Костянтин Ковальчук, заступник міністра розвитку громад і територій

Україна проходить четвертий опалювальний сезон в умовах постійних ударів росіян по енергетичній інфраструктурі. Зокрема, однією з мішеней для атак є підприємства теплокомуненерго: у Херсоні зруйнована теплоелектроцентраль, Одеса тимчасово залишилася без теплопостачання через масовану атаку 13 грудня. Ще із весни росіяни регулярно атакують газову інфраструктуру, – а саме газ нині є основним джерелом виробництва тепла.

Як у таких умовах громади приготувалися до зими, як стимулювати перехід від газу на альтернативні джерела тепла та про фінансовий стан комунальних підприємств Укрінформ обговорив із заступником міністра розвитку громад і територій Костянтином Ковальчуком.

– Прокоментуйте, будь ласка, як проходить опалювальний сезон у цьогорічних надскладних умовах?

– Нагадаю, що опалювальний сезон розпочався у жовтні. Починали традиційно з об’єктів соціальної сфери, поступово до опалення підключалися й житлові об’єкти. Оскільки рішення щодо початку опалювального сезону приймають органи місцевого самоврядування, то у різних регіонах конкретні дати підключень були різними.

Станом на сьогодні (18 грудня, – ред.) 99,9%, або 17 479 котелень у роботі. Із опаленням – 99,1% будинків та 99,9% об’єктів соціальної сфери: лікарень, шкіл, садочків.

– Ті менше ніж 1% будинків, які зараз без опалення, – це певні точкові проблеми?

– Так, локальні. Говорити про проблемність та масовість (це коли в одному регіоні значний обсяг не підключених будівель, – ред.) сьогодні немає жодних підстав. Якщо ж, припустимо, в якійсь громаді три-чотири будинки залишаються без опалення, то це виключно локальні проблеми, які так чи інакше вирішуються в оперативному порядку. Причини як у штатних ситуаціях, так і внаслідок щоденних російських атак.

Як приклад масштабних проблем із початком опалювального сезону можу навести минулорічну ситуацію у Кривому Розі, де було якраз масове невключення.

– Яка там сьогодні ситуація із підключенням до тепла?

– Місто перебувало у складних умовах два роки поспіль. Проблеми були комплексні – частина із них була викликана руйнуванням дамби Каховської ГЕС, через що мережа певний час була не заповнена теплоносієм, й почалася корозія, а частина проблем склалася через людський фактор. Тому на початку минулого опалювального сезону Кривий Ріг й мав величезні проблеми.

У грудні я був призначений на посаду заступника міністра, наприкінці того ж місяця – очолив місцевий штаб із ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. Робота над стабілізацією теплопостачання розпочалася ще із зими. Були залучені ремонтні бригади з інших областей, співпрацювали разом із міською та обласною владою, а також Групою Нафтогаз, якій належить Криворізька теплоцентраль.

Було замінено понад 100 км тепломереж, понад 80 котелень технічно підготовлено до зими. На піку робіт у Кривому Розі працювало одночасно до 150 ремонтних бригад. І цьогоріч опалювальний сезон у місті розпочався вчасно. Нині понад 99% або 4,5 тис. багатоквартирних будинків у Кривому розі під’єднані до теплопостачання. Залишаються локальні прориви мережі у близько 30 будинках. Сподіваємось, наступного сезону обмежимося плановими ремонтами.

– А яка ситуація із теплопостачанням в Одесі, яка пережила блекаут, та Херсоні, де росіяни зруйнували ТЕЦ?

– У цих містах росіяни цілеспрямовано атакували енергетичну й теплоенергетичну складову інфраструктури.

У Херсоні після обстрілу ТЕЦ була зупинена подача теплоносія від цього об’єкта. Це не все місто, деякі будинки отримують тепло від інших котелень. Також на об’єктах критичної інфраструктури працює розподілена генерація аби лікарні, садочки, школи, мобільні оператори працювали. Працюють пункти незламності, де кожен може зігрітися та зарядити гаджети.

В Одесі, зокрема, я провів три дні після атаки 13 грудня. Дуже важливою була ефективна координація усіх служб, щоб відновити водо- і теплопостачання. Усі – й енергетики, й комунальні служби доклали максимум зусиль. Через добу у ніч на неділю 14 грудня в місті відновили водопостачання. Котельні запрацювали також у неділю – частково, на резервних джерелах живлення. На середину дня теплопостачання працювало майже повністю. При цьому теплоносій на вході у мережу мав температуру 52-54 градуси. Тобто, відновили подачу тепла доволі оперативно.

– Загалом, чи проговорювався із громадами сценарій руйнування систем теплопостачання через російські атаки? Чи є на місцях план дій на такий випадок?

– Дійсно, ця ситуація аналізувалася у нашому Координаційному штабі з усіма регіонами, де ми моделювали різні сценарії проходження зими.

