Інтерв’ю з режисером Йоргосом Лантімосом про фільм “Бугонія”

Свіжий фільм Йоргоса Лантімоса “Бугонія” вийшов в український прокат. Автор “Бідолашних створінь” тепер оповідає історію двох братів, які живуть на межі бідності, але одержимі великою ідеєю.

Тедді (Джессі Племонс) – непохитний віруючий у наявність інопланетної місії істот із Андромеди. Він має неабиякі знання у цій сфері, підкріплені численними фактами сумнівної якості з інтернету й книжок, а також власним життєвим досвідом.

Тедді переконує свого мовчазного, але вразливого брата Дона (Ейдан Дельбіс) розпочати місію з порятунку людства. Значить, що їм треба терміново зупинити Мішель (Емма Стоун) – успішну бізнесвумен, яка, за їхньою теорією, є чи не найголовнішою представницею іншопланетної раси, що здатна вирішити долю людства.

Брати викрадають Мішель і тримають її у своєму огидному підвалі, де вона має зізнатися у своєму “неземному” походженні. Перелякана Мішель швидко розуміє, що з фанатиками можна говорити лише їхньою мовою, тож зізнається, що вона справді іншопланетянка.

Такою є зав’язка нового фільму Йоргоса Лантімоса – грецького режисера, який пройшов шлях від дивного артхаусного автора до статусу одного з найвпливовіших режисерів Голлівуду. У таких фільмах, як “Бідолашні створіння”, “Вбивство священного оленя” чи “Лобстер”, він створює химерні, але впізнавані кінематографічні світи, досліджуючи різні грані людського божевілля.

“Бугонія”, вперше показана на Венеційському кінофестивалі, є рімейком корейського фільму “Рятуйте зелену планету!” – і, можливо, одним із найпесимістичніших висловлювань Лантімоса, навіть з огляду на його фірмову жорсткість й іронію. Теми теорій змови, “злого” інтернету та участь Емми Стоун неминуче викликають асоціації з фільмом “Еддінгтон” Арі Астера – і це не випадково, адже Астер виступив продюсером “Бугонії”.

Лантімос залишається одним із найпродуктивніших режисерів сучасності – за останні три роки він випустив три повнометражні фільми, але нещодавно заявив, що бере перерву від режисури. Втім, його творчий метод – у стабільності й довірі: тут він знову працює зі своїми музами Еммою Стоун і Джессі Племонсом, чиї ролі насичені складним текстом і емоційною віддачею.

Крім стабільно бездоганної операторської роботи, монтажу та сет-дизайну, особливої уваги заслуговує музика. Її автор – композитор Джерскін Фендрикс, що працював на останніх фільмах Лантімоса. Для “Бугонії” він створив саундтрек із різкими, дуже тривожними інструментальними сплесками, що підсилюють відчуття клаустрофобії й ефект напруженого трилеру, від якого неможливо відвести погляд.

З нагоди виходу фільму у світовий прокат кінокритикиня УП.Культура Соня Вселюбська приєдналася до онлайн-зустрічі з Йоргосом Лантімосом і Джерскіном Фендриксом. Режисер розповів, як працює з історіями, що перевершують божевілля сучасного світу і як шукає емпатію до суперечливих персонажів. Фендрикс поділився, як писав музику, не читаючи сценарію, та диригував Лондонським оркестром із 91 музиканта.

Здається, світ навколо божеволіє з шаленою швидкістю. Наскільки важко вам як режисеру знайти щось, що перевершить це безумство? Особливо коли ви беретесь за жанр чорної комедії, якою і є “Бугонія”.

Йоргос: Як ви й кажете, світ дійсно божеволіє, і я думаю це цілком резонне відчуття. Думаю, спостерігати за певними речами відносно легше. Складність скоріше полягає у створенні структури, яка досліджує різні аспекти людського божевілля. Власне, це те, що ми намагаємося робити в кожному фільмі: вигадати історію чи ситуацію, яка проливає світло на такі особливості й типи поведінки, дозволяючи глядачам зробити власні висновки.

У цьому фільмі ви змушуєте глядача постійно гадати, чи героїня Стоун іншопланетянка, чи ні. Ми дізнаємося правду пізніше, але як вам вдалося зберегти цю інтригу протягом усього фільму?

Йоргос: Більшість цього і закладено у сценарії Вілла Трейсі – саме тому я відразу зацікавився цим проєктом. Сценарій має дуже чітку структуру. Велику роль також відіграють акторські роботи – кожен із них прийшов із власними ідеями щодо свого персонажа. Зокрема, Емма під час підготовок і потім – зйомок, багато рефлексувала щодо того, як її гру сприйматимуть під час другого перегляду. Тож мені насправді залишалося зовсім небагато – лише трохи підкоригувати під час монтажу.

