У степовому селі Підвисоке на Кіровоградщині майстриня Наталя Юрченко вже четвертий рік засіває частину батьківського городу пшеницею та житом, аби з колосків творити дідухи й солом’яні павуки. Узимку вона навчає дітей і дорослих плести обереги, а влітку доглядає свою маленьку «плантацію». Нині Наталя – одна з майстринь, з якою співпрацює проєкт «Баба Єлька».
Команда “Баби Єльки” та Першої електронної газети поговорили з нею про те, як почалося її захоплення солом’яним ремеслом, де вона черпає натхнення, що для неї означає рідне село й які мрії носить у серці.
Створенню першого дідуха посприяла доволі кумедна ситуація, пригадує пані Наталя. Розповідає, що чотири року тому на задньому дворі батьківського подвір`я висходила пшениця, зернами якої раніше годували свійських тварин. Оскільки жінка вже близько 13 років працює вихователем в дитячому садочку, то їй прийшла на думку ідея зібрати з цієї пшениці букет для етнографічного куточку в садку.
“Про дідухи я раніше тільки чула. Пошукала в інтернеті більше інформації про цей оберіг. Передивилася всі майстер-класи, які тільки потрапляли на очі, й набравши потрібний масив інформації, спробувала зробити самостійно, оскільки було багато матеріалу й необхідно було його якось реалізувати. Перші дідухи в мене були з пшениці і з косариків, це такі польові квіти, які ростуть обабіч поля. Зараз, дивлячись на свої перші вироби, я розумію, що вони були недосконалими, кривими трошки, а я ж ще їх людям дарувала, в садочок приносила, ці дідухи мені тоді здавалися найкрасивішими, навіть уявляла себе майстром”, – сміється Наталя.
Створення дідухів сподобалося жінці. Вона пригадує, як її зачарували шелест пшениці та м’який, заспокійливий аромат сіна – усе, що було їй близьким в дитинстві.
“Я родом із села, і ці запахи й відчуття завжди були поруч. Плетіння дідухів, мабуть, якраз через це розслабляє й дозволяє забути про всі можливі негаразди. В роботі згадуються й безперестанку крутяться в голові найкращі моменти дитинства, які я пов’язую зі своєю бабусею. Вона жила поряд з полем й лісом, була дитиною війни й усе життя трудилася на полі ланковою, бо мала лише чотири класи освіти. Дитиною я обожнювала крутитися біля неї, коли вона працювала на землі”, – каже Наталя.
Наступного року Наталя цілеспрямовано засіяла клаптик батьківського городу різними злаковими культурами, а з часом жінка почала цікавитися, що ще можна створювати з соломи й сіна, таким чином почала плести й павуки.
Майстриня пояснює, що для створення дідуха використовує злакові культури – пшеницю, жито та овес. Пшеницю й овес можна сіяти навесні, а жито – лише восени. Зерну дає дорости до певного етапу. Частину дідухів робить із вистиглого колосся, яке вже нахилило «голівки» – саме такі вважають справжніми, подібними до тих, що наші предки заносили до хати. У традиції важливо, аби колос мав зріле зерно, яке згодом можна знову засіяти в землю – це знак добробуту. У сучасних дідухах майстрині збирають колосся на різних стадіях: трапляються й «зелені» дідухи – з нестиглого колосся без насінини, але з них, за словами Наталі, виходять дуже ефектні букети.
Заготівлю для подальшого створення дідухів майстриня робить так: пшеницю зрізає й підвішує «догори голівками» на вулиці, щоб під час сушіння колоски залишалися рівними. Якщо сушити інакше, вони опускаються й стають незручними в роботі. Такий принцип підходить для всіх злаків.
Важливо також берегти снопики від прямих сонячних променів. Коли колосся повністю висихає, майстриня обриває листочки, рівно обрізає стебла й обмежує доступ для можливих шкідників. Уже в листопаді вона починає складати самі композиції дідухів: на один виріб іде приблизно година.
Для солом’яних павуків потрібна саме житня солома. Тут теж важливо дочекатися стиглості жита. Частину посіву майстриня зрізає ще зеленою, а іншій дає повністю визріти. Дозріле жито очищує: відділяє колоски, щоб мати зерно для посіву наступного року, а із соломи зрізає міжвузля, щоб отримати порожнисті трубочки, крізь які легко протягувати нитку. Соломинки нарізає різної довжини, а щоб під час цього процесу солома не тріскалася, її попередньо замочує у воді – так вона «напарюється», очищується й набуває приємного блиску.
