“Боремось за маску від Маланки” — інтерв’ю з Дмитром Мазуряком

Для когось обряд Маланки — це таємниче і незрозуміле дійство, яке він бачив лише в репортажах на ютубі чи на телебаченні. Хтось безпосередньо брав участь у дійстві: перевдягався в костюми, готував маски та ходив маланкувати.

А для Дмитра Мазуряка Маланка — це величезна частина його життя. Він організовує Маланку в рідному селі Іспас на Буковині з 10 років. За цей час побував як у костюмі учасника Slipknot, так і відновлював традиційні вбрання за фотографіями своїх родичів та розповідями односельців.

Дмитро — музикант, мультиінструменталіст та військовий. У цьому інтерв’ю, записаному з його служби, він розповів нам усі деталі того, як відбувається Маланка, та що вона для нього означає.

Як Дмитро вперше пішов у Маланку

Я ходив маланкувати з малого. Коли ти мала дитина, то просто ходиш маланкувати, тобто щедрувати, від хати до хати і тебе супроводжують батьки.

Мій старший брат і мої батьки — всі ходили колись у переберію, тобто мені це було знайомо. Маланка — це свято, а переберія — це конкретна група перевдягнених людей. Але оскільки я був ще малий, батькам було важко відпустити мене на цілу ніч.

Все змінюється вже в трохи старшому віці. У 2008 році, коли мені було 10 років, я почав організовувати Маланку, тобто переберію, зі своїм другом. По-перше, нам було це цікаво, по-друге, це був варіант трохи заробити.

З першої Маланки я купив собі комп’ютер Nintendo і грав в Mario, змійки й інші штуки. Ми намаланкували 74 гривні, я доклав ще 5-6 гривень і купив приставку. Це була дуже пам’ятна покупка.

Ми не сильно тоді думали над костюмами чи естетикою. Образи будувалися дуже просто. Мій брат був в Одесі на роботі і привіз звідти сувенірний капітанський капелюх. А у мого друга була шкільна форма. Тож я вирішив, що буду Остапом Бендером, а мій друг — Кісою — персонажами з “12 стільців”. Нам настільки сподобалось маланкувати, що ми одразу вирішили, що підемо й наступного року.

Яка різниця між Вертепом та Маланкою

Все надзвичайно просто. Якщо не вдаватися до етимології, то основна тема більшості вертепів — це релігійний сюжет, а саме — історії і сценки про народження Ісуса, а серед героїв Марія, Йосип, цар Ірод, його охоронці, три царі, пастушки і т.д.

Звичайно, є народні вертепи, які в тому числі обігрували побутову комедію. Але навіть у таких вертепах був поділ на небесний рівень, де були ангели, і на земний, де були люди.

Маланка ж — це виключно побутовий театр, тобто ми беремо персонажів з життя. Найпопулярніші образи з Маланки — це власне Маланка і Василь, оскільки свято відбувається в ніч з дня Маланії на день Василя — старий рік зустрічається з новим роком, а між персонажами відбувається шлюб.

У вертепі у кожного є свої репліки, які завчають заздалегідь. У Маланці ж їх майже нема — все в основному будується на імпровізації. Є базовий патерн, коли приходять, вінчують, вітають, маланкують. Але все, що відбувається в процесі — це все виключно імпровізація і дає більше можливості реалізувати себе в тому чи іншому амплуа.

Патріархальність Маланки

Навіть відносно недавно, близько 20 років тому, в Маланку ходили лише чоловіки, як і в коляду. Чим це зумовлено? У першу чергу, безперечно, на мою думку, це певні патріархальні уклади суспільства.

По-друге, це дійство на цілу ніч і тут є певний елемент виховання. Не кожні батьки чи не кожен чоловік міг відпустити свою доньку чи дружину, бо там багато чоловіків, у більшості будинків пригощають алкоголем, тож бували різні ситуації.

Але чоловіки якраз ішли в ті будинки, де були молоді дівчата, до яких вони і намагалися залицятися. Маланка слугувала одним із просторів для знайомства і подальших стосунків. Адже в Маланці основна ціль — це розвеселити тих, до кого прийшли, привітати з Новим роком і святами. І оскільки це веселощі, танці, співи, то тут дуже доречні саме молодіжні гуляння.

