«Рівняли Маріуполь із землею»
Ілля зустрів повномасштабне вторгнення неподалік Маріуполя. Каже, що про велику війну не знав, але ще за тиждень на фронті вже зростала напруга.
«Я не думав, що буде повномасштабна війна. 16-го числа вже почались обстріли та вийшов наказ викликати всіх з відпусток на позиції. Загроза вторгнення, бойова готовність. Ми там тримали оборону. Дуже тиснули (армія рф – ред.), довелось відходити до Маріуполя, займати оборону міста», – зазначив військовий.
Бердянець згадав, що на початку великої війни російська армія просто «рівняла Маріуполь із землею». Сам він майже весь час боронив місто на його околицях.
«Багато бомбили літаки, артилерія. Вони просто зрівняли місто з землею. Я нараховував по 20 літаків за пів години скидали бомби. Фосфор кидали – заборонену зброю. Звичайно всім хочеться жити, ніхто не хоче вмирати, але потрібно захищати. Ми з Широкиного виїхали на Ілліча, переночували та виїхали на околицю Маріуполя. Я був там весь час. У селищі Мирному здавалися в полон», – розповів захисник.
Антисанітарія, холод і хвороби – буденність полону
Ілля каже, що навесні 2022 ніхто не думав про полон. Морпіхи планували тримати оборону доти, доки були зброя та боєприпаси.
«Ми перші потрапили в полон. Після цього 36 бригада на Ілліча. Деякі 12-го (квітня 2022) потрапили в полон, деякі 14-го. Нам сказали, що буде зелений коридор. Ми вийшли та потім зрозуміли, що здаємося», – розповів військовий.
Далі були ангар в Сартані, два тижні в Оленівці, етап до Таганрогу, Ряжську та, зрештою, колонії у Мордовії.
«Умови дуже жахливі, постійне насилля, нестача їжі. По 16 годин стояли, сідати не можна. Могли одразу собаку погодувати з тарілки, а потім насипати в неї, дати в камеру їсти. Одяг якийсь пластиковий, помаранчевий, нас мандаринами називали. Повна антисанітарія. Бувало таке, що по декілька місяців не давали ні мила, ні туалетного паперу, нічого. Душові кабінки – просто перероблений туалет. Вода постійно холодна. Ми приїхали взимку, в лютому. Купалися в крижаній воді. Ну і я б навіть не назвав це купалися, тому що ми заходимо, вмикаємо воду, тільки намочився, все, вимкни воду та бігом у камеру. Поки біжиш тебе можуть бити», – пояснив бердянець.
Військовий сподівається на швидкий обмін всіх полонених захисників. Каже, що в тих умовах неможливо зберегти здоров’я, а іноді й життя. В колонії розповсюджені туберкульоз, трофічні виразки та випадіння зубів, а медичної допомоги немає зовсім.
«У хлопців (полонених – ред.) гниють ноги, відпадає м’ясо, це дуже боляче. Не дають жодних ліків, просиш дайте хоча б якесь знеболювальне, кажуть ні. З зубами дуже велика проблема, тому що від такого способу життя вони випадають, немає вітамінів, навіть немає сонячного світла. Ну і дуже багато хлопців там захворюють на туберкульоз, бо грибок. Стіни повністю зелені, течуть. Влітку в камерах холодно, взимку холодно», – наголосив захисник.
Щоденні побиття та приниження як розвага наглядачів
Ілля зазначив, що побиття є звичайною справою в російській колонії. Катування були щоденно. А російські наглядачі вигадували як їх урізноманітнити.
«Били чим попадеться: руками, ногами, палками, повідцем для собак, електрострумом шокером били. Били в пах, шию, серце. Собак спускали. Нагрівали запальничку, припалювали тіло. Хлопцям на голову надягали пакет, душили. Мене на допиті поливали водою, я стояв нахилившись, руки за спиною, а на мене лили воду та били якоюсь гумою, я ледь не втрачав свідомість», – розповів Ілля.
Але принижували полонених не лише побиттям. Працівники колонії змушували українців ставити імпровізовані вистави, вчити російську пропаганду та слухати радянські воєнні пісні.
«В камері було радіо, там постійно грали фронтові пісні. Вони по колу постійно йдуть цілий день, там їх близько 50. Просто з глузду можна з’їхати. Ставили театральні номери по казкам. Якщо не сподобається, можуть бити. Давали жіночі імена. Змушували танцювати в камерах повільний вальс. Бувало таке, що змушували по 500 разів присідати, відтискатися, крок на місці, біг на місці. Сідаємо на коників і галопом до Москви. Вони розважаються як можуть, бо знають, що їм за це нічого не буде. Гімн співали, бувало таке, що ми по 50 разів на день. Нам просто сказали «співайте гімн» і цілий день співали гімн», – згадав полон Ілля.
