Просування російської окупаційної армії в районі Покровська та Мирнограда – мінімальне, попри колосальні ресурси, які ворог кинув на цей пріоритетний для себе напрямок. Ба більше, де-факто ця агломерація є магнітом, який стримує сили й засоби противника, які могли б перекинути на інші ділянки фронту в разі захоплення цих двох міст. Тому, попри всю складність ситуації для Сил оборони України, й досі не відбулося їхнього виходу з цієї “кишені”.
Щодо Мирнограда, то, аналізуючи дії ворога, можна зробити висновок, що він може готувати масштабний штурм міста із застосуванням бронетехніки. Для цього він активно розміновує дороги з твердим покриттям на схід від міста. Інфільтрація стала головним тактичним прийомом не тільки РФ, а й Сил оборони, завдяки чому в зоні бойових дій з’явилися осередки, де окупантів повністю оточено. Проте головною перевагою армії противника залишається її величезний людський ресурс.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив військовий експерт Владислав Селезньов.
– Перше запитання – щодо ситуації в Покровську. За вашими оцінками, чи є все-таки шанс зберегти контроль над містом?
– Насамперед я не є прихильником підтримки інформаційної хвилі, яка вселяла б ілюзії в українське суспільство. Насправді ситуація в районі Покровська та Мирнограда вкрай складна. Але особливість подій, які там зараз відбуваються, полягає у тому, що, попри величезну кількість витрачених супротивником ресурсів, його просування тут мінімальне.
Так, безумовно, тенденції досить очевидні: противник продовжує стискати кліщі оперативного напівоточення, продовжує інфільтрувати свою живу силу, тих самих штурмовиків, як у Покровськ, так і в Мирноград, але український гарнізон тримається. Тримається завдяки тому, що ми продовжуємо утримувати позиції в районі Родинського й у районі Гришиного, тим самим не даючи зімкнути росіянам кліщі оперативного напівоточення, відповідно, маючи змогу забезпечити логістику нашого гарнізону, що діє там.
Тенденції досить непрості. Очевидно, що найближчим часом ми побачимо маневрову оборону у виконанні українських сил і засобів, насамперед десантно-штурмових підрозділів, які будуть дещо скорочувати там лінії зіткнення. Цілком можливо, побачимо відхід наших сил і засобів на інші рубежі й позиції в самому Мирнограді, що дасть нам змогу частину ресурсів, що вивільнилися, перенаправити на те, щоб утримувати “горловину”, яка веде до Покровсько-Мирноградської агломерації.
Подібний сценарій ми з вами спостерігали під час боїв у районі Бахмута й Вугледара. Там також противник поступово стискав кліщі напівоточення навколо нашого гарнізону. Як ситуація розвиватиметься цього разу, складно прогнозувати. Президент заявляє, що він не прихильник битви за руїни міст, і найвища цінність для нас – це життя українських військовослужбовців.
Нехай військові ухвалюють рішення, як саме далі продовжувати діяти – або вести оборону Покровська та Мирнограда, або проводити певні маневрові дії з відходом на інші рубежі та позиції, уникаючи оперативного оточення наших сил і засобів. Безумовно, я не знаю, яке рішення буде ухвалено. І, найімовірніше, щодо військових та навколовоєнних ресурсів буде зберігатися певна інформаційна пауза для того, щоб не створювати проблеми нашим силам і засобам під час проведення цих заходів.
У будь-якому разі тішити себе ілюзіями, що ЗСУ можуть досить довго утримувати наші позиції в Покровську та Мирнограді, буде непрофесійно.
Усе, що на південь від залізниці в Покровську, – це фактично сіра зона, в якій росіяни мають перевагу. Усе, що північніше від залізниці в Покровську, – це сіра зона, де перевагу мають українські Сили оборони. Вони проводять пошуково-рейдові заходи, знаходять і знищують російських штурмовиків.
Але, на відміну від нас, противник має досить великі людські ресурси та продовжує замість тих, хто втік, ліквідованих, поранених російських штурмовиків додавати все нові й нові партії в межах інфільтрації малих і надмалих штурмових груп. Такі самі процеси поступово починаються і в районі Мирнограда. Плюс противник зараз активно розміновує дороги з твердим покриттям, які розташовані на схід від Мирнограда.