Дмитро — “Прометей Маланки” в Іспасі?

Насправді, це не зовсім так, на мою думку, бо Маланка в моєму селі відбувалася до мене, і буде після мене, бо це питомо традиційно для мого села. Коли ми йшли в дитинстві маланкувати, ми не переслідували мети відновлювати цю традицію.

У той період, коли я починав це робити, у нашого покоління, серед моїх однокласників, однолітків, було таке сприйняття, що: “А, це ви ходите меланкувати, значить ви жебраки, вам треба гроші”.

Ніхто не приховував фінансових мотивів, всі йшли, бо реально можна замаланкувати якісь гроші. Але це не було основною метою, а швидше бонусом. Усі йшли, бо це свято, можна зайти в будь-яку хату, і тебе нагодують, напоять, заспівають.

У моєму дитинстві ходити, наприклад, до однокласників, було трохи навіть соромно. І це було немодно. У фільмах таке не показують, у фільмах таке не роблять. Було якесь ставлення, що оце ви придумали, тобто було ставлення, ніби це не наше рідне.

Але всі ходили просто десь ховалися один від одного, не признавалися, що ходили в Маланку, бо ходили в масках, і, відповідно, ніхто не знав, ходив Іван-Петро-Василь чи ні.

Вперше ми пішли у 2008 році, наступного року приєднався мій інший друг — нас було вже троє. Потім ще один, двоє, троє. Згодом, у 2014 році я вступив до Києва на навчання, і вже почав привозити своїх товаришів з університету, знайомити з цією традицією. І ми ходили в Маланку разом, вчили щедрівки. І так воно природньо розширилось.

Запорукою того, що це розвинулось до такої великої кількості людей, є мої батьки. Вони дуже люблять це свято, вони також маланкували в молодості. Так само ретельно, як до Великодня та Різдва, так само вони готуються до Маланки.

Ми є організаторами цього дійства. Мама з сестрою і бабусею займаються приготуванням їжі або підшивають костюми, де треба. Але, в основному, костюмами займаються я. Тато — це транспорт. Ми їздимо в машині, або трактором, або кіньми. Але кіньми, як виявилось, досить небезпечно, бо коні лякаються гучних звуків і потім треба ловити по всьому селу порожнього воза.

Від Slipknot до традиційних образів

Десь у 2011 нас було десь 5-6 і ми вдяглися, як гурт Slipknot. Ми зробили їхні маски, а я в образі Корі Тейлора співав: “Ой чинчику, Васильчику”. І це все класно, місцеві старші люди казали, що “О, такі файні чорти!” Але бабусі, до яких ми приходили маланкувати, радо нас вітали, але не знали, хто ми, бо ці образи були їм не відомі.

Чому ми так робили? Тому що завдання Маланки — обіграти події, які відбулись за рік. Утім іноді воно перебільшується і виглядає дуже кітчево. Тож після Маланки-Slipknot ми прийняли рішення вдягатися в традиційних персонажів.

Я задавав собі питання: а які були маски? Мені розказували мама, тато, баба, що Дід був ось такий, зуби були з квасолі, ніс із качана. Я знаходив фотографії, де були маски — переважно з пап’є-маше або шкіряні. Після розмов з односельцями, після опрацьованого фото- і відеоматеріалу, я вже мав у голові певні уявлення, хто і як з персонажів має виглядати.

Так і почав впроваджувати це в Маланці: одягати персонажів найбільш практично, комфортно і доцільно. Ми шукали старий одяг: спідниці, шуби, і перешивали їх на шапки. І так десь через чотири роки після наших походеньок почали ходити повністю традиційно. До того ми приймали це як розвагу. Ця компонента нікуди не ділась, але ми більше почали підходити до цього з погляду етнографії.

Персонажі Маланки

Персонажів може бути необмежена кількість, залежно від кількості людей, наявності костюмів, але всі персонажі відіграють свою певну роль. Дід і Баба уособлюють старе покоління. Окрім того є Чорти. Дуже важливим персонажем є Священник, адже він одружує Маланку і Василя.

Починаючи з 80-х років у нашій Маланці почали з’являтися держпрацівники — Лікарі. Лікар — обов’язковий персонаж, адже він лікує Козу. Сюжет, який вони розігрують: Коза помирає, її лікують — це символ переродження і Нового року. Утім у мене в селі цей сюжет не надто популярний.

