Проблеми в оборонній сфері України накопичувалися десятиліттями. Але у час повномасштабної війни вони сприймаються гостро, як ніколи. Неякісні закупівлі на мільярди гривень та окремі контракти стали символами недовіри до системи.
У великому інтерв’ю з 24 Каналом ветеран та голова Антикорупційної ради при Міністерстві оборони України Юрій Гудименко відверто розповів і про наявні проблеми “оборонки”, і про покращення, які поступово стають відчутними. Детальніше про те, як змінюється система оборони, що відбувається всередині закупівель, і чи можливо насправді подолати корупційні ризики у воєнний час – читайте далі у матеріалі.
Читайте також Серед фігурантів – Міндіч і Галущенко: усе, що відомо про масштабну корупцію в енергетиці
Як працює Громадська антикорупційна рада?
Як працює ваша Громадська антикорупційна рада? Скільки в ній людей, чи отримуєте ви зарплату, чим живете?
Формальних повноважень у нас майже немає, є доступ не так до інформації, як до людей, що ухвалюють рішення, і певна соціальна вага. Грошей ми отримуємо нуль.
Час витрачаємо той, що лишається після основної роботи, бо родини треба годувати. Попри це, на мою думку, ми показуємо ефективність, суттєво вищу за інші громадські ради. Поясню на простому прикладі: ми – громадська антикорупційна рада, її створили ще в попередньому скликанні, за каденції Резнікова.
Після скандалу з яйцями по 17?
Абсолютно. Але на той час у Міноборони роками існувала звичайна громадська рада, про її існування ніхто не чув. Вона існує досі. Нам інколи приходять листи.
Паралельна якась? Чи як це зрозуміти?
Так. Там, як правило, сидять пенсіонери – полковники, які займаються видачею квартир. Про їхню діяльність узагалі ніхто не знає. Як їх обирали? Точно не онлайн і не голосуванням. Їх там, я навіть не знаю, 40 – 50.
Вони ж нічого не отримують, правильно?
Ні, вони точно нічого не отримують. Я маю на увазі, що вони існують, але від них суспільство очевидним чином нічого не вимагає. Вони просто є. Так само громадська рада є при МВС. Теоретично вона могла б контролювати й запускати позитивні зміни у військових формуваннях, підпорядкованих МВС – у прикордонників, чи Нацгвардії. Чи робить та рада щось із цього? Ні. Це якщо коротко.
У них немає повноважень?
А у нас вони хіба є? Ми консультативно-дорадчий орган. Ми можемо консультувати й дораджувати. За підсумками нашої роботи ми зекономили для бюджету дуже великі кошти.
Повне інтерв’ю з Юрієм Гудименком: дивіться відео
Як 20 років один завод наживався на неякісних постачаннях?
Скільки? Приблизно, якщо можна сказати?
Почнемо з простого, вже з підтверджених випадків. За результатами призначення директора ПХЗ, до чого ми дуже активно долучилися, я вважаю, що ми зекономили мільйони гривень. Тому що підіймали системну цю історію.
Що таке ПХЗ?
Павлоградський хімзавод. Раніше була історія з неякісними мінами для ЗСУ, там фігурував цей завод. Гендиректора (на той час Леонід Шиман – 24 Канал) не могли посадити років 20. Питання до нього були завжди. Але він то відкуплявся, то домовлявся, то політично розповідав, що без нього завод не працюватиме. Він (завод – 24 Канал), до речі, зараз працює.
Зверніть увагу! На початку 2024 року керівництво ПХЗ уклало договір з Агентством оборонних закупівель на виготовлення боєприпасів для Сухопутних військ ЗСУ. Згідно із підписаними документами підприємство мало поставити війську оптові партії 120-х мінометних пострілів. Утім для серійного виробництва снарядів використовували неякісні матеріали та виконували роботи з дефектом, що призвело до неспрацювання капсуля основного метального заряду та відсутності стабільної роботи всього порохового заряду. Зрештою, на фронт потрапило 120 тисяч непридатних до використання мін, що підтвердили висновки фахової експертизи.
