Чи справді мухомор має цілющі властивості? Інтерв’ю з мікологинею

Збирання грибів, схоже, стає новим національним «видом спорту». Хвилю захоплення «тихим полюванням» пов’язують з карантином під час пандемії ковіду, коли всі заклади були закриті, і люди шукали, де можна приємно провести час поза домом.

Сьогодні в лісах неподалік мегаполісів – натовпи грибників. Чи не станеться так, що невдовзі в цих місцинах шапинкові перестануть рости? І взагалі, як швидко виростає гриб та звідки взялися в наших лісах фламуліна і химерні малинові гриби, схожі на морську зірку? Чи справді мухомор має цілющі властивості?

З цими питаннями вирушаємо на пошуки мікологів. Ні, це не інтригуючий мовний трюк, а констатація факту – науковців, які вивчають гриби, в Україні вкрай мало, тому з усього різноманіття видів у нас описано та досліджено менше 10%. 

На допомогу мікологам прийшли… соцмережі. Українці в «грибних» групах виставляють фото знайдених у різних місцевостях незвичайних грибів, й інколи це допомагає вченим скласти уявлення про розповсюдженість того чи іншого виду, розповідає Марія Шевченко, наукова співробітниця відділу мікології Інституту ботаніки НАН України.

Розмова з науковицею дає відповіді на багато прикладних питань, які хотіли б поставити пересічні грибники, та водночас підтверджує те, про що ви здогадувалися: гриби справді є одними з найзагадковіших створінь на землі.

Скільки речовин з вибухівки накопичили гриби – досліджуватимемо десятиліттями

У лісах неподалік великих міст є ділянки, де люди «викошують» всі гриби. Чи не станеться так, що невдовзі шапинкові там просто перестануть рости?

Це залежить від конкретного виду гриба. Для прикладу наведу білий гриб, який останніми десятиріччями масово заготовляють в окремих регіонах України, але на його поширеність це не надто впливає. Але є й уразливі види, для яких масовий збір стає згубним.

Наприклад, бараняча голова – грифола листувата (Grifola frondosa), яка росте на дубах. Це доволі рідкісний їстівний гриб, внесений до Червоної книги України. Збір його може суттєво знизити виживання цього виду в природі.

Нагадаю: те, що грибники збирають, називається плодовим тілом. Це репродуктивні структури, які слугують розмноженню гриба: вони утворюють спори, що поширюються тваринами, вітром, іноді людиною. Вегетативна ж частина, за допомогою якої гриб росте, – міцелій – знаходиться в певному субстраті: це може бути ґрунт, лісова підстилка, деревина. У мікоризоутворюючих грибів, тобто білих, підберезовиків, бабок, сироїжок, він розташований у ризосфері ґрунту, тобто навколо коріння рослин.

Гриби потерпають не тільки від масового збору – багато важить антропогенне навантаження: витоптування, їзда машин, мотоциклів, залишене в лісі сміття, яке розкладається і додає в екосистему непритаманні їй речовини й бактерії. Гриби не утворюватимуть плодових тіл, якщо порушиться ця екосистема.

Як довго не можна збирати гриби в районах, де були інтенсивні бойові дії, наприклад, у Мощуні під Києвом чи в околицях Чернігова? Адже земля отруєна речовинами, які є у вибухівці, а гриби добре абсорбують шкідливі речовини з довкілля. 

Без ґрунтовних досліджень важко відповісти на це запитання. Маємо безпрецедентний рівень забруднення довкілля і знищення цілих біоценозів внаслідок воєнних дій. Різні види грибів можуть накопичувати в міцелії важкі метали і радіонукліди в різній кількості, тож треба досліджувати, якою мірою ці речовини з часом переходять у плодові тіла грибів. Вивчення наслідків впливу бойових дій на природу – це завдання на цілі десятиліття.

Зараз колеги-ботаніки досліджують зміни на дні Каховського водосховища і спостерігають за сукцесійними (послідовними та незворотними – «Главком») змінами рослинності в місцях падіння артилерійських снарядів. Для грибів подібних досліджень, на жаль, не проводили. Та й мікологів в Україні дуже мало – можна перелічити на пальцях рук, тож в умовах обмеженого ресурсу про такі дослідження зараз не йдеться.