Ще є Калфа — він відповідає за все наколядоване добро: яблука, горіхи, цукерки, ковбасу, хліб, булочки.

Найважливіший персонаж – це Шандор, керівник всієї Маланки. Це поводир і певною мірою диригент. Цю роль відіграю я. Маршрут, яким ми йдемо і коли — все заздалегідь проговорено. Також я все організовую, у мене ночують всі, хто приїжджає з інших міст.

І також є музиканти — це бубон, скрипка, я на сопілці граю, трембіта в нас обов’язково, бо треба подавати сигнали. Але це вже просто тому, що в нас є така можливість.

Також є Ведмеді і Цигани (прим. фольклорна назва персонажа процесії). За часів Османської імперії і Австро-Угорщини на теренах України були поширені ромські мандрівні театри. Виховувалися ведмежа, або це був уже дорослий ведмідь. Стелили розігрітий лист металу, нагрівали на вогні, ставили його на землю, виводили на нього ведмедя. Грала музика, тварину пекло в ноги і він починав танцювати — насправді ж його просто пекло і він переступав з ноги на ногу від болю. Цей образ якраз мандрівного рома з ведмедем закарбувався в пам’яті людей настільки сильно, що він знайшов відголосок у Маланці.

Також є Молодиця, її роль — залицятися до чоловіків. Також вона має віник, я засіваю хату зерном (а між ним камінням, піском — тролінг присутній у кожній складовій), а вона розмітає по хаті. Наше завдання розвеселити хазяїв, пожартувати.

Є персонажі Пан і Паня, які символізують міських жителів. У селі завжди побутує стереотип, що люди з міста всі ліниві, тож цей світогляд збережений в цих образах.

Пан — чоловік у костюмі, переважно у фраку чи в піджаку, до якого підшивають хвостики, та в циліндрі. У нього є тростина, що символізує статус.

Паня — найбільш розкутий персонаж у Маланці. Це така незграбна жінка, певною мірою навіть повія. Її роль — зваблювати чоловіків. Вона завжди вдягає нижню білизну поверх верхнього одягу.

Я завжди намагаюся підбирати людей по типу темпераменту до того чи іншого персонажа, щоб кожен себе відчував комфортно. Або іноді навпаки дуже сором’язлива людина, одягаючи маску, розкривається так, що я не сказав би, що це вона. Тут спрацьовує маска на маску — ти одягаєш маску на лице, знімаючи її з душі. І дозволяєш собі набагато більше, ніж би, загалом, міг дозволити собі в соціумі. Це ще одна з тих привабливих речей, які і є найбільш цікавими для учасників Маланки.

Маланка проти СРСР

Колись Маланка переслідувалась, заборонялась, це був прояв релігії. На моїх батьків, шкільних вчителів, які маланкували, писали догани. І одна така людина донедавна жила в нас у селі, він був одним із дільничих. І він був тією людиною, яка виловлювала колядників і маланкарів.

Тож ми щороку приходили до нього маланкувати. Це був для нас своєрідний маніфест. Чоловік вже був дуже старий, а ми все одно приходили до нього маланкувати. Він був категорично проти: кричав, кидав у нас камінням.

Але ми, приходячи, показували, що та країна, якій він служив, її нема, “совок” розпався, він уже старий і немічний, а маланка досі маланкує і це продовжуватиметься і далі.

Бешкети

Все робиться для розваги. Ми можемо викрадати машини, вилазити на хату, виносити ворота, красти закрутки з погреба.

Ці капості абсолютно нормально сприймаються тими, до кого ми приходимо, бо це теж частина свята. Тобто коли ми забрали машину сусіда і вивезли її на центр дороги, а потім поліція приїхала до нього виписувати штраф — то це наша робота. Хазяїн нам не говорить, щоб ми пішли назад, машину забрали.

У таких насмішках і жартах ми можемо забрати з будинку одного сусіда стілець і принести його в наступний будинок, до кого ми там прийшли. І вони вже мусять йти один до одного, в того забирати чайник, в того стілець — взаємодіяти між собою. Загалом господарі, знаючи такі речі, намагаються ховати все, що погано лежить.

