Серія інтерв’ю «Сродна праця» від AIN — це розмови з управлінцями й підприємцями про те, що важливо для розвитку людей і компаній, про сенси та цінності, про досвід і висновки з нього, а також про технології, які змінюють наше життя.
Співрозмовниця Едуарда Мальцева сьогодні — Олена Борисова, співвласниця і CEO мережі ресторанів Gastro Family.
Про новий стиль управління в компанії
Ви одноосібно керуєте мережею уже півтора року. Що за цей час змінилось?
Ну, я більш як два роки уже керую. Компанія Gastro Family — це ж не тільки компанія про ресторанний бізнес. Тому що в нас є e-commerce — це власна доставка їжі, але з 1 вересня ми її призупинили тимчасово. У нас є навчальний проєкт. Також є великий напрямок — франчайзинг. Тому тут не тільки ресторанна мережа.
За два роки багато чого змінилося, і кожного дня щось змінюється. І скажу чесно: за 20 років у ресторанному бізнесі так непросто, як зараз, ще ніколи не було. Але все одно я намагаюсь по-філософськи ставитись до життя загалом.
А що саме за ці два роки змінилося в управлінні компанією?
Команда ще більше стала професійною, ще більше відповідальною. Я, чесно кажучи, послабила свій контроль, тому що зараз живу на дві країни. І я довіряю своїй команді, яка зі мною дуже багато років, яка проявила себе в кризові часи як дуже відповідальну. Іноді власники так не ставляться до свого бізнесу. Тому в мене ще більше поваги до команди, довіри.
Вчора я презентувала команді, своїм топменеджерам, нову організаційну структуру. Ми з 1 жовтня впроваджуємо антикризовий план і стиль керування.
Тут і далі — скорочена версія інтерв’ю. Дивіться повну на нашому Youtube:
А що це означає?
Це часткова децентралізація. Раніше наша компанія мала 84 топменеджери, у яких свої зони відповідальності. І я — як CEO і як власниця — з кожним департаментом окремо взаємодіяла.
Тобто централізовано і все замкнено на вас.
Так, так. А зараз це часткова децентралізація. Я всіх зібрала, презентувала ідеальний план, до якого ми йдемо в цій структурі, і план, який ми зараз впроваджуємо саме в нашому цьому бізнесі.
Я людина, яка любить планування дуже, бюджети, планування, цифри. Але зараз я розумію, що витрачати на це енергію немає сенсу. Я команді показала, куди ми йдемо, як ми хочемо, як ми бачимо ідеальну картину і тимчасові отакі дії.
Але я на 100% знаю, що це моя відповідальність, і команда все прийняла. Я вірю, я вважаю, що без віри нічого не буває.
Про заснування GastroFamily
Тоді можемо з вами повернутися трошки до витоків і поговорити про історію GastroFamily від першої особи, як ви її проживали.
Історія GastroFamily з’явилась 15 років тому. Мій уже колишній чоловік Дмитро Борисов запросив мене на роботу. У нього був один заклад «Барсук» на Печерську, який зараз чудово працює всі ці 15 років і ще був на Воздвиженці GastroRock.
До цього я керувала компанією — була така компанія Family, відома в Києві, зі своїм першим чоловіком. І коли ми розлучилися, а Діма мені зробив пропозицію, розказав, що він хоче схожу історію. Там був Eric-s Family, тут Діма Борисов з family. І ми почали разом працювати. Потім вже в нас з’явилася сім’я — 15 років, шмат життя, четверо зрілих дітей.
Я за все життя побудувала, мені здається, більш ніж 200–300 закладів за 23 роки. А зараз в компанії Gastro Family понад 60 ресторанів, барів в Україні та в Європі.
Якщо ви вже згадали шлюб і те, що ці дві історії розвивалися паралельно, то як ви думаєте: в такі партнерства коли треба входити і чи треба входити в них взагалі?
Ой, ви знаєте, це дуже важка тема, тому що в мене два рази не вийшло зберегти і родину, і бізнес. Але ж і 15 років — це цілих 15 років, це ж не «не вийшло». Це просто частина життя, яка пройдена так.
