Російська окупаційна армія просувається в районі Покровська й Мирнограда, користуючись трьома головними перевагами. Перше – вона застосовує тактичну авіацію і скидає на українські позиції КАБи в ситуації, коли наші підрозділи не мають необхідних засобів ППО. Друге – ворог закріпився на висотах у цих двох населених пунктах і, відповідно, отримав можливість “бачити” й уражати українські цілі більш ефективно. Третє – перевага у живій силі, яку ворог бездумно пускає на забій – стан порятунку поранених у російській армії нічим не відрізняється від стану часів Першої світової війни.
Однак попри все це, завдання військового захоплення усієї Донеччини залишається для ворога питанням не одного року. Навіть більше – взяття під контроль Слов’янсько-Краматорської агломерації може затягнутися на період близько трьох років та, як і раніше, супроводжуватися колосальними втратами окупаційної армії. Натомість вийшовши з Покровська й Мирнограда, ворог зіткнеться із суцільними лініями української оборони та втратить одну зі своїх переваг – висоти.
Про це в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA розповів керівник комунікацій 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ, полковник Володимир Полевий.
– Судячи з мапи DeepState, Покровськ і Мирноград уже повністю зайняті ворогом, адже вони позначені червоним. Чи дійсно це так? Що означає сіра зона на мапі? Чи можна вважати ці дані стовідсотково коректними? На що варто робити поправку?
– Поправку, звісно, треба робити. Мапа DeepState є лише орієнтиром. Ви багато разів чули, що зараз немає суцільної лінії фронту, що є окремі опорні пункти, спостережні пункти, вогневі точки, які дуже часто не мають між собою суцільного зв’язку, комунікації, вони відокремлені, і логістика до них також відокремлена. Причому, це справедливо щодо обох сторін. Тобто як ми тримаємо оборону через такі окремі опорні пункти, так і росіяни також просуваються й інфільтруються у наш міжпозиційний простір малими відокремленими групами. Тому суцільна лінія на мапі DeepState абсолютно умовна.
Що це означає? Як це можна візуалізувати? Якщо поставити замість червоної суцільної лінії червоні крапочки, а потім виставити наші, наприклад, сині крапочки, то вони будуть дуже сильно перемішані між собою. Наприклад, на певних територіях буде більше червоних крапочок. За якимись своїми критеріями DeepState потім малює лінію для того, щоб був орієнтир.
Отже, відповідаючи на запитання про те, яка ситуація зараз і чи присутні ми в Покровську й Мирнограді, можна сказати: так, залишаються наші окремі позиції на півночі цих міст, але вони точно не формують суцільну лінію оборони. Тобто є відокремлені позиції, завдяки яким ми здійснюємо спостереження за ворожою логістикою, за переміщенням ворога та чинимо ураження, наприклад, засобами FPV.
– Чи могли б ви більш детально розповісти, які саме завдання виконують сьогодні на цій ділянці фронту Десантно-штурмові війська?
– Десантно-штурмові війська завжди є підрозділами, які виконують маневрові, ударні, контратакувальні дії. Наприклад, якщо пригадати Добропільський виступ, пам’ятаєте, оті “заячі вуха”? – то, власне, контратакували ми там десантно-штурмовими й штурмовими підрозділами. Згодом там закріплялися окремі підрозділи 1-го армійського корпусу, оскільки це їхня смуга оборони.
Є також десантні частини, які ми використовуємо для контратак, щоб відбити вклинення ворога, які загрожують, наприклад, нашій логістиці або виведенню наших військ, якщо йдеться про перегрупування. Також завдяки частинам Десантно-штурмових військ ми отримуємо найважливіші позиції у смузі оборони.
– Ви сказали, що ворог інфільтрується у наш міжпозиційний простір. На вашу думку, завдяки чому ворог просувається, зокрема на цій ділянці фронту? У чому його ключова перевага? Це жива сила чи щось ще?
– Ворог комплексно використовує свої тактичні переваги. Почнемо з того, що у нього є практично абсолютна перевага в тактичній авіації. Він широко застосовує так звані керовані авіаційні бомби, або КАБи. Він запускає їх з відстаней, які недосяжні для нашої системи ППО.
Якщо говорити про наші бригади чи корпуси, то ми взагалі не маємо засобів ППО, які можуть збивати авіацію на такій відстані, і ворог цим повною мірою користується. Він має можливість концентрувати практично всю свою тактичну авіацію на конкретній ділянці фронту, у точці прориву, наприклад. У нас бували випадки, коли кількість авіаційних бомб, фугасів, які скидали на нашу невелику зону відповідальності, досягала 160 на день. Це неймовірно великі цифри.
Це траплялося, коли половина всіх авіаційних ударів по Україні здійснювалася саме по Покровсько-Мирноградській агломерації. У середньому, ворог чверть усіх ударів тактичної авіації здійснює саме на нашому напрямку та має в цьому перевагу.
Далі – ворог захопив і закріпився на висотах Покровська й Мирнограда. Це міста, що розташовані над річками Казенний Торець і Гришинка. Відповідно, ці висоти дозволяють йому встановити засоби радіоелектронної боротьби, радіоелектронної розвідки, ретранслятори, засоби спостереження, пости для пілотів дронів. Вони “бачать” далі, відповідно, в них ситуаційна обізнаність краща, вони літають далі, уражають далі й ефективніше.
