18 листопада, 22:13
Член Української Гельсінської групи та голова Української Гельсінської спілки Левко Лук’яненко (Фото: NV)
В ефірі Radio NV Єрмоленко назвав «величезним недоліком» лібералізму вважати людей тільки особистостями, бо ми також є частинами спільноти.
«Ми є частиною своєї громади, ми є частиною свого міста, ми є частиною своєї нації. І йти до космополітизму можна через ці групові ідентичності. І це те, про що думали дуже багато людей в ХІХ столітті, і в тому числі в нашому контексті, це були кирило-мефодіївці. Це був і Шевченко, і Костомаров, і Куліш. В різних якихось вимірах», — нагадав український філософ.
Він додав, що про це багато думали також італійці, зокрема Джузеппе Мадзіні, чехи, словаки, поляки та інші європейці.
«Оця ідея республіканського або ліберального націоналізму зійшла нанівець в певні часи. І коли вона на початку ХХ століття почала набувати форм радикальних, а я вважаю, що головна проблема ідеологій, — це коли вони стають радикальними. Тому що кожна ідеологія будується на якійсь хорошій цінності. Лібералізм будується на цінності свободи, соціалізм — на цінності рівності, націоналізм — на цінності братерства і сестринства. Але інколи вони починають йти в радикалізм, заперечувати всі інші цінності. І коли вони починають заперечувати інші цінності, вони стають радикальними. І тоді виникає проблема екстремальних якихось рухів», — сказав також Єрмоленко.
За словами філософа, в українській історії було багато ліберального націоналізму.
«А от дисидентський рух, наприклад, у 1960-х, 1970-х років, от Гельсінський рух, Гельсінські спілки — це що? Це про націоналізм чи це про лібералізм? Мені здається, це і про те, і про інше. Це і про захист прав людини, і про захист національної спільноти. Так само, якщо ми подивимося на вже згаданих тут кирилло-мефодіївців, у всіх їх з певними все-таки нюансами, бо я вважаю, що там було забагато слов’янофільства, тобто такого трошки негативного ставлення до, умовно, латинських, романських, германських націй, це ми бачимо по Костомарову передусім, але все одно там дуже багато універсалізму, дуже багато цієї думки про те, що ми будемо жити в якомусь такому світі, де різні нації зможуть порозумітися. Мені здається, це дуже важливо», — зазначив Єрмоленко.
Він також нагадав, що в інтелектуальній історії Україні соціальна та національна емансипація «йшли разом».
«Драгоманов для Російської Імперії був націоналістом українським. Але в українському контексті він був соціалістом, анархістом і більше лівим. Хто такий Іван Франко? Так само ми можемо сказати. І Шевченка ми можемо описати і з точки зору більше патріотично-націоналістичної, і з точки зору більше соціальної теми. І Лесю Українку ми можемо так описати. І українських соціалістів, є такі дуже цікаві фігури, як Юліан Бачинський, чи як дуже цікава для мене зараз фігура — Сергій Подолинський. Унікальний абсолютно, український геніальний філософ, який дуже рано помер, але який певним чином впливає, продовжує впливати на те, що я б сьогодні назвав екосоціалізм», — розповів Єрмоленко.
