У великому інтерв’ю NV Харитонова розповідає про боротьбу з харасментом та гендерно зумовленим насильством в університетах, а також пояснює, як гендерні стереотипи закладаються у свідомість дітей з дошкільного віку.
— Чому гендерна тематика є актуальною для МОН сьогодні?
— Гендерна політика — це, перш за все, про людей. Про їхні особливості, специфічні потреби і запити, про увагу до деталей. Гендер — категорія, яка повʼязана з соціальним існуванням статі. Будь яка людина — це завжди поєднання біологічного і соціального. Ми не існуємо у вакуумі. Ми живемо в гущині соціальних звʼязків та уявлень. Гендерна теорія не скасовує біологічні відмінності, але критично підважує соціальне значення, яке надається цим відмінностям. Нерідко біологічними поясненнями маскується політичне дисциплінування людей: «Ти жінка? Тож мусиш сидіти вдома і народжувати дітей!»
Страх «гендеру» або риторика «гендер не на часі» — це погано приховане бажання не змінювати статус-кво, пояснювати соціальні привілеї наявністю статевого органу і регулярно «нарізати» жінкам завдання, а в якості бонусу раз на рік 8 березня проголошувати тост про «наших найпрофесійніших і найкрасивіших панянок». Або дійсно відсутність базових знань в цій площині.
Реально використовуючи аналітичний потенціал категорії гендера як інструмент управління, бачимо, що неможливо побудувати ефективну систему освіти в школах, не враховуючи, що 86% вчителів — жінки середнього віку 49 років. Що шкільна освіта — фемінізована галузь, де економічний стимул роботи низький, а регіональний розрив високий і дедалі збільшується. За даними на 2023 рік кількість вчителів у школах міст зменшилася на 10%, а в селах — на понад 20%.
Створюючи в освіті простір, вільний від насильства, неможливо не враховувати поширеність гендерно зумовленого насильства і той факт, що більше 80% постраждалих від нього — жінки і дівчата. У 2022 році в Євросоюзі було реалізовано проект UniSAFE. У дослідженні взяли участь 42 тис. студентів і викладачів у 15 країнах Європи. 62% з них хоча б раз в академічному житті стикалися з формами гендерно зумовленого насильства. Поширеність цього явища супроводжується його латентністю. Це повʼязано зі страхом осуду, соромом, стигматизацією постраждалих, специфічною динамікою цього насильства, стереотипними уявленнями тощо.
При МОН функціонують науково-методичні підкомісії, долучені до роботи над цими стандартами. Під час презентації напрацювань робочої групи з питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків щодо змін стандартів відповідно до гендерного профілю ми стикнулися з серйозним спротивом деяких членів комісій. Вдалося внести зміни лише до стандартів бакалаврського рівня щодо спеціальності Правоохоронна діяльність в частині протидії домашньому насильству.
Звідки такий спротив? Перше — це ймовірний брак знань в цій сфері. Друге — дозвольте процитувати висновок у рішенні ЄСПЛ від 2023 року, яке стосувалося Болгарії. Високоповажний суд прокоментував відмову Болгарії ратифікувати Стамбульську конвенцію — найбільш прогресивний міжнародний механізм у сфері захисту від гендерно зумовленого насильства. Суд вказав, що його роль не полягає у вирішенні того, чи повинна Договірна держава ратифікувати міжнародний договір, оскільки це — виключно політичне рішення. Але «відмову болгарської влади ратифікувати Стамбульську конвенцію все ще можна розглядати як показник рівня прихильності ефективній боротьбі з домашнім насильством».
Можна скільки завгодно проголошувати, що боретеся за права людини, але справжнім індикатором відданості буде готовність до практичних кроків.
— Розкажіть про основні, найбільш пріоритетні напрямки вашої роботи як радниці міністра освіти зараз. На чому фокусуєтеся у своїй роботі?
— Перший основний акцент: у кінці вересня 2025-го завершено роботу над Методичними рекомендаціями щодо впровадження політики протидії дискримінації, сексуальним домаганням та підтримки рівності у закладах вищої освіти України, які затверджені Наказом МОН № 1275. Наступний етап — імплементація підходів, запропонованих у цьому документі, в практику університетського життя.