А ми, відповідно, обмежені висотами. Якщо перебувати в долині річки Гришинка або в районі населеного пункту села Гришине, то ми бачимо тільки північний схил, північну частину Покровська. А за горбом ми обмежені в спостереженні, для нас там радіогоризонт абсолютно закритий. Тому ми не можемо послати туди дрони, адже для дронів повинна бути доступність радіозв’язку. Радіохвилі поширюються так само, як і світлові хвилі, тобто там, де в нас тінь, там уже дрон літати не може. Це друга перевага, яку ворог поступово здобув.
Третя перевага – це та, яку ви назвали. Ворог має перевагу у живій силі. І він її, власне, трансформує в постійні штурми, в постійний тиск. Ставлення до особового складу в нього кардинально відрізняється від нашого. Ми це бачимо на прикладі співвідношення санітарних втрат до безповоротних. Тобто у противника зараз втрати становлять на 100 вбитих 130 поранених. Натомість у нас на 100 вбитих 500-600 поранених. Це означає, що ми рятуємо своїх людей, ми їх виводимо. А у противника поранені стають загиблими, безповоротними, тому що їх не витягають із позицій.
При цьому характер самих уражень від вогневих засобів однаковий. Це артилерія, FPV тощо, тому співвідношення поранених до вбитих безпосередньо на полі бою у нас однакове. Але на виході з бою ми маємо співвідношення 1 до 5, а росіяни – 1 до 1,3.
Це жахливі цифри. Це гірше, ніж було за часів Першої світової війни. Це рівень Кримської кампанії 1856 року, коли не було ще навіть санітарії, коли хірурги, умовно кажучи, не мили руки.
– Зважаючи на ці переваги ворога, а також на апетити Кремля, який сьогодні вимагає від України повного виходу ЗСУ з Донеччини, чи вважаєте ви, що ворог зможе суто військовим шляхом досягти повної окупації Донецької області?
– Про повну окупацію Донеччини зараз не йдеться. Це є наміром ворога, ми його читаємо, ми його розуміємо. Захоплення Краматорсько-Слов’янської агломерації є очевидною військовою метою ворога. Тому він уже більше ніж півтора року намагається пройти Покровськ, аби вийти на цю агломерацію з півдня. Але йому це не вдається.
Він уже чотири рази “брав” Покровськ, “оточував”, але жодного оточення ніколи не було. Бої відбуваються, звісно, дуже напружені й дуже складні для нас, з огляду на ті обставини, про які ми говорили, але противник не прорвав нашу оборону.
А далі за Покровськом, за Мирноградом йдуть нові лінії суцільної оборони – суцільні протитанкові рови, потім іде лінія “зубів дракона”, колючий дріт, “єгоза”, мінні загородження. Було відео “Мадяра”, де він показував, як росіяни намагаються вийти в одній точці з цього рову. Там за два дні він нарахував близько 50 трупів росіян. Тобто в таких вузьких місцях, де вони пробують пройти, ми концентруємо наш вогонь, зусилля, мінування. Ми винищуємо ворога буквально на кожному кроці його просування.
І про захоплення військовим шляхом Краматорсько-Мирноградської агломерації, зважаючи на темпи, якими рухається ворог, можна говорити в горизонті, наприклад, трьох років. Три роки такого просування, такою жахливою ціною… І ворог навряд чи зможе витримати цей темп втрат.
Знову ж таки, тут питання в тому, скільки ресурсів ми маємо і як протидіємо діям ворога. Чи можна зрештою протидіяти російській тактичній авіації? Можна. Й Україна теоретично нарощує спроможності в цьому напрямі. Є системи ППО дальньої дії, у нас є своя винищувальна авіація. Це питання постачання ракет більшої дальності дії, класу “повітря – повітря”, які можуть відганяти російські бомбардувальники від нашої лінії фронту. Над цим завданням працюють.
Чи можемо ми знищувати більше ворожої піхоти? Можемо. Адже якщо говорити про те, як ми ешелонуємо наше вогневе ураження, то його можна починати з глибини, наприклад, 100 кілометрів. Для цього треба мати більше таких систем ураження, як HIMARS, наприклад, з ракетами ATACMS, або більше наших ракет оперативно-тактичного рівня, які можуть уражати на 200 кілометрів. Це ті самі ракети “Нептун”, “Сапсан”, “Верба”, а також інші наші розробки, виробництво яких ми зараз нарощуємо.
Звісно, краще мати перехоплювачі й системи ППО, які нівелюють перевагу ворога у системах спостереження. Наприклад, коли в Покровську та Мирнограді ворог займає висоти, йому все одно потрібно підіймати розвідувальні дрони, а ці розвідувальні дрони ми можемо уражати, збивати. Отже, просто більшою кількістю перехоплювачів наших команд пілотів ми можемо вирішити це завдання.
А ворог, коли він буде спускатися з Покровська та Мирнограда у низини, втратить свою перевагу, яку має зараз, перебуваючи на висотах. Тобто ми знову будемо на висотах, а він буде в низині, і це вже стане нашою перевагою. Отже, це складна історія з просуванням ворога, про яку точно можна говорити лише у горизонті років, що навряд чи є метою окупанта.
