Україна все більше стає де-факто членом НАТО, хоча до офіційного вступу ще далеко. Про співпрацю України та НАТО на тлі російської загрози та протиріч Альянсу зі США – читайте в інтерв’ю Голови Місії України при НАТО Альони Гетьманчук.
Головне:
- Позитивна динаміка щодо членства: кількість країн, що виступають проти вступу України, є мінімальною за всю історію
- НАТО як головний логіст: Альянс тепер координує понад 80% усієї військової допомоги, відійшовши від політики постачання лише “нелетальних” засобів.
- Фінансова залежність від PURL: програма закупівлі американської зброї коштом партнерів є критичною для ППО; Україна потребує 15 млрд дол. за цим напрямком у 2026 році.
- Військовий прорив: Україна вперше взяла участь у навчаннях НАТО за Статтею 5 (колективна оборона), що фактично робить її частиною безпекової архітектури Альянсу до офіційного вступу.
- Ризики “гренландської кризи”: територіальна суперечка США та Данії загрожує єдності НАТО та може призвести до розмивання уваги й ресурсів, призначених для України.
Членство НАТО залишається ключовою ціллю України, навіть якщо зараз це неможливо через позицію кількох учасників Альянсу. Але важливо, що тут є позитивна для Києва динаміка.
“На сьогодні найменша кількість країн-членів НАТО виступає проти того, щоб Україна в майбутньому стала членом НАТО. У Альянсі завжди було певне коло країн, які проти. Це коло поступово звужувалося. І зміна позиції деяких країн реально стала віховою. Це такі країни, як Франція, як Німеччина”, – каже в інтерв’ю РБК-Україна Голова місії України при НАТО Альона Гетьманчук.
Поки ж всі політичні перешкоди не зникли, Київ разом з Альянсом працюють, аби досягти сумісності: від суто військових стандартів до адаптації законодавства. І в цьому сенсі минулий рік став справді переломним.
Минулого року Україна вперше брала участь у командно-штабних навчаннях НАТО за статтею 5. Рада Україна-НАТО стала регулярним майданчиком для координації на рівні міністрів оборони і закордонних справ.
Водночас залишаються і виклики. Коли йдеться про постачання зброї та фінансову допомогу, Україна мусить долати розбіжності всередині Альянсу. Це означає переконувати партнерів у пріоритетності своїх потреб і одночасно зберігати трансатлантичну єдність.
Як зазначає Альона Гетьманчук, на сьогодні найважливіше – зберегти єдність самій Україні, європейську і трансатлантичну, бо лише так можна ефективно протистояти загрозам і зміцнити нашу безпеку. Детальніше про все це – читайте далі.
– Нещодавно голова міжнародного комітету Верховної Ради Олександр Мережко в інтерв’ю РБК-Україна заявив, що Україна не ставить хрест на питанні членства в НАТО. Наскільки це так?
– Незворотність євроатлантичного курсу України зафіксована у Конституції України. Президент України чітко дав зрозуміти, що про зміни до Конституції щодо НАТО не йдеться. Відповідно, ми не можемо говорити про зміну курсу чи, скажімо, про те, що членство в НАТО в принципі перестало бути нашою фінальною метою з точки зору взаємодії з Альянсом.
– Але все-таки ми бачимо позицію Сполучених Штатів і інших кількох країн. Що ми зараз робимо на шляху до євроінтеграції, коли немає політичних умов для вступу?
– Ми поважаємо цю позицію. З розумінням ставимося до неї. Саме тому ми не “ставимо руба” сьогодні питання ні щодо членства, ні щодо запрошення України до НАТО. Також ми розуміємо, що це питання Росії вдалося успішно вмонтувати в переговорні зусилля щодо завершення або ж призупинення війни.
Тому ми визнаємо, що на сьогодні немає консенсусу серед країн-членів НАТО щодо запрошення і членства України в Альянсі.
Хоча ми також бачимо, що якщо проаналізувати історію відносин України з НАТО, то на сьогодні найменша кількість країн-членів НАТО виступає проти того, щоб Україна в майбутньому стала членом НАТО.