Гриби з Чорнобильської зони, хоча б з тих секторів, що подалі від реактора, вже можна їсти? 

Після вибуху у 1986 році забруднення йшло хвилею, залежно від потоків повітря, і найбільше були уражені північні й північно-західні райони Київщини та Житомирщини. Якщо напіврозпад таких елементів, як йод і цезій, не надто тривалий (йоду – 8 днів, цезію-137 – 30 років), то є ділянки, уражені радіоактивними ізотопами урану та плутонію, напіврозпад яких – тисячі і навіть мільйони років. Гриби здатні накопичувати радіоактивні ізотопи. Тому навряд чи варто збирати гриби в Чорнобильській зоні, а особливо на півночі зони.

У чому схибила Червона книга

У Червону книгу України, за даними, що є у Вікіпедії, внесено 57 видів грибів. Подивишся на фото деяких – і дивуєшся: невже ці екзотичні створіння, скажімо, квітохвісник Арчера, є «місцевими мешканцями»? А якщо це не «автентичні» види, то чому охороняються законом?

Інформація у Вікіпедії застаріла – це дані станом на 2009 рік, коли вийшло друком останнє видання Червоної книги України. Згідно з законодавством, Книга повинна виходити друком щодесять років. З різних причин четверте видання так і не вийшло. Але накопичилися нові наукові дослідження щодо біорізноманіття в Україні, вони затверджені Науковою комісією з питань Червоної книги, у 2021 році вийшла відповідна постанова уряду. Отже, науково обґрунтовано необхідність внесення до Червоної книги України ще 20 видів грибів та виключення дев’яти видів, зокрема, згаданого вами квітохвісника Арчера (Clathrus archeri), а також мутина малинового (Mutinus ravenelii).

Щодо цих двох видів було науково обґрунтовано їхнє заносне походження.

Квітохвісник Арчера та мутин малиновий – це тропічні та субтропічні види, які потрапили на територію України, найвірогідніше, з ґрунтом декоративних рослин. Оскільки на наукові експедиції гроші не виділяються, мікологів мало, кількість локацій, де виявили ці види у 1990-х роках, була мізерною, то обидва вони потрапили в Червону книгу. Звісно, помилково.

Після занесення у 1990-х на територію Криму та західної України вони поводилися як класичні інвазивні види, іншими словами – як загарбники: так, квітохісник Арчера до сьогодні охопив увесь західний регіон і продовжує поширюватися аж до центральної України.

Інша причина виключення з Червоної книги України у зморшка степового. Моніторингові дослідження останнього десятиліття показали, що цей ранньовесняний вид доволі розповсюджений у степовій зоні, а отже, йому не місце у Червоній книзі. З’ясувати його поширеність мікологам допомогли аматори. Останніми роками ми почали долучати до польових досліджень учасників спільнот грибників у соцмережах. Такі спільноти об’єднують по 30-50 тисяч учасників, ці люди постійно обходять свої локації і виставляють у групах фото незвичайних грибів, що дозволяє вченим збирати інформацію про різні види грибів і відстежувати їхнє розповсюдження.

Відомо про негативний вплив на екосистему занесених з інших країв рослин-агресорів, насамперед американського клена, червоного дуба, псевдоакації – робінії. А як щодо грибів? Чи не станеться так, що «прибульці» з часом витіснять місцеві види в певних регіонах?

Поява таких видів грибів і рослин – це наслідок глобалізації. Адвентивні (занесені на територію країни чужорідні види – «Главком») види грибів, на відміну від рослин, в Україні почали досліджувати відносно недавно. Абсолютна більшість серед них – тропічні і субтропічні види, занесені до нас із ґрунтом, декоративними рослинами чи іншими вантажами. Тому найчастіше їх виявляють в оранжереях, теплицях ботсадів, парків. Водночас ці види грибів усе частіше почали реєструвати у південних регіонах, що може свідчити про потепління клімату. 

Так, є небезпека, що вони можуть стати інвазивними, тобто поширитися у природному середовищі і витісняти місцеві види грибів. 

Сьогодні чимало людей захоплюються «зимовим опеньком» фламуліною, юдиним вухом, трутовиком сірчано-жовтим. 10-15 років тому на них ніхто б і не глянув, вважаючи поганками. Це значить, що уявлення українців про їстівні гриби розширилися, чи це занесені види, які розповсюдилися в наших лісах?