Це була чиясь людина?
Це була людина всіх. Тобто від Кучми й до зараз. Героя України йому давав Янукович у 2013 році. Ми до цієї історії публічно долучилися: зібрані матеріали ми передавали в силові структури, їх долучили до кримінальних проваджень.
Зараз він у СІЗО, як і його заступник та ще двоє працівників Міноборони. А от, на жаль, досі не в СІЗО тодішній перший заступник Міністерства стратегічної промисловості (Олег Можний – 24 Канал). Ми над цим працюємо, бо саме ця людина максимально активно лобіювала виділення величезних грошей на ПХЗ, чітко розуміючи, що Павлоградський хімзавод не здатен виконати цей обсяг.
Хто відповідав за контракти й чому допущено брак?
Відповідальні загалом усі. Перевіряти, що вони випускають неякісну вибухівку, мало Міноборони. Ті люди, які це перевіряли безпосередньо, зараз під слідством і в тюрмі.
Але чому ми вважаємо ключовою ланкою першого заступника Мінстратегпрому? Бо хтось мав спускати команди “зверху вниз” і тиснути. За наявними у мене свідченнями, значною частиною займався саме він: і на нарадах, і в неофіційному спілкуванні тиснув, казав, що “маєте купувати тут, ми маємо залишати гроші тут”.
Він отримував “долю”?
Це потрібно доводити: моя впевненість, на жаль, сама по собі ні до чого не призводить. Він на свободі. І, наскільки я розумію, станом на зараз він максимум проходитиме як свідок. Я б хотів цього уникнути. Я б хотів отримати свідчення, зрозуміти, хто де тиснув, хто кому заносив.
Тут історія на мільярди. І для мене це абсолютно неправильно. Я постійно про цю історію нагадую. Слухайте, мільярди зникли. Бог би з ними, але міни були неякісні.
Які наслідки для фронту дали неякісні міни?
Мін не було на фронті. Це означає, що до наших позицій дійшло більше росіян, ніж могло б дійти. Це означає, що ми втратили частину територій, ми втратили частину життів, а не тільки грубі гроші. Я людина, яка на своєму конкретному прикладі перевірила, наскільки ефективна є 120-та міна. Дуже ефективна проти піхоти.
А ми їх недоотримали через Павлоградський хімзавод, який нахапався контрактів, як у собаки бліх. Гроші частково є, а частково їх уже немає і, можливо, ніколи не буде. Історія просто дійшла свого піка зараз, а вона тягнеться 20 років.
“Оборонка кишить корупцією”
Війна триває з 2014 року, справи були й раніше. Чи є доказова база й там?
Звичайно. У мене зараз є справа 2015 року, і вона триває насправді про розпилювання 24 мільйонів гривень. На той момент це було суттєво більше грошей, ніж зараз.
Судова справа триває, але йде за інерцією. Гроші просто вивели, підозрювана – у Швейцарії. Точніше, в матеріалах суду зазначено, що її останнє відоме місцеперебування – Швейцарська Конфедерація. Що далі з цим робити? Правильна відповідь – уже нічого.
І таких історій багато. Є історії про корупцію та виведені гроші. НАБУ ще у 2016 – 2017 роках публікувало список офшорних структур директора Павлоградського хімзаводу, який зараз у СІЗО. Я цей список доповнював: у нього з’явилися нові офшори, яких немає у повідомленнях НАБУ. Це все лежало на поверхні, в інтернеті. Можна було брати й працювати.
Хтось збагачувався на життях, і 20 років ця схема працювала.
Оборонка за самим своїм фактом непрозора. Ми маємо це розуміти. В оборонці багато інформації має гриф “цілком таємно” або “для службового користування”. Інформація потрапляє не завжди, і цим постійно користувалися. І користувалися інколи не просто щоб не шкодити нашим, а щоб допомогти ворогам.
Можу нагадати про “Мотор Січ”, яка вже після початку війни постачала авіаційні двигуни росіянам через треті країни. Всі знали. Кількість грошей, яка проходила через оборонку, була достатня, щоб корумпувати всі силові структури.