У Альянсі завжди було певне коло країн, які проти. Це коло поступово звужувалося. І зміна позиції деяких країн реально стала віховою. Це такі країни, як Франція, як Німеччина.
Так чи інакше, ми розуміємо всі наявні сьогодні політичні обмеження і зосереджуємося саме на практичній взаємодії з Альянсом. Сьогодні це досягнення взаємосумісності з Альянсом на всіх можливих рівнях і всіх можливих треках.
– Про що саме мова?
– По-перше, йдеться про політичну взаємосумісність і про те, щоб вибудувати сталу довіру між Альянсом і Україною. І ми насправді бачимо справді інтенсифікований діалог як між керівництвом України і керівництвом НАТО, так і на рівні різних міністерств і відомств.
Я дуже сумніваюсь, чи колись в історії України і НАТО були настільки регулярні й довірливі взаємини, як є сьогодні, скажімо, між генеральним секретарем НАТО і президентом України.
Ми працюємо над тим, щоб і надалі ефективно функціонувала Рада Україна-НАТО. Дуже багато людей в Україні, можливо, не знають або не звертали на це увагу, але насправді щоразу, коли відбуваються зустрічі міністрів закордонних справ НАТО, міністрів оборони НАТО, також завжди відбувається Рада Україна-НАТО.
Україна – єдина країна, з якою в окремому форматі – форматі Ради Україна-НАТО – відбуваються засідання на рівні міністрів у той самий день, коли відбуваються зустрічі міністрів оборони та міністрів закордонних справ Альянсу Я знаю, що деякі партнери достатньо ревниво ставляться до того, що лише з Україною відбувається такий формат.
Ми в Місії активно працюємо над тим, щоб потенціал Ради Україна-НАТО був вичерпаний максимально. І щоб в принципі в Штаб-квартирі НАТО фактично щотижня відбувався захід, повʼязаний з Україною, за участю українських спікерів. Щоб тут не втрачали фокус і відчуття нагальності.
До прикладу, на минулому тижні ми організували позачергову Раду Україна-НАТО на рівні політичного комітету у звʼязку зі складною ситуацією в енергетиці, на цьому тижні – Рада Україна-НАТО на рівні військового комітету, про наші військові потреби.
Окрім того, якщо такі формати, як “Рамштайн”, створені виключно під нагальні потреби воєнного часу, після завершення війни можуть відійти в історію, то Рада Україна–НАТО – це про певну інституціоналізацію наших відносин з Альянсом. те, що було, є і залишиться.
Альона Гетьманчук і Генсек НАТО Марк Рютте (фото: Getty Images)
По-друге, ми працюємо над посиленням того, що я називаю демократичною взаємосумісністю. Тобто ми продовжуємо виконувати адаптовану Річну національну програму, де чітко зафіксовані реформи, які ми маємо зробити для того, щоб стати взаємосумісними з НАТО в демократичному сенсі. Ключові з них перегукуються, звісно, з зобов’язаннями в рамках вступу до ЄС, тому тут наш природній фокус на реформах в секторі безпеки та оборони.
Щоб у момент, коли відкриється політичне чи навіть історичне вікно для вступу, в жодної країни не було питань, що Україна не відповідає якимось демократичним стандартам – з точки зору верховенства права, боротьби з корупцією чи, скажімо, оборонних закупівель. Щоб ніхто не міг скористатися питанням реформ як приводом сказати Україні “ні”.
І, звісно, військова взаємосумісність. Тут робиться дуже багато. Повномасштабна війна сприяє тому, щоб посилити рівень військової взаємосумісності між Україною і НАТО. Причому йдеться про двосторонній рух. Тобто ми більше впроваджуємо і принципи, і стандарти, які є в Альянсі. Але так само ми багато даємо сьогодні для НАТО з точки зору нашого бойового досвіду, наших вивчених на полі бою уроків. Відповідно, Альянс може удосконалювати свої стандарти, які не є константою, а, швидше, рухомою ціллю.
– Це після російської атаки на Польщу минулого року?
