Колишній снайпер морської піхоти США Метью Семпсон ще у травні 2022 року став на захист України. Він долучився до Міжнародного легіону ГУР Міноборони. Відтоді він воював на різних напрямках фронту – у Запорізькій, Харківській, Миколаївській і Донецькій областях, та Бахмуті, де ледь не загинув.
В інтерв’ю 24 Каналу Метью Семпсон розповів, як потрапив у Головне управління розвідки, які спецоперації виконував та як ледь не загинув на фронті. Більше деталей – читайте далі у матеріалі.
Зверніть увагу ЗСУ вперше взяли у полон індійця․ Як іноземні найманці опиняються в армії Росії та чому здаються самі
“Мали навіть росіян у команді”: про те, як опинився в ГУР
Київ знов прокинувся Для українців прокидатися від сирен та вибухів стало частиною їхнього повсякдення. Як людина, яка бачила війну так близько, як ви сприймаєте ракетні атаки?
Для мене це дуже схоже на те, як звичайний українець сприймає. Це буденність, і рідко буває, щоб цього не відбувалося. Мої перші дні в Києві були дуже тихими, і я був здивований через це, бо очікував набагато більше атак.
Це те, чим я намагаюся поділитися з американцями, коли повертаюся і проводжу час у США, допомагаючи їм зрозуміти. Бо вони, якщо не поїдуть добровольцями в зону бойових дій, не знатимуть, як звучить повітряна тривога чи сирена.
Напевно, ви один з небагатьох американців, хто провів тут в Україні так багато часу, особливо на полі бою. Можете розповісти більше про термін перебування та ваші основні обов’язки зараз.
Сьогодні 736 день мого перебування в Україні з початку повномасштабного вторгнення. Це моя 4 поїздка сюди. Моя перша поїздка тривала 635 днів поспіль. Я вважаю, що став рекордсменом за кількістю безперервних днів перебування в Україні серед громадян США без попередніх зв’язків з вашою державою, які брали участь у бойових операціях, не лише гуманітарних.
Я командував спецпризначенцями розвідки України на передовій. Половина моєї команди були українцями, а решта – іноземці. Серед іноземців здебільшого були американці, але в моїй команді побувало 20 – 30 різних національностей, з кожного континенту, крім Антарктиди.
Ми навіть мали кількох росіян у команді, щоб показати – це проблема Путіна і Кремля, і насправді не кожен росіянин бажає смерті нам. Тож мені було надзвичайно цікаво спілкуватися з представниками багатьох національностей з усього світу: багаті, бідні, з бойовим досвідом, цивільні, що прагнули покинути країну і приїхати сюди воювати. Це був великий і новий досвід для мене.
Повне інтерв’ю снайпера зі США: дивіться відео
Тепер я відчуваю, що все ще борюся за Україну, але голосом, а не зброєю. Я ділюсь досвідом, особливо з американцями та їхніми законодавцями, щоб знайти шлях, як наблизитися до кінця війни та повного суверенітету України.
Хотілося б детальніше почути вашу особисту історію та зрозуміти, в який момент ви вирішили, що саме зараз поїдете в Україну.
Я пам’ятаю 24 лютого 2022 року, коли вперше побачив, що відбувається, і вперше почув та звернув увагу на слово “Україна”. Я був у спортзалі та просто дивився, як російські броньовані машини заходили в Україну. До цього я не чув слова “Україна” взагалі. І я вважав, що це закінчиться, можливо, за пару тижнів.
Потім, здається, за кілька днів я побачив, як ваш президент Володимир Зеленський вийшов в ефір і офіційно запросив усіх охочих приїхати і допомогти, приєднавшись до Міжнародного легіону. І це, здається, був той момент, коли я вирішив поїхати та допомогти.
Кілька місяців я збирав інформацію. Тоді я та багато інших вірили дезінформації та пропаганді, що російська армія є другою найсильнішою армією у світі. Тож я особисто виявив бажання абсолютно, бо хотів переконатися, що є сенс протистояти другій найсильнішій армії світу.
На щастя, вдалося зв’язатися з американцями, що вже були тут, – з людьми, з якими я працював у Багдаді, в Іраку. Тисячі днів, проведених в Іраку з метою охорони безпеки людей дуже допомогли мені краще зрозуміти реалії, що саме потрібно брати із собою, що пакувати, чи варто брати власний бронежилет, чи його забезпечать на місці, і подібні речі.