Якби мене запитали: знаючи, що буде такий фінал, пішла би? Я б сказала, що пішла.
Але просто тут важлива історія. Виходить, що це ж про партнерство — два партнерства в одному. Я не вмію розділяти родину з цією людиною і бізнес. Для мене це одне. Тому що цінності, на базі яких формуються ці стосунки, — родина чи бізнес — вони однакові для мене.
От ви говорите про два роки, коли ви можете фактично діяти згідно з вашими цінностями, так? А ви відчуваєте себе вільнішою?
Так на 1000% вільнішою, спокійнішою. І ще раз повторюсь, що ніколи не було так непросто, страшно, але я знаю, що це на 100% моя відповідальність. У мене все одно авторитарний стиль керування. Але так, як команда спрацювала ці вже 3,5 роки, в мене немає до них питань.
Місяць тому я звільнила декількох людей, які були в команді давно, і я відчула супротив, невіру, бо я тоді не зможу керувати цим кораблем. Він просто буде тонути. І мені було страшно, боляче, і я довго ухвалювала це рішення. Але я пішла в цей свій страх.
Про партнерства в бізнесі
Тоді, повертаючись до партнерства, що воно дає, якщо воно якісне?
Це синергія. Я про принцип загалом win-win, коли переможці дві сторони. І цей принцип мені допомагає керувати компанією. У мене багато партнерів франчайзі, більш як 40. Багато партнерів-постачальників. Партнерів, які здають приміщення в оренду. Це все про партнерство.
І цей принцип — це як маркер, через який я ухвалюю рішення. Тому партнерство класна історія, коли ми реально домовляємось на березі, що робиш ти, коли ми, наприклад, з Дімою починали. Він робив усе, що стосується маркетингу, створення продукту, цього всього, а в мене такий математичний, аналітичний склад розуму та підхід. Я вірю тільки цифрам, а не емоціям. І на мені все, що стосується далі реалізації цих проєктів.
Пошук інвестицій, команди, юридичні аспекти, продукти та купа-купа всього.
Про інвестиції, франчайзинг і зростання
Ви в одному з ваших інтерв’ю розповідали, що шукаєте інвестиційного партнера для подальшого розвитку бізнесу. Чи актуальна ця тема для вас?
На цьому етапі ні.
А на якомусь етапі це буде потрібно?
Так, коли я вирішу продати компанію чи частку в компанії. Зараз це не на часі. Наразі ми розглядаємо інвестиції та партнерство через франчайзинг. У нас є багато брендів.
Ми розглядаємо, щоб була така опція, як керівна франшиза: де ми керуємо як управлінська компанія, а пасивний інвестор інвестує. Раніше ми цей варіант не розглядали, а зараз ми готові.
А на що ви дивитесь, коли шукаєте партнерів? Партнер як підприємець, який буде сам керувати, і партнер як інвестор.
По-перше, звідки ці гроші? Походження грошей. Це головне. А там я вже роблю висновки про цінності, навіть не знаючи людину.
Потім документи, договір концесії, договір франчайзингу, де дуже детально за всі ці роки прописані умови, щоб потім не виникало нічого.
Тому що іноді люди не читають документи, а потім виникають питання. І кажуть: «Давайте змінимо умови договору». Я кажу: «Ні».
І тут дуже жорстко. Тому що ми домовились, ми це прописали, ви підписали. Документи треба читати, перед тим як ти їх підписуєш, як мінімум.
А можете трошки розкрити, з яким темпом ви плануєте зростати?
Важко говорити саме в цей момент, тому що ресторанний бізнес зараз — дуже сезонний бізнес. Раніше такого падіння не було. Ми розуміємо, що все залежить від блекаутів і купи-купи аспектів. Взимку ситуація гірша, у відсотках — в половину просідає.
Плюс у нас же літні майданчики ще. Влітку більше людей, сонце, люди гуляють влітку. Просто раніше не було аж такої різниці.
А те, що стосується розвитку, теж зараз багато закривається закладів. Тому в нас зараз фокус на європейський ринок. Зараз у нас шість закладів є в Польщі та Словаччині. Є план продавати там дві франшизи на місяць.