Це наші природні види. Насправді в Україні з двох тисяч видів шапинкових грибів їстівними є майже 500, але люди активно збирають лише кількадесят видів.

Захоплення видами, про які ви кажете, я б пов’язала з популярністю соцмереж і поширенням знань про гриби. І фламуліна, і трутовик сірчано-жовтий віддавна існували в наших листяних лісах, просто раніше люди на них не зважали, а тепер, накопичивши знання, починають їх брати до кошиків, відкривають для себе нові їстівні види.

А суперделікатес, найдорожчий гриб трюфель, яка його доля? Він ще зустрічається в природі?

В Україні ідентифіковано кілька видів трюфелів, серед них більш поширені трюфель літній (або їстівний) і трюфель зимовий. Літній трюфель трапляється переважно в дубових та букових лісах на заході, але трапляється і в лісостепу і також був зареєстрований у Криму. Унаслідок активного збору цей вид був практично знищений ще на початку XX століття. Постановою від 2021 року його внесено до Червоної книги України.

Трюфель зимовий трапляється в західних регіонах, але до Червоної книги ще не внесений, хоча також є вкрай рідкісним.

Яке покарання за збір «червонокнижних» грибів?

Сума штрафу мізерна – від 17 до 51 грн для громадян, за збір грибів на території природно-заповідних об’єктів – від 425 до 850 грн. Але важко зафіксувати такі порушення і довести в судовому порядку, що саме ця людина зібрала саме ці гриби.

Уявіть, хтось із свідомих громадян викликав поліцію, але навряд чи поліція розбирається у видах грибів з Червоної книги. У нас система відстеження і покарання за збір грибів та рослин з Червоної книги, на жаль, не врегульована.

Які гриби їв Шевченко?

Чи відомо про лісові гриби, які зникли через діяльність людини?

Звичайно. Із тих, що занесені в Червону книгу, це, до прикладу, саркосома куляста (Sarcosoma globosum) – великий гриб, який реєструвався в Україні всього один раз у межах Київської області, і це було більш ніж 80 років тому.

Ще один цікавий гриб зі статусом зниклий – амілоцистіс лапландський (Amylocystis lapponica). Цей трутовик з рожевуватим при зламі забарвленням росте тільки у пралісах на великих мертвих стовбурах ялин. Його реєстрували в Закарпатті в 1930-х роках, і відтоді його ніхто не бачив. Утім, кілька років тому наш колега виявив цей вид у подібних локалітетах у Карпатах. 

Рівень дослідження грибів і в Україні, і у світі не можна порівняти з рівнем вивченості рослин. Рослини вивчені значно більше. А от щодо грибів, то щороку у світі описують близько 2000 нових таксонів (спрощено кажучи, видів – «Главком»), а на території України мікологи фіксують десятки раніше невиявлених видів. 

Видове різноманіття в Україні вивчене настільки мало (менше 10%), що сьогодні ми навіть теоретично не можемо назвати ймовірну кількість видів грибів. Можна сказати, що в нас існує приблизно 2000 видів шапинкових грибів, але це дуже умовна цифра. 

Я вже казала, що мікологів в Україні дуже мало; до того ж, всі фахівці мають свою спеціалізацію, вивчають конкретну групу грибів. Отже, загальних фон дослідження занадто низький, щоб можна було стверджувати, що такий-от вид рідкісний, такий – надто поширений, а отакий ще не реєстрували.

Гриби ми реєструємо за наявністю плодових тіл, тобто зібрали у природі, принесли в лабораторію, подивилися під мікроскопом. Але плодові тіла можуть і не утворитися, наприклад, у зв’язку з погодними умовами. Бувають гриби, плодові тіла в яких утворюються раз на кілька років, і ми просто не знаємо про наявність їх на цій локації, хоча міцелій там може існувати. У цьому полягає складність вивчення різноманітності грибів у природі.

У Шевченка є рядки в поемі «Сон»: «Цариця небога, мов опеньок засушений, тонка, довгонога». Наші предки 200-300 і більше років тому споживали ті самі гриби, що й ми зараз? Умовно кажучи, чи козацька старшина, Гонта, Шевченко їли такі самі опеньки, лисички і білі, чи ласували іншими видами, які через зміну екології та техногенні чинники вже зникли? 

