Бріттні Шкі-гіізіс – канадійка з індіанським корінням. Уся її кар’єра пройшла у війську. У 2023 році вона навчала українських танкістів тонкощів керування «Леопардами» і зрозуміла, що може робити більше в Україні, а не в рідній Канаді. Так Бріттні долучилася до лав ЗСУ.
Вона пройшла шлях від танкістки до операторки FPV-дронів. Для неї було важливо служити не в Інтернаціональному легіоні, а з українцями, тому перед службою вона вивчила українську і дала нею інтерв’ю Укрінформу. Ми поспілкувалися з військовою, яка, перебуваючи за понад 7 тисяч кілометрів від дому, не мириться з тим, що Росія щодня знищує Україну та її людей.
ВСІМ У КАНАДІ ЦІКАВА СУЧАСНА ВІЙНА, АЛЕ ДО ДРОНІВ НІХТО НЕ ГОТОВИЙ
– Бріттні, розкажіть, будь ласка, на якому напрямку ви і ваша бригада проходять службу? Яка зараз там ситуація?
– Зараз ми на Покровському напрямку і ситуація важка. Гарячий напрямок.
– Що ваші друзі, близькі та особливо – колеги з канадської армії питають у вас, коли йдеться про вашу службу в Україні?
– У мене є кілька друзів, які тримають зі мною звʼязок. Їм завжди цікаво почути про сучасну війну. Вони багато питають про дрони, бо це щось зовсім нове в нашому світі, на Заході: як вони працюють, який успіх мають. Усі запитання про це.
– Наскільки, на вашу думку, стандарти НАТО пристосовані до сучасної війни, зокрема до того, що десятки дешевих дронів із легкістю можуть знищити дороговартісну техніку, як на нашому фронті?
– Я можу сказати лише про Канаду. Вона не готова. Ніхто не навчає керувати дронами.
Трішки починають, але це відбувається не так швидко, як треба.
СИДІТИ НА ПОЗИЦІЇ У ВОЛОГИЙ ХОЛОД ДУЖЕ ВАЖКО
– Україна зараз проходить одну із найхолодніших зим за десятиліття. Як ви, ваші побратими, інші люди на передовій, дають собі раду і рятуються від холоду?
– У Канаді інший клімат. Там, де я живу, погода схожа. Вона дуже-дуже холодна. Однак це сухий холод, зовсім інший.
Може бути -30°-40°, і це не відчувається так, як тут -10° або навіть -5°. Тож сидіти на позиції у вологий холод дуже важко.
– Що ви робите, щоб зігрітися?
– У бліндажі ми використовуємо окопні свічки або хімічні обігрівачі, які можна покласти в рукавиці, берці або в спальний мішок.
– Зараз кілзона противника – це десятки кілометрів. Як виглядають сьогодні ваші ротації?
– Найважчий час – це коли люди йдуть до і з позиції. Треба ходити через посадки і чотири, і десять кілометрів – залежить від того, де машина може забрати.
Це реально важко, бо зараз зима, і посадки лисі, без прикриття. Дронам видно, як люди ходять. Також є багато мін. Якщо випав сніг, то не видно – що під ногами. Загроз багато під час пересування.
– Скільки ви в середньому залишаєтеся на позиції через небезпеку під час заміни?
– У нашому підрозділі хороші ротації. Ми стараємося сидіти два тижні. Це може бути трошки довше, якщо ситуація занадто важка, але завжди наш командир старається замінювати нас кожні два тижні.
ВСІ, КОГО Я ЗНАЮ, ГОТОВІ ВОЮВАТИ ДО КІНЦЯ
– Зараз ви оператор FPV-дронів, але перша ваша військова професія – танкістка. З вашого бойового досвіду, ми вже не побачимо танки в сучасній війні? Гадаєте, що ви повернетеся до своєї першої спеціальності?
– Я не думаю, що у війні в Україні танки будуть працювати, як раніше. Вони є, але найбільше – на закритих позиціях, далеко від фронту, наче артилерія. Працювати танками, в принципі, тут неможливо.
Але я думаю, в майбутньому танки повернуться. Можливо, в наступній імовірній війні хтось із Росії чи країни, яка має багато ресурсів, вигадає протидроновий захист для танків.
– Розкажіть, будь ласка, як ви і ваші побратими ставляться до новин про вимоги Росії поступитися Донбасом?
– Я насправді ніколи не питала про це. Усі, кого я знаю, просто готові воювати до кінця. Ми про це не говоримо.
– Цього місяця буде четвертий рік повномасштабної війни. Яким ви бачите майбутнє? Склянка для вас – напівповна чи напівпорожня?
– Я небагато думаю про майбутнє. Я просто живу сьогодні. Про кінець війни нічого не відомо.
– Ви будете продовжувати службу в Україні?
– Я хочу. Не знаю, коли закінчиться війна і чи я повернуся до Канади або лишуся тут, але я все одно буду військовою. Це єдине, що я знаю на 100 процентів.
– Що саме вас змотивувало приєднатися до ЗСУ?
– На той час більше мотивувало те, що я маю навички і знання, які тут будуть корисними.
Зараз мотивація змінилася. Кожен день я бачу, як Росія вбиває цивільних – дітей, пенсіонерів. Це несправедливо. Ці люди не військові.
– Пані Бріттні, дякую вам за цю розмову і бережіть себе, будь ласка.
Іван Косякін, Київ
