“Це була не зрада”. Історик Віт Сметана – про маловідомі факти й міфи навколо Мюнхенської угоди і про те, чому Україна вже точно не повторить долю Чехословаччини-1938

 

автор: Леся Шовкун

Про Мюнхенську угоду в Україні останніми роками чули, мабуть, навіть ті, хто раніше ніколи особливо не цікавився історією й навіть не намагався запам’ятати щось зі шкільної програми. Згадки про Мюнхенську конференцію 1938 року, на якій сильні союзники по суті “здали” частину території Чехословаччини Третьому Рейху, сподіваючись “умиротворити” Гітлера, все частіше стали з’являтися в нашому інформаційному просторі ще після початку російської агресії 2014-го. А повномасштабне вторгнення Росії у 2022-му ще більше надихнуло шукати відповідні історичні паралелі.

Та і як їх не шукати, якщо Путін поводиться точнісінько, як Гітлер.

Той своєю “сакральною жертвою” зробив Чехословаччину, де нібито “переслідували німецьку меншину” в Судетах – а його російський послідовник вигадав аналогічний привід вторгнутися в Україну під приводом “захисту російської меншини на Донбасі”.

Гітлер заявляв, що Чехословаччина – це “штучно створена держава”, де “невимовно страждає” меншина судетських німців, і обіцяв “захистити їх за будь-яку ціну”. Й абсолютно аналогічні заяви неодноразово лунали від Путіна: що України “не існує як держави”, що необхідно “захистити російськомовне населення від утисків з боку націоналістичної влади” тощо.

А коли союзники України – в особі, наприклад, Сполучених Штатів Америки часів Барака Обами чи Німеччини часів Ангели Меркель – починали наполягати на тому, щоб ми “не пручалися” й не дратували Кремль із його “ядерною кнопкою” надмірним самозахистом, чим це не паралель зі зрадою Чехословаччини союзниками у 1938-му?

Втім, відомий чеський історик Віт Сметана, який спеціалізується на періоді Другої світової й дослідив, мабуть, усі доступні станом на зараз матеріали про Мюнхенську конференцію та її передумови й наслідки, радить утриматися від таких термінів як “зрада” щодо поведінки союзників Чехословаччини у 1938-му.

І в інтерв’ю “Новинарні” аргументовано пояснює, чому. А також дуже цікаво розповідає про те, чим подібні й у чому кардинально відмінні умови та обставини, в яких опинилася Україна 2020-х порівняно з Чехословаччиною кінця 1930-х.

“Між ситуаціями навколо України у 2022-му й Чехословаччини у 1938-му є багато подібностей. Але головну роль відіграють відмінності – а вони разючі”

Мюнхенська угода – документ, підписаний 30 вересня 1938 року главами урядів Великої Британії (Невіл Чемберлен), Франції (Едуард Даладьє), Італії (Беніто Муссоліні) та Німеччини (Адольф Гітлер), згідно з яким Чехословаччина повинна була поступитися Німеччині своєю прикордонною Судетською областю, населеною в основному етнічними німцями.
Представників Чехословаччини на підписання не запросили.

Ми сидимо в кафе у самому центрі Києва. Віт Сметана приїхав в Україну до чергової річниці Мюнхенської конференції, яка відбулася 87 років тому 30 вересня, щоб розповісти про ті події, які зрештою призвели до Другої світової війни. Хоча активні учасники цих подій були переконані, що своїми діями навпаки, запобігають масштабному конфлікту, умиротворюючи агресора в особі Гітлера.

Під час нашої розмови пан Віт, перепрошуючи, час від часу відволікається на те, щоб надіслати повідомлення з мобільного телефона. Бо зустрічаємося ми в надзвичайно важливий для Чехії день – під час парламентських виборів.

Сам історик уже віддав свій голос на дільниці в чеському посольстві. А тепер не шкодує часу й зусиль на те, щоб нагадати всім своїм друзям і знайомим, аби теж обов’язково проголосували. Бо результат цих виборів дуже важливий. Для Чехії, для Європи і, звичайно, для України, яка зараз отримує величезну підтримку і військову допомогу як від чеського народу, так і від влади. Приклад сусідніх Словаччини та Угорщини, які воліють підтримувати (або щонайменше “не дратувати”) Росію свідчить: так може бути не завжди.