Еволюція грибів – тривалий процес, який сягає сотень мільйонів років. 100-300 років – для еволюції це просто мить; це як помах повік. Тому навряд щось змінилося в «грибній» ситуації за кілька століть. 

Зазирнувши у наукові колекції кінця ХІХ ст., швидше за все, ми побачимо ті самі шапинкові гриби, які збираємо в лісах сьогодні. Щоб підтвердити це, можна звернутися до Національного гербарію Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Частиною цієї колекції є мікологічна, вона налічує 80 тисяч зразків грибів.

Білий гриб виросте за добу, але не у вас на дачі

До прикладних питань, які цікавлять кожного любителя «тихого полювання». Буває, кілька років на одній галявині у «високий сезон» рясно виростали білі, наступного року приїздиш – там порожньо. Чому так стається?

Гриби приурочені до існування лісу, до певного етапу життя дерева, з яким вони пов’язані. Дуже просто це можна проілюструвати на прикладі маслюків.

Протягом першого року життя сосни відбувається мікоризація, тобто міцелій наростає навколо кореневої системи сосни, а плодові тіла починають інтенсивно утворюватися від другого до п’ятого року розвитку дерева, опісля – міцелій лишається, але кількість плодових тіл поступово зменшується, і на якомусь етапі, коли сосна виростає, вони просто перестають утворюватися.

Це доволі складні симбіотичні взаємозв’язки.

Коли їхати по гриби після того, як пройшли рясні дощі? 

Грибам властива сезонна і річна динаміка утворення плодових тіл. Крім того, є види, які можуть плодоносити раз на п’ять або навіть десять років.

Є види, для яких комфортна нічна понижена температура, скажімо, гливі потрібна дуже низька температура – близька до нуля, або навіть невеликі заморозки. Для кожного виду існують певні специфічні умови, за яких утворюватимуться плодові тіла.

Наукові дослідження свідчать, що більшість шапинкових грибів за сприятливих температур починають виростати на 5-7 добу після опадів.

Як швидко виростає гриб?

Дуже швидко. За сприятливих умов деякі види демонструють скажений тургор, тож повністю розвинене плодове тіло може вирости навіть протягом кількох годин. Скажімо, для маслюків цього достатньо.

А для білого гриба? Скільки часу треба, щоб він виріс розміром з блюдце?

Добу і більше.

Дехто, знайшовши червивий гриб, розрізає його на шматочки і розкидає навколо. Це справді сприяє розмноженню грибів?

Спороносна частина – гімонофор – знаходиться на нижній частині шапинки. Якщо гриб червивий, то значить він уже старий, і більшість спор вже висипалися, хоч якась частина ще лишається. Тобто плодове тіло вже виконало свою функцію. Мільйони років гриби поширювалися без допомоги людей і поширюватимуться далі, якщо люди не знищуватимуть їхнє середовище існування.

У садових центрах продають міцелій у пакетиках. Чула, що зрідка приймаються опеньки, шампіньйони, гливи, але не чула, щоб комусь пощастило виростити на садовій ділянці лисички чи білі. Усім грибам потрібне відповідне середовище, це зрозуміло, але чому опеньки можуть вирости, а білі – ніколи?

Нашим колегам, які займаються експериментальними екологічними дослідженнями, приносили такі пакетики з магазинів із начебто спорами грибів. Вони дослідили, що в усіх випадках у пакетиках було будь-що, якась перемелена суспензія невідомого походження, але не гриби.

Чому можна легко виростити опеньок, фламуліну, гливу і не можна виростити білий гриб? Це пов’язано зі способом живлення цих грибів. Глива і фламуліна – ксилотрофи, вони харчуються деревиною, і їх цілком можна виростити на деревних колодах, тирсі тощо.

Відповідальні продавці вирощують посівний міцелій на зерні або соломі, він повинен бути свіжий, живий і зберігатися у спеціальних умовах. Зараз можна купити готові блоки для вирощування грибів. Їх поміщають у спеціальні умови, і дотримуючись відповідної температури, рівня вологості тощо, можна вирощувати навіть вдома й опеньки, і гливи дивовижних кольорів – рожеві, жовті. 

