони просто неймовірні! Ще мені подобається блогер Міша Лебіга, те, як він допомагає суспільству. Також Джамала і, звичайно, президент Володимир Зеленський – не тільки за їхні таланти, а й за їхню силу, ідентичність і послання, які вони несуть через свою музику, контент. Вони сильні люди, і вони надихають мене.
– Відео, де ви їдете в машині, співаючи пісню Teresa & Maria Jerry Hail та alyona alyona, зібрало багато лайків та коментарів, зокрема від самих виконавиць. Тоді ви сказали своїм підписникам, щоб вони не боялися мріяти. Які ще мрії ви б хотіли реалізувати?
– Той момент був особливим – я заспівала цю пісню і побачила в коментарях, що вони обидві помітили! Це нагадало мені, що мрії є реальними… І, що цікаво, я навіть не планувала, що відео стане вірусним. Насправді я не вважала його гідним Instagram, але все одно опублікувала.
У мене багато мрій: створити глобальну креативну платформу, підтримувати культурний обмін між Африкою та Україною, розвивати свій бренд у всьому світі та справляти вплив через свої розповіді (storуtelling). І повірте, я тільки починаю! Також я хочу запустити в Україні телешоу, в якому зможуть взяти участь українці, африканці та американці.
Я пишаюся Нігерією та ношу її у своєму серці, але Україна дала мені не тільки освіту, а й другий дім, голос і мету.
Читайте також на OBOZ.UA інтерв’ю із зірковою фотографкою Аліною Квіткою – про Imagine Dragons із прапором України, Playboy на фронті й розчарування в Туреччині: “Залужному було некомфортно – це помітно”.
А ще на OBOZ.UA інтерв’ю з японцем Котаро Хісада, який вивчив українську мову та підкорив мережу піснею Івасюка.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!
