Нині на станції «Академік Вернадський» працює
DOU традиційно поспілкувався із сисадміном станції. Цього року це Євген Шаталов, аспірант КПІ та інженер автоматизованих систем в енергетиці. Він розповів, як пройшов конкурс, чому мерч університету затеплий для антарктичної зими, що він привніс на станцію як сисадмін, чим найбільше вражає тутешня природа та на яке питання Птушкіна немає однозначної відповіді.
З теплової станції — в полярники
Я інженер автоматизованих систем в енергетиці. Працював на теплових і атомних станціях. Ми встановлювали та налаштовували SCADA-системи на об’єктах «Енергоатому», «ДТЕК».
Одна з особливостей роботи — протоколи. Зазвичай сисадміни знають протокол SNMP, а в нас більш розвинені — IEC-61850,
Тобто у мене не звичайна робота сисадміна. Але, може, це і стало причиною, чому мене взяли.
Про основних і запасних кандидатів
Я закінчив магістратуру КПІ
У перший день відбору я трохи спізнився — повертався з відрядження. Подзвонив у приймальну комісію НАНЦ, а мені кажуть: «Відбір уже триває, приходьте прямо зараз». Я прибіг, усе відбувалося дуже сумбурно. І все ж мене запросили на другий тур — злагодження.
На кожну роль є по два кандидати — основний і запасний. Але учасникам не розкривають інформації, хто перший і другий номер, щоб уникнути психологічного тиску. Як і те, чому взяли саме їх.
Після співбесіди та психологічних тестів на відборі мене запросили до «другого туру», де ми тиждень мешкали разом у Національному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді в Києві. Нам розтлумачували, хто чим займається на станції, які є правила, а також спостерігали за нами як командою. Ідея в тому, щоб люди розуміли, хто що робить. Ви не маєте лізти із зайвими порадами, якщо це не ваш напрям. Водночас усі повинні розуміти загальну картину, щоб уникати ускладнень.
Це було схоже більше на відпочинок, ніж випробування, бо я звик у відрядженнях працювати з ранку до ночі. А тут, попри лекції, я зміг поспати.
Минуло багато часу, перед тим як зі мною зв’язалися після злагодження. Це сталося за два чи три тижні до виїзду на станцію. Я уже думав, що нікуди не поїду, навіть сконтактував з іншим кандидатом-сисадміном, щоб дізнатися, чи його не покликали.
«По життю я не песиміст, але не сильно вірю в речі, які самі по собі відбуваються»
Згодом повідомили, що мене відібрали. Думаю, це роблять прямо перед виїздом, щоб у людини було менше часу подумати та відмовитись.
Цікавий факт: перед конкурсом я читав на DOU інтерв’ю з попередніми системними адміністраторами, намагався дізнатися наперед, що варто казати, щоб тебе взяли.
За моїми спостереженнями, експерти найбільше зважають на софт-скіли, характер людини. Я й сам брав участь у відборі сисадміна до
Про баули, зонд і кофту КПІ
Перед виїздом ми проходили комплексне медичне обстеження. Таке ж я роблю кожні два роки для посвідчення з електробезпеки. Тут схожа ситуація, єдине: треба було ще ковтати зонд. Крім того, мали тест з фізичного виховання — комплекс вправ, які треба було виконати і не завалити.
Дорога на острів Галіндез, де розташована станція, зайняла із тиждень: з Парижа ми летіли до Чилі, а звідти добиралися українським науково-дослідним криголамом «Ноосфера» до острова.
Криголам «Ноосфера»
Краєвид на острів Галіндез
Щодо речей, то на «Академік Вернадський» кожен міг взяти три баули.