А пан Сметана, як фахівець із періоду Другої світової війни, надто добре знає, до чого призводять намагання задобрити агресора, аби лиш він задовольнився своєю нинішньою жертвою й не пішов далі.

З цього й починаємо: з паралелей між подіями в Європі 1930-х і 2020-х.

– Нам тут інколи здається, що Україна ось-ось опиниться в ролі Чехословаччини, яку сильніші союзники у 1938 році фактично зрадили, щоб за рахунок її території “умиротворити” Гітлера. Пане Віте, як на вашу думку, наскільки подібними є ситуація напередодні Другої світової війни і та, що складається зараз, під час війни Росії проти України й намагань світової спільноти вгамувати загарбницькі апетити Путіна? 

– Паралелі справді очевидні. Але водночас між двома цими ситуаціями є й деякі дуже суттєві відмінності. На мою думку, всупереч відомому вислову, насправді історія ніколи не повторюється. Я завжди наголошую на цьому своїм студентам.

Кожна історична подія є унікальною по-своєму. Інша річ, що часто бувають певні подібності, які варто вивчати для того, щоб не повторювати помилок, яких можна було б уникнути.

Це стосується і драматичних подій 1930-х та останніх років.

Безперечно, Мюнхенська угода в цьому сенсі була унікальною. У наш час усе-таки не було проведено якоїсь подібної конференції, на якій великі держави намагалися б списати Україну з рахунків або позбавити її великих територій. Хоча деякі пропозиції щодо цього й лунали – але не були втілені в життя. І станом на зараз не схоже, щоб це сталося в майбутньому.

Найбільш помітна відмінність між подіями навколо Мюнхенської угоди й подіями останнього часу полягає в тому, що Чехословаччина, по суті, не намагалася себе захистити.

Натомість Україна мужньо воює вже понад три з половиною роки [повномасштабного російського вторгнення]. Хоча не можна сказати, що Українська держава була в кращому становищі для самозахисту у 2022 чи 2014 роках, ніж Чехословаччина наприкінці 1930-х.

Насправді станом на 1938 рік Чехословаччина мала досить дієві збройні сили, непогану армію, що налічувала 40 дивізій. І, звичайно, у неї були союзники… чия готовність підтримувати Чехословаччину змінювалася залежно від поточної ситуації.

З точки зору великих західних держав, а саме Франції, яка була союзницею Чехословаччини згідно з відповідним договором, та Великої Британії, позиція судетських німців у Чехословаччині не була чимось таким, що британські та французькі політики розцінювали б як casus belli (привід для війни – “Н”). Привід, через який вони могли б знову розпочати війну через 20 років після жахів Першої світової.

І про це слід пам’ятати, перш ніж використовувати такі сильні слова, як “зрада” чи “боягузство” стосовно Чемберлена чи прем’єр-міністра Франції Едуара Даладьє й однозначно їх засуджувати.

Подібність 1. Агресор і його велика брехня

Але справді, є й деякі значні подібності. Головним агресором тоді був Гітлер – а тепер ним є Путін. Який виправдовує своє бажання територіальної експансії такою самою брехнею: про нібито жахливі страждання представників його власної нації від рук його потенційної жертви.

Тоді для Гітлера такою жертвою була Чехословаччина, тепер для Путіна – Україна.

Звичайно, в Чехословаччині, як і в Україні до початку російської агресії, могли траплятися моменти, коли до тієї чи тієї людини ставилися не дуже доброзичливо. Але порівняно зі становищем меншин майже по всій Європі у 1930-х роках загальне становище німецької меншини в Чехословаччині було насправді вельми непоганим.

Отже, в обох випадках підстава для вторгнення була заснована на брехні, на пропаганді.

Подібність 2. Небажання збільшувати видатки на оборону

Ще одна важлива схожість – безнадійно недостатні асигнування на військові витрати в західних країнах.