– Загалом, минулий рік був переломним з дуже багатьох точок зору. І один з таких переломів відбувся в тому, що Україна вперше почала брати участь у військових навчаннях НАТО за статтею 5. Тобто, виключно для союзників, не партнерів.
Такими навчаннями стали командно-штабні навчання LOYAL DOLOS 25, розраховані на підготовку штабів корпусного рівня. Також вперше в історії ми брали участь у навчаннях з позиції умовного противника (red team) у військових навчаннях НАТО Dynamic Messenger у Португалії. Наші військово-морські сили були залучені разом з нашими морськими дронами.
Вперше на військових навчаннях НАТО була присутня і наша система ситуативної обізнаності Delta, і нею все більше цікавляться в Альянсі. Такі речі – дуже важливі, бо це відразу і про посилення взаємосумісності, і про можливість передати НАТО вивчені Україною уроки. Тому в цьому році по лінії єдиної спільної інституції між Україною та НАТО – JATEC – ми плануємо робити ще більше в цьому напрямку.
У нас з НАТО також є дорожня карта взаємосумісності з визначними 74 початковими вимогами до взаємосумісності. В цьому році ми очікуємо перший комплексний аналіз того, наскільки ми є взаємосумісними. Сподіваюся, вже в червні на засіданні міністрів оборони НАТО він буде представлений. У нас буде не просто відчуття, а чітка оцінка, де ми є в плані взаємосумісності.
– І все-таки повноцінне членство означає перш за все п’яту статтю. Тож хотів би вас запитати, чи НАТО має якусь роль у контексті наших переговорів про гарантії безпеки?
– Коли я сказала, що минулий рік був переломним у багатьох сенсах у відносинах України і НАТО, то один з таких напрямків – як НАТО стало залученим до процесів, пов’язаних із завершенням війни в Україні.
Вперше в історії наших відносин і вперше під час повномасштабної війни НАТО почало координувати постачання летальних озброєнь до України. У попередні роки, Альянс, навпаки, завжди дистанціювався від того, аби постачати чи координувати постачання будь-яких озброєнь, постачаючи виключно нелетальні озброєння. Так, це дуже багато важливої нелетальної допомоги, але основою наших оборонних зусиль все ж є летальні озброєння.
Чому для України важлива програма PURL (інфографіка РБК-Україна)
Минулого року завдяки запуску програми PURL (ініціатива, яка передбачає закупівлю зброї у США коштом Європи та Канади – ред.) НАТО вперше почало координувати постачання зброї через ініціативу НАТО з безпекової допомоги та тренувань для України у Вісбадені (скорочено англійською – NSATU).
Якщо узагальнити, NSATU на сьогодні відповідає за понад 80% постачання військової допомоги для України. Це загалом, не лише в рамках PURL.
Під NSATU сьогодні перебуває польський логістичний хаб у Жешуві LEN-P, через який й надалі відбувається переважна більшість постачань до України. І також завершується формальний процес переходу логістичного хабу в Румунії LEN-R під парасольку NSATU. Тому сьогодні з точки зору координації фандрейзингу і постачання військової допомоги НАТО відіграє ключову роль.
Також саме у НАТО (NSATU та SHAPE) формується та валідується фінальний список оборонних потреб України. На технічному рівні ми називаємо його CURL (Comprehensive Ukraine Requirements List) – тобто комплексний список потреб України, частиною якого є PURL – саме американські озброєння.
Також минулого року НАТО почало відігравати значно помітнішу роль в контактній групі “Рамштайн”. Чотири засідання відбулися саме в штаб-квартирі НАТО. І Альянс безпосередньо сьогодні залучений до реформи “Рамштайну”, яка наразі відбувається.
– А що було не так з “Рамштайном”?
– Незважаючи на те, що лідерство в цій групі надалі належить Британії і Німеччині, і вони роблять неймовірно важливу справу, в якийсь момент виникла потреба більш активної, щоденної роботи, координації та підтримки, зокрема й організаційної.