Один баул спільний — це дрібні речі, які складно купити за кордоном. Наприклад, батарейки, біологічні розхідники на кшталт чашок Петрі тощо. Другий баул майже повністю відводиться під речі, що видає НАНЦ. Йдеться про куртки, термухи. І третій баул — це особисті речі. Хтось брав іграшки чи інші символічні речі з дому, я ж обмежився теплою кофтою-мерчем КПІ. Це може звучати смішно, але він занадто теплий для Антарктиди 🙂
На самій станції гарне опалення, а поза станцією — не дуже холодно. Взимку температура ледве опускалась нижче −12 С°, але не затримувалась на цій позначці. А температура води була не нижчою як −1,8 С°, що менше, ніж температура її замерзання тут (через солоність).
Про те, що найбільше вразило
По прибуттю на станцію впадала в очі величезна кількість снігу. Якщо дивитися старі фото з
Ми не за Полярним колом, але порівняно недалеко. Частина зими передбачає дуже короткий день, частина літа — дуже довгий день. Але є чергування. У більш південних станцій повністю полярні ночі і дні.
На станції не відчувається дискомфорт від задовгих світлових днів. Я люблю спати, коли сонце світить, це нагадує про літо, проведене вдома на дачі. Ніч теж подобається, атмосферно.
Світлове забруднення дуже низьке. При ясній погоді вночі видно Молочний Шлях, багато зірок. Тут рідко буває цілковита темрява.
Люблю тумани. Якось ми поверталися в туман на станцію — дуже прикольно. Відчуття, наче пливеш у молоці.
Фото з дрона на гору Демарія — розташована навпроти станції і є впізнаваною серед усіх полярників
Велика лабораторія
Найбільша програма станції біологічна. До неї залучено аж троє осіб. Зоя займається тваринами та особливо китами, відповідає за збір їхньої ДНК, фотооблік для подальшого розпізнавання.
Наступними програмами є мікропластик, дослідження впливу бактерій на нього в Антарктичному середовищі, досліджуються гнізда, мохи і інше біорізноманіття навколо.
Є геофізичний напрям, до якого входить магнітометрія, сейсмологія та вивчення стану іоносфери. А метеорологи постійно моніторять і передають всі ключові показники погоди, ведуть озонові спостереження. Саме наша станція зіграла ключову ролі у відкритті «озонової діри» ще за британських часів, нині наші вчені продовжують вимірювати рівень озону в атмосфері.
Кити, косатки і тюлені
Антарктида — наче великий заповідник, де взаємодіяти з тваринами варто мінімально. Пінгвіни живуть біля станції, але ніхто їх не чіпає. Особливо важливо не підходити до гнізд.
Найбільше мене вражають кити. Вони велетенські. У нашої біологині Зої є завдання брати зразки ДНК китів. Для цього вона використовує арбалет. Наконечник стріли випадає з кита зі шматочком шкіри. Кажуть, що кити нічого не відчувають, але видно, що це не зовсім правда: хтось не реагує, а хтось різко пірнає.
Разів сім ми підпливали близько до косаток, але я особисто лише двічі. Це хижаки, які могли б погратися з нашим, значно меншим, човном. Однак вони цього не роблять.
До станції підпливають й леопардові тюлені, тюлені-крилеїди та тюлені Ведделла. Загалом побачити якусь тварину на крижині — звична річ. В сезон біля станції народжується багато тюленів Ведделла, тож ми віддалено спостерігаємо за цим.
В Антарктиді все відрізняється від звичного життя. Неймовірне враження справляють шельфові льодовики заввишки 10 метрів. Краєвиди постійно змінюються і не набридають. Тут багато атмосферних явищ: гало сонця/місяця, іризація хмар, перламутрові та срібні хмари, яскраво виражені паморозі.
Життя навколо вражає: можна підняти очі і побачити, як мартин летить із морською зіркою в дзьобі.
Вид на Лемейр (найпопулярніше туристичне місце) з дрона під час сходу сонця
Про графік і роботу сисадміна
Я прокидаюся о 9:00. Снідаю, іду перевіряти мережу. Зазвичай жодних нюансів не виникає.