Хоча причини цього у 1930-х роках були інакші, ніж тепер. З одного боку, це, як я вже згадував, пам’ять про жахіття Першої світової війни – й ілюзія, що жоден розсудливий державний діяч більше такого не допустить. З другого боку – проблеми великої економічної кризи.

На противагу – дуже дороге й комфортне життя в державах загального добробуту, до якого старіюче населення на Заході вже надто звикло за останні десятиліття. “Захід” – це умовне визначення, йдеться про розвинені держави.

Грубо кажучи, люди на Заході стали надто лінивими, вони не хочуть мати дітей або мати їх більше. І, загалом, почуваються дуже комфортно й не можуть навіть уявити, щоб їх цього комфорту позбавили. І це було тим фактором, який ще донедавна обмежував асигнування на військові витрати.

Зараз це змінюється, принаймні можна побачити певні позитивні тенденції.

– Але це відбувається надто повільно.

– Так, надто повільно і не у всіх країнах. І наштовхується на жорстке нерозуміння й навіть протести. У Чехії, наприклад, комуністи на виборах активно розігрували цю карту – що ми ніколи не будемо платити більш ніж 2% ВВП на військові витрати.

Але все ж тенденція потроху міняється. І якщо можна знайти позитивний момент у поверненні до влади у США Дональда Трампа, то це тиск на європейські країни, щоб вони витрачали більше коштів на оборону.

Подібність 3. “Поступки ніколи не заспокоюють диктаторів: вони лише підвищують їхні апетити”

І, нарешті, третя очевидна подібність. Вона полягає в тому, що і 1930-ті роки, і нещодавній напад Росії на Україну яскраво підтвердили: поступки, зокрема територіальні, ніколи не заспокоюють диктаторів. Навпаки – лише підвищують їхні апетити.

Президент Едвард Бенеш намагався піти на такі поступки, він іще до Мюнхена був готовий позбутися деяких частин Чехословаччини.

У середині вересня 1938 року він повідомив західним політикам, що Чехословаччина готова втратити від 4 до 6 тисяч квадратних кілометрів перед прикордонними укріпленнями – в обмін на виїзд від 1,5 до 2 мільйонів судетських німців.

Але проблема полягала в тому, що як тільки ця інформація надійшла до Парижа через його довірену особу Яромира Нечаса, західні “умиротворювачі” просто подумали: ну от, це те, що нам потрібно. І справа, по суті, лише в розмірах території, яка буде відібрана у Чехословаччини. Тож давайте домовимося про цю кількість – і проблему буде вирішено! Власне, саме це й було зроблено в Мюнхені.

Тож, на мою думку, це була велика помилка з боку президента Чехословаччини Едварда Бенеша. Бо

варто вам поступитися своїми принципами – і вже не буде чого захищати.

А в даному випадку таким принципом був захист територіальної цілісності своєї країни, адже на той час чехословацький кордон (історично – кордон Королівства Богемії) налічував майже тисячу років.

І в підсумку результатом став компроміс, хоча й набагато гірший для Чехословаччини, ніж той, який запропонував Бенеш. Але коли відкриваєш скриньку Пандори, то ніколи не знаєш, якими будуть наслідки. Так було і з Чехословаччиною. Тобто Бенеш також намагався задобрити диктатора – і ми бачимо, чим це завершилося…

Читайте також:
“Гітлер хотів мене убити, бо я – єврей, а Путін хоче вбити, бо я – українець”. У Бундестазі виступив одесит, який пережив Голокост

“Народ був переконаний, що уряд на чолі з героїчним генералом поведе його на захист країни. А уряд обговорював, яку частину країни віддати Гітлеру…”

– А як до цього поставився чехословацький народ? Адже він був готовий захищати свою країну і її кордони? Мені, наприклад, складно уявити ситуацію, якби після вторгнення російських військ у 2022 році наша влада запропонувала “задобрити” Путіна й віддати йому ще якийсь шмат української території, тільки б він зупинився й не поліз далі. Це було немислимо, бо народ був готовий воювати за свою країну, стояв у чергах перед військкоматами й радше б зніс із посади Зеленського та інших, ніж дозволив їм віддати Росії умовну Херсонщину…

– Річ у тім, що у випадку Бенеша ці пропозиції були надсекретними. Усе відбувалося за лаштунками і, відповідно, чехословацькому народу нічого не було відомо про такі домовленості чи спроби їх укласти.