Я завжди вважав, що головна ідея цього фільму полягає не стільки в тому, чи є вона іншопланетянкою, скільки у зіткненні людей з абсолютно різних світів і їхніх протилежних світоглядів. Їхні стосунки та конфронтація поступово відкривають набагато більше про людяність і природу людини, ніж просто розв’язка питання про те, ким вона є чи не є.

А як знайти співчуття до персонажів, чиї переконання можуть бути настільки руйнівними?

Йоргос: Думаю, я саме з цього і починаю. Я завжди намагаюся привнести емпатію до всіх персонажів у сценарії, якими б жахливими не були їхні вчинки. Значною мірою ця емпатія походить від акторів – від того, як вони передають людяність своїх героїв. Я стараюся зробити так, щоб навіть у найекстремальніших ситуаціях чи проявах поведінки було відчуття правдоподібності й певного виправдання – принаймні для самих персонажів. І тоді це відчуття передається глядачам.

Фільм провокативно досліджує теорії змови, технології й медіа. Що, на вашу думку, глядач може з цього винести? І якщо прибульці справді з’являться на Землі, що нам робити?

Йоргос: Думаю, усі мої фільми створюють певну структуру, яка дозволяє глядачеві активно долучатися, виходячи зі своїх переконань і досвіду. Цей фільм – це віддзеркалення світу, в якому ми живемо, із фокусом на людях, чиї переконання часто обмежуються технологіями, що створюють розрив між різними світоглядами. Це надзвичайно важлива тема для розмови. А щодо прибульців – що ж, може, ми просто покажемо їм кавун у формі куба?

Джерскін: Без контексту це, звісно, не має сенсу. Але я припускаю, що прибульці, можливо, вже тут – у якійсь формі. Можливо, навіть серед тварин, чи вже живуть серед нас.

Ви вперше отримали сценарій у готовому вигляді, в той час, як зазвичай ви дуже довго працюєте над текстом. Наприклад, над сценарієм “Видів доброти” ви працювали майже пʼять років. Розкажете, яким для вас був цей досвід?

Йоргос: Це був справжній подарунок. Дійсно, уперше я отримав сценарій, який був майже повністю готовим до зйомок, бо зазвичай усі мої фільми проходять довгий етап розробки. Ми трохи попрацювали з Віллом, щоб підкоригувати сценарій і наблизити його до мого бачення та відчуття фільму, але процес був значно швидшим, ніж будь-коли раніше, бо сценарій уже від початку здавався цілісним, цікавим і захопливим.

Джерскіне, а якою була ваша робоча динаміка зі сценарієм?

Джерскін: Мої стосунки зі сценарієм були трохи “солодко-гіркими”. Це феноменальний текст Вілла Трейсі, але мені не дозволили його читати, поки я не закінчив усю свою роботу. Йоргос вирішив, що буде краще, якщо я писатиму музику, не знаючи конкретних деталей сюжету. Тому я почав із більш абстрактних образів – бджіл, підвалів, космічних кораблів. Це досить незвичний підхід, не можу сказати що це було просто, але це дозволило мені створити іншу перспективу в музиці. Мабуть, саме тому мене й запросили до роботи над фільмом.

Вам властиво працювати з одними й тими ж акторами, як-от Емма Стоун, Віллем Дефо і Джессі Племонс. Це також стосується виробничої частини вашої команди, зокрема, ви Джерскіне працюєте з Лантімосом вже третій фільм поспіль. Наскільки ці міцні співпраці необхідні в вашому творчому процесі?

Йоргос: Це дуже допомагає, адже коли знаходиш людей, яких ти розумієш і які мають багато чого віддати у відповідь – так просто легше і приємніше працювати всім. Бо так набагато простіше вибудовувати стосунки й довіру, і коли ще це відбувається на всіх робочих рівнях – серед акторів, знімальної групи чи будь-кого іншого – це зазвичай позитивно впливає на весь процес.

Актори почуваються безпечніше, коли працюють із командою, з якою вже мали спільний досвід, а команда знає, як бути ефективнішою, креативнішою, щоб продуктивно й приємно співпрацювати з цими людьми. Легше ризикувати, і навіть якщо щось не вдається, ти знаєш, що поруч люди, які тебе підтримають. Для мене надзвичайно важливо мати таких людей поруч, і вибудовувати дружній вайб на майданчику.

Джерскін: Так, я думаю, що сам обсяг зусиль, необхідних для створення мистецького твору такого масштабу й необхідних рівнів емоційної віддачі – робить процес побудови нових стосунків дуже виснажливим. Якщо можна цього уникнути, хоча б частково, від фільму до фільму – це дає більше простору й енергії для зосередження на самій творчості.