Треба розуміти, що немає єдиного уніфікованого рецепту реагування на надзвичайні ситуації, адже в кожному регіоні своя інфраструктурна специфіка. При цьому кожна громада має свій план реагування на надзвичайні події. Ми фокусували увагу регіонів на оновленні цих планів із врахуванням актуальних викликів.

Кожен регіон мав обов’язково провести відповідні командно-штабні навчання. Наприклад, у випадку, коли руйнувань зазнає велике джерело теплопостачання. Серед ризиків можуть бути безпосередньо пошкодження, чи проблеми із постачанням палива. Що у такому випадку робити, де брати резервні джерела живлення, як заживлювати соціальну інфраструктуру, де запускати генератори тощо – усі ці алгоритми мають бути продумані та протестовані громадами заздалегідь. Часу для цього було більш ніж достатньо.

Але багато регіонів готові до таких сценаріїв ще із 2022 року.

– Наскільки підприємства життєзабезпечення – теплокомуненерго, водоканали – забезпечені резервними джерелами живлення?

– Такі підприємства обовʼязково повинні мати резервні джерела живлення. Ми на штабі збираємо та аналізуємо загальну потребу у такому обладнанні. Так, на сьогодні в Україні встановлено понад 29 тисяч генераторів на комунальних підприємствах, а також близько 570 МВт розподіленої газової генерації. При цьому всі розуміють, що генератори технологічно не можуть працювати постійно, тому мають бути передбачені й запасні варіанти резервних джерел живлення, якщо потрібно – то й кілька генераторів.

Нещодавно ми зібрали оновлену потребу по водоканалах і теплокомуненерго (ТКЕ). Цю інформацію відразу передали колегам із Міністерства енергетики, яке координує співпрацю із Фондом підтримки енергетики України. Крім того, ми працюємо із донорами: ЮНІСЕФ, GIZ, Світовим банком, урядами інших країн – з усіма, хто є у полі зору. Вищезгадані 570 МВт розподіленої генерації майже всі встановлені за рахунок міжнародної допомоги.

Загалом, підприємства життєзабезпечення забезпечені резервними джерелами живлення. Але хочеться, щоб їх було більше.

У цьому напрямку також є дуже важливим рішення уряду про виділення понад 660 млн грн із резервного фонду на паливно-мастильні матеріали для громад у прифронтових регіонах. Йдеться про забезпечення саме роботи альтернативних джерел енергії – тих же генераторів. Вони споживають багато пального, і бюджети прифронтових громад неспроможні забезпечити його у потрібній кількості.

– Власне, щодо прифронтових регіонів. Чи є там населені пункти, де і люди залишаються, і доступу до централізованих послуг немає? Як їм допомагають?

– Найперше, у цьому контексті мова йде про підконтрольну частину Донеччини. У цій області є громади, де мережі настільки пошкоджені, що опалювальний сезон навіть не розпочався. Централізованих послуг там, звісно, немає, але надається допомога: тверде паливо, працюють пункти обігріву.

Є також урядове рішення про пільгові обсяги електроенергії, підтримка держави на закупівлю дров та інші цільові програми підтримки саме для таких громад. На щастя, їх кількість не критична. Є ще точково такі громади у Харківській області. Ми піклуємося про всі такі громади, наскільки це можливо.

– Сфера теплопостачання в Україні, як відомо, залежна від “блакитного палива”. А цього року Нафтогаз був змушений імпортувати значні обсяги газу й, відповідно, постає питання економії дорогого газу. Чи розглядаються варіанти переходу на альтернативні джерела енергії для ТКЕ?

– Ми проводимо заходи для зменшення споживання газу в межах програми з підвищення енергоефективності підприємств теплопостачання.

У Верховній Раді на розгляді знаходиться законопроєкт про удосконалення сфери теплопостачання, який включений до програми Ukraine Facility. Він передбачає поступове запровадження індивідуальних теплових пунктів у багатоквартирних будинках. Економію газу завдяки такому підходу оцінюємо у 15-20%.

Щодо заміщення газу – стимулюємо розвиток теплопостачання на альтернативних джерелах палива шляхом удосконалення тарифної політики. Зараз тариф для підприємств, що працюють на альтернативному паливі, встановлюється на рівні 90% від тарифу на теплову енергію, що включає витрати на природний газ. Коли газ для ТКЕ постачається за пільговими цінами – такий тариф не є економічно обґрунтованим. Він не дозволяє покривати витрати на паливо підприємствам, що використовують альтернативи газу. Тому зміна алгоритму розрахунку тарифу є одним із шляхів стимулювання розвитку альтернативних джерел тепла. Зараз працюємо над законодавчим регулюванням цього питання з профільним комітетом Верховної Ради України.

Разом із міжнародними партнерами ми ініціювали розробку комплексного плану модернізації та декарбонізації системи теплопостачання в Україні. Це мають бути не точкові проєкти, а єдина стратегія. Розраховую, що у 2026 році такий документ приймуть і почнеться його регуляторне наповнення.

– А вже зараз у наших громадах є проєкти працюючих біоТЕЦ?