А тепер особисто від мене. Люди у нашій Громадській раді працюють у вільний час, у кожного є своя робота, нас 15. У нас немає доступу до прослуховувань. Ми не можемо арештовувати. Ми не можемо проводити обшуки.
Тобто ви контракти теж не можете побачити?
Деякі можемо. Деякі – офіційно, а деякі – неофіційно. Ми дуже винахідливі, коли є така необхідність. Але у нас в країні є СБУ, Департамент стратегічних розслідувань МВС, НАБУ, ДБР. Десь НАЗК “боком бігає”. Деякі з них спеціально створювалися як антикорупційні. На них витрачаються бюджети, є можливості й ресурси, вони величезні. І деякі з них по 10 – 20 років не бачили абсолютно очевидних речей.
Вони “в долі”?
Більшість з них – так. Я це прямо можу казати. Я не розумію, як можна порівнювати ефективність моєї Громадської антикорупційної ради з такими повноваженнями, як у МВС. Проблема в тому, що в деяких моментах можна порівняти, і порівняння буде не на їхню користь.
Про негідне харчування для поранених
Ви нещодавно показали, чим годують важко поранених в евакуаційних поїздах. Ви написали: “Не знаєте, на кого витратити кошти – нагодуйте поранених”. Виглядала їжа справді погано. Вам ці фото надіслали?
Це мені прислав знайомий – поранений хлопець з одного з осередків нашої організації. Те, що там взагалі є їжа, це вже позитивний факт, тому що, на жаль, за моєю інформацією, була… як це дипломатично сказати?… Не нульова кількість випадків, коли їжу для поранених в евакуаційні поїзди просто не привозили.
Обід пораненого бійця / Телеграм-канал Юрія Гудименка
Тут був корупційний складник?
Не думаю, що у цьому проблема. Велика кількість медичних волонтерів – це люди з величезною витримкою – неодноразово порушували питання харчування. Мовиться і про окремих волонтерів, і про волонтерські організації.
Мене це “тригернуло” ще більше, бо я чітко розумію, що таке харчування пораненого. Якщо тебе евакуюють після нещодавнього поранення, бувають і операції, під час яких ставлять трубку в трахею. А після цього запихувати в себе шмат картоплі або хліб може бути не дуже окей.
Поранений зазвичай має крововтрату, потребує особливої дієти, перебуває на антибіотиках. Коли приймаєш антибіотики, тобі одразу кажуть: ось твоя дієта. Якщо у “дієті” є варена серединка – я такого не зустрічав. Там має бути інше харчування, треба заморочитись. Це питання ширше – про повагу насамперед.
Держава як механізм може не сприймати слово “повага”. Тоді підійдіть до цього прагматично, максимально холодно: військовослужбовець – це ресурс. Ви, як держава, витрачаєте величезні зусилля, гроші й час, щоб в армію потрапляли військові. Розвішуєте білборди, працюють ТЦК, ловлять ухилянтів – це колосальний ресурс.
Ось у вас є поранений військовий, який може повернутися в стрій. Щоб він повернувся, інвестуйте в нього: здорове харчування, нормальне лікування, хорошу операційну, хорошого хірурга. Тоді він повернеться в стрій, умовно, на місяць раніше. Обсяг цих інвестицій мізерний у порівнянні з тим, що боєць “як ресурс” повернеться на місяць раніше. Це справді вдала інвестиція – вкладайтеся. Вибачте, аж бракує слів.
Чому у ЗСУ з’являється неякісний одяг?
Я запитала у військовослужбовців, що їх зараз найбільше дратує і де може бути корупційний складник. Більшість відповіли: зимова форма. Часто військові купують собі все самі – куртки, чоботи, навіть білизну. Чому військові змушені купувати форму самостійно? Де збій у ланцюжку?
