Світлана Охрименко — акторка театру, кіно та серіалів, яка розпочала свою творчу кар’єру у п’ятдесят років. Саме в цьому віці вона, бізнесвумен із невеликого містечка на Вінниччині, що має сім’ю та значну кількість обов’язків, вирішила зануритися у навчання нової професії.
Протягом шести років у неї з’явилось понад тридцять ролей у різних проєктах — театральних постановках, кінофільмах і телесеріалах. Останньою подією стала прем’єра вистави «Міста» в «Театрі на СОЛОм’янці», де Світлана виконує одну з провідних ролей.
Світлана стримано ставиться до поновлення своїх досягнень і не вважає повною мірою, що все зроблене заслуговує на окрему увагу. Проте її історія надихає: жінка, яка, незважаючи на вік і соціальні стереотипи, наважилася слідувати мрії свого дитинства і розкрила себе на новому творчому шляху. Її перетворення супроводжувалося відкриттям істин, внутрішнім переосмисленням, а також пізнанням нових світів, що подарували їй неповторні миті радості та щастя.
Питання про початок акторського шляху
Світлана пригадує, що її акторська мрія ніколи не була забута, але довгий час залишалась у тіні. Її рішення розпочати цю подорож у 50 років не було спонтанним; це був поступовий процес усвідомлення, коли, попри активне життя та бізнес, вона відчувала, що поступово втрачає «себе» і потребує переоцінки власних бажань і пріоритетів.
Коли їй виповнилося 40 років, померла її мама — сильна, але нереалізована жінка, якій не вдалося втілити свої прагнення. Ця втрата стала для Світлани потужним тригером, що спонукало задуматися над своїм життям. У пам’яті з дитинства воскресла її давня мрія стати акторкою, яка тривалий час «лежала в шафі». Вона відкрила дверцята і дала собі дозвіл спробувати це заняття, переїхавши до Києва.
Попри пропозиції переїзду, Світлана залишається прив’язаною до рідного міста, де її сім’я, робота і життя, які вона не збирається залишати повністю. Вона цінує підтримку своїх близьких і делегує частину справ, аби мати час на самореалізацію. Так вона знайшла баланс між родинними обов’язками і покликанням.
Мрія, що стає метою
Світлана розглядає свою мрію не як абстрактне бажання, а як чітку мету, що трансформувалась у завдання та конкретний план дій. Вона відзначає, що часто ролі в житті визначаються таким образом:
- Спочатку це просто мрія;
- Потім це ціль з чітким баченням;
- Врешті — потреба її реалізації, аби не залишатися з відчуттям незавершеності.
Усвідомлення себе важливим об’єктом уваги приходить після багатьох ролей у житті — жінка, дружина, мама і професіонал. І саме тоді постає питання: «А чи не пора мені про себе таки подумати?»
Перші кроки у професії
Починала Світлана зі школи ведучих телеканалу «1+1», де вчилася дикції, сценічному голосу та подоланню страху перед камерою. Навчання відбувалося на вихідних, а сім’ї про це діячка повідомила лише згодом. Підтримка чоловіка стала дуже важливою: він одразу прийняв її вибір і підтримав початок нового життєвого етапу.
Якщо б чоловік заперечував, Світлана планувала б щиро пояснити свої наміри та переконати його, адже сама усвідомлює, що цей період змін не триватиме вічно — часу для втілення мрії замало, тож треба діяти швидко та рішуче.
Рішення було прийняте без вагань, з розумінням, що життя швидкоплинне, тому діяти слід без зволікань.
Ресурси на шляху до мрії
За словами Світлани, основними факторами, що допомагали їй впродовж шести років, були:
- Дисципліна і вміння планувати (незважаючи на непередбачуваність акторського життя — кастинги та самопроби часто порушують графік).
- Креативність, уява, художній потенціал.
- Базова освіта, зокрема педагогічна і психологічна, що дозволяє краще розуміти людей, адже, як вважає Світлана, дорослі у багатьох аспектах залишаються дітьми.
- Життєвий досвід, бо в акторстві вона почала не в юності, а вже з дорослим багажем, що допомагає більш глибоко і чесно виконувати ролі.
Відчуття обмежень і шляхи їх подолання
Як вихованка сільської місцевості, Світлана раніше вважала, що село обмежує можливості для розвитку, але згодом збагнула, що навіть там можна знайти шляхи для самовираження — музична школа, література, театр та мистецтво були завжди з нею.
