Жовтень цього року точно не залишить книголюбів без новинок. Серед найцікавіших — новий роман Артема Чеха, відверті мемуари Лізи Марі Преслі та її доньки Райлі Кіо, особиста книжка Елізабет Гілберт про кохання і втрату, а ще психологічна проза, після якої хочеться трохи помовчати й подумати. Зібрали п’ять книжок, на які варто звернути увагу цієї осені.
“Мій чоловік”, Мод Вентура
Мод Вентура написала свій перший роман у 28 років — і дебют виявився більш ніж вдалим. “Мій чоловік” швидко став помітною книжкою у Франції, а згодом розійшовся накладом у сотні тисяч примірників.
На перший погляд, у головної героїні є буквально все, про що можна мріяти: хороша робота, діти, затишний дім і коханий чоловік. Вони разом уже п’ятнадцять років, але її почуття за цей час не стали спокійнішими. Навпаки — вона буквально живе цим шлюбом.
Героїня постійно намагається зрозуміти, чи чоловік досі любить її так само сильно. Вона помічає кожну дрібницю, аналізує інтонації, погляди, випадкові слова. Навіть маленькі промахи не залишаються без уваги — усе фіксується, запам’ятовується і перетворюється на матеріал для чергової перевірки.
Іноді це виглядає смішно, іноді — тривожно, а подекуди навіть моторошно. Бо за історією про кохання поступово проступає зовсім інше питання: де закінчується сильне почуття і починається залежність від іншої людини?
“Довгий шлях до річки”, Елізабет Гілберт
Елізабет Гілберт, яку більшість читачів знає за світовим бестселером “Їсти, молитися, кохати”, цього разу говорить про речі набагато особистіші.
“Довгий шлях до річки” — це книга про кохання, яке перевернуло її життя, і про втрату, після якої довелося буквально збирати себе заново.
У центрі історії — стосунки письменниці з Райєю Еліас. Багаторічна дружба двох жінок з часом переросла у кохання. Для Гілберт це означало великі зміни: вона завершила шлюб і відкрито розповіла про нові стосунки.
У червні 2017 року Елізабет і Райя провели символічну церемонію серед найближчих людей. Але щастя виявилося дуже коротким — уже в січні наступного року Еліас померла від раку.
Гілберт не намагається зробити цю історію красивішою, ніж вона була. Вона пише про відчай, залежність, біль, страх і горе без прикрас. Але водночас це книжка і про те, як людина все ж повертається до життя, навіть коли їй здається, що повертатися вже нікуди.
“Один, ані один і сто тисяч”, Луїджі Піранделло
Іноді достатньо однієї випадкової фрази, щоб звичний світ раптом почав розсипатися.
Саме так стається з Вітанджело Москардою, головним героєм роману Луїджі Піранделло. Одного дня дружина просто зауважує, що його ніс трохи кривий. Здавалося б, ну й що тут такого? Але для Вітанджело ця дрібниця стає справжнім ударом.
Він розуміє: усе життя вважав себе одним, а інші люди бачать його зовсім інакше.
І тут починається найцікавіше. Герой дедалі глибше занурюється у питання: а який із цих образів справжній? Той, що він має про себе? Чи той, який існує в головах інших?
Звідси й назва — “Один, ані один і сто тисяч”. Бо для себе людина може бути одна, а для кожного знайомого — зовсім інша.
Піранделло написав роман, якому вже багато років, але тема взагалі не втратила актуальності. Особливо сьогодні, коли ми фактично маємо кілька версій себе: для родини, роботи, друзів, соцмереж і навіть для власного внутрішнього діалогу.
“Звідси до великого невідомого”, Ліза Марі Преслі, Райлі Кіо
Бути донькою Елвіса Преслі — звучить як квиток у казкове життя. Але мемуари Лізи Марі Преслі дуже швидко руйнують цю ілюзію.
“Звідси до Великого Невідомого” — це не просто ще одна книжка про знамениту родину. Так, тут є Ґрейсленд, Майкл Джексон, папараці, гучне прізвище і життя під постійною увагою. Але за всім цим стоїть набагато простіше і водночас складніше питання: як зрозуміти, хто ти є, коли для решти світу ти насамперед “донька Елвіса”?
Книга вийшла у США 2024 року і швидко стала бестселером The New York Times.
Ліза Марі не встигла завершити мемуари. Після її смерті роботу продовжила донька Райлі Кіо, використовуючи записи, спогади та матеріали матері.
І саме тут немає відчуття, що авторки намагаються показати свою родину в більш вигідному світлі. У книзі говорять і про залежність, і про гнів, і про саєнтологію, і про складні сімейні стосунки.
Часом ці спогади звучать незручно. Але, мабуть, у цьому і є їхня сила. Перед читачем не “легендарна родина Преслі”, а живі люди з дуже непростими долями.
“Ми тебе не чекали”, Артем Чех
ртем Чех цієї осені повертається з новим романом “Ми тебе не чекали”. Сам письменник називає його сучасною трагедією, хоча починав писати як чорну комедію.
Головний герой – художник Іван Труш, який опиняється у кривавому бою на сході України. Його підрозділ гине, а сам він дивом виживає.
Уже в госпіталі Іван дізнається дуже дивну річ: офіційно він теж мертвий.
І ось тут історія робить несподіваний поворот. Герой не поспішає виправляти помилку. Замість цього він вирішує подивитися, що буде далі, якщо дозволити всім думати, що його більше немає.
На перший погляд, у цьому навіть є щось абсурдне. Але поступово ситуація стає дедалі серйознішою. Бо одна маленька мовчанка тягне за собою наступну, а потім герой опиняється в житті, якого ніколи не планував.
“Ми тебе не чекали” — це роман про війну, пам’ять, мистецтво, самотність і спробу почати все з нуля. Але ще й про те, чи можна взагалі втекти від власного минулого, навіть якщо формально тебе вже немає серед живих.
Сам Чех говорить, що книжка в процесі роботи сильно змінилася: чорна комедія поступово перетворилася на “світлу трагедію”. І, за словами автора, зараз він сприймає цей роман як одну з найсильніших своїх прозових робіт.
У підсумку жовтнева добірка вийшла дуже різною. Тут є одержиме кохання, життя в тіні знаменитого батька, пошук власної ідентичності, смерть близької людини і війна. Але всі ці книжки так чи інакше говорять про одне — що відбувається з людиною, коли звичне життя раптом перестає працювати за старими правилами.