“Коли вся підготовка завершена, можна сідати до роботи над павуками”, – додає Наталя.
Льон для своїх виробів майстриня зрізає темно-зеленим, коли він досягає максимального росту. Так само підвішує, сушить, а перед роботою кожну гілочку ретельно очищає від дрібного листя, залишаючи лише коробочки льону. Окрім цього, свої вироби Наталя прикрашає квітками безсмертника, які збирає разом з татом на березі Синюхи.
З часом бажання розвиватися й передавати свої знання іншим привело Наталю до команди етнографічного проєкту “Баба Єлька”, які роками досліджують локальну культуру та традиції Кропивниччини.
“За “Бабою Єлькою” я стежила в соцмережах ще з початку її заснування. Близько року тому прийшла до дівчат із команди й запитала, чи можу бути для них корисною. І, як виявилося, я взагалі можу багато чого, – додає з усмішкою Наталя. – Спочатку я плела свої вироби для “Баби Єльки”, а команда їх реалізовувала. Саме в Етнолабораторії “Баба Єлька” я почала не лише створювати дідухи й павуки, які могли придбати всі охочі, а й навчати цьому дітей та дорослих, які приходять в цей простір на тематичні майстер-класи”, – розповідає Наталя.
Що таке дідух чи різдвяний павук та які вірування з ними пов`язані, людям, які вперше чують про такі різдвяні обереги, Наталя пояснює так:
“Дідух ставлять в будинку на Різдво, як ознаку того, що ми пам’ятаємо наших пращурів, родину, від якої ми пішли. Павук же це зовсім інше, це оберіг для будинку, кажуть, що в ньому заплутується погана енергія, коли хтось переступає його поріг з поганими думками, заздрістю. Дідух після свята треба спалити, але перед цим обов’язково обмолотити зерно, як я вже казала раніше, для майбутнього посіву, а спалити лише солому, щоб очистити дім, відпустити душі предків і «запустити» новий цикл життя. Павука має очікувати така ж доля, аби розвіяти ту негативну енергію, яка в ньому накопичилася”.
Майстриня зауважує, що через велику кількість ручної роботи такі вироби не можуть коштувати дешево, до того ж обрані для дому гарні й пишні композиції шкода позбуватися, тому здебільшого один дідух чи павук служить власникам окрасою будинку не одне Різдво.
«Мені дуже важливо, що на майстер-класи приходять діти, вчаться, хочуть робити щось власними руками й отримують від цього задоволення.
Можливо, колись хтось із них продовжить цю традицію – навчить когось або сплете дідуха чи павука собі чи батькам. Це вже буде маленький, але дуже важливий внесок у її збереження», – підсумовує Наталя.
Нині майстриня не лише плете дідухи та солом’яних павуків. Вона шиє для «Баби Єльки» фартухи, плете бісерні прикраси, створює гамани й спідниці, а ще реставрує старовинні рушники та килими. У планах Наталі – відновити роботу ткацьких верстатів (один з яких привезений з експедиції проєкту «Баба Єлька» у село Димине, а інший – передала на зберігання та реставрацію кропивничанка Людгарда Рядненко).
Її вміння стають дедалі затребуванішими: Наталя проводить майстер-класи не лише в межах проєктів «Баби Єльки», а й за запитом різних партнерських ініціатив, як-от громадська організація «Спільна дія» та її «Різдвяна творча майстерня», ініційована Вікторією Березкіною. До майстрині звертається також місцевий бізнес, який прагне розвивати традиційну культуру та залучати до цього своїх відвідувачів , наприклад ресторан «Familia Garden».
Майстер-класи, які Наталя проводить у Кропивницькому, відбуваються в межах проєкту «Сто експедицій Баби Єльки. Етнографічне обличчя Кропивниччини”», який громадська організація «Баба Єлька» реалізує за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції.
Нагадаємо, нове життя старовинних орнаментів: як на Кіровоградщині відновлюють вибійкарство
Читайте також: “Створювати продукт, якого досі не існувало”: інтервʼю з кропивницькою режисеркою Катериною Мурованою
