Начальник 5-ї Державної пожежно-рятувальної частини міста Нововолинськ Сергій Шуба — це 32-річний офіцер, який більше десяти років свого життя присвятив боротьбі зі стихією та порятунку людей, з них шість – на керівній посаді. Він брав участь у складних операціях, зокрема, у рятуванні дітей, які провалилися на кар’єрі Нововолинська під кригу, що стало одним із найбільш пам’ятних і небезпечних випадків у його практиці.
Чому обрав саме на цю непросту професію? Які виклики стоять перед рятувальниками Нововолинська сьогодні? І чи є правдою популярний міф про те, що пожежники приїжджають без води на виклик? Про це та більше — у відвертому інтерв’ю з Сергієм Шубою для БУГу.
З чого почалася Ваша професійна історія? Коли Ви відчули, що робота рятувальника — це саме та професія, якій Ви хочете присвятити себе?
Моя історія носіння форменого одягу почалася з 2008-го року, коли після 9-го класу пішов навчатися у Волинський обласний військовий ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Протягом 10-11-го класів там навчався, у нас вже був казарменний режим: підйом, відбій, наряди, плац, стройова та фізична підготовка. За цей час остаточно усвідомив, що моє майбутнє має бути пов’язане зі службою, яка передбачає носіння погонів.
У 2010 році я вступив в Черкаську академію пожежної безпеки, де провчився 5 років і після випуску прийшов на роботу у Нововолинськ.
Ви самостійно після випуску шукали роботу чи з навчального закладу направляли?
Був розподіл, відповідно до якого я повернувся на Волинь. Головні управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій по областях формують план комплектування і інформують місцеві підрозділи про кількість фахівців, яких вони можуть прийняти після завершення навчання.
Ми з дружиною разом навчалися в одному взводі, на одному курсі. На щастя, разом потрапили працювати в Нововолинськ відповідно до розподілення.
Яку посаду Ви обіймали на початку професійного шляху у ДПРЧ Нововолинська? Чи пам’ятаєте, яким був Ваш перший робочий день в частині?
Прийшов у частину як інженер з пожежного ліквідування, чотири роки працював на цій посаді. Вже у 2019-му році і до сьогодні є начальником частини.
Керівна посада в ДПРЧ протягом шести років — це величезна відповідальність. З якими найголовнішими викликами доводиться стикатися начальнику частини?
Як і вимагає посада будь-якого керівника, всі питання – на його плечах, починаючи від організації служби та підготовки особового складу до швидкого та якісного реагування на звичайні ситуації. Також, є караул, який заступає на добове чергування, є керівний склад, який заступає відповідальними по частині. Також у нас є оператори відділення оперативного зв’язку, які повідомляють відповідального по підрозділу, щодо того, в якому районі виникла пожежа чи будь-яка подія, куди виїхав автомобіль рятувальників. Зараз наші оператори приймають виклики у нас в частині з усього Володимирського району, і далі повідомляють відповідальних згідно розподілу: Нововолиснький, Іваничівський, Локачинський чи Володимирський пожежно-рятувальні підрозділи. У кожному підрозділі є окремі керівники, але виклики всі надходять саме у Нововолинськ.
Скільки всього працівників у Нововолинській державній пожежно-рятувальній частині?
На сьогодні у нас працює 37 рятувальників. На виклики щодо надзвичайних ситуацій виїжджає караул, що складається з 8-9 людей. У нас є два караули по 9 людей і ще два – по 8 рятувальників. Також є старший водій, начальник і заступник частини. Але ми, так само як і інші колеги, виїжджаємо на виклики, бо в робочий день, якщо є виклик. У мене в машині завжди лежить бойовий одяг, чоботи, все захисне спорядження, тому коли є виклик, я разом з хлопцями виїжджаю на місце події.
Більшість людей думають, що керівники тільки сидять в кабінетах…
Я як керівник державного пожежно-рятувальної частини виїжджаю на всі надзвичайні ситуації та пожежі в районі виїзду підрозділу. Мені важливо бути поряд з колегами, і, крім цього я несу відповідальність за організацію робіт, безпеку особового складу та збереження нашої техніки та обладнання.
Якщо співробітник караулу заступає доба через три, і він потрапляє на одну добу з чотирьох на чергування, то я щонайменше через добу відповідальний, бо в іншу добу, наприклад, відповідальний заступник. Незалежно, з понеділка по п’ятницю, чи навіть протягом суботи-неділі. І якщо під час того, поки ми на робочому місці, є виклик, то ми сідаємо і разом їдемо. Неважливо, горить суха трава, чи горить господарська споруда, хата, квартира, чи будь-що інше.