Плануєте закордонну мережу розвивати швидше?
Звісно, тому що багато людей, що купують франшизи, це, по-перше, наші українці. І зараз я бачу нову хвилю. Я виступаю на різних бізнес-конференціях, закритих клубах, де я чую людей, які реально вже вирішили там залишатися, вони знову думають про те, який бізнес робити. Таких багато.
І ви вважаєте, що це реалістична цифра? Дві франшизи на місяць, це 24 на рік, тобто за два роки 50.
Це реально, абсолютно. Це абсолютно реальні цифри. Плюс нові ринки, як Болгарія, Румунія, Молдова, ми розвиваємо там саме «Білий налив», це сидерія з устрицями та хот-догами в бріоші.
Читайте також: Ресторани GastroFamily: як відкрити «Білий налив» за франшизою
Це такий міжнародний бренд і продукт. Ми сидерія номер один в Україні і план такий і був сім років тому, коли ми відкривали перший «Білий налив» на Хрещатику, — розвиток мережі через франчайзинг в Україні та Європі. Тому ми до цього йдемо. Але темп трошки слабкий був, тому зараз фокус на закордон.
Розкажіть про вартість франшизи, період окупності в Україні, в Європі, щоб було зрозуміло, про який поріг входу йдеться?
Паушальний внесок — це разовий платіж в Україні — це 20 000 євро, і 5% роялті від товарообігу кожного місяця.
Європа — це 30 000 євро паушальний внесок і 3,5% від товарообігу. Найперший заклад, який відкрився в Європі 2,5 роки тому, до кінця року повертає інвестиції.
Багато людей не розуміють, що таке франчайзинг. Вони думають, що вони купують Лєну Борисову чи команду, і ми будемо всім керувати. Тому дуже детально все прописано в договорі, але не всі читають.
Про франшизи для ветеранів
Ви планували відкриття франшизи для ветеранів на спеціальних умовах. Можете розповісти цю історію?
Планували і плануємо. Але в процесі виявилось, що кредитування, яке має бути у ветеранів на цей бізнес, неможливо взяти, якщо там є алкоголь. І ми хотіли зробити якраз на наш бренд «Білий налив» спеціальні умови, але не даються гранти та кредитування на таке. І ми зараз з командою вже другий рік намагаємось створити продукт.
Якийсь новий формат, так?
Формат безалкогольний. Але ви ж розумієте, що це відповідальність і вона колосальна. Нам треба цей MVP відпрацювати, створити щось таке, щоб воно реально працювало, а не просто там кав’ярня, де багряний океан просто цього. Чи чебуречна, наприклад.
Вже з 2014 року ми працюємо з ветеранами. Я вже розумію, що і як воно відбувається. Має бути плече обов’язково у вигляді дружини, родини, партнера, будь-кого. Ми зі свого боку 24/7 підтримка, але все одно є такі особливості. І купа таких аспектів, де в мене немає права на помилку. Це не просто створити новий продукт. Тут треба зробити, щоб він був успішний і під час війни, без алкоголю і щоб він був на часі.
Про книгу Олени Борисової
Ви пишете книгу, скажіть, будь ласка, про що вона, чому вона?
Я з дитинства дуже метафорично ставлюсь до життя. Я люблю, я бачу образами такими. І я люблю писати, але тільки коли є натхнення.
Ну, ваші дописи в Facebook — вони такі дуже поетичні. Тобто це все напрацювання в книгу?
Частково так. Там буде дев’ять розділів, вже на 98% все написано. Понад 300 сторінок. Ця історія про мій шлях, мені 41 рік. Історія однієї жінки — не просто біографія, бо вона нікому не цікава. Це про становлення особистості Олени Борисової, це буде маніфест такий для жінок, де не потрібно так, як я, а де просто я показую своє життя, розказую цікаво, метафорично. І це просто історія однієї жінки — що так можна. Можна любити себе, можна обирати себе, незважаючи ні на що.
Можна щасливо жити розлученою чи в шлюбі, з грошима, без грошей, будь-як. І це про вибір себе. Обирати своє життя через призму своїх страхів, дітей, бізнесу. І так можна.