Чому Маланку називають “бісівщиною”

Варто розуміти, що значна частина людей, які проти Маланки (їх насправді дуже мало) — це прихожани Московського патріархіту. На цьому, думаю, відповідь вичерпна.

Вони це обумовлюють тим, що ми, ніби, чорти. Хоча у вертепі це нормально, а тут ні? Це якісь подвійні стандарти.

Я теж вважаю себе досить віруючою людиною. Але я абсолютно нормально ставлюся до таких проявів своєї традиції та культури як Маланка. Головне, як саме ми це робимо, що у нас виходить зробити те, для чого існує це свято — розвеселити людей, принести для них свято в дім. Я не вбачаю в цьому поганих мотивів.

Чому зростає інтерес до українських традицій

Після Революції Гідності дуже збільшився інтерес людей до своєї культури та історії, до своїх традицій. І у 2022 році була пікова точка, коли люди почали ідентифікувати себе, досліджувати, цікавитись тим, хто я, звідки я.

Також є люди, які на жаль, не зможуть найближчим часом, а деякі і взагалі, повернутися додому. І те місце, де вони шукають для себе дім, де вони знайшли для себе дім або тимчасовий прихисток, вони досліджують, починають цікавитись, а що тут відбувалося, які тут традиції — тобто якісь локальні речі.

Безперечно, це не стосується всіх. Але я переважно знайомий з такими людьми, які прижджають і їм цікаво, куди вони потрапили, в якому середовищі знаходяться. І ця посилена увага якраз в першу чергу від хорошої промоції цих свят.

По-друге, чому навіть музика зараз з’являється — “Маланка”, “Щедрий вечір”? Тому що відсоток “джинглбелсів”, Френка Сінатри і так далі — він вже трошечки приївся.

По-третє, це джерело приємних вражень. Коли зараз нас оточують “прильоти”, відключення світла, шахеди, то це ще один варіант зробити для себе хай і маленьке, але свято. Якось між цими всіма низками поганих подій якусь маленьку зірочку святкову запалити.

Увага до цього — це класно. Чому ця увага? Бо вся наша ідентичність знищується. Вся наша культура зараз знищується і дуже великими кроками. І тому, принаймні, я відчуваю ще більшу цінність цих речей. Я не можу говорити за всіх, але в мене це так. Якщо в мене намагаються це відібрати, я тримаюся за це ще сильніше.

Для чого щороку продовжувати робити Маланку

У мене до Маланки є певні сантименти і для мене це в першу чергу свято, а потім вже шоу, івент, проєкт і так далі. Я це роблю, бо не робити я це не можу.

Це для мене свято, якого я чекаю цілий рік. І зараз, навіть не маючи можливості через службу бути вдома і належно готуватися, я все одно якось намагаюся. Ось зараз я тут, де я є, і по можливості, ми будемо намагатися помаланкувати якось, щось придумати.

Я просто живу. Це для мене спосіб життя. І для мене не святкувати це свято неможливо. Це просто значна частина мого життя. Я не ставлюся до цього як до якогось месіонерства, що я несу цю культуру. Безперечно це так, але я не ставлю на меті це.

Я просто роблю свято для себе, для своїх друзів, для своїх сусідів і все. І хочу, щоб кожен робив це так само на своєму місці, в своєму селі, місті, житловому комплексі — будь-де.

Минулого року, коли був в Києві на Різдво, я залишився у друзів на Лівому березі. І до нас прийцшли колядники — троє дівчаток з гітарою. Я був настільки радий, що до мене прийшли колядники! Я віддав їм усю готівку, що мав. Ось тоді, напевно, я і відчув, що вся робота, яку я робив, от зараз вона винагородилась. Мені це настільки підняло настрій, що я тиждень живився на цій емоції.

Хочеться побажати всім, хто це буде читати: робіть таке!

Бо це ніколи не залишається поза увагою. Такі класні речі завжди знаходять тих людей, яким це відгукується, які це почнуть далі, які це продовжать. І це дуже класно, бо це і є те, за що ми боремось у тому числі.

Я думаю, мало хто підозрює, що він бореться за маску від Маланки і Щедрий вечір, але це теж частина нашої ідентифікації. Це всі ті речі, які роблять нас українцями — в тому числі і наші різдвяні традиції. Це наш обов’язок — як громадян і як свідомих українців.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв’язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]