Коли я домовлявся про цю зустріч, у мене було відчуття, ніби говоримо не з колишньою чиновницею, а з людиною, яка вісім років тримала в руках пульс мегаполіса. Валентина Гінзбург щойно поставила крапку у своїй каденції як директорка Департаменту охорони здоров’я КМДА. Вона керувала медициною Києва з жовтня 2017 року і залишила посаду 13 жовтня 2025 року, пояснивши це виходом на пенсію.
Ми говорили про те, як змінювалися столичні лікарні, чому реформа охорони здоров’я в Києві часто впиралася у людський фактор, і як місто витримало пандемію COVID-19 та повномасштабну війну. Я спеціально просив її не ховатися за загальними фразами. І вона відповідала так само прямо, як колись приїжджала у лікарні без попередження.
Чому вона пішла саме зараз
Валентина Гінзбург не робить з відставки драму. Вона каже, що їй 61 рік і що рішення було запланованим, а не емоційним. Дату 13 жовтня вона обрала свідомо, бо хотіла довести до кінця ключові речі, зокрема міські програми громадського здоров’я і завершення реорганізації медзакладів перед контрактуванням з НСЗУ на 2026 рік.
Ці слова звучать спокійно, але я відчуваю за ними втому. Вісім років на посаді очільниці столичної медицини це не лише папери і наради. Це ще й постійні кризи, про які містяни часто дізнавалися вже тоді, коли система їх гасила.
Як виглядала медицина Києва в 2017 році
Я прошу Гінзбург згадати старт. Вона не ідеалізує минуле і говорить, що на момент її призначення медицина Києва була розгерметизована. Частина лікарень існувала як малопотужні заклади, які не могли виконати вимоги програми медичних гарантій. У такому форматі вони буквально не мали шансів на нормальне фінансування.
Окремою бідою був хаос управління без чіткої відповідальності. Після автономізації закладів керівники отримали великі повноваження, але разом з ними і ризики саботажу реформ, якщо директор звик працювати по старому.
Реорганізація лікарень як болісний, але потрібний крок
Що означало об’єднання медзакладів
Тема реорганізації лікарень у Києві була найгострішою. Про 17-ту лікарню Гінзбург говорить довго. Вона нагадує, що до 2020 року в Києві реорганізували понад пів сотні лікувальних закладів, і саме це дало їм можливість перейти у нову модель фінансування без шоку для пацієнтів.
Історія 17-ї лікарні в її викладі не схожа на легенду про закриття. Радше на кейс про виживання. Заклад мав складні відділення, дорогі випадки лікування і дуже хронічну фінансову яму. За підсумками 2024 року середня зарплата лікарів там була близько 10 тисяч гривень, а борги тягнулися по всіх статтях.
Мені важливо зафіксувати цю реальність, бо саме через неї рішення про приєднання до іншої великої міської лікарні виглядало логічним з управлінської точки зору. Хоча політично воно, звісно, вибухало.
Чому реформа остаточно не завершена
Гінзбург повторює думку, яку я чув не раз від інших управлінців. Система не міняється від однієї кадрової заміни. Потрібна узгоджена робота держави, міста і менеджменту на місцях. Інакше будь-яка реформа охорони здоров’я перетворюється на нескінченну боротьбу з інерцією.
Пандемія COVID-19 і київська швидка допомога
Про пандемію COVID-19 Гінзбург говорить без пафосу, але з відчутною гордістю за команду. Тоді столиця була під тиском хвиль госпіталізацій, дефіцитів і паніки, а департамент щодня збирав дані, перерозподіляв ліжка і маршрути.
Я перепитую про швидку допомогу у Києві, бо це те, що люди відчувають на собі одразу. Вона запевняє, що виїзних бригад менше не стало, а служба екстреної допомоги навчалася і переоснащувалася, зокрема через створення тренувально-навчального центру для медиків і цивільних.
Ми торкаємося ще й того, як COVID оголив різницю між хорошим і поганим менеджментом в лікарнях. Вона наводить приклад дитячої інфекційної лікарні, де фінансування під час епідемії витрачали без стратегії, а потім новому керівнику довелося роками розгрібати наслідки.
Війна і те, що змінилося за одну ніч
З 2022 року медицина Києва живе поруч з війною. Для міста це означає поранених, переселенців, психологічні травми і потребу у нових маршрутах лікування. Гінзбург робить акцент на тому, що в столиці встигли створити незнижувальний запас донорської крові і налагодити логістику компонентів крові для всіх лікарень. Вона каже, що без цієї служби Київ не витримав би перші місяці вторгнення.
Я ловлю себе на думці, що донорська кров це не абстракція. Це буквально місто, яке тримає запас на випадок масованих атак.
Перинатальний центр і реформа пологових будинків
Тут у Гінзбург очі стають живішими. Вона пояснює, як об’єднання двох закладів дало сучасний перинатальний центр третього рівня. Тепер там зосереджені служби для матерів і немовлят, від хірургії новонароджених до виїзних неонатологічних бригад.
Важливий маркер для мене це те, що саме цей центр зміг прийняти профільні відділення Охматдиту після ракетного удару 8 липня 2024 року. Система спрацювала швидко і без гучних заяв.
