У лідерів НАТО забракне духу воювати з Путіним, якщо він вирішить вторгнутись в країни Балтії, вважає один з лідерів російської опозиції Гаррі Каспаров. Ставлення українців до переважної більшості російських опозиційних діячів як мінімум критичне. І не дарма. Протягом всього часу російської агресії проти України, з 2014 року, багато хто з них якщо не підтримував окупацію Криму та ОРДЛО, то як мінімум не міг чітко сформулювати своє ставлення до цих подій. А з початком повномасштабного вторгнення чимало опозиціонерів доклали масу зусиль, щоб переконувати світ в тому, що вся провина за агресію лежить тільки і винятково на Путіні і його найближчому оточенні.

 Упродовж чотирьох років від початку повномасштабної агресії Росії професорка національного японського Цукубського університету Ацуко Хіґашіно була захисницею України в інформаційному просторі Японії. У відповідь на поширені російські наративи на кшталт «якщо Зеленський капітулює, буде врятовано більше життів», «це лише територія – людські життя важливіші», «зрештою, винне розширення НАТО на схід» вона щодня наголошувала, що треба насамперед прислухатися до голосу українців та підтримувати їхні прагнення. Те, що Японія донині підтримує Україну, значною мірою зумовлене невтомними зусиллями таких фахівців, як вона, – здатних щиро й послідовно вести публічну дискусію. Укрінформ звернувся до професорки, яка також обіймає посаду заступниці голови Асоціації україністів Японії,

  Олександрівський напрямок – один із найскладніших на фронті. Минулого року це була одна з найнестабільніших ділянок на лінії зіткнення, де росіяни мали найшвидші темпи просувань. Ворогу вдалося вийти на Дніпропетровщину і бої тепер тривають там. Проте минулої осені ситуацію вдалося стабілізувати й лінія зіткнення вирівнялась. Хоча росіяни все ще намагаються атакувати та взяти під контроль стратегічні висоти й нову ділянку траси Курахове – Запоріжжя. 24 Канал мав нагоду побувати на Олександрівському напрямку та поспілкуватися з командиром 3-го механізованого батальйону 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Максима Безручка. Його підрозділ серед тих, хто тримає рубежі на Дніпропетровщині та Запоріжжі. Яка

Микола Таран — вихідець із Калущини, уродженець села Небилів Перегінської громади, чиє ім’я добре відоме у світі ультрамарафонів. Чотириразовий рекордсмен України, призер забігів на Алясці та організатор благодійних подій в Європі та США, він поставив собі амбітну мету: підняти український прапор у кожному з 50 штатів Америки. Нещодавно Микола Таран подолав свій 11-й марафон у штаті Північна Кароліна. Про особливості траси, політику в спорті та боротьбу за українську ідентичність за кордоном він розповів у інтерв’ю Інформатору. — Миколо, розкажіть про Oak Island Marathon. Якою була траса та атмосфера в Північній Кароліні? —  Забіг відбувся 15 лютого в місті Оук-Айленд (Oak

«Тут майже в кожній родині були люди, пов’язані з махновським рухом» «Дім Махна вцілів під обстрілами? А ваш дім?». Аж моторошно починати інтерв’ю з таких питань. Співрозмовник «Главкома» – історик, краєзнавець Сергій Звілінський – народився і жив у Гуляйполі до війни. Це знакове містечко на Запоріжжі – символ волі, «столиця» анархістської республіки батька Махна – майже два місяці перебуває у «сірій зоні», там ідуть запеклі бої. Звілінський знає кожен камінь на Гуляйпільщині, кожен вибалок у тутешньому степу, його прадід служив у армії Махна. Разом з колегами з громадської організації «Гуляйпільські старожитності» історик почав облаштовувати в місті музейний простір, розробляв туристичні