Мирний план щодо завершення війни в Україні у редакції США, що більше схожий на “нотатки на серветці”, має безліч щонайменше нелогічних речей. Незрозумілими видаються і пасажі США про НАТО, написані так, нібито Штати не є ключовим учасником цього Альянсу. Навіть більше: йдеться фактично про ультиматум США НАТО! Адже “нотатки” суперечать його основоположним принципам.
Проте не мирні плани – ані в американській, ані в європейській редакції, – а військова поразка країни-агресора Росії могла б стати найкращим способом припинити війну щонайменше на десятиліття.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.
– Так званий мирний план Трампа містить пункти про скорочення чисельності української армії до 600 тисяч, довічну заборону на членство в НАТО. Згідно з планом, Україна нібито отримує якісь потужні гарантії безпеки, але не уточнюється, про що саме йдеться. Сполучені Штати можуть визнати Крим і Донбас російськими тощо. Як ви оцінюєте цей план?
– Насамперед мені здається, що важливо визначитися з термінологією. Усі називають це планом, але коректно було б називати це проєктом плану. Загалом те, що було оприлюднено, – не знаю, наскільки це правдиво, – мені просто схоже на нотатки, які хтось накидав на серветці. За ним стирчать російські вуха й вуха Стіва Віткофа, але за цим планом я не бачу якоїсь ґрунтовної підготовки. Це зовсім не схоже на план і навіть на проєкт плану.
Можна аналізувати пункт за пунктом і показувати, чому це є нелогічним, чому це не відповідає тій високій цілі, яка декларується – припинення вогню і відновлення сталого миру.
Що в плані все-таки є? Російські вимоги, підтримані Трампом і які вже, на жаль, майже перетворилися на його власні ідеї. Це дуже небезпечно з огляду на те, що, очевидно, Трамп буде на цьому наполягати. Перше – це виведення українських сил з території Донецької і Луганської областей, яка зараз контролюється Україною. В принципі навіть цей пункт можна обговорювати, адже зараз це виглядає як односторонній відхід українських сил на адміністративний кордон Донецької області. Говориться про демілітаризацію, про нейтральну зону, тобто Росії просто дарують цю решту території, яку вона чотири роки не може окупувати.
Чому можна було б обговорювати? Наприклад, якби у цій пропозиції йшлося про те, що й українська, і російська сторони виводять свої збройні сили на межі Донецької області, тобто Україна відводить сили на захід, а Росія – повністю відводить сили на схід аж до міжнародно визнаного кордону, тобто демілітаризує Донецьку область. Ці речі можна було б обговорювати, якби йшлося про двосторонні компроміси. Але тут ми бачимо просто набір російських вимог, оформлений як пропозиція від Трампа.
– Зверніть увагу, що у цьому американському варіанті плану чи то нотаток інколи згадується Європа, але, як я розумію, Європу ніхто не питав, чи згодна вона на ці пункти. Як ви думаєте, якою може й має бути позиція Європейського Союзу в ситуації, що склалася, коли фактично Сполучені Штати сьогодні грають на боці агресора?
– Варто говорити про те, як ігнорують Європу в цьому плані як самостійного гравця. Але там також доволі дивні пасажі в бік НАТО. Таке враження, що це писала не держава, яка є ключовим членом НАТО, а держава, яка перебуває поза НАТО. Наприклад, коли йдеться про якесь начебто нове право розташувати винищувачі на території Польщі. Це свідчить про профнепридатність тих, хто це пише.
Наступне – НАТО пропонують відмовитися від подальшого розширення. Як може Вашингтон, де підписувався договір про НАТО, де одним з основоположних каменів гарантується право вступу до НАТО європейської країни, яка поділяє цінності й готова брати відповідальність за безпеку європейського простору, заявляти таке? Тобто це ультиматум ще й НАТО. Причому цей ультиматум ставить країна – ключовий член НАТО.
Там є низка парадоксів та абсурдів, які свідчать про те, що це російські ідеї, озвучені американцями. Або ж це робота представників адміністрації Трампа, які абсолютно професійно непридатні.