Далі виконую завдання, які сам собі запланував. Іноді треба щось попаяти, перетягнути, перевірити. Можу перепрошити рацію. Багато завдань пов’язано з ремонтом обладнання, тож доводиться проводити повну діагностику. Зазвичай трапляються дуже банальні і прості проблеми — на кшталт мертвої карти пам’яті або браку певних рядків у файлі запуску скрипта в лінуксі.
Після обіду о першій, якщо є вільний час, займаюся науковою роботою, адже є аспірантом КПІ.
Загалом на станції все нормально працює завдяки попередникам.
«Тут мало що потрібно фіксити чи переінакшувати»
Я займався додатковими речами: ремонтував фотоапарати (солона вода їх виводить з ладу), перебрав обладнання з метеорологами. Їхні прилади стоять на вулиці, тож потребують догляду.
Розширював мережу, поставив нові Wi-Fi-мостики з більшою пропускною здатністю.
Для себе зробив моніторинг мережі. Використовую PacketSniffer Arkime, Suricata, візуалізатор NTOPNG. Бачу в сирому вигляді пакети в мережі. Можу фільтрами дивитись порушення: торент, підозрілі з’єднання. Є локальна мережа, ще я додав мережу під VPN.
Щодо інтернету, то є обмеження у швидкості: мережа нарізана на частини з різними пріоритетами. Найвищий — наукова частина. Наступний — відеоконференції. Інше — загальне користування.
Зв’язок стабільний: Starlink працює чудово. Завдяки тому, що ми кинули нормальний кабель і поставили підігрівач біля тарілки в радіопрозорий купол — тепер сніг між Starlinkі супутниками не накопичується.
Звісно, якщо Starlink лягає у світі, то лягає і в нас. Нічого не поробиш. Чи критично це для науковців? Залежить від моменту. Метеодані передаються раз на три години. Якщо збій трапиться у цей проміжок — не страшно, надовго зв’язок не зникав.
«Найчутливіші дані — виміри озону, вони обов’язково передаються вночі»
Поки що ми не підпадали під відключення саме в цей момент. Якщо буде невеликий зсув у часі (до 15 хвилин) — не біда. Це найбільша відмінність від того, з чим я працював раніше: тут можливі дуже великі затримки. Бо на електричних станціях навіть всередині мережі затримки не допускаються.
Загалом у плані кваліфікації, як і лікарі, сисадміни втрачають частину досвіду — бо кількість обладнання обмежена. За весь час не було чогось такого, що можна назвати складним.
Про дозвілля і традиції
Щосуботи ми святково вдягаємося до вечері. Раніше це були костюми з краватками, нині стиль більш розслаблений і практичний. На стіл подаються або домашні страви, які любить команда, як-от холодець, або тематичні на кшталт бургерів з американського фастфуду чи азійської їжі з саморобними суші, рибою, салатами. Все це є заслугою нашої шеф-кухарки Лєни, якій ми активно допомагаємо. Мені теж подобається готувати, тож я в’ялю м’ясо, роблю пломбір.
Команда любить переглядати разом фільми. З недавнього дивилися Fallout. Також прикольно було подивитися «Чужого». Навколо темрява, тиша, атмосфера дуже підхожа.
Обираємо кіно та серіали відповідно до вподобань. Як сисадмін, я можу експлуатувати VPN по повній, тож ми дивимось українські трансляції, що недоступні за кордоном.
Ходимо періодично в лазню. Ми її трохи поремонтували, обшили.
Увечері можна зазирнути у «Фарадей», найпівденніший бар у світі. Тут грають у нарди, в дартс. Наш метеоролог Олексій дуже облюбував більярдний стіл.
Є вініловий програвач і багато платівок.
У барі «Фарадей»
21 червня ми традиційно відзначаємо свято середини зими — Midwinter. Кульмінація гулянь — занурення у воду. Цього року була тепла зима, тож температура води сягала −1,5 С°. Це свято схоже на Новий рік.