А якщо пожежа виникає в нічний час, внутрішні керівні документи, відповідальному по частині, дозволяють не виїжджати на пожежі по першому номеру виклику. Але знову ж таки, якщо виклик по першому номеру і там щось складніше, наприклад горить будинок, або якщо є потерпілі чи загиблі, то в будь-якому випадку ми туди їдемо, перебуваємо на місці. Передаємо інформацію, допомагаємо проводити рятувальні роботи, розбір завалів чи ще якісь задачі, які є на той момент.
Яка найскладніша подія чи найнебезпечніший виклик, в якому вам доводилось брати участь в ліквідації? Можливо, є якась така подія, пожежа чи випадок, який вам найбільше запам’ятався?
Якщо ми говоримо про пожежу, то найбільш масштабна була на «Губині». Ми з 4-ї орієнтовно ранку і десь до 10-ї вечора проводили роботи по гасінню, розбиранню згорілих та деформованих конструкцій. Це була найбільш масштабна і затяжна пожежа, в якій мені довелося брати участь.
Якщо говорити про найнебезпечніший, то відразу згадую випадок на кар’єрі у 2023-му році, як дітки топилися через те, що провалилися під кригу. Ця подія була найбільш нестандартна і найбільш ризикова. І емоційно також було непросто: навколо був крик, діти з ополонки також кричали, що було сили. Було насправді страшно і за дітей, і за особовий склад, який брав участь в рятувальній операції, тому що наші рятувальники теж почали провалюватися під кригу.
Саме в цій ситуації насправді треба було швидко і правильно приймати рішення, щоб не втратити і своїх колег. Тут насправді була нова ситуація, що навіть хлопці, які вже по 25 років вислуги мають, з таким ще не стикалися.
Ви безпосередньо брали участь в рятувальній операції щодо діток на кар’єрі?
Коли ми прибули на місце, то один хлопчик вже був слабший за інших двох. І коли двоє ще мали силу гукати по допомогу, то той один вже зовсім був без сил.
Як почали рятувальні роботи, перші наші хлопці полізли до одного потерпілого, провалилися, і почали їх витягувати назад, і витягнули. Потім другий рятувальник пішов за іншим хлопчиком по кризі, дійшовши до нього, стрибнув туди, в оплонку, взяв потерпілого на руку і другою рукою тримався за коло, яке на мотузці ми тягнули до берега. І в якийсь момент із за переохолодження рятувальник не втримав коло і залишився в крижаній воді на одинці з потерпілим.
На той момент вже двоє рятувальників були мокрі, я розумів, що більше нема кому вже туди йти, бо інші колеги, які були вгорі мали інше завдання. Критична точка була в тому, що в небезпеці був вже і той хлопчик, і також наш працівник, бо він вже не мав сил вилізти з тим хлопчиком із крижаної пастки. Я взяв коло, підбіг до них і також провалився під лід. Хлопчика закинули на коло, і з двох сторін руками почали бити кригу, а хлопці нас підтягували до берега, і так ми дістали оце першого того хлопчика.
Потім вже хлопці зверху спустилися, взяли коло і попливли ще по другого того потерпілого, його витягнули, ну а третій, на жаль, не дочекався, його дістали з-під води неживим.
У вас доволі велика команда рятувальників. Є і молоді кадри, а є й люди, які вже мають доволі великий стаж. Як вдається налагоджувати контакт з колегами різної вікової категорії?
Ну, скажімо так, я завжди говорю людям, що офіцер, він зазвичай є молодший, ніж наприклад водії, рятувальники, пожежники. Але це людина, яка має очолювати караул, частину чи відділення. І в будь-якому випадку будуть люди, які старші за віком. Але повага до свого прямого керівника та виконавча дисципліна вона повинна бути завжди. В принципі, я не стикався з такими труднощами, щоб люди чогось не розуміли.
Які якості ви цінуєте в своїх колегах?
Сміливість в будь-якому випадку і відданість роботі. Також людина має бути фізично підготовлена, це само собою. Бо насправді немало важить обладнання, яке ми надягаємо.
А скільки воно важить?
Умовно, якщо це на пожежу, один апарат на стисненому повітрі в межах 16 кілограмів, також бойовий одяг, чоботи, ремінь, каска. Крім цього, мотузка, ліхтарик, радіостанція, шанцевий інструмент тож, думаю, кілограмів 30 назбирається.
Також не завжди одному доводиться виходити, а інколи доводиться витягувати людей з води, виносити з пожежі, тож фізична підготовка має бути хороша.
Ваша робота вимагає колосальних фізичних та емоційних зусиль. Що є Вашою головною рушійною силою? Чим ця ризикована професія настільки приваблива особисто для Вас?
У першу чергу мені подобається те, що наша робота приносить людям добро. І в принципі наша служба несе важливу місію з порятунку людей та майна нажитого десятиліттями. Хоч зараз, можливо, це не зрівняти з хлопцями, які захищають нашу державу на фронті і відстоюють зі зброєю нашу територіальну цілісність. Однак, при будь-яких ситуаціях в країні ми завжди на поготові і завжди готові виконувати, ті завдання з порятунку людей, які є перед нами.