Значну роботу тут зробила Таня Ніколаєнко, журналістка Цензор.НЕТ і моя заступниця в Громадській антикорупційній раді. Завдяки її наполегливій перевірці зокрема Міноборони відмовилося приймати неякісну продукцію – ті самі партії курток. Це ще один приклад того, що ми працюємо з бюджетом 0 гривень: жодної оплати, лише час, який лишається після основної роботи.
Зараз усе це перевіряється наново – від маркувань і техумов до приймального контролю – щоб такі історії не повторювалися.
З одного боку проблема у тому, що Міноборони, грубо кажучи, має забезпечити мільйон військовослужбовців. Це колосальні гроші. І Міноборони справді намагається періодично зекономити, тому що бюджет обмежений, а треба ще і таке, й інше. Ми можемо не визнавати, можемо з цим не погоджуватись, але це факт.
Мені прямо сказала людина, яка працює в Міноборони, і я не те щоб сприймаю цю логіку, але можу її зрозуміти. Мовляв, ми б залюбки одягнули всіх у Carinthia – топовий бренд військового спорядження – але після цього не залишиться грошей на снаряди. Це правда в якомусь сенсі.
Але конкретно тут ми говоримо не про те, що воно недостатньо тепле чи недостатньо красиве, ми говоримо про відсутність якості. Є конкретна нормативка, є конкретні правила – і навіть цих правил вони не дотримувались. Відповідно, дуже багато виробників, на жаль, граються з Міноборони.
Мовиться про вітчизняних виробників?
Десь вітчизняних, десь ні. Конкретно зараз я говорив про вітчизняних. Я не кажу про всіх, але коли намагаються щось максимально здешевити, це шкодить. Не завжди, але часто.
Чия ініціатива здешевити?
Міністерство оборони заганяє в такі рамки, що ти маєш зробити дешеве. У них обмежений бюджет, вони хочуть зекономити кошти, влізти в бюджет. Виробник хоче заробити, дати зарплати своїм працівникам, побудувати новий цех. Проблема в тому, що я трошки можу зрозуміти кожного з учасників цієї “регати”.
Недосконала система закупівель в Україні
Звісно, все можна зрозуміти, адже не працівникам міністерства в неякісному одязі на роботу ходити.
Це популізм, тому що він може ходити на роботу в Києві, скільки йому завгодно, він чудово почуватиметься. Це абсолютно не те ж саме, що лазити по посадці. Це важливо сказати, тому що у нас народ, на жаль, любить прості рішення. Але прості рішення не завжди працюють так, як видається правильно.
У нас в державі є офіційний стандарт. Поясню на простому прикладі. Ось вам для армії необхідно закупити кулькові ручки. Ви повідомляєте про це, описуєте всі вимоги. Зі своїми пропозиціями виступлять дві компанії. Одна кампанія вам запропонує якісну ручку за ціною 10 гривень. А інша компанія запропонує сумнівної якості ручку, але яка все ще відповідає вашим вимогам і коштує 9, 99 – на копійку дешевше. Всі міністерства, закупники, всі без виключення зобов’язані закупити саме цю ручку. Це не їхній вибір.
Зараз це змінюється. Конкретно ми працюємо з Агенцією оборонних закупівель та з Міноборони для цього, щоб закупівлі проводили, звертаючи увагу на якість та на репутацію закупника. Ми працюємо над тим, щоб ввести нові нецінові критерії. Це колосальна робота. Ми були фактично єдиними, хто про це постійно говорить.
У соцмережах люблять порівнювати фото якогось товару з маркетплейса з міноборонівськими, й казати, чому ви не купували дешевше? Починають купувати дешевше. За результатами у нас неякісне обладнання, неякісні куртки й все інше.
Я хочу, щоб солдат отримував найкраще з можливого в цінових рамках. Оце моє особисте побажання. І по багатьох пунктах воно суттєво змінить ситуацію.
Чи підтримують ваші ініціативи в Міноборони, в АОС, у відповідних структурах?
