Після початку повномасштабного російського вторгнення Інститут масової інформації (ІМІ) оперативно розбудував унікальну систему надання засобів захисту для українських та закордонних журналістів. Йшлося про перші рішення в хаосі повномасштабної війни, нічні доставлення бронежилетів, офіс, завалений коробками з аптечками, імпровізовану логістику, що трималася на взаємодопомозі людей і їхній готовності працювати цілодобово.
Зараз хаос перших днів уже перетворився на впорядковану систему. Працює мережа з 15 медіабаз ІМІ, а також київський офіс ІМІ, де можна отримати засоби захисту. Розроблено чіткі правила видавання спорядження, з’явились анатомічні жіночі бронежилети, шоломи TOR, а зараз ІМІ думає вже над забезпеченням журналістів засобами виявлення дронів.
Станом на кінець 2025 року близько 12 тисяч разів Інститут масової інформації передавав журналістам критично важливе спорядження:
✔ 6762 рази – бронежилети й шоломи, які рятують життя;
✔ 1850 разів – аптечки для екстреної допомоги;
✔ понад 1100 разів – турнікети й інші засоби першої допомоги;
✔ понад 1230 разів – генератори, зарядні станції, павербанки, що допомагають працювати в польових умовах;
✔ понад 1020 разів – інше технічне та безпекове обладнання, супутникові телефони, протигази, спальні мішки, тактичні балістичні окуляри, фільтри для води, активні навушники, гаджети для роботи журналістів тощо.
В інтерв’ю координаторка безпекового обладнання ІМІ Неля Іщенко розповіла про шлях, який пройшла команда, щоденну роботу із захисним спорядженням, хто з цим допомагав та яке спорядження отримують медійники зараз.
Перші рішення щодо захисту журналістів у 2022–му
– Розкажіть про ті перші рішення після початку повномасштабного російського вторгнення, які ухвалювали в ІМІ щодо забезпечення журналістів засобами захисту.
– У перший день повномасштабного російського вторгнення конкретних рішень щодо постачання обладнання не було. Але всі розуміли: журналістів потрібно терміново забезпечити засобами захисту. В офісі ІМІ до цього було кілька комплектів захисного спорядження – бронежилетів і шоломів, – і їх на той момент уже роздали. Ще було кілька аптечок. Цього, звісно, було катастрофічно не досить. І воно все вже було на руках.
Потім Оксана (директорка ІМІ. — Прим. ред.) почала звертатися до всіх можливих донорів і консульств. З цим потрібна була допомога, тому що такі закупівлі здійснювалися лише за кордоном. Це зараз уже такі речі виготовляють українські виробники – є і шоломи, і бронежилети. Тоді ми почали налагоджувати зв’язки, і, коли постало питання, як усе це доставляти до України, ми перевозили через гуманітарні коридори й знайомих людей. Вантажі везли через Польщу, Румунію. Пам’ятаю, ми навіть отримували подяки й грамоти за допомогу з доставленням.
Однак тоді я особисто цим не займалася. Моя робота почалася вже в березні 2022 року, коли я перемістилася до Хмельницького. Тоді я взяла на себе телефонну координацію з журналістами й долучилася до організації процесів видавання обладнання.
– До ІМІ відразу посипалися запити від журналістів щодо захисного спорядження?
— Так, багато хто звертався напряму – писали Оксані (директорці ІМІ. – Прим. ред.), надсилали листи на пошту, телефонували. Ми оперативно створили Google-форму, куди журналісти могли вносити свої запити. За цією формою ми й працювали, і вона, до речі, досі доступна на сайті ІМІ. Ми використовуємо її надалі, хоча зараз, звісно, у менших масштабах.
– Для порівняння: яким масштаб запитів був у 2022 році та якою є ситуація зараз?
– Зараз це може бути орієнтовно 10 комплектів (бронежилет і шолом. – Ред.) на місяць. Але залежить конкретно від місяця. Восени трішечки активіше їздять, у серпні їздили менше. На початку повномасштабного вторгнення кількість запитів могла коливатися – іноді надходило до 50 звернень на день, іноді 20. Але стільки захисного обладнання ми не мали. До того ж кожен запит потрібно було перевірити.
Наприклад, у списку могло бути 20 людей – я всім телефонувала, уточнювала, чи потреба ще актуальна, бо дехто вже міг самостійно знайти спорядження. А тим, кому було потрібно, пропонувала приїхати в офіс і отримати необхідне.
Захисне спорядження ІМІ. Фото: ІМІ
– 50 запитів на день – це дуже серйозна історія. Це українські й закордонні медійники просили?
– Спочатку переважно звертались українські журналісти. Іноземці, якщо й приїжджали, часто тягнули своє спорядження. Тож у перші місяці – у березні, квітні, травні – від закордонних репортерів запитів надходило менше.