– Є, але це складно. Вони зіштовхнулися із низкою проблем – податок на викиди вуглекислого газу, конкуренція із традиційними теплопостачальниками, що працюють за пільговою ціною. БіоТЕЦ, так, як і іншим суб’єктам господарювання у сфері теплопостачання, не компенсовано різницю в тарифах із державного бюджету.

Тут треба комплексно зважувати як питання зменшення споживання газу, так і розвиток альтернативних джерел тепла – зокрема, біопалива. Десь можна надати підтримку, десь створити більш конкурентні стимули, щоб бізнес сам поступово переходив на альтернативи газу. Причому це можуть бути як державні підприємства, так і комунальні. Для всіх мають бути прозорі та рівні правила розвитку.

– Розкажіть трохи детальніше про законопроєкт щодо встановлення ІТП. Там передбачені джерела фінансової підтримки для співвласників будинків на такі цілі?

– Цей законопроєкт є рамковим. Ним ми пропонуємо встановити відповідальність постачальників тепла за обслуговування ІТП і закладаємо вектор руху. Під цей закон потім будуть розроблятися нормативні акти, де будуть прописані умови та порядок встановлення ІТП, доступи обслуговуючих компаній, закладатися джерела фінансування. У ролі останніх можуть бути як місцеві програми, так і підтримка міжнародних партнерів.

Придбання та встановлення ІТП відбуватиметься за рахунок місцевих програм підтримки, державних програм, тарифу (його інвестиційної складової). Відповідно, теплові пункти будуть спільною власністю мешканців будинку.

При цьому ми готові вислухати усі зацікавлені сторони, щоб дійти компромісу й мати якісну нормативну базу.

– Як вважаєте, чи варто застосовувати механізм ЕСКО із залученням приватних енергосервісних компаній для встановлення індивідуальних теплових пунктів у житлових будинках?

– Так, може бути. За аналогією, як, наприклад, для встановлення сонячних панелей на водоканалах.

– Давайте повернемося до теми різниці в тарифах для підприємств життєзабезпечення, яка вже зачіпалася вище. Чи є зараз діючий механізм її компенсації? Який зараз обсяг заборгованості з компенсації різниці в тарифах?

– Це достатньо складна проблема, яка існує не перший рік. І, на жаль, відбувається нарощення боргів: на різних підприємствах та різних областях по-різному, проте загалом ситуація складна. Держава встановила гарантування виплати відшкодування, тому що у період воєнного стану діє мораторій на підвищення тарифів на тепло для населення.

Але, відповідно, ми знаходимось у стані війни, й бюджет воєнного часу першочергово має враховувати потреби для захисту держави. Цьогоріч була пропозиція включити у держбюджет на 2026 рік компенсацію різниці у тарифах: у поданому урядом законопроєкті було закладено 15,2 млрд грн. Проте рішення не підтримали.

Водночас парламент залишив у бюджетах громад додаткові 4% надходжень від податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) із цільовим використанням, у першу чергу, на погашення різниці в тарифах.

Це частково врегульовує ситуацію, але не покриває всієї потреби галузі. Ми спільно із Нафтогазом опрацьовували механізм клірингового погашення: компанія у 2025 році пропонувала сплатити державі авансом частину дивідендів, які в подальшому могли б бути спрямовані на погашення заборгованості за газ підприємств теплопостачання перед Нафтогазом. Такий механізм в Україні вже застосовувався, але поки що погодження ми не отримали.

Тут має бути збалансований підхід. Є нюанси – так, в одних областях втрати у тепломережах становлять 9-11%, а у деяких вони перевищують 40%. І це може закладатися у різницю в тарифах.

Дуже важливо запустити процес, погасити хоча би частину боргу, щоб підприємства побачили, що держава підтверджує свої зобов’язання.

– Цьогоріч компенсація для теплопостачальників виплачувалась тільки із тих 4% ПДФО, які додатково залишались у громадах?

– Так. Це певний компроміс. Але держава взяла на себе зобов’язання і має знайти механізм, як його виконати.

– А як щодо різниці у тарифах для тих водоканалів, які також тримають незмінними тарифи для населення?

– У тих 37 водоканалів, яким тариф встановлює НКРЕКП, ціна води для населення залишається незмінною із 2022 року. При цьому для них на рівні держави немає зобов’язання відшкодовувати різницю в тарифах. Але таку компенсацію можуть платити органи місцевого самоврядування – саме із додаткових 4% ПДФО, що залишаються у бюджетах громад.

Щодо таких водоканалів можна передати тимчасово повноваження регулятора щодо встановлення тарифів на воду органам місцевого самоврядування. Наприклад, до кінця дії воєнного стану. Тоді громади самі зможуть визначати, підвищувати тариф, чи ні – але із фінансовою підтримкою підприємства з місцевих бюджетів. Це один із можливих шляхів врегулювання ситуації.

Вікторія Наконечна, Київ

Фото: Юлія Овсяннікова