До речі “Ти не вмираєш, коли попадаєш в армію”: відверте інтерв’ю військового про мобілізацію й службу
Отже, у травні 2022 року я нарешті покинув США і приїхав сюди. Залишався до лютого 2024 року. Уперше в житті я побував в Україні.
Що говорили рідні та друзі, коли ви вирішили поїхати сюди?
Моя сестра, старша на 20 років, завжди мене підтримувала, хоча їй завжди не подобався мій вибір кар’єри. Я був у корпусі морської піхоти США 5 років на службі, і за цей час був у бойових відрядженнях в Іраку та Афганістані. Вона завжди пишалася мною і моїми справами, але щоразу раділа, коли я повертався до США і був у безпеці.
Знаю, вона була не в захваті, що я їду на нову війну, особливо таку інтенсивну, найінтенсивнішу в Європі за останні 100 років. Однак вона дуже мене підтримувала. Багато моїх друзів не розуміли, що тут відбувається, але підтримували мене особисто. Думаю, деякі друзі вважали, що я неправильно розумію ситуацію та можливості росіян, тому вони дуже хвилювалися за мене.
Які спецоперації виконував в ГУР?
Наскільки легко чи важко було вам приєднатись до ЗСУ? Як до вас ставилися українці – як до чужинця чи як до частини їхньої команди? Чи були у вас проблеми з розумінням мови?
Коли я приїхав, то не знав, куди попаду. Мені повідомили електронною поштою, що з українського боку кордону буде намет з написом “Міжнародний легіон”, а також багато інших наметів для Червоного хреста та інших неурядових організацій, які надають допомогу. Я пішов туди і проблем практично не мав. Я пояснив їм, хто я, дуже коротко розповів про свій досвід, і мене швидко відправили сюди – в ГУР, де є їхній власний підрозділ Інтернаціонального легіону.
Це були ті, з ким я був весь свій час тут вперше. Більшість людей не знають, що є багато частин Міжнародного легіону. Найбільша, найвідоміша частина має батальйони, які підпорядковуються Збройним Силам України і діють як регулярні військові.
Моя частина більше працювала з розвідкою. Усе, що ми робили, було спецопераціями. Ми й надалі проводили багато операцій, але це було радше для максимізації кількості полонених, яких ми могли взяти, збору розвідданих, що могли допомогти іншим силам у цьому районі.
Отже, це означало, що кожен, з ким я працював, мав певну спеціалізацію, зазвичай зі свого минулого, незалежно від роду військ, звідки вони прийшли. Це мені допомогло.
Англійська була найпоширенішою через міжнародність. Дуже вдячний за це. Я говорю двома мовами – американською і мовою свободи. Я добре справляюсь з багатьма речами, але я ніколи не був хороший в іноземних мовах.
За понад 2000 днів в Іраці і я вивчив, мабуть, п’ять слів арабською. Це просто не моя сильна сторона. І я дуже вдячний, що не мав жодних проблем, розмовляючи лише англійською тут, і це дещо полегшило адаптацію. Спершу мене та інших іноземців, особливо американців, сприймали водночас як чужинців і великих помічників. Частково це було виправдано, а частково просто непорозуміння.
Для нас війна в Україні дуже відрізняється від Іраку та Афганістану. Однак це було те, до чого мені та майже всім з країн НАТО чи військ США довелося добряче пристосуватися, аби краще працювати з українськими військовими. Українська армія робить все інакше, ніж ми. Дещо краще, дещо гірше, дещо просто інше, бо це зовсім інша війна.
Як ледь не загинув в Бахмуті?
Ви воювали на різних фронтах, були навіть у Бахмуті. Що було найважчим – фізичні чи емоційні виклики, включно з моментами страху?
Так, я воював у Запорізькій, Харківській, Миколаївській і Донецькій областях, найбільше у Бахмуті. Здається, майже весь 2023 рік я провів у Бахмуті.
Деякі уламки – це (показує – 24 Канал) шрапнель з Бахмута від російської артилерії; це шматок, що влучив у мене біля Бахмута. На щастя, він пройшов крізь дерева та кущі, перш ніж зачепив мене, і тому не завдав мені серйозних травм. Це було дуже небезпечно, мене мало не вбило в Бахмуті.
Метью показує уламок, який ледь не вбив його в Бахмуті / Скриншот з відео
Однак мушу визнати, що бої там були досить захопливими, і це лише через те, як швидко ми мали адаптувати тактику. Ми мали зосередитись на співпраці з суміжними силами – чи то чеченцями, чи іншими людьми з Інтернаціонального легіону, чи Збройних Сил України. Отже, це було дуже корисно.