Батьки виховували її у дусі працьовитості та наполегливості: діти в селі працюють на рівні з дорослими, і це зробило її витривалою, відповідальною і незламною.
У 90-х роках її мрія стати акторкою не була підтримана батьками через тодішні стереотипи і небажання бачити доньку у професії, що асоціювалася з радянським кіно і певними суспільними табу. Але тепер, зі зміною світогляду, це більше не є проблемою.
Перші труднощі і особистісний зріст
На початку шляху в кіноіндустрії Світлана відчувала себе маленькою, наляканою масштабами і складнощами професії. Страхи виникали під час зйомок, хвилювання через необхідність відповідати, страхи думок інших.
Але з кожним новим викликом вона засвоювала нові навички і знання, для яких навчання стало безперервним процесом, що подарував їй нове життя.
Вона по-іншому ставиться до власного віку, розуміючи його цінність і унікальність – життєва мудрість сьогодення важливіша за прагнення повернути молодість.
Глибинні трансформації
Переосмислюючи свій шлях, Світлана наголошує на важливих внутрішніх змінах, які відбулися завдяки акторській професії:
- Усвідомлення багатогранності власної особистості, наявності як світлих, так і темних сторін.
- Відкриття внутрішнього світу і самопізнання.
- Пізнання різних внутрішніх станів і втілення їх через ролі.
- Здатність дозволити собі бути різною – вразливою, сильною, безкомпромісною чи просто людиною.
Це розширення власної ідентичності акторство дало можливість не лише на сцені, а й у житті, допомогло навчитися встановлювати етичні кордони, вчитися говорити «ні» без жорсткості.
Професіоналізм і перспективи
Світлана здобула магістерську освіту з акторської майстерності та закінчила кілька школи, які надали їй системні знання. Вона визнає, що справжнім показником її професійності є роль та реакція глядачів. Уже має підтримку режисерів, кастинг-директорів і продюсерів, а тому рухається вперед упевнено.
Важливо для неї мати конкретні результати, адже з дитинства в неї прищепили ідеї повної віддачі і відповідального ставлення до будь-якої справи, яку берешся виконувати.
Реакція на негатив і підтримка інтересу
Світлана зізнається, що слово «ні» для неї є стимулом. Навіть у перших акторських навчаннях викладачі сумнівалися у її шансах, але згодом змінили думку, побачивши результат. Вона підходить до всього з установкою, що для пізнання важливо долати труднощі, а цікавість до процесу — це її головна сила.
Чи відчуває себе головною героїнею власного життя?
Світлана відповідає, що так. Вона свідомо увійшла у світ мистецтва, перестала лише спостерігати зі сторони і стала активною творицею свого життєвого сценарію. Головна роль для неї означає формувати себе, жити так, як хочеться, бути у колі близьких та робити те, що надихає.
Поради тим, хто прагне змін
Світлана наполегливо радить не боятися слідувати поклику душі, а не входити у нову справу «просто намочити ноги», а з метою навчитися «плавати». Вона заохочує рухатись навіть тоді, коли здається, що все складно та незрозуміло, не здаватися при першій невдачі і шукати підтримку.
Мрії про ролі
Для себе Світлана розглядає не лише акторські ролі, а насамперед життєві:
- Жінка, яка стала мудріша, жіночніша, впевненіша.
- Людина, що ділиться власною історією та досвідом, незалежно від віку і зовнішності.
Вона надихається прикладами сучасних акторок, таких як Катя Молчанова, і прагне до ролей, що вимагають фізичної витривалості і глибокої емоційності.
У кіно їй хотілося б втілювати чесних, життєвих героїнь — справжніх жінок з усіма їхніми внутрішніми істинами. Особливо важливою для неї є чесність із собою і робота у таких ролях, які здатні відкривати душевні рани, а потім зцілювати і дарувати сили глядачам.
Світлана Охрименко — яскравий приклад того, як сміливість слідувати за своєю мрією, наполеглива праця, саморозвиток і підтримка близьких можуть перетворити життя, навіть якщо початок здається пізнім. Її історія розкриває багатошаровість особистості, силу жіночої волі і невичерпне джерело натхнення для тих, хто шукає власний шлях у світі мистецтва і життя загалом.