Важливою є взаємодія зі студентським самоврядуванням, адвокація документу в середовищі керівників закладів освіти із залученням гендерних радників, викладачів, які викладають курси гендерного профілю, громадських організацій, навчання потенційних членів комісій з розгляду скарг щодо дискримінації та сексуальних домагань в університетах. Перспективною є потенційна співпраця з Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти, оскільки під час оцінювання якості освітніх програм мають враховуватися Цілі сталого розвитку ООН 2030. Реалізація вишами даних методичних рекомендацій сприятиме підвищенню якості освіти. Окремим напрямом співпраці може бути взаємодія з Офісом освітнього омбудсмена, Урядової уповноваженої з питань гендерної політики.
Другий акцент повʼязаний з тим, що в минулому році за підтримки UNFPA ми провели повний незалежний партисипативний гендерний аудит МОН. Сам по собі гендерний аудит, якщо його результати не використовуються в практичній діяльності, не має жодного сенсу, тож дуже важливо реалізувати рекомендації аудиторів. Аудит — це скринінг, вхідні ворота для розробки ефективних політик, він дає бачення певних розривів і можливостей всередині системи. Наприклад, аудит показав, що у гендерних питаннях у міністерстві є нестача координаційних спроможностей, коли ця тема герметизується в окремих підрозділах, що створює ризики для успішної реалізації політики. Тому існує потреба у посиленні внутривідомчої та міжвідомчої взаємодії в МОН.
Аудит демонструє: хоча обізнаність працівників МОН з питань гендерної політики зростає, вона залишається фрагментованою та недостатньою. Ми очікуємо реалізації цілісного циклу навчання для держслужбовців МОН у партнерстві з громадським сектором і міжнародними партнерами вже в наступному півріччі.
— Стратегія впровадження гендерної рівності у сфері освіти в дії: гендерні компетенції педагогічних працівників і працівниць закладів загальної середньої освіти — що це за документ, як він впроваджується на практиці?
— Посилення гендерних компетентностей педагогічних працівників і працівниць є одним з ключових напрямів Стратегії впровадження гендерної рівності в освіті 2030. Оскільки гендерна рівність має три виміри — формальний, фактичний і трансформативний, значущим є вимірювання ситуації з оцінкою того, наскільки в наше повсякдення вшиті стереотипи про розподіл ролей між жінками і чоловіками, хлопчиками і дівчатками, як вони впливають на зміст навчальних матеріалів, організацію освітніх заходів і атмосферу освітнього середовища.
Стратегія — це презентація результатів дослідження гендерних компетенцій педагогічних працівників і працівниць закладів загальної середньої освіти, проведене за сприяння МОН, ГО Ла Страда-Україна спільно з Апаратом Урядової уповноваженої з питань гендерної політики.
МОН співпрацює з ЮНІСЕФ в частині розвитку гендерних компетентностей вчительства. На офіційному сайті Міністерства ми запровадили окрему сторінку щодо рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти. Серед цікавих позитивних практик — ініціатива харківського Центру гендерної культури до 140-річчя українського жіночого руху, Всеукраїнський урок Жіночий рух — рух до рівности. МОН разом з Апаратом Урядової уповноваженої з питань гендерної політики підтримали цю ідею. Напрацьовані у результаті Методичні рекомендації з проведення такого уроку направлені до обласних департаментів освіти і науки для подальшого практичного використання.
В структурі цього Центру діє унікальний для всієї Східної Європи проєкт — Музей жіночої та гендерної історії. У 2023 році під час підготовки Практичної конференції МОН Імплементація Стратегії гендерної рівності в освіті до 2030 року: рух уперед за участі Першої леді, приуроченої до першої річниці впровадження Стратегії, головною аудиторією якої був менеджмент обласних департаментів освіти і науки, у організаторської команди виникла ідея провести інтерактивну виставку Антидискримінаційний портфель. Організована Центром гендерної культури з прифронтового Харкова, ця пересувна виставка справила на учасників враження.
— Як би ви оцінили рівень обізнаності викладачів та викладачок, інших працівників та працівниць навчальних закладів у темі протидії дискримінації, гендерно зумовленому насильству, домаганням?
— Як нерівномірний. Та ми маємо певні зрушення в цьому плані. На рівні вищої освіти ряд університетів запровадили посаду гендерного радника/ці, більшість входять до всеукраїнської мережі, яка функціонує як координаційна платформа. Влітку завдяки підтримці ODIHR на цій платформі реалізовано важливий проєкт — Академію гендерного мейнстримінгу для гендерних радників і радниць. Вони стають агентами змін всередині вишів. В університетах функціонує всеукраїнська мережа осередків гендерної освіти, впроваджуються нові навчальні курси гендерного профілю, а у вже наявні додаються гендерні компоненти.