Думаю, зі складніших завдань, ймовірно, в Запорізькій області була спроба отримати більшу підтримку серед інших підрозділів ЗСУ, щоб допомогти переправитись через річку. Майже кожна наша операція на Запоріжжі включала перетин річки – чи то Дніпра, чи менших річок. Це було справді частиною найбільшої проблеми з координацією – як переправити стільки бійців через річку достатньо швидко, щоб нас усіх не вбили в процесі.
“Це було викликом”: чим війна в Україні відрізняється від інших
Ви вже згадували, що ця війна інша, і що українці воюють також по-іншому. Сьогодні в медіа бачимо, як багато західних союзників та лідерів кажуть, що вони вчаться на російсько-українській війні. З вашої перспективи, з вашого досвіду, які уроки Захід міг би винести?
Знаю, що однією з перших значних речей, яку я дізнався, що відрізнялася, – була окопна війна. В Іраці та Афганістані немає окопів. Час від часу траплялися печери, і нам доводилося проводити бойові операції в них, але це надзвичайно рідко. Ми взагалі не тренуємося для окопів в американській армії. Найближче до цього – коридори, але зазвичай вони мають двері.
Траншейна війна і те, як найкраще діяти, щоб не загинути в процесі, дуже відрізняються. Це була адаптація. Одного разу у нас було найбільше суперечок між іноземцями та українцями про правильний спосіб входу в кімнату та спроби зачистити будівлю, яку могли утримувати росіяни. Ми зрозуміли, що існують різні способи, і український спосіб мав більше сенсу, адже поле бою відрізняється.
Ми знаємо, що росіяни мінували значно більше, ніж ми звикли бачити в Іраці та Афганістані. Там ми звикли зачищати кімнату якомога більшою кількістю людей. Якщо сім людей поміститься в кімнаті, то ми стільки й візьмемо. А в Україні все навпаки – бо знають, що майже все в кімнаті може бути заміновано.
До теми Проблема майже на століття: скільки років знадобиться на розмінування України
Отже, це було викликом внести корективи, а також не завжди мати стільки ресурсів на полі бою, до яких ми звикли, особливо в Сполучених Штатах. Ми зазвичай маємо багато ресурсів на полі бою, а тут цього майже немає, бо часто сили на фронті приблизно рівні, і до такого, чесно кажучи, ми не звикли.
Наскільки сильні ЗСУ проти росіян?
Україна значно просунулася у виробництві власних далекобійних ракет. Ми знаємо нещодавній приклад “Фламінго”, а також масове виробництво дронів. Наскільки боєздатною, на вашу думку, є українська армія сьогодні?
Достатньо для того, щоб перемогти. Кілька днів тому я був на передовій, спілкуючись з командирами, яких знаю і яким довіряю, з тими, кого знаю понад три роки. Я побачив значне покращення військової тактики з 2022 року до сьогодні. Я дуже приємно вражений та пишаюся цим, адже помилки на війні зазвичай коштують загибелі багатьох людей з твого боку, і це може принести безліч проблем.
Українські військові ще мають багато вдосконалюватися, як і будь-яка армія. Для мене це круто – бачити, як швидко вони адаптувались. Упевнений, НАТО тут відіграє велику роль. Країни Альянсу та США мають дуже тісне партнерство з українськими військовими, а також з іноземним легіоном, що працює на розвідку. Я знаю, що це дуже допомагає. Це одна з причин, чому українська армія значно ефективніша, ніж російська.
Росіяни також вчаться на своїх помилках повільніше, ніж українці, як я помітив. Але вони не мають такого позитивного впливу з країн НАТО, що допомагають ресурсами, як у нас. Також знаю, що деякі інші країни допомагають Україні з розробкою її власної зброї.
На початку повномасштабної війни ви вважали російську армію другою армією світу. Чи змінили ви свої погляди після поїздки в Україну?
Я сказав би, що пройшло не так багато часу, мабуть, менше, ніж місяць, як я тут пробув, коли зрозумів, що це була пропаганда, в яку вірив світ, і я теж. Це було цілком неправильно, і жодних доказів цьому не було.
Російська армія така слабка, бо у ній багато корупції, немає відповідальності та дисципліни. Вона була слабкою три роки тому, чотири роки тому, і вона дуже слабка навіть сьогодні. Навіть, попри всі їхні бої та все, що вони сюди надіслали.