Найімовірніше, противник готує заходи за участю бронетехніки для проведення масштабного штурму цього населеного пункту. Тому все залежатиме від того, які сили й засоби противник застосовуватиме для штурму цих населених пунктів, для спроб замкнути кільце напівоточення. Ну і, відповідно, які сили та засоби матиме український Генеральний штаб, аби щоразу посилювати наші гарнізони, які діють на цій ділянці фронту.
Роль Покровська та Мирнограда складно переоцінити. Безумовно, концентрація в одному місці величезної кількості російських ресурсів, яку оцінюють у 110, 150 і навіть 170 тисяч, – це хороший магніт, який відвертає величезну кількість російських ресурсів на одну ділянку фронту. Якщо наша розвідка заявляє, що зараз приблизно 650 тисяч російських військовослужбовців залучено у межах так званої СВО, то практично 150 тисяч – це трохи менше ніж чверть. Але ця чверть зосереджена на відносно невеликій ділянці фронту. А це означає, що противник не має можливості здійснювати маневр силами й засобами.
Але ж у нас є ще низка проблемних ділянок фронту. Уявімо собі, що зараз противник вирішує оперативно-тактичні завдання в Покровську та Мирнограді шляхом їхньої окупації. Отже, він має можливість вивільнити засоби й відправити на Лиманський напрямок, де у нас досить складна ситуація з урахуванням спроб супротивника в межах “повзучого наступу” просуватися до траси Слов’янськ – Ізюм. Карта DeepState у цьому плані дуже красномовна.
У нас досить непроста ситуація в районі Куп’янська та Куп’янська Вузлового, де противник продовжує проводити заходи з інфільтрації всередину населеного пункту, а також тиснути на наших захисників на лівому або східному березі річки Оскіл, скорочуючи там наш плацдарм. Досить непроста ситуація на сході та на півдні Запорізької області. Про це проговорено багато разів. Тому противнику точно є куди застосувати свої ресурси, які вивільнилися в районі Покровська та Мирнограда.
Але чи встигнемо ми відрефлексувати на ці переміщення і чи будемо ми в повній готовності для того, щоб відбивати атаки противника? Складно сказати. У будь-якому разі ми маємо розуміти: навіть попри те, що осінньо-зимова кампанія передбачає певне “завмирання фронту”, такого року цього не сталося. Противник, навпаки, під прикриттям дощів і туману намагається потай концентрувати свої зусилля на тих чи інших напрямках. А ми не завжди ці приготування бачимо у зв’язку з тим, що частково обмежено використання розвідувальних дронів через тумани й дощі.
– Ви кілька разів згадували слово “інфільтрація”. Дійсно, якщо просто подивитися на карту бойових дій, можна побачити ці її ознаки – постійні спроби ворога просочитися невеликими групами, невеликими силами вглиб нашої оборони. Зараз, наприклад, у Куп’янську ми бачимо подібну ситуацію. Чи не вважаєте ви, що Сили оборони теж могли б використовувати ту саму тактику інфільтрації вже вглиб позицій ворога? Якщо так, чому вони цього не роблять?
– Річ у тім, що такі заходи проводяться. Якщо ми говоримо про Покровськ, то північна частина цього населеного пункту являє собою суцільну сіру зону, але там є осередки російського опору. Тобто де-факто окупанти перебувають у повному оточенні, і забезпечення їх здійснюється або повітрям, або якось приховано, невеликими групами військовослужбовців, які під покровом ночі намагаються прорватися до своїх і принести все, що необхідно: продукти, боєприпаси. У подібній ситуації опиняються і деякі українські підрозділи, що діють на південь від залізниці в Покровську, перебуваючи буквально в повному оточенні, ведучи оборонні дії на 360 градусів.
Тобто, в принципі, ми також реалізовуємо такі варіанти в плані інфільтрації, але російські людські ресурси й наші можливості непорівнянні. Дослідники та низка українських військовослужбовців говорять про те, що на пріоритетних для російської армії ділянках фронту спостерігається кратна перевага супротивника, яка сягає цифри 14-18 військовослужбовців на одного українського бійця.
Очевидно, що в таких умовах говорити про готовність активно використовувати тактику інфільтрації малих груп украй складно, адже левова частка цих штурмовиків назавжди залишається в полях. Ми їх знаходимо та знищуємо або за допомогою скидань із дронів, або FPV-дронами, плюс активно мінуємо певні ділянки фронту.
Тож окремі епізоди інфільтрації, я думаю, українська армія реалізовує. Але говорити про це як про масштабний захід не варто через нестачу в нас достатнього або порівнянного з російським особового складу.