Палітра можливих шляхів реалізації гендерних та політик протидії гендерно зумовленому насильству може бути достатньо широкою. Наприклад, у Києво-Могилянській академії з 2018 року працює Комітет протидії дискримінації, сексуальним домаганням і булінгу — він уже напрацював певні позитивні практики.
З іншого боку, низка резонансних справ, які стосуються сексуальних домагань, дискримінації в університетах сигналізують: рівень обізнаності з корінням цих проблем все ще залишається фрагментарним.
Міністерство приділяє значну увагу розвитку гендерних компетентностей вчительства, надає методичні інструменти, які допомагають рухати ці аспекти. Серед важливих проєктів — підготовка МОН у співпраці з ГО EdCamp Ukraine, та UNFPA освітнього онлайн-курсу #освітабездискримінації, який сконструйований для підвищення обізнаності вчителів, дітей, батьків з цією тематикою.
Війна посилює суттєві розриви в освіті. Реалії шкіл в сільській місцевості, у прифронтових регіонах, шкіл, які працюють в онлайн чи змішаних режимах, відрізняються. Загрозою є і нормалізація насильства, зростання ризиків насильницьких форм спілкування, особливо у підлітків. У сучасному світі це багатократно підсилюється цифровими інструментами, коли відео певних травмуючих подій майже моментально опиняється в інтернеті, призводить до ревіктимізації постраждалих.
Серед правових інструментів, покликаних протидіяти насильству — Типова програма унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми, затверджена постановою Кабміну в червні цього року. Один з важливих аспектів: навчання фахівців здатності розпізнавати ознаки пережитого насильства, проводити оцінку ризиків і релевантно реагувати на такі випадки.
Велика відповідальність лежить на керівниках навчальних закладів. Вони мають владу впливати на зміни, створювати рольові моделі поведінки. І якщо працівники бачать, що адміністрація займається тим, що зветься gender washing — гендерне замилювання, коли гендерні аспекти включаються в певні плани заходів «для галочки», це негативно впливає на мотивацію рядових співробітників.
Дошкілля, мабуть, найменш пропрацьована ланка в частині гендерної освіти і просвіти, хоча її важливість неможливо применшити. Нерідко саме у садочку формуються стереотипи «дівчатам — ляльки, хлопчикам — танки». Хлопчиків залучають до вправ, зосереджених на змагальності, що виховує лідерські якості, дівчаток орієнтують на безконфліктність та поступливість. У методичних матеріалах, підготовлених МОН у співпраці з ЮНІСЕФ, звертається увага на необхідність проведення у садочках гендерно чутливих свят, використання гендерно чутливого мовлення, підтримки кооперації між хлопцями і дівчатами, популяризації батьківства без шкідливих гендерних стереотипів.
— Які проблеми, пов’язані з питаннями гендерної рівності визначають самі працівники і працівниці сфери освіти?
— В дослідженні гендерних компетентностей вчительства, про яке ви сьогодні вже згадували, 68% педагогів відповіли, що потребують посилення своїх знань і навичок з гендерної тематики. Багато фахівців і фахівчинь зазначають про потребу в обміні, поширенні позитивного досвіду щодо забезпечення гендерної рівності у закладах освіти.
Є запит щодо розвитку навичок комунікації гендерної тематики, адвокації цієї теми в освітньому середовищі. Також потреба у створенні дієвих механізмів протидії ГЗН у системі освіти, що безпосередньо впливає на її якість. Загалом запит на зміни у професійній культурі стосовно нетерпимості до проявів дискримінації та насильства. Це довготривалий процес.
— А діти і батьки?
— Дослідження аналітичного центру Cedos 2020 року, яке стосувалося обізнаності та ставлення вчительської спільноти і батьків до комплексної сексуальної освіти, показало, що формальна комплексна сексуальна освіта у школах має підтримку більшості. Батьки вважають такий формат важливим і актуальним, оскільки не всі з них впевнені у своїх знаннях з окремих тем щодо людської сексуальності. Крім того, вони не завжди готові обговорювати це зі своїми дітьми. Майже 84% батьків, вчителів і вчительок вважають, що у школах має бути сексуальна освіта. Це важливий фактор захисту від сексуального насильства.