Саме тому ми говоримо про своєрідний координаційний офіс з залученням НАТО, який створений, щоб робота групи не обмежувалася тільки відповідними зустрічами – коли країни прийшли, оголосили внески і розійшлися до наступного засідання. І ніхто на щоденній основі не відстежував, не підштовхував країни виконувати свої зобовʼязання. Коли вперше побувала на цих зустрічах, то була здивована, що одні й ті ж країни оголошують одні й ті ж внески на кожній наступній зустрічі, хоча начебто ці внески мали б бути якраз “закритими” від одного засідання до іншого.
Навіть запитала у організаторів зустрічі: “Чому не можна зробити так, щоб на засіданнях “Рамштайну” слово пріоритетно надавалося лише тим країнам, які готові оголосити новий внесок, а не анонсувати вже неодноразово озвучені”? Так, ми всім країнам дуже вдячні за їх попередній внесок. Так, нам важливо почути, наскільки він був реалізований. Але якщо країна бере слово, щоб оголосити новий внесок, то важливо, щоб це дійсно був новий. І таких питань багато. Тому, власне, зараз ми це називаємо реформою.
Ми б дуже хотіли, щоб наступне засідання Рамштайну в штаб-квартирі НАТО вже відбувалося в новій логіці. Щоб було чітко зрозуміло, хто як виконав свої попередні зобовʼязання, які саме нові внески будуть зроблені. Плюс, як ніколи важливо, щоб ці внески були зроблені відповідно до визначених Україною пріоритетів.
Саме тому на цих зустрічах Україна неодноразово доносила до партнерів детальний, але водночас дуже зрозумілий список пріоритетів на цей рік. Причому з поділом на пріоритети за напрямком посилення конкретних спроможностей, а також за інструментами, які ми вважаємо за потрібне використовувати. З конкретними цифрами.
Скажімо, про спроможності. Ми вважаємо, що така-то сума коштів має бути задіяна на посилення наших спроможностей ППО, така-то сума – на інвестиції в наше оборонне виробництво і така сума має бути задіяна, скажімо, на закупівлю артилерійських снарядів, передусім далекобійних.
І далі ми знову розбиваємо: якщо це ППО, то що нам саме потрібно. Якщо це інвестиції в наші оборонні виробництва, на що саме ці інвестиції.
Те ж саме й щодо інструментів. Якщо це ППО, то одним з ключових інструментів є програма PURL. Якщо боєприпаси, то Чеська ініціатива.
І останній великий зсув, який відбувся минулого року у відносинах України й Альянсу – НАТО стало залученим у процеси, які стосуються завершення війни, завдяки, зокрема, лідерству генерального секретаря Марка Рютте. Не тільки з точки зору посилення нашої переговорної позиції, тому що і PURL, і “Рамштайн” – це не тільки про посилення нашого захисту, але й автоматично про зміцнення нашої переговорної позиції.
– А в контексті гарантій безпеки?
– З точки зору розробки інфраструктури гарантій безпеки і взагалі політичних рішень щодо завершення війни, НАТО почало повноцінно брати участь у зустрічах “Коаліції охочих”. Насправді це був великий крок для Альянсу. Тому що до того НАТО і Коаліція охочих існували в двох окремих реальностях.
Це змінилось кардинально: Генсек НАТО бере участь у зустрічах лідерів Коаліції охочих, причому, якщо є елемент фізичної присутності, то він присутній особисто. Його керівник офісу Джефрі Ван Льовен присутній на відповідних зустрічах радників з національної безпеки.
Верховний головнокомандувач об’єднаними збройними силами НАТО в Європі (SACEUR) генерал Алексус Грінкевич присутній на зустрічах, які стосуються опрацювання військової складової гарантій безпеки. І це теж є свідченням того, що так чи інакше НАТО залучене до переговорів.
А оскільки Грінкевич має подвійну посаду – також є командувачем Європейського командування США – він безпосередньо долучений до обговорення того, яким чином має бути сформована американська підтримка (backstop) для багатонаціональних сил, що будуть розміщені в Україні після припинення активних бойових дій.
Тому, підсумовуючи, можна сказати так, що НАТО залучене до цих процесів безпосередньо через участь в обговореннях у рамках коаліції охочих і в форматах, де напрацьовуються гарантії безпеки, але також воно залучене і опосередковано з точки зору координації постачань військової допомоги, таким чином посилюючи наші оборонні зусилля і нашу переговорну позицію.