Під час першої співпраці з кимось, завжди зʼявляється багато моментів, коли треба зрозуміти, як усе працює, знайти взаємний підхід, і авжеж зробити безліч помилок, перш ніж процес стане плавним. А коли ж цей процес уже налагоджений, легше створювати щось значно складніше й витонченіше, ніж починати з нуля з кожним новим колаборатором.

Ви винайшли універсальну робочу формулу з Джессі та Еммою, але чи змінився ваш загальний підхід до роботи з акторами за цей час? Зокрема, одну з головних ролей у фільмі, персонажа Дона, грає дебютант Ейдан Делбус, який має аутичний спектр. Які його сильні сторони ви використали?

Йоргос: Так, думаю, певна еволюція в мене відбулася. Хоча технічні аспекти й спосіб репетицій залишаються подібними, я навчився більше довіряти акторам і відкриватися до того, що вони привносять. Я намагаюся менше інтелектуалізувати обговорення персонажів чи історії, щоб зберегти певну дистанцію під час спостереження за грою.

Що стосується Ейдана – відтоді, як я прочитав сценарій, я вже знав, що Емма та Джессі братимуть участь, але я також хотів, щоб роль Дона зіграв хтось без досвіду в кіно. Для цієї ролі ми робили вуличний кастинг, але також спеціально шукали нейровідмінну людину, і Ейдан виявився дуже розумним і щирим. Його унікальна перспектива повністю змінила динаміку на знімальному майданчику, відкрита багато можливостей і непередбачуваних моментів.

Я працював із ним так само, як і з іншими акторами – заохочуючи його ділитися інтуїтивними відчуттями щодо його персонажа. Це збагатило роль і додало їй автентичності, яку складно досягти будь-яким іншим способом.

Джерскінсе, ви як композитор маєте омріяну траєкторію, працюючи з Йоргосом тричі поспіль і навіть отримали номінацію на “Оскар” за “Бідолашних Створінь”. Але всі ці три фільми дуже різняться за тоном і стилем. Чи вимагає це від вас іншого підходу як композитора, переосмислення певних аспектів власного методу композиції? Також відомо, що для цього фільму ви працювали із оркестром на 91 музиканта – звучить неймовірно.

По-перше, щоб підкреслити ваші слова, це справді омріяна траєкторія, і я почуваюся як найщасливіша людина у світі. По-друге, альбом, який слухав Йоргос – “Winterreise” – це мій альбом поппісень. Особисто я дуже гіперактивний щодо жанрів: мені важко зупинитися на одному типі музики чи інструментуванні. Дійсно, останні три фільми, над якими я працював із Йоргосом, належать до зовсім різних жанрів, і це мене захоплює, адже дозволяє досліджувати абсолютно нові форми звукової експресії для кожного фільму.

Робота з оркестром відкрила нові виклики – я ніколи раніше не диригував і не писав музику для настільки великого складу, – тож навчитися робити це професійно було надзвичайно захопливо. Стояти перед таким великим Лондонським сучасним оркестром, чути їхню пристрасть і силу – це величезна честь для мене.

В інтернеті обговорюють неочікуваний саундтрек до фільму. Коли з’являються фінальні титри й звучить пісня “Where Have All the Flowers Gone”, це, втім, здається очевидним вибором. Як ти обрав цю пісню, отримав права на неї й інтегрував у контекст саундтреку?

Йоргос: Це й справді було очевидно й просто. Вона входила до плейлиста, який я складав під час зйомок і який ставив для Емми та Джессі. У певний момент я відчув, що саме ця пісня ідеально пасує до фінальної сцени. Вони одразу погодилися – навіть занадто ентузіастично, – і тоді я навіть трохи засумнівався. Я взагалі зазвичай починаю сумніватися, коли щось подобається прям всім. Але зрештою вирішив, що це правильний вибір, і далі все було просто – отримати права й використати пісню.

Наскільки для вас важливо щоб аудиторія не мала єдиної, загальної думки про ваші роботи, особливо після двох останніх фільмів. Чи це добре, коли не всім подобається твій фільм? Як ви ставитесь до критиків і глядачів?

Йоргос: Я не переймаюся цим. Думаю, це цілком нормально – коли людям подобаються певні речі, а інші – ні. Те, що отримує загальне схвалення, мене, чесно кажучи, цікавить менше. Так само і негатив я сприймаю радше як природний процес і скоріше бачу в цьому позитив. Люди повинні мати право на власну думку, а не просто йти за натовпом. Тож, гадаю, це круто.