48% батьків позитивно ставляться до участі їхньої дитини у відповідних неформальних заходах поза школою, наприклад, тренінгах, лекціях, онлайн-курсах. Негативно — 25%. Фокус-групові дискусії демонструють, що причини недовіри — брак інформації про зміст заходів і тих, хто їх проводить. Виключеність батьків, брак їхнього впливу чи контролю впливали на зниження довіри до позакласних ініціатив.
Робоча група з питань сексуальної освіти при МОН напрацювала проєкт Концептуальних засад реалізації комплексної сексуальної освіти у закладах освіти. Він перебуває на розгляді директорату шкільної освіти.
— Чому сексуальна освіта — це важливо для українських шкіл сьогодні?
— Використання теми сексуальності є дешевою «когнітивною зброєю» і дуже легко використовується, наприклад, російською пропагандистською машиною. Ця тема викликає сильні емоції і нею легко «мобілізувати маси». Тема сексуальності та дітей вибухонебезпечна сама по собі, може легко поляризувати суспільство. Її нерідко представляють як портал до багатьох культурних, суспільних і моральних катастроф. Низька сексуальна грамотність надає ґрунт для створення «комунікаційного шуму», який затьмарює точну, неупереджену інформацію.
Російський наратив виглядає так: секс-освіта — розпусна західна традиція — західні цінності. Тобто РФ використовує сюжетну лінію у вигляді захисту так званих суверенних цінностей — «духовних скрєп» і «традиційної сімʼї» від зовнішнього втручання і «захисту дітей від шкідливої сексуальної інформації» та «розбещення, навʼязаного Заходом». Активується маніпулятивна схема «стурбовані батьки» — щодо права вирішувати, яким «цінностям» вони хочуть навчити своїх дітей. Так їх фактично долучають до формування конструкту «традиційна сім’я проти розпусного Заходу». При цьому немає розуміння змісту сексуальної освіти, важливості питань культури та віку згоди, репродуктивного здоров’я, репродуктивних прав і відповідальності, планування сім’ї, контрацепції. Міністерству тут є над чим працювати.
— Яким є гендерний розподіл ролей у школах та садочках сьогодні?
— Мені траплялося на очі дослідження Cedos 2024 року щодо горизонтальної гендерної сегрегації в професійній передвищій і вищій освіті України.
Згідно цього дослідження гендерна сегрегація у виборі спеціалізацій в професії — широко поширена, з охопленням понад половини спеціалізацій і студентів. Спеціалізації, які сегреговані на користь чоловіків, переважно у галузях інженерії, машинобудування, транспорту, аграрних спеціалізацій. Спеціалізації, які сегреговані на користь жінок — переважно у галузях освіти, охорони здоров’я, мистецтва, гуманітарних наук. Тобто сегрегація проявляється на користь і чоловіків, і жінок, але на вищих рівнях освіти переважають спеціалізації з чоловічою домінантністю. Аналогічної кількості спеціалізацій, де жінки домінують, немає.
З 2022 року бачимо тенденцію зростання долі чоловіків у багатьох спеціалізаціях. Жінки у сегрегованих спеціалізаціях часто мають вищі бали при вступі або більшу частку бюджетного навчання. Це свідчить про те, що причина не в академічній слабкості, а, скоріше, у виборі спеціалізації й соціокультурних факторах. Тобто соціальні уявлення про «жіночі» і «чоловічі» професії все ще працюють. Хоча кількість людей, які не вірять у розподіл професій за статтю, з початком повномасштабної війни збільшується.
— Як би ви оцінили зміст навчальних програм, а також підручників та посібників, якими користуються сучасні школярі, у тому, що стосується протидії гендерним стереотипам?
— Одне з найважливіших досягнень гендерної політики МОН — антидискримінаційна експертизи підручників. Ці процедури реформуються, а повноваження щодо такої експертизи переходять від Інституту модернізації змісту освіти до Українського інституту розвитку освіти. В наступному півріччі МОН планує розгорнути проєкт з навчання фахівців. Сьогодні за ініціативи команди підтримки реформ МОН створено інтерактивний курс Школа експертів освітнього контенту, де можна безкоштовно пройти навчання з набуття навичок з оцінювання сучасних освітніх матеріалів, у тому числі, з антидискримінаційних питань.