Тоді нам активно допомагав Саша Волошин зі “Слідства.Інфо” з видаванням спорядження в Києві. Згодом до процесу долучилась Олена Голуб (медіаекспертка ІМІ. – Прим. ред.), бо вона не виїжджала з Київщини й залишалася на місці, а також Дмитро Дудка (системний адміністратор ІМІ. – Прим. ред.). У Львові, де в нас був такий собі “перевальний пункт”, з видаванням обладнання нам допомагала Ірина Чулівська. Я повернулась у червні до Києва і почала щодня приходити в офіс, щоб видавати спорядження. Пам’ятаю, в той час часто було важко знайти вантажників, які терміново приїдуть у потрібну годину, – усе доводилося тягнути самим.
Як працювала логістика
– Як вдавалось організувати всю цю логістику?
– Спорядження приїжджало нерегулярно, часом серед ночі, і потрібно було терміново приймати вантаж в офісі й відправляти до інших регіонів. Власне, ідея створення медіабаз ІМІ почалася звідти. Ми доставляли засоби захисту через регіональних представників, згодом з’явилися медіабази, які стали осередком видавання бронежилетів, касок, аптечок тощо. Відправляли в Херсон, Одесу, Запоріжжя, Чернігів, Миколаїв, Суми, Харків та інші напрямки, де була найбільша потреба в журналістів.
Журналісти отримали захисне обладнання в Медіабазі Дніпро (17 листопада російська дронова атака знищила будівлю, в якій вона містилася). Фото: Медіабаза Дніпро
Це мало такий вигляд: приїжджає фура з-за кордону, усе вивантажують і залишають на складі. Зазвичай це були склади, які орендував LMF у Львові, або ж доставлення йшло через Чернівці, де нам допомагала Любов Василик, докторка наук і завідувачка кафедри журналістики ЧНУ ім. Федьковича. Пам’ятаю, як ми шукали наші коробки серед інших на гуманітарних складах у Львові, це було справжнім квестом. Легко було загубитись і між самими складами, і серед гори коробок, що там зберігалися.
Якось я зверталася до на той час нашої регіональної представниці ІМІ у Львівській області Мар’яни Сич по допомогу, бо замовила машину, яка мала забрати обладнання. Але ж комусь потрібно було це все забрати зі складів. Її батько поїхав на склад допомогти, і от він телефонує мені й каже: “Ви не уявляєте, скільки тут усього. Що саме потрібно брати?” Ми з ним шукали ім’я директорки ІМІ на коробках, і це допомогло нам їх ідентифікувати. Потім він перекинув їх у меншу машину, так вони доїхали до Києва. Тоді в коробках серед іншого були плитоноски для журналістів.
До речі, якщо нам доставляли невелику партію – умовно п’ять коробок, – її одразу привозили до офісу, ми її приймали, вивантажували й далі розподіляли. Або роздавали на місці, або відправляли Новою поштою регіональним представникам на медіабази ІМІ чи напряму журналістам. Так робили тоді, і досі так відправляю.
– Тоді офіс ІМІ перетворився на склад?
– Коробками були заставлені всі кімнати. Бувало таке, наприклад, що надходили аптечки, але не в готовому вигляді: окремо чохли, окремо наповнення. І ти сидиш збираєш кожну – шукаєш, сортуєш, розкладаєш. Досить медитативне заняття.
Аптечки, які ІМІ видає журналістам. Фото: ІМІ
– З якими підводними каменями ви зустрілися?
– На самому початку ми надавали спорядження до “завершення війни”. Тобто не було розуміння, на який термін людині це потрібно, чи буде людина весь час на небезпечній території, скільки взагалі триватиме війна. Зараз система вже налагоджена. Журналісти подають запит, обов’язково повинні мати прескарту з акредитацією ЗСУ. Ми уточнюємо, куди саме вони їдуть і на який конкретно термін беруть у позичку захисне обладнання. Два дні – отже два дні, тиждень – отже тиждень. Якщо потрібно продовжити – продовжуємо, інколи й на пів року, якщо в людини постійні виїзди.
Останнім часом стало особливо багато запитів від знімальних груп. Якщо раніше це були переважно короткі сюжети, то зараз активно знімають фільми, і студії беруть на себе серйозні зобов’язання. Часто звертаються з проханням видати одразу кілька комплектів для всієї команди. Якось до нас зверталася команда, яка працювала над українським фільмом “Немає тіні у лісі”: вони знімали і на сході, і на заході. Його ще показували в межах Одеського міжнародного кінофестивалю. Це проєкт режисера Володимира Тихого, який “Наші котики” знімав. Нас у титрах згадали ще.
– Розкажіть про те, хто допомагав у той період серед донорів та партнерів?
– Нашими основними партнерами були Internews Network (за підтримки USAID) i “Репортери без кордонів” (RSF). А загалом з обладнанням нам допомогло близько 20 партнерів – це UNESCO, IMS, IWPR, UCBI, n-ost, Gazeta Wyborcza, українські виробники спорядження (зокрема, ЛОК – Львівський оборонний кластер) і багато інших.