Паралельно місто масштабно переоснастило родопомічні заклади. Вона говорить про сучасні УЗД, рентген, лабораторії, ретинальні камери для недоношених дітей і навіть обладнання для внутрішньоутробних операцій.
Дитяче здоров’я, скринінги і кохлеарна імплантація
Я прошу назвати конкретні речі, які відчули сім’ї. Перше, що вона згадує, це скринінг туговухості новонароджених. З 2018 року всі пологові заклади отримали обладнання для раннього виявлення вродженої туговухості, а кохлеарна імплантація проводиться дітям, які її потребують.
Другий приклад це лікування опіків і тканинна інженерія у спеціалізованому центрі, де працює єдина в Києві лабораторія з вирощування стовбурових клітин шкіри. Ці технології використовують і для поранених військових.
Я бачу в цих історіях те, що люблять читачі. Конкретику, яка не зникає за словами про модернізацію.
Онкологія у Києві, від скринінгу до ПЕТ КТ
Про міський онкологічний центр вона говорить у звичній для себе манері. Крок за кроком.
По перше, ще раніше у консультативно-діагностичних центрах поставили мамографи і ввели правило другого читання, щоби зменшити помилки діагностики раку молочної залози.
По друге, в онкоцентрі відкрили денний стаціонар для хіміотерапії, щоб більше людей отримували лікування амбулаторно, а не лежали тижнями у палатах.
По третє, з’явилися два лінійні прискорювачі для променевої терапії, а місто виділило кошти на ПЕТ КТ, тобто позитронно-емісійну томографію з комп’ютерною. Для пацієнтів це шанс бачити хворобу на ранній стадії і точніше контролювати лікування.
Я згадую, як ще десять років тому люди їздили на такі обстеження в інші міста або країни. Тепер це стає частиною столичної системи.
Паліативна допомога і підтримка сімей
Паліативна допомога в Києві, за словами Гінзбург, фактично створювалася з нуля. Місто вибудувало мережу відділень для дорослих невиліковних хворих і посилило виїзні мультидисциплінарні бригади.
Окремо вона згадує дитяче паліативне відділення, де важливо було зробити атмосферу не лікарняною. Я слухаю і думаю, що це чи не найменш помітна в новинах частина столиці, хоча для тисяч сімей вона критична.
Реабілітація і великий центр у Пущі
Про реабілітацію під час війни Гінзбург говорить багато. Вона нагадує, що ще до 2022 року в Києві ремонтували і оснащували реабілітаційні відділення, а згодом розширили потужності одного з ключових міських відділень до 60 ліжок.
Ключовий проєкт воєнного часу це Центр реабілітації та паліативної допомоги в Пущі. Він розрахований на 350 ліжок, має інклюзивну інфраструктуру, басейн і великий зал для занять та подій. Вона каже, що центр уже працює повноцінно і приймає як військових, так і цивільних.
Ментальне здоров’я киян і гаряча лінія
Тема ментального здоров’я звучить особливо гостро на четвертому році війни. Гінзбург підкреслює, що Київ почав системно працювати з цим ще до повномасштабного вторгнення, запускаючи психологічну підтримку для ветеранів і їхніх сімей.
Після 2022 року місто відкрило гарячу лінію, куди почали дзвонити тисячі людей. Потім з’явився кризовий центр, а психіатрична служба пройшла через реорганізацію, відкривалися психосоматичні та реабілітаційні відділення. Вона додає, що попит на таку допомогу тільки росте.
Що найбільше турбувало пацієнтів
Гінзбург каже, що у 2024 році до департаменту надійшло близько 10 тисяч звернень, але лише частина з них стосувалася лікарень, підпорядкованих департаменту. Решта була про первинну ланку і районні служби.
Найчастіші проблеми звучать знайомо кожному киянину. Це складнощі з деклараціями у сімейних лікарів, черги на консультації і дослідження, а також питання по програмі Доступні ліки. Вона зазначає, що місто щороку виділяє близько 150 мільйонів гривень на забезпечення ліками пільгових категорій, але ефективність залежить і від того, як працює конкретний заклад.
Якщо вимагають гроші у комунальній лікарні
Я навмисно перевів розмову на побутовий рівень, бо це те, що люди аплікують до себе. Гінзбург відповідає коротко і без дипломатії. Якщо вимагають гроші, треба звертатися в правоохоронні органи і в НСЗУ, бо саме там можуть реально допомогти.
Головні зміни, які я почув у цій розмові
Я просив її не робити із підсумку маніфест. Вона сказала просто. Найбільша зміна це перехід від латання дірок до системи, яка може працювати в екстремальних умовах. Від пандемії до війни.
Для себе я зібрав карту того, що реально відбулося у медицині Києва за ці роки. Вона складається з трьох великих блоків. Перший це реорганізація лікарень і їхній перехід у модель фінансування через НСЗУ. Другий це модернізація від перинатальних і дитячих служб до онкології та реабілітації. Третій це розвиток паліативної допомоги, донорської служби і напрямів ментального здоров’я.
Я виходжу з цієї розмови з відчуттям, що ми говорили не стільки про одну людину, скільки про епоху столичної медицини, яка випала на найжорсткіші роки для країни.