Американський соціолог Філіп Джексон виокремив концепт «прихованого навчального плану». Чинники соціалізації — дитсадочки, школи, університети — непомітно й неухильно працюють на відтворення гендерних стереотипів. Це свого роду «тіньовий бік освіти», коли через картинки у підручниках, де тато читає газету, а мама куховарить, через склад адміністрації університету, де більшість — чоловіки, або через портретну галерею заслужених професорів академії, де майже немає жінок, непомітно і неусвідомлено всотуються уявлення про гендерний розподіл влад у цьому світі. Приховані академічні й соціальні норми, невидимі аспекти навчання — соціальні, емоційні, контекстуальні — все це впливає на освітнє середовище, результати освітньої діяльності.
— Як змінилися ці стереотипні підходи до навчання, до формування програм та підбору літератури за останнє десятиріччя?
— Я — гераклітіанка. Все тече, все змінюється. Іноді на короткій дистанції не так помітно, але з плином часу приходить розуміння, де була важлива розвилка для гендерних політик.
У вересні виповнилося 20 років ЗУ Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Цей закон став свого роду криголамом, який зрушив питання гендерної політики в Україні у практичну площину. Нещодавно мені трапилося інтервʼю з Тамарою Мельник, науковицею, громадською активісткою та керівницею ініціативної групи з гендерних питань у ВР, яка була однією з авторок цього закону.
Вона згадує, як особливо непросто було спілкуватися з Геннадієм Удовенком, очільником парламентського Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Він розглядав проєкт закону і мав від імені комітету рекомендувати його для схвалення на сесії. Геннадій Йосипович в минулому був Президентом 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, міністром закордонних справ України. Але він ніяк не міг збагнути, де повинна бути рівність жінки й чоловіка, якщо у ВР майже всі чоловіки. Звиклий вирішувати масштабні проблеми, він дуже тяжко рухався в бік підтримки закону, який вимагає побачити і відчути не планету, не країну чи міжнародну кризу, а конкретну людину певної статі.
Втім, якщо порівняти склад парламенту першого скликання, де було 2,5% жінок, згодом ця цифра почала зростати. Ми отримали Виборчий кодекс з гендерними квотами, а в нинішньому скликанні ВР — 20,6% жінок. Жіночі голоси чути у виконавчій, судовій владі, хоча до паритету ще далеко.
Якщо говорити про цінність Закону Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків для освітньої сфери, то саме там зʼявився окремий розділ — про освіту. До програм вищих навчальних закладів, курсів перепідготовки кадрів включають дисципліни з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання, протидії насильству за ознакою статі.
В контексті міжнародних зобовʼязань України значущим вододілом є ратифікація Україною у 2022 році Стамбульської конвенції, яка забезпечує найвищий рівень захисту постраждалих від гендерно зумовленого насильства і містить окремі приписи, що вимагають відповідних змін в освітньому секторі, у підготовці фахівців.
В 2022 році була прийнята Стратегія впровадження гендерної рівності в освіті 2030. Цей документ формує візію в цьому секторі політики і практики на багато років вперед, і завдяки імплементації в освітнє середовище гендерно чутливих, антидискримінаційних підходів дає шанс отримати покоління людей, чутливих до потреб інших. Такі речі розвивають соціальні зв’язки, сприяють солідаризації суспільства.
— 23 вересня 2025 року МОН затвердило Методичні рекомендації для університетів щодо протидії сексуальним домаганням, насильству, дискримінації. Як довго міністерство до цього йшло?
— Відправна точка цього процесу — позачергове засідання робочої групи МОН з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків 13 лютого 2025 року, скликане як реакція на численні резонансні повідомлення в медіа студентства про сексуальні домагання в закладах вищої освіти. Результатом цього засідання стало окреслення нових підходів щодо реагування на ситуацію з домаганнями в університетах і пропозиція підготувати методичні рекомендації.
Методологія роботи при розробці рекомендацій викристалізувалася навколо трьох основних стовпів: врахувати досвід юридичного супроводу постраждалих від гендерно зумовленого насильства в університетському середовищі, спиратися на напрацьовані практичні підходи, рекомендації та кращі практики з імплементації механізмів протидії дискримінації, які вже існують в деяких наших університетах. І, зрештою, орієнтуватися на національну та міжнародно-правову базу.
Проєкт документу презентували експертам робочої групи МОН з питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, а потім представили для громадського обговорення. До нього долучилися Урядова уповноважена з питань гендерної політики, Освітній омбудсмен, представники і представниці закладів вищої освіти, освітні експертки та експерти у сфері протидії дискримінації.
— Як відреагували на ці рекомендації університети? І як застосовують їх на практиці?