Зараз київський офіс “Репортерів без кордонів” хоститься в одній з кімнат офісу ІМІ. Вони також видають журналістам захисне обладнання, так само як це робимо ми. Переважно іноземним журналістам, але й українським також. Обладнання там фактично таке саме, як у нас. Зараз вони частково передають його і нам, регулярно підтримують.
Зараз ми вже не завозимо обладнання з-за кордону, а купуємо українське. Наприклад, бронежилети й шоломи для журналістів (зокрема, жіночі комплекти) ми закупили в магазині “Балістика”, завдяки фінансуванню від шведських “Репортерів без кордонів” та IMS.
Броніки для жінок і шоломи TOR. Яке захисне спорядження від ІМІ отримують журналісти
– Розкажіть про бронежилети, якими користуються журналісти. Що це за броня?
– За ці роки ми накопичили величезний практичний досвід. Наприклад, провідні міжнародні організації рекомендують сині бронежилети для журналістів. Але ми вважаємо, що вони небажані, бо занадто виділяються. Нині навіть ведеться дискусія про те, щоб медійники використовували маскувальні кольори під час роботи через зростання дронових атак на знімальні групи. Насправді багато журналістів розповідають нам, що російські військові фактично “полюють” на них, прицільно стріляють по журналістах. На жаль, це підтверджує наш аналіз інцидентів. Тож зі зрозумілих причин ми не рекомендуємо зараз медійникам наліпки чи позначки PRESS, які ще п’ять років тому вважалися нормою. Зараз у нас усі такі позначки кріпляться на липучки, які за потреби можна легко зняти.
Рівень захисту залежить від конструкції плитоноски чи бронежилета: він складається з жилета-чохла та захисних плит, які вставляються всередину. Наші плити відповідають третьому+ класу захисту – таким самим, які використовують зараз військові. Існують і вищі класи, але практика показала, що це найоптимальніший баланс між захистом і здатністю швидко рухатися. Журналістський бронежилет не має важити 8–10 кг. Також у нас є комплект із додатковими боковими вставками, які підсилюють рівень захисту.
Захисне спорядження для журналістів. Фото: ІМІ
Також у нас зараз є шоломи TOR, які використовують і військові. Є варіанти як з “вухами”, так і без них. Вони краще фіксуються та підлаштовуються під будь-який розмір голови. Розвиваємося саме в цій сфері, хоч і шкода, що вимушено. У тих напрямах, де найбільше страждаємо, ми й змушені ставати найкращими – така реальність. До речі, донори теж це враховують.
З 2023 року ми ще й видавали побутове енергетичне обладнання – зарядні станції, генератори, павербанки тощо. Відправляли на медіабази, редакціям, які потребували, і за запитом журналістам.
ІМІ видавав енергетичне обладнання журналістам. Фото: ІМІ
– В ІМІ є анатомічні бронежилети для жінок?
– Так. Жіночі моделі легші, хоча самі плити мають такий самий рівень захисту – навіть дещо товстіші. Жіночі плитоноски мають анатомічну форму – з додатковими передніми анатомічними вставками, що робить носіння значно комфортнішим. Дівчата, які вже отримали такі моделі, зокрема колеги із Сум, зазначають, що різниця в зручності дуже відчутна.
Неля Іщенко в анатомічному бронежилеті. Фото: Леся Луцюк
– Ви носили всі ті важкі бронежилети на Нову пошту, приїжджали в будь-яку пору доби й на вихідні, щоб видати / переслати / отримати обладнання, – це мені розповіли співробітники ІМІ. Розкажіть про те, звідки брали сили на це?
— Для мене важливим було те, що в ІМІ я відчула місію – можливість бути корисною, а не просто працювати “з паперами”. Тут я займаюся справою, яка має користь. Особливо це стосується роботи із захисним спорядженням – саме це давало найбільше мотивації, адже ти розумієш, що це необхідно робити.
За цей час я багато чому навчилася: від накладання турнікета до розуміння різниці між видами шоломів, плитоносками та бронежилетами – раніше цього взагалі не знала. Ти питаєш, звідки я брала сили. Вони якраз і були в усвідомленні користі та важливості цієї роботи.
Нагадаємо, щоб отримати від ІМІ засоби захисту, індивідуальні аптечки та інше обладнанням для роботи в зоні бойових дій в Україні в безоплатне користування заповнюйте форму за посиланням.
Інститут масової інформації (ІМІ) – медійна громадська організація, яка працює з 1996 року. ІМІ відстоює права журналістів, аналізує медіасферу та висвітлює пов’язані з медіа події, протидіє пропаганді та дезінформації, забезпечує медіа засобами захисту для відряджень до зони бойових дій під час російсько-української війни починаючи з 2014 року.
ІМІ робить єдиний в Україні моніторинг свободи слова та список прозорих і відповідальних онлайн-медіа, документує медійні злочини Росії у війні проти України. ІМІ має представників у 20 регіонах України й мережу хабів “Медіабаза” для безперебійної підтримки журналістів. Серед партнерів ІМІ – “Репортери без кордонів”, також організація входить до мережі Міжнародної організації із захисту свободи слова (IFEX).