Конкретно цю – так. Нас підтримали в АОС, і ми по цьому працюватимемо. Загалом мовиться про запровадження нецінових критеріїв. Ми вже “завернули” ті 25 тисяч курток. Ми хочемо, щоб постачали нормальне. Це означає, що п’ять бригад не отримають щось погане. На мою думку, це результат.
Чи змінилось Міноборони за Шмигаля?
Ви встигли за 2025 рік застати двох міністрів оборони – Рустема Умєрова та Дениса Шмигаля. За часів Умєрова відомство називали “міністерством хаосу”. Зараз ви бачите зміни?
З Рустемом Енверовичем було дуже просто працювати – його не спіймаєш. Станом на зараз хаос потроху зникає у Міноборони, тому що Денис Шмигаль – досвідчений бюрократ. І я маю на увазі бюрократ не у поганому сенсі. Хаос процесів починає налагоджуватись, і це дуже добре. Стало менше ситуацій, коли абсолютно незрозуміло, хто і за що відповідає.
Але для мене дуже важливо, щоб змінилася система ухвалення рішень. Мені у 2012 році вперше довірили керувати людьми, а зараз вже 2025. У мене були як хороші, так і погані вчителі менеджменту, і мені є з чим порівнювати.
Так от, я ніде і ніколи не бачив такої кількості розмиття повноважень, як у Міноборони – таку кількість нарад, робочих груп, круглих столів. Це є розмиття відповідальності.
Якщо майже всі прості процеси вже давно запущені, то залишаються складні, і вони потребують залучення різних міністерств, організацій, структур. Дуже часто мені казали в Міноборони: “Ми ж отут зробили, а що далі – це ж не наше, нехай отой департамент чи управляння робить”.
Якщо так, то де власник процесу? Хто може сказати, що отут процес іде не туди? Але мені відповідали: “У нас було завдання – допрацювати до сюди. Ми допрацювали, є відповідний документ, ми його передали. А що там далі – кого це цікавить?”.
Це неправильно. У кожного процесу має бути власник. Тому якщо новий міністр зможе зменшити рівень хаосу хоча б на 10%, це вже буде дуже ефективно.
Міноборони – це радянський монстр, він величезний. Це держава в державі з власним керуванням, з усім – від освіти до шпиталів. У нього є власна медицина, освіта, харчування тощо. Це реально держава. І ця держава – не Монако.
“Міноборони так довго не проіснує”: про нагальні проблеми
Чи є там люди, на кшталт згаданого директора Павлоградського хімзаводу? Тобто, чи можуть в Міноборони бути заступники або керівники департаментів, які працюють там роками, залучені у схемах, і їх ніхто не посуває?
Так, але це будуть, радше, не заступники. Заступники зазвичай змінюються, команди змінюються. Це буде, імовірно, середня ланка. Це стосується, до речі, дуже багатьох міністерств в Україні, особливо старих, які не трансформувалися. Міністри приходять і йдуть. Заступників приводять і забирають.
А люди, які керували управлінням, продовжують керувати 20 років. Кожен міністр чи заступник, коли приходить, розуміє, що без цього начальника управління він просто не буде знати, що робити. Ця людина за 20 років вивчила все.
Людина заробляє на паперах, умовно, 30 тисяч гривень, а на ній Chanel. І заступник міністра думає, я без цієї людини не впораюся. Коли я увійду у курс справ, я її, можливо, заміню. А може, нехай вона прийде і поділиться. Заступники ж різні. Я не хочу всіх стригти під одну гребінку. Мене не для цього туди ставили.
Моє завдання – показувати суспільству і погані сторони Міноборони, і підкреслювати хороші. Тому що для мене це важливо. Я колишній боєць Збройних Сил України. Я можу про негатив Міноборони розповідати 24/7. Ба більше, можу покликати людей, які давно там працюють, і вони будуть розповідати ще яскравіше.
Але якщо ми не будемо підсилювати те здорове, що там є, скільки б його не було, ми залишимося, можливо, без армії.
Що робити з цією середньою ланкою? Можливо, ще нижча ланка так само залучена?