Щодо Європи, то ми пам’ятаємо цю сумнозвісну лекцію, яку Джей Ді Венс прочитав на безпековій конференції у Мюнхені. Адміністрація Трампа абсолютно не бачить Європу як самостійного гравця. Першим реченням вони читають моралі Європі й намагаються принизити її роль, а наступним реченням вимагають від Європи платити за американську політику та безпеку Європи. Але так не буває. Як у тій приказці: хто платить, той і замовляє музику. Якщо ви вимагаєте, що Європа бере на себе більше фінансової відповідальності, то, очевидно, мають паралельно пропонуватися якісь права та повноваження. Все це виглядає дуже непривабливо й нереалістично.
Наступне, про що зараз важливо говорити, – це про те, що має бути надзвичайно тісна комунікація між офіційним Києвом та Європейським Союзом і союзниками загалом, адже тут ключову роль відіграють Велика Британія, Канада. Має бути спільна позиція і чіткий розподіл ролей у цій комунікації. Є ознаки того, що це розуміння є на Банковій.
Президент Зеленський сказав, що він утримується від якихось радикальних коментарів. І це правильно. Україна зараз має демонструвати надзвичайну гнучкість для того, щоб, якщо буде чергова порція критики й роздратування з боку Трампа, то це не лягало переважно на Україну. Бажано, щоб роль опозиції до американського плану взяла на себе Європа, ті європейські лідери, які знають, як переконувати Трампа або принаймні гасити його приступи гніву та коливання маятника в бік Росії.
– Як альтернативу мирним планам інколи називають воєнну поразку Росії, яка могла б стати найкращою гарантією безпеки для України. Яка ваша думка щодо цього?
– Дійсно, це був би найкращий спосіб для того, щоб припинити війну і створити підґрунтя для довгострокового миру не лише в Україні, але й на європейському континенті. Я б обережно сказав, принаймні на найближче десятиліття, або ж до 2036 року. Знаєте, чому саме цей рік? Тому що тоді закінчиться якийсь черговий, невідомо який уже за рахунком президентський термін Путіна.
Якщо йому до того часу не згодують якусь пілюлю, щоб він здох, або, не дай Боже, він житиме до 150 років, про що він останнім часом дуже любить говорити, то в принципі зі зміною Путіна чи з його відходом, фізичним чи політичним, у Росії з’явиться якийсь шанс.
Йдеться саме про переконливу воєнну поразку, яка не обов’язково означає розгром російської армії, а демонстрацію неспроможності чи недоцільності застосування військових методів для реалізації геополітичних амбіцій. Це найбільш оптимальний варіант продемонструвати Росії, що вона не досягла й не досягне своїх цілей “СВО” військовим методом. Це і є воєнна поразка.
Бажано також, щоб ця ідея прокомунікувалася – що не йдеться про те, що Україна зараз чи в якійсь перспективі має і може перейти у рішучий контрнаступ, який вичавить російські війська з території України, як це було, наприклад, із вдалими контрнаступами на Харківщині та Херсонщині у 2022 році. Таке завдання не має навіть ставитися.
Те, чого можна цим досягнути, – це змушення Росії до “жесту доброї волі”. Коли російському керівництву й усім стане очевидно, що подальше продовження війни лише погіршить ситуацію для самої Росії, буде зроблено цей жест, а далі хай самі обґрунтовують, заради чого це. Отже, це був би оптимальний варіант, і тоді дійсно можна було б говорити про припинення вогню і початок мирних переговорів про те, як далі співіснувати з таким сусідом.
– А щодо ролі наших союзників у Європі у цьому процесі?
– Є як сприятливі фактори, так і негативні, про які ми сьогодні говорити не будемо. Якщо казати про сприятливі фактори, то вони полягають у тому, що Європа вже пройшла той момент, коли підтримка України розглядалася просто як моральний і гуманітарний обов’язок. Підтримка України як ключовий елемент європейської безпеки вже не просто на рівні декларацій, а в європейських документах.
Уже щонайменше два документи, які цього року ухвалив Європейський Союз, – це “Біла книга” й “Дорожня карта” з європейської безпеки до 2030 року. Там ключовим пунктом є підтримка України. Це найбільш сприятливий фактор для України, адже це спільна справа, і Європа зацікавлена в тому, щоб Україна вистояла, зацікавлена в тому, щоб агресор не отримав винагороди за те, що він зробив і продовжує робити.