Про психологічне притирання та ізоляцію
Раніше я дуже багато часу провів у відрядженнях. Блоки на атомній станції нерідко виводять на ремонт улітку, і треба за дуже обмежений термін усе зробити. Містечка-супутники переповнюються приїжджими бригадами, і місця жити наодинці бракує. Люди селяться по двоє, троє чи по четверо. Тож життя на станції удвох з іншим членом команди не здавалося складністю.
Завдяки нормальному інтернету ізоляція не відчувається. Можна з ким завгодно говорити по телефону. На станції достатньо місця, кожен може знайти собі куток, де посидіти, але повністю уникнути людей неможливо.
Звісно, у перебуванні на острові серед Антарктиди є свої нюанси. У звичайному житті ви можете кудись піти і розвіятися. Змінити обставини, оточення. Якщо хтось дратує на роботі — по завершенню дня можна піти в кіно чи пройтися, скинути напругу. Тут, по суті, неможливо уникати людей.
Та й уникання тут не дуже прийнятна історія. Це як жити в гуртожитку під час навчання. Якісь моменти можуть накопичуватися і впливати на настрій. Але поки що я не стикався з неприємними ситуаціями.
Про фільм «Антарктида»
«Антарктида» — фільм режисера Антона Птушкіна. Автор зняв свою подорож на станцію «Академік Вернадський» і погостював тут з командою. В одній зі сцен фільму Антон зауважує, що по прибуттю на станцію дуже важливо швидко перевезти речі, адже є невелике часове вікно до замерзання.
Щодо того, що не можна виїхати з острова Галіндез, це правда лише частково. Зима цього року тепла, нас запаковувало кригою щонайбільше на два тижні. Тобто на човнах можна виїхати, якщо немає шторму.
Сам корабель «Ноосфера», який доставляє команду, обслуговує інші країни, зокрема США. Ситуація як у порту: корабель прибуває, є короткий час на розвантаження, бо кожна година — гроші. Митного оформлення тут немає, бо формально ми в Україні. Але затримувати корабель не бажано — у нього розклад.
Ми перетнулися з Антоном — він жив у нас день. Мені запам’яталося, як він запитав метеоролога: «Скажіть, Антарктида — це кузня погоди?». І хотів почути коротке «так» або «ні». Але це складне питання, в Антарктиді немає простих відповідей. Це як спитати — як працює двигун.
Як мені пояснювали метеорологи, існують різні погодні моделі. Станція «Академік Вернадський»- лише одна з точок у сітці, з якої беруться виміри.
Погода тут може бути різною, але здебільшого тут циклони (з боку океану; низький тиск, хмарність, опади) або антициклони (з боку материка; підвищений тиск, високий UV-індекс, відсутність опадів). Загалом умови залежать від багатьох фізичних і хімічних показників, тому короткої відповіді дати не вийде, але можна зауважити, що загальні моделі прогнозування погоди залежать від погодних явищ, які відбуваються в Антарктиді.
Про зв’язок з домом і «бойових пінгвінів»
Майже у всіх рідні перебувають в Україні. Турбота за них впливає на настрій і психологічний стан загалом, попри те, що ти не можеш нічим зарадити так далеко від дому. Різниця в часі теж трішки посилює стурбованість, особливо в період обстрілів.
Взагалі в усьому відчувається прояв війни. На станції гуляння, які колись могли відбуватися, нині сприймаються недоречно. Коли повз станцію проходять кораблі й нас відвідують туристи, ми їм показуємо бар, але паралельно зі скринькою для донатів. У НАНЦ є «бойові пінгвіни» — колишні полярники, які нині служать у різних підрозділах ЗСУ. Хтось із них перебуває постійно на бойових, а хтось — більше в тилу. Це понад 30 людей, і всі вони є частиною антарктичної спільноти.