На мою думку, Міністерство оборони в такому вигляді, як зараз, не зможе існувати довго. Воно впаде під власною вагою. В певний момент просто зупиниться процес, умовний міністр буде казати “зробіть це”, а нічого не буде робитися. Сигнал буде пропадати. Тобто є розпорядження, рішення міністра – робіть оце, але воно десь приховується, губиться і нічого не робиться. Це існує.
Чому так? Це середня ланка блокує?
Зокрема вона. Я не хочу звинувачувати всіх з цієї середньої ланки, там дуже багато класних людей. Але там є люди, які справді засиділися на посадах, їх треба підіймати. Але, на жаль, більше людей, яким просто там не місце.
Хто має це реформувати, змінювати?
Міністр оборони України, Кабінет Міністрів України. Якщо потрібно в це втручатись – президент, Ставка – хто завгодно. Це головне міністерство в країні під час війни.
На мою думку, воно має максимально позбавитися невластивих функцій, зрозуміти, які функції йому взагалі властиві. Тому що законодавство про Міністерство оборони передбачає понад 120 функцій цього відомства. Половину з цього Міністерство оборони робить, ще, імовірно, 25% каже, що робить, і 25% – навіть не каже, що робить.
Нехай Міноборони позбавиться, наприклад, лісгоспів, в яких корупція величезна. Міністерство оборони вирощує ліс, і в статуті кожного державного підприємства написано, що його мета – це прибуток. Тому, коли Міноборони приходить і каже, віддайте ліс, дрова, в армію, у підприємствах питають, а де тоді прибуток.
Скільки б можна було зекономити грошей на цьому, якщо прибрати, наприклад, лісгоспи?
Навіть якщо вони нульові, ми втрачаємо сотні мільйонів гривень просто через витрати на адміністрування цієї історії.
Про систему “Імпульс” в армії
А цифровізація не доходить до Міністерства оборони?
Вони почали щось з цим робити. Але в чому трагедія цієї історії? Коли у вас 100 напрямків, по яких маєте бігти одночасно, ви приділяєте найбільше уваги пріоритетним.
Відповідно, цифровізація почалася там, де вона найбільш важлива – у військових частинах вводиться система “Імпульс”. Це цифровізація діловодських процесів, яка колись має потенційно вбити так звану українську паперову армію.
Наприклад, анкети військовослужбовців тепер будуть не на папері, який постійно губиться. Буде єдина система, і будь-який командир може в будь-яку секунду подивитися в “Імпульсі” чи в САПі, скільки у нього людей в розпорядженні, скільки з них хворіє, скільки – придатні бути “на нулі”, скільки – не можуть бути на першій лінії, тому що їм це заборонено, скільки – у СЗЧ, скільки – поранені, скільки – в полоні.
Ця система обліку суттєво полегшує роботу штабів, тому що там набагато зменшується паперова частина. Потім на систему “Імпульс” будуть нанизуватись інші функції – фінансові історії, виплати тощо. Все буде зацифровуватися, і бригада зможе приділяти більше часу бойовими діями.
Приділяється увага цим історіям, а величезна кількість проблем залишається у тіні. Вони нібито не пріоритетні, тому займемося ними пізніше. Умєров намагався розібратися з цим, але нічого не зробив. До Умєрова намагалися розібрати, щось зробили, але цього абсолютно недостатньо. А до цього і не намагалися.
5 гострих питань, які потрібно вирішити негайно
Назвіть 5 ключових проблем Міноборони, які важливо було розв’язати у найближчий рік, що варто реформувати вже зараз?
Перше – виконати результати внутрішнього аудиту Міноборони й на його підставі скоротити у міністерстві декілька тисяч працівників. Є функціональний аудит, який рекомендує, що цілком логічно, прибирати посади, що дублюються, як всередині відомства, так і у Генштабі.
Свого часу доходило до абсолютного ідіотизму, коли спочатку Генштаб дивиться, що у Міноборони є гарний департамент, тому такий самий потрібний і ним. А потім відбувається зворотна історія. Міноборони дивиться на Генштаб, і створює собі таку саму структуру. Вони займаються одним і тим самим, біжать у різних напрямках, і українській обороні це абсолютно не допомагає. Тому спершу потрібно скоротитися.