Трапляється, що люди телефонують до оператора з питаннями, які стосуються вашої частини, і з питаннями, які взагалі не стосуються рятувальної служби. Що б ви хотіли, щоб люди краще розуміли про професію рятувальників?
Ми маємо відповідати на будь-які повідомлення, які до нас надходять, бо поки телефон дзвонить, ми не знаємо, чи це людина дзвонить по факту, чи це щось запитати. Трапляється, що дзвонять люди і розказують, як у них справи, питають, коли пенсія прийде, чи де можна забрати пенсію…
Окрім пожеж, які виклики надходять на 101?
Ми працюємо з викликами, коли є якась небезпека. Багато є таких викликів, що, наприклад, чоловік спить в квартирі, приїдьте мені, відкрийте. Тобто, якщо людина просто закрилась в будинку, спить, не має ніякої загрози, а надходить виклик про необхідність відкриття дверей, то ми не можемо зреагувати на це. Інша справа, якщо в квартирі зачинилася маленька дитина. Вона сама не відчинить двері, тому тут треба наша допомога. Якщо є загроза людям чи майну, наприклад, якщо включили на плиті борщ варитися і двері зачинились, чи втратили ключі, то тоді з дозволу, знову ж таки, власників і в присутності поліції ми можемо вибити чи вирізати ті двері, і людина зайде виключити плиту.
Просто люди далекі від нашої роботи, від наших керівних документів, вони не розуміють, що пожежний автомобіль який вивозить 4 тони води, і розхід одного ствола – 7,9 літрів за секунду то їх вистачає тільки на 8,4 хвилини. А якщо врахувати, що є більша пожежа і подати два ствола, це буде всього лише 4 хвилини подачі води.
Але якщо поблизу є якесь вододжерело, то 1 з автомобілів автоматично встановлюється на вододжерело, прокладається магістральна лінія та забезпечується безперебійна подача вогнегасних речовин до місця пожежі. Вогонь не жде, вогонь горить, і він швидко поширюється, особливо по дерев’яних конструкціях. Кожна хвилина важлива.
Як відпочиваєте після роботи, маєте хобі?
Насправді, люблю просто їхати за кермом по нових локаціях. Ще гриби люблю збирати. Коли є ліс, свіже повітря, пташки співають то і якесь моральне перезавантаження вмикається. Та й, якщо ще якогось грибочка знайти, там теж є свої позитивні моменти. Інколи, можу виїхати на риболовлю, але це не часто. Хіба так, для різноманітності.
Знаємо, що ваша дружина Олена до декретної відпустки працювала в секторі цивільного захисту. Зараз вона, власне, в декреті. Бачили в соцмережах про гендерпаті, яку ви проводили безпосередньо біля ДПРЧ. Як виникла така ідея?
З першою дитиною ми не робили такого, а з другою дитиною вирішили спробувати. Мабуть, побачили ідею десь в інтернеті. Колег попросили, щоб вони це все організували.
У вас є донечка і син. Чи хотіли б ви, щоб вони в майбутньому обрали сферу рятувальної служби?
Якщо б це було їхнє рішення, то я б не був проти цього. Але діти ще маленькі, і за 15 років багато може змінитися, як в службі, так і в державі, і загалом у світі.
Якою ви бачите майбутню пожежну рятувальну службу України?
За останні роки наша служба суттєво змінилась в кращу сторону, але ми постійно працюємо над тим, щоб підрозділ був укомплектований новітнім обладнанням, автомобілями сучасними, з максимальною прохідністю, з максимальною кількістю вогнегасних речовин, обладнанням до одягу, покращеними соціально-побутовими умовами особового складу, щоби могли після виклику приїхати помитися, попрати елементарно. Щоб мали комфортні умови для відпочинку та прийому їжі. Ну і велику роль грає якість захисного спорядження. Тому що, як-не-як, якщо рукавиці якісні і професійні, то вони і дозволять взятися рукою за гарячий метал чи якусь дерев’яну конструкцію, обгорівшу, відкинути її чи переступити. Так само, під час пожежі може падати обгоріла деревина з купою цвяхів, тому чоботи повинні бути якісні з металевими підошвам, щоб там на ногу нічого не впало, не прибило в ногу. Життя і здоров’я рятувальника – це перше, що ми повинні забезпечити.
У багатьох професіях є свої забобони. Чи є щось таке подібне в рятувальників, чого ви дотримуєтесь?
Хлопці, які на добовому чергуванні, не люблять, щоб їм бажали сухих рукавів. Це професійне побажання пожежникам часто має зворотній ефект, тобто збільшує ризик виникнення пожеж і, відповідно, збільшує кількість роботи для рятувальників, тому краще цього не бажати.
Дякую за розмову!
