Країна-агресорка Росія порахувала, що людського ресурсу України вистачить приблизно на три роки ведення війни, якщо мобілізація триватиме в нинішньому темпі й не розширюватиметься. Ворог планує свої воєнні кампанії, сподіваючись, що Україна швидко “посиплеться” і погодиться на її територіальні та політичні ультиматуми. Проте ці очікування є нереалістичними, що підтверджується фактами. Приклад тривалої оборони міста Покровськ, якому західні аналітики прогнозували падіння ще рік року, свідчить про те, що можливості української армії набагато більші, ніж видається ворогові.
У чому полягає головна причина того, що противник, хоча й повільно, але все одно продовжує просування? Передусім це пов’язано із тим, що він має перевагу в артилерії та авіації. Але й Україна намагається відновити паритет, нарощуючи виробництво дронів і артилерії, отримуючи снаряди від партнерів і збільшуючи власне виробництво. Говорити про те, що Сили оборони роблять недостатньо для захисту країни, неетично. Часто українські захисники перевершують власні можливості.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив військовий експерт видання Defence Express Іван Киричевський.
– Очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський заявив, що Україна готова воювати ще три роки, але російський диктатор Путін не зможе витримати такої затяжної війни. Чи згодні ви з такими оцінками?
– Із чого тут треба виходити? З розрахунків демографічного мобілізаційного ресурсу України, який росіяни публікували у відкритому доступі, вони очікують, що нашого людського ресурсу ведення війни вистачить орієнтовано на три роки – якщо мобілізація буде продовжуватись плюс-мінус таким самим темпом, який в нас зараз є, і не буде розширюватися шляхом зниження призовного віку або, наприклад, обмеженої мобілізації жінок. Плюс поточні програми оборонної підтримки від Європейського Союзу передбачають певний зазор чи то по грошах, чи то по деяких сегментах озброєнь, які виробляються. Насправді там розрахунок ще як мінімум на 2-3 роки бойових дій.
Отже, коли росіяни планують ті чи інші кампанії на полі бою, вони просто розраховують, що ми як країна, яка воює, маємо чогось “посипатися” в результаті цього за кілька місяців, що, мовляв, Україна має прийняти всі російські вимоги, територіальні й політичні, зокрема щодо Збройних сил – ті вимоги, які Кремль намагається висловлювати, наприклад, своєму американському візаві у межах спроб політичного врегулювання. Але це нереалістичні очікування.
Відповідно до цього і з’явилася оцінка очільника МЗС Польщі, що, мовляв, Україна насправді має довший ресурс, аніж росіяни думають.
– Те, що ворог не оцінює можливостей України об’єктивно, грає для нас у плюс?
– Знаєте, я б не ставив плюс чи мінус. Тут просто треба прийняти як факт, що росіяни нас не оцінюють об’єктивно. Ось і все. Тобто говорити, що це якось сильно нам грає на руку, не доводиться, так само як і говорити, що це якимось чином нам шкодить.
– Із того, що ви сказали, виходить, що фактор, що відіграє найголовнішу роль, – це все ж таки людський ресурс, мобілізаційний ресурс?
– Ні, все-таки не лише людський мобілізаційний ресурс, а ресурсна база. Адже люди без зброї не воюють. В принципі, як і зброя без людей не воює. На купівлю зброї, на утримування солдатів потрібні гроші. Тому тут сходяться три компоненти – це люди, гроші й зброя.
– Якщо брати ці три компоненти – люди, гроші і зброя – у чому зараз просідає країна-агресорка?
– До речі, саме в цьому й полягає той формально-раціональний момент, де росіяни думають, що можуть воювати довго. Адже говорити, що вони десь просідають, не доводиться. У них у самих ресурс міцності на кілька років ведення війни.
– Як я розумію, з людським ресурсом у них все окей. З озброєннями, напевно, також все добре, зокрема, завдяки підтримці союзників. З грошима? Економісти прогнозують, що тут можуть бути проблеми.
– У них подушка економічної безпеки на кілька років точно є.
– Нещодавно стало відомо, що мінфін Росії запровадив розміщення державних облігацій на суму 4 трильйони рублів. Тобто вже зараз він фактично позичає у своїх громадян гроші на ведення війни.
– Наскільки я пам’ятаю, у них завжди була концепція, що люди – це нова нафта. Тобто треба таким ось чином качати гроші у бюджет.
– Нещодавно на Покровському напрямку побував головком ЗСУ Сирський. Він говорив про шляхи стабілізації ситуації. Але навіть якщо не акцентувати тільки на цій важкій ділянці фронту, можна побачити, що ворог продовжує просування. Нехай воно повільне, але все одно є. На вашу думку, у чому полягають головні причини?
– У них перевага в артилерійському озброєнні, в авіації. Формально ми виготовляємо більше дронів, ніж вони. Певний паритет із нарощування власного артилерійського угруповання внаслідок того, що у нас випускається до 40 одиниць на місяць гаубиць “Богдана”, самохідних і буксированих, є. Снаряди у достатньо великій кількості нам постачають країни-партнери, плюс налагоджують власне виробництво. Але факт того, що у росіян багато артилерії, багато авіації, і вони мають у цьому всьому перевагу, на жаль, працює проти нас.
Бо наскільки міцну фортифікацію не вирий, хоч яку кількість живої сили постав, якщо це все можна знищити ударами з повітря, то, на жаль, мало що в цій ситуації витримає.
– У цій ситуації як було б найбільш логічно діяти нам? У якому напрямі працювати українським Силам оборони?
– На мою думку, максимум, що можна було зробити, і так вже зробили. Місяць тому, рік тому “авторитетні” західні ресурси пророкували, що Покровськ впаде, і вони промахнулися з оцінками на рік. Наскільки я пригадую, вже два тижні тому лунали заяви, що зараз Покровськ от-от впаде, але якось не спрацьовує. Поширили відео, на якому росіяни заїжджали у кількості двохсот штук на автомобілях і мотоциклах на одну з околиць Покровська, але ця історія мала розвиток – значна частина цієї колони була знищена.
Тобто говорити, що щось там не робиться – це реально не етично. Тут виходить, що зроблено більше, ніж здавалося можливим у цій ситуації.