Друге – максимально прибрати хаос, навести лад в системі керування. У кожного процесу має бути власник – той, хто його веде та відповідає за нього головою.
Третє – Міноборони має зрозуміти, хто вони є з Генштабом. Це ще один можливий момент, хоча він насправді нульовий, він над всім цим. Вони не можуть визначитися: Генштаб вважає, що Міністерство оборони має закривати перелік потреб і нікуди максимально не лізти.
Міноборони вважає, що, згідно із законодавством України, воно взагалі головне – призначає командувачів, подає на зняття командувачів, здійснює адміністративне керування Збройними Силами України. Міноборони вважає, що у кращому разі вони з Генштабом діють як партнери в деяких напрямках.
Зараз, здається, Денис Шмигаль порозумівся з Олександром Сирським, і цих напрямків більше. Але юридично вони не партнери й не можуть ними бути.
Міністерство оборони має контролювати, адмініструвати, направляти, задавати політику Збройним Силам України, здійснювати цивільний контроль.
Наприклад, питання військової юстиції – про що військові постійно говорять. Командира не можуть судити цивільні люди, тому що вони не розуміють обставин, в яких він ухвалив рішення, чому він це зробив. І це має бути ініціатива Міноборони.
Четверте – максимальна цифровізація, диджиталізація. Тому що, як показує практика, зменшення бюрократії, зменшення людського фактора, знижує рівень корупції.
Я не знаю, куди в умовній “Дії” засунути 100 доларів, щоб вона пришвидшила видачу довідки. Звичайно, цифровізація це – не так звана “срібна куля”, не таблетка від всіх хвороб, але це допомагає. І вони рухаються у цьому напрямку.
П’яте – нарешті навчитися планувати. Є об’єктивні причини, чому вони не можуть цього робити. Наприклад, бюджет кожного року ухвалюється новий, і важко переносити гроші, планувати й так далі.
Але взагалі з плануванням в Міністерстві оборони дуже погано. Якщо спробувати у Міноборони знайти людей, які можуть розповісти, як виглядатиме війна за рік, це буде дуже складно зробити.
Так, можна сказати, що фронт змінюється, потреби змінюються, але приблизно їх можна зрозуміти. Чи там немає стратегічного планування?
Я зіштовхувався з тим, що там є класні інститути, які цим займаються, в які стікається інформація, які дають рекомендації. Але потім з’являється розуміння, що хтось справді отримав секретні дані від розвідки, в яких мовиться, над чим працює наш ворог, які засоби планує поставити на озброєння у наступному році. Хтось це опрацював – взяв ці дані, звів, порівняв, видав рекомендації. Ці рекомендації кудись пішли, і ті люди, до яких вони мали потрапити й чиї плани повинні були змінити, їх не отримали.
У Міноборони є навіть чудові заступники – і цивільні заступники, і генерали. Але дуже б хотілося, щоб ми кожного дня наближали Міністерство оборони – головне міністерство військової країни – до ідеалу.
Насправді, на жаль, там дуже багато людей або чекає своєї пенсії, або просто працює 24/7, або хоче побути там довше, щоб не потрапити безпосередньо на поле бою. Не кажу, що їх сто відсотків. Я не буду розганяти зраду і розводити перемогу там, де її немає. Є такі люди, є – інші.
Там багато людей, які чесно відвоювали, і я знаю щонайменше два випадки, коли люди прийшли у Міноборони у Києві, де відносно безпечно, побули там певний період і сказали, поверніть, будь ласка, на фронт. І пішли.
Тому що для багатьох людей головним є чітко давати собі відповідне питання: чи не дурню я роблю? Якщо цієї відповіді немає, або якщо вона не ствердна. Я просто хочу зафіксувати свою позицію, що я не хочу бути на одному боці, я не хочу бути на іншому боці.
Продовження інтерв’ю з Юрієм Гудимовим дивіться у відео.