– Щодо PURL. Чи відомі плани вже на цей рік? Можливо, залучаться нові країни?
– Ми, власне, зараз дуже активно продовжуємо працювати з країнами. У нас є три країни-лідери, які зробили найбільші внески у PURL з моменту запуску цієї програми. Норвегія, Нідерланди і Німеччина.
Я не буду приховувати, що одним з короткострокових практичних наслідків для України у ситуації, яка складається навколо Гренландії, може стати більш складний процес заохочення до участі в PURL європейських країн-членів НАТО. Передусім країн, які мають найбільші фінансові можливості зробити внесок.
А це якраз ті країни, які зайняли найбільш чітку позицію щодо підтримки Данії. І, до речі, Данія сама по собі є важливим контрибутором PURL.
Зізнаюсь, що ми і так витрачали дуже багато зусиль у діалозі з деякими країнами, щоб аргументувати, чому вони мають закуповувати саме американське озброєння для України. Ми розробили багато аргументів, пояснюючи, що ті ж системи ППО, особливо ракети-перехоплювачі, переважно надаються саме через програму PURL. І немає інших можливостей деякі з них отримати іншим способом, бо близько 75% ракет до систем Patriot і близько 90% ракет-перехоплювачів до інших систем ми отримуємо через PURL.
Тому дуже важливо сьогодні буде пояснювати, що навіть ті, які хочуть якимось чином покарати Сполучені Штати, відмовляючись робити внесок, насправді цим самим карають Україну з огляду на нашу критичну потребу в ППО, як, на жаль, лише зростає на тлі інтенсифікації атак на енергетичну інфраструктуру в комбінації з низькими температурами.
Нам потрібні засоби ППО, особливо до Patriot та NASAMS. У нас є чіткий перелік країн, хто б це міг зробити. Тому, звісно, продовжуємо інтенсивно працювати над цим, бо потреба сформована на цей рік в рамках ініціативи PURL – це 15 мільярдів американських доларів.
Тут теж дуже важливо, як буде використовуватися фінансова позика Європейського Союзу. Нам потрібно зберегти певну гнучкість, щоб, знову ж таки, кошти, які витрачалися на озброєння, були використані згідно з пріоритетами України.
Важливо, щоб ми могли їх витрачати і на те, що нам дуже потрібно, навіть якщо це американське озброєння.
Також, враховуючи трансатлантичну напругу, якщо раніше ми говорили про розподіл фінансового тягаря між країнами-членами НАТО, то сьогодні ми також говоримо про розподіл фінансового тягаря між усіма партнерами України.
Інфографіка РБК-Україна
Перші два партнери вже зробили внески. Це Австралія і Нова Зеландія. Сьогодні ми активно працюємо з країнами, які не є країнами НАТО, але могли б зробити внесок у цю програму теж.
У зв’язку з подіями навколо Гренландії фокус саме на ці країни збільшується. І загалом відбувається певний процес переосмислення, як буде працювати ця програма у 2026 році. Але вона залишається однією з пріоритетних для нас, і для НАТО.
– Власне, до останнього питання ви самі підвели. Крім PURL, які для нас ризики створюються у зв’язку з послабленням єдності в НАТО через Гренландію?
– По-перше, це розмивання фокусу. Зміщення уваги з України на Гренландію у той момент, коли українці критично потребують підвищеної уваги і дуже швидких реакцій партнерів – чи-то стосуються ракет-перехоплювачів, чи енергетичного обладнання, чи застосування нових важелів тиску на РФ.
По-друге, і ця відповідь фактично вмонтована у ваше питання – це про єдність. Для того щоб Україна вистояла і, зрештою, перемогла, потрібно забезпечити щонайменше три типи єдності.
Перша – єдність самій в Україні, і це ключове, насправді. Друга – це європейська єдність, і третя – це трансатлантична єдність. От, власне, якщо це буде збережено, то у нас є великі шанси не лише встояти, але вистояти і, зрештою, перемогти. Події, які розгортаються навколо Гренландії, звичайно, можуть серйозно вплинути на два останні типи єдності – європейську і трансатлантичну.