Коли США вторглися в Ірак з Кувейту, це було ще до моєї служби, я навчався в школі, але знаю, що то було не з технікою, яка розвалювалася. Однак російські командири вважали це гарною ідеєю, бо так вони могли покласти більше грошей у кишеню та обманути свій уряд, що призвело до загибелі багатьох їхніх людей. Ось це велика різниця, яку я бачу між українцями та росіянами.
Про можливий напад Росії на Європу
Водночас, за даними розвідки, Росія може атакувати європейські країни вже найближчими роками і є свого роду дедлайн, як його називають, – до 2030 року. На вашу думку, чи готовий Захід до можливого конфлікту з Росією?
Думаю, що з кожним днем вони стають більш готовими. Я знаю, що США активно закликали європейські країни збільшити витрати на власну оборону для вирішення ситуацій, подібних до сьогоднішніх. Ми бачимо, яку територію Росія захопила в Україні. Це був потужний і дуже корисний дзвіночок для багатьох країн Євросоюзу, щоб вони серйозніше ставилися до Росії, ніж раніше.
Я дуже вдячний моїй країні, яка активно заохочує, іноді навіть примусово, щоб європейські країни витрачали більше на оборону, аби уникнути подібних ситуацій. Ми впевнені, якби країни тут мали сильніші армії раніше, то Путін навряд чи почав повномасштабне вторгнення. Він це зробив, бо думав, що легко переможе.
Що американці роблять для перемоги України?
Цього тижня ви поїдете до Вашингтона, щоб знову виступити перед Конгресом та відстоювати подальшу підтримку України. Чи вважаєте ви цю тему актуальною, пріоритетною у США?
Думаю, так. Я їду до Вашингтона на саміт дії для України (Ukraine Action Summit – 24 Канал). Він буває двічі на рік, і відбувається вже всьоме. Я працюю з американською коаліцією за Україну, яка складається з сотень людей з усієї країни.
Останній саміт, який я відвідав, був у квітні цього року. Були присутні понад 600 людей з усіх 50 штатів та території Пуерто-Рико, делегати, що прибули, щоб поговорити зі своїми конгресменами та конгресвумен. Там було багато чудових людей.
Деякі люди мене не дуже люблять, але чимало з них дуже підтримують Україну. Деякі з них не воюють в Україні, але приїздять з гуманітарною місією, доставляють допомогу, іноді захисне спорядження, як бронежилети чи навіть турнікети тощо.
Отже, це не просто люди, що сидять вдома в США, а ті, хто бував тут набагато частіше за мене. Я тут лише вчетверте, а дехто приїздить сюди практично раз на місяць на кілька днів або тиждень, щоб привезти якомога більше необхідних речей.
На саміті у Вашингтоні ми поговоримо з представниками всіх наших штатів. Я один із делегатів від Аризони. Отже, буду безпосередньо розмовляти з представниками усіх цих структур. Я вважаю, що це дуже корисно для того, що відбувається (захисту України – 24 Канал). Тому що дуже мало американців провело тривалий час в Україні, як я. Особливо під час бойових операцій.
Поки що я мав дуже хороший прийом від представників установ, з якими спілкувався. Вони раді почути мій погляд, як співвітчизника-ветерана, щодо того, що відбувається в Україні, для максимально ефективної підтримки. Це включає і наші заклики до Конгресу посилити тиск на Росію щодо повернення майже 20 тисяч дітей, викрадених з окупованих територій.
Ми знаємо, що цифра набагато більша, ніж заявляє Росія, – понад 700 тисяч дітей. Тому 20 тисяч – не зовсім точна цифра, але вона підтверджена. Ми знову виступатимемо за це наступного тижня, за більший тиск на Росію щодо повернення дітей.
Важливо! У серпні перша леді США Меланія Трамп передала диктатору Володимиру Путіну лист щодо викрадених українських дітей. 10 жовтня вона заявила, що отримала відповідь – Путін нібито висловив готовність взаємодіяти напряму щодо вивезених українських дітей.
Приємно, що незалежно від того, чи це Республіканська, чи Демократична партія, – ніхто не сперечається, що діти не повинні бути частиною війни. Ми можемо сперечатися щодо інших деталей підтримки України, але тримати дітей осторонь і намагатися повернути їх додому – це те, з чим погоджується кожен. Приємно бачити таку підтримку.
Продовження інтерв’ю снайпера зі США Метью Семпсона – дивіться далі у відео.