— Ми вже маємо перші реакції. Деякі заклади вищої освіти у публічному доступі розмістили інформацію про Методичні рекомендації. Цей документ представили у Києво-Могилянській академії на курсі для викладацтва з підвищення кваліфікації Гендерна рівність і недискримінація у вищій освіті. Відбулася синхронізаційна зустріч з викладачами юридичних вишів та гендерними експертками стосовно імплементації цих рекомендацій за підтримки Асоціації жінок-юристок України ЮрФем. Розпочався цикл лекцій щодо протидії сексуальним домаганням для ЗВО Житомирщини. У Хмельницькому університеті управління та права почали розробку локального акту на основі цих рекомендацій.
Мене тішить, що під час і після цих зустрічей ми отримуємо зворотний звʼязок. Найближчим часом до щорічної міжнародної акції 16 днів проти гендерно зумовленого насильства, яка проводиться з 25 листопада до 10 грудня включно, у деяких університетах пройдуть заходи, де також розглянуть необхідність розробки та розвитку локальних політик ЗВО.
— Розроблені МОН рекомендації можуть бути прийняті або не прийняті до роботи навчальними закладами на їхній розсуд. Чи має Міністерство інструменти впливу на університети, які саботуватимуть запропоновані зміни?
— Формування поваги до прав і свобод людини, нетерпимість до приниження честі та гідності, до фізичного або психологічного насильства, а також до дискримінації за будь-якими ознаками є принципом освітньої діяльності. МОН надає методичну підтримку щодо формування єдиних підходів до запобігання дискримінації, сексуальним домаганням, забезпечення рівних прав і можливостей для учасників освітнього процесу. При цьому, поважаючи автономність закладів освіти. Недискримінаційний підхід носить характер принципу — найвищої нормативності.
Можлива відповідальність вишів може мати різні виміри: репутаційний, інституційний. Інститут класичних репутацій сьогодні до певної міри розмитий, але університет відповідає не лише за кваліфікацію людського капіталу і за виробництво нових знань. Третю місію університетів можна визначити як сукупність конкретних дій і можливостей, які приносять користь суспільству, кристалізуючи його цінності. Коли університет толерує насильство, він втрачає свою репутацію. А значить, абітурієнтів, студентів, викладачів та партнерів.
Під інституційною відповідальністю я маю на увазі оцінювання якості освіти в тому чи іншому закладі. У критеріях оцінювання структури та змісту освітніх програм НАЗЯВО приділяє увагу тому, наскільки освітня програма забезпечує набуття компетентностей, спрямованих на досягнення глобальних Цілей сталого розвитку до 2030 року. Якщо досягнення цих Цілей не задекларовано в стратегічних документах вишів, не є складовою внутрішньої системи забезпечення якості, не входить до планування та реалізації заходів з цієї тематики, освітня програма не може бути акредитована.
У типовій формі контракту з керівником державного закладу вищої освіти є положення: керівник зобов’язаний забезпечити дотримання вимог законодавства закладом. Якщо їх порушено, уповноважений орган управління може достроково розірвати контракт. Або застосувати заходи дисциплінарного впливу: зауваження, попередження або тимчасове відсторонення від посади.
— У деяких вищих навчальних закладах сексизм, сексуалізація, сексуальні домагання можуть тривати роками, проте відомо про це стає лише згодом або ж взагалі не стає. Чому так відбувається і що з цим робити?
— Брак обізнаності щодо проблематики гендерно зумовленого насильства, стереотипні уявлення про гендерні ролі й поведінку постраждалих, віктим-блеймінг, вторинна травматизація, відсутність у вишах комплексних ефективних механізмів розгляду скарг — це джерела таких проблем. Методичні рекомендації покликані вирішити їх.
— Яким чином навчальні заклади мають і можуть спонукати учнів, учениць, студентів і студенток подавати скарги на подібні випадки?
— Формуючи середовище довіри і підтримки. Інструменти розбудови такого середовища включають презумпцію довіри до скарг постраждалих осіб, суворе забезпечення конфіденційності, застосування травма-інформованого та постраждало-орієнтованого підходів, недопущення ретравматизації, регулярне навчання відповідальних за впровадження даної політики членів комісій.
Заклад вищої освіти, відповідальний за впровадження політики, формує актуальну базу контактів субʼєктів, які можуть надавати відповідну допомогу постраждалим — медичну, юридичну, соціальну, психологічну. І за потреби перенаправляє постраждалих.