А потім на рівні міжнародних переговорів стало зрозуміло, що Гітлер насправді хотів невеликої війни проти Чехословаччини. Це сталося під час зустрічі Чемберлена та Гітлера в Бад Годесбергу (нині це частина міста Бонн – “Н”) 22 вересня 1938 року.

Це був другий візит Чемберлена до Гітлера, під час якого він збагнув, що насправді Гітлер хоче більшого і що його навряд чи можна умиротворити. І після цього усвідомлення британці та французи запропонували чехословацькому уряду провести мобілізацію.

Мобілізація відбулася. Люди з ентузіазмом записувалися у військо. Але насправді попередня чехословацька угода про відмову від територій, де проживало понад 50% німців, залишалася чинною.

Ця угода стала відповіддю на британсько-французький план від 18 вересня. 21 вересня чехословацький уряд на чолі з Міланом Годжею погодився на неї, хоча це було неконституційним актом, оскільки лише парламент міг ухвалювати рішення про територіальні поступки. Після вчинення цього неконституційного порушення уряд пішов у відставку, його замінив тимчасовий уряд. Але рішення залишилося чинним.

Іронія долі полягає в тому, що цей тимчасовий уряд очолював генерал Ян Сірови, колишній легіонер Першої світової війни. На одному оці він носив чорну пов’язку, як лідер гуситів Ян Жижка з XV століття. І це створювало у чехословацького народу ілюзію, що чехи, на чолі з таким лідером і командувачем, яким свого часу був Жижка, знову розгромлять німецьких загарбників…

Насправді ж, попри те, що наступного дня резервістів почали завербовувати й відправили на захист кордонів Чехословаччини, за лаштунками цей новий чехословацький уряд запевняв британців та французів, що вже затверджені територіальні поступки будуть реалізовані. Й обговорював, яку саме частину прикордонних територій буде забрано, а що залишиться.

А тим часом чехословацькі солдати, сповнені рішучості захищати країну, стояли на кордоні, очікуючи німецького нападу… Тож це насправді жахлива історія.

Коли пізніше Бенеш виїхав в екзиль, то він зробив усе можливе, щоб місія Нечаса до Парижа та Лондона залишилася таємницею, засекреченою від людей. І йому вдалося створити дуже переконливий міф про єдину націю, яка була готова захищатися (включно з ним самим), але була зраджена західними союзниками. А тому, попри всю свою відважність і хоробрість, вимушено капітулювала, намагаючись забезпечити Європі те, чого хотіли їхні лідери.

Так, ця легенда є дуже приємною для чехів. Але тут є ми, історики, – щоб спростовувати міфи на основі доказів, які ми маємо. А ми їх маємо.

“Чемберлен остаточно протверезів після нападу Німеччини на Чехію. У Трампа протверезіння, можливо, ще й не починалося”

І тут ми переходимо від подібностей до відмінностей. Президент Бенеш намагався задобрити Гітлера територіальними поступками, хоча й меншими, ніж ті, які зрештою були остаточно узгоджені в Мюнхені. Але зазнав невдачі. Тоді як у президента Зеленського в розпорядженні вже були уроки минулого – які свідчили, що умиротворення диктаторів ні до чого доброго ніколи не приводить.

І він поводився дуже хоробро. Це було справді вражаюче – бачити, як одразу після російського вторгнення він виходить в ефір з Києва і каже: “Я тут, я залишаюся тут, я залишуся тут і надалі”…

І хоча британський прем’єр-міністр Чемберлен згодом протверезів від своїх ілюзій, нібито він забезпечив мир, показовим було його повернення до аеропорту Хестон у Лондоні, коли він переможно розмахував аркушем паперу. Це була навіть не Мюнхенська угода – це була угода, підписана з Гітлером вранці 30 вересня. Про те, що будь-який майбутній конфлікт у Європі буде вирішено угодою цих двох країн, а саме Британії та Німеччини.