Бердянець зазначив, що бити українських захисників дозволялось навіть російським ув’язненим. Ілля розповів, що в Мордовії були не лише військовополонені, а й цивільні.
«Просто хлопець ішов до магазину, забрали, сказали перевірити документи, а потрапив у полон. Зі мною теж сидів хлопець з Чернігова, їхав за дитиною. По його машині відкрили вогонь, його поранило, він втратив свідомість. Отямився в якомусь наметному містечку на території Росії. Я так зрозумів, його оперували та залишили в колонії. Просто цивільний», – наголосив бердянець.
У рф на багатьох військовополонених заводять кримінальні справи, декому встигають дати вирок до обміну. Іллю звинувачували у вбивстві цивільного населення та мародерстві, але суду не було.
«Постійно, по декілька разів на місяць визивали на допити. Просто заводили, били, казали «скільки вбив?». Я нікого з цивільних не стріляв, нікого не вбивав. Ти нам брешеш (відповідали окупанти – ред.). І все, просто били. Так з пів годинки. Потім просто відводили в камеру», – поділився морпіх.
Поки Ілля був у російській колонії, його дружина постійно виходила на мітинги на підтримку українських військовополонених. Разом з маленьким сином вони нагадували всьому світу, що полон вбиває.
Наслідки полону
За час полону в Іллі на ногах з’явилися трофічні виразки, він не міг ані ходити, ані стояти. Через болі чоловік майже не спав та кричав, просив про допомогу, яку отримав лише після обміну – в Україні.
«Вже коли приїхав в Україну, зробили операцію з пересадки шкіри, ставили крапельниці, виводили інфекцію. Наскільки я знаю, у нашому корпусі загинули три людини. Всі від недоїдання», – повідомив чоловік.
Зараз бердянець проходить реабілітацію. Як нагадування про жорстокість окупантів має проблеми зі спиною, понижений зір і хворі ноги. Зокрема під час обстеження у чоловіка виявили тромб під коліном. Через все це Ілля більше не придатний до військової служби. Тепер він намагається надолужити час з сім’єю та заново вчиться жити на свободі.
«Близько місяця була звичка тримати руки за спиною. Важко людям в обличчя дивитися, тому що ходили постійно нахилившись головою до низу. Важко було розмовляти з людьми. Ми сиділи в камері, у нас 24 на 7 музика грає, не чути ні машин, нічого. Треба було звикати якось жити, навчитися знову спілкуватися з людьми, тому що не хотілося зовсім. Хотілося побути наодинці. Ти сам господар свого життя, а там навіть не можна було до туалету сходити без дозволу. Туалет по команді. Там все по команді було. Води попити набрати з крана теж по команді. Я їм ніколи не прощу цього ставлення», – наголосив Ілля.
Бердянець вийшов у полон на другу річницю свого весілля. Каже, що тепер подружжя не святкує цю дату. За час полону Іллі один раз дозволили зв’язатися з дружиною. За пару місяців до обміну до колонії приїхали російські волонтери. Тоді Ілля дізнався, що з дружиною та сином все добре. Він дуже за них переживав, бо під час передостанньої розмови в березні 2022 сім’я була ще в окупованому Бердянську.
«Я дуже сподівався, що от-от скоро мене обміняють. Дуже хотілося дитину побачити, дізнатися як справи. Тому що вони на той момент були в Бердянську. Я сина бачив, коли йому був один рік, зараз вже 5», – пояснив Ілля.
«Бердянськ, Приморськ, Мелітополь – це все моє дитинство, це все моє життя»
В Бердянську Ілля з дружиною та маленьким сином жили біля пам’ятника Літаку на Довганюка. Чоловік каже, що любив той мікрорайон, як і все місто. В Бердянську мав улюблені місця, до яких дуже хоче повернутися.
«Дамба біля 3 пляжу, оглядовий майданчик на вулиці Правди, Сьоме небо на Азмолі… Я завжди, коли був на Приморській площі, ходив на колесо. Ще на Спорткомплексі жив, там такий вид класний: порт, церква, все місто сяє, дуже гарно. Бердянськ, Приморськ, Мелітополь – у мене там дуже багато родичів, друзів, багато приємних спогадів. Це все моє дитинство, це все моє життя. Я думаю, що це все (війна – ред.) закінчиться на нашу користь», – впевнений Ілля.