Із білими грибами і лисичками все складніше, тому що ці види утворюють мікоризу не на деревині, а з рослинами. Самі по собі вони не можуть жити, тобто цим грибам потрібна рослина, її коріння, яке вони мікоризують, і через певний час можуть утворити плодові тіла. Якщо ваша ділянка знаходиться посеред лісу, де поряд багато дубів, берез, сосен, то є вірогідність, що у вас виросте білий гриб або маслюк, але посеред городу вони рости не будуть.

Мікродозинг і поїдання мухоморів

У групах грибників все частіше пропагують маремуху з сімейства мухоморів, яка «від усього допомагає». Вона справді не отруйна та має цілющі властивості?

Маремуха – це мухомор сіро-рожевий, він належить до умовно їстівних видів. Єдина небезпека – маремуху можна сплутати з доволі схожим і надзвичайно отруйним мухомором пантерним. Але так, споживати маремуху після відварювання можна. Щодо її цілющих властивостей… Наукових підтверджень цьому я не знайшла.

Зараз активно почали збирати навіть мухомор червоний. Буцімто в мікроскопічних дозах він має лікувальний ефект. Що ви скажете про нову моду на мікродозинг?

Мікродозинг – як гомеопатія, не має відношення до науки. Існують медичні препарати, які містять отруйні речовини, що у певних дозах мають лікувальні властивості. Але ці препарати спочатку тестують на лабораторних тваринах, потім вони проходять безліч випробувань і ліцензування. Використання ж отруйних грибів із недоведеними лікувальними властивостями у дозах, які людина не може розрахувати, може мати дуже негативні наслідки для здоров’я і життя. 

Мухомор червоний містить іботенову кислоту, яка має нейротоксичну дію, та окрім цього – низку інших отруйних для організму людини токсинів, зокрема, мускарин та мікоатропін. Вживання мухомора червоного може призвести до отруєнь або навіть летальних наслідків. 

Правда, що у природі мухомор їдять лише лосі?

Деякі хребетні тварини, і не лише лосі, їдять гриби, які є отруйними для людей, і мухомор червоний зокрема. Навіть бліду поганку є кому їсти – її поїдають слимаки. 

Чи правильним є твердження, що дітям до 12 років не бажано їсти гриби, оскільки головним компонентом грибів є хітин, який погано перетравлює травна система дитини? 

МОЗ не радить вживати гриби дітям, яким не виповнилося 12 років, людям, які мають кишково-шлункові розлади, вагітним, людям похилого віку. Дійсно, у людини немає ферменту, який би перетравлював хітин, і це не залежить від віку. Власне, хітин не є проблемою – це інертна речовина, яка майже в такому самому вигляді, в якому її спожили, виводиться з організму. 

Рекомендація МОЗ пов’язана не так з хітином, як з можливістю харчових отруєнь, тому що діти більш уразливі, адже мають малу масу тіла, і їм, щоб отруїтися, потрібна менша доза. Плюс до того гриби містять різноманітні білки, які можуть викликати алергії.

Загалом же гриби доволі цінний харчовий продукт – містять білки, вітаміни і деякі мікроелементи, які не містяться у продуктах іншого походження. 

Шкіра з грибів: дорого, зате гуманно

Шапинкові гриби, за якими ходять на тихе полювання, – це тільки їжа чи їх використовують і в якихось інших цілях?

В азійських країнах гриби широко використовують у народній медицині. Багато грибів, що ростуть у нас, мають протизапальну, противірусну, антибактеріальну дію. Для частини видів цілющі властивості встановлені, але грибів надто багато для того, щоб усі їх протестувати. Такі дослідження зараз надзвичайно широко ведуть у світі.

Шапинкові гриби використовують, зокрема, для виготовлення барвників. Йдеться про види, які мають яскраво забарвлені плодові тіла, наприклад, павутинники, трутовик Швейніці. Зараз в Європі дуже популярна течія, це такий хенд мейд і екофрендлі хобі – фарбують пряжу за допомогою грибів, плетуть із неї вироби, і це коштує чималих грошей.

Також з міцелію грибів почали виготовляти мікошкіру – екологічний замінник тваринної шкіри, дуже зносостійкий. Є бренди, які реєструють торгові марки і виготовляють сумки, одяг тощо.

Олена Зварич, для «Главкома»