Ми бачимо, як різні європейські країни займають різну позицію щодо гренландської лінії Адміністрації Трампа.
Частково у мене в якийсь момент з’явилось дежавю з подіями 2003 року – війна в Іраку, коли була одна позиція у Сполучених Штатів і низки країн, передусім Центральної Європи. І зовсім інша позиція у Німеччини і Франції.
Тоді було знамените висловлювання міністра оборони США Рамсфельда, який фактично поділив Європу на “стару Європу”, і “нову Європу”, і потім дуже довго доводилося працювати над тим, щоб цей поділ нівелювати..
Зараз ситуація ще складніша. Якщо тоді йшлося про Ірак, тобто не країну-члена НАТО, то сьогодні йдеться про двох засновників НАТО – США і Данію. Цей факт примушує певні голоси у НАТО говорити про найбільшу кризу в історії Альянсу.
Водночас не забуваймо, що було дуже багато побоювань у зв’язку з поверненням президента Трампа на посаду, що перше, що він зробить – виведе Сполучені Штати взагалі з Альянсу. Що минулорічний саміт у Гаазі буде провальним для Альянсу. Але насправді сталося так, що цей саміт став одним з найбільш успішних для НАТО.
Альянс зміг знайти внутрішні ресурси і рішення, які насправді його посилили. І, до речі, які дозволяють посилити Україну – було ухвалено рішення щодо збільшення бюджетів на оборону до 5% ВВП, а допомога для української оборони і оборонних індустрій була зашита в ці 5%. Це дійсно історичне рішення – підтримка України стала невідʼємною частиною посилення країн-членів НАТО.
Сьогодні від цієї трансатлантичної напруги в Альянсі не виграють ні європейські країни, ні Сполучені Штати. Виграє тільки Росія і ті, хто так само бажали б розірвати трансатлантичний звʼязок і зруйнувати НАТО, яке цей звʼязок уособлює протягом останніх 76 років, якщо не зовні, то зсередини.
Я дуже сподіваюся, що сьогодні за лідерства генерального секретаря, і лідерів країн-членів НАТО, які це усвідомлюють, будуть ухвалені рішення, які знову посилять Альянс, а не навпаки (розмова відбувалась 21 січня – ред.)
Це може бути цікаво
– Чи дійсно в НАТО стало менше противників вступу України, чи це лише дипломатична ввічливість?
Це реальна динаміка. За словами голови місії України при НАТО, зараз проти членства України виступає найменша кількість країн за всю історію. Ключовим став “віховий” зсув позицій Франції та Німеччини, які раніше були головними скептиками, а тепер підтримують євроатлантичний курс Києва.
– Яку практичну роль відіграє Альянс у постачанні зброї зараз, крім політичних заяв?
Роль НАТО стала критичною: через ініціативу NSATU у Вісбадені зараз проходить понад 80% усієї військової допомоги Україні. Альянс фактично взяв під свою “парасольку” логістичні хаби в Польщі (Жешув) та Румунії. Крім того, саме в структурах НАТО формується та валідується фінальний список потреб України (CURL), що робить допомогу системною, а не хаотичною.
– Що таке програма PURL і чому українцям важливо, щоб вона працювала попри міжнародні скандали?
PURL – це механізм, за яким партнери (лідери – Норвегія, Нідерланди, Німеччина) закуповують американську зброю для України. Це життєво важливо для нашої ППО, адже близько 75% ракет до Patriot та 90% ракет-перехоплювачів до інших систем ми отримуємо саме через цей канал. На цей рік потреба в межах PURL складає 15 мільярдів доларів.
– Яку роль відіграватиме НАТО у гарантіях безпеки після завершення активних бойових дій проти України?
НАТО вже залучене до опрацювання військової складової гарантій. Зокрема, верховний головнокомандувач сил НАТО в Європі генерал Грінкевич бере участь в обговореннях того, як буде сформовано американську підтримку (backstop) для багатонаціональних сил, що можуть бути розміщені в Україні для підтримання миру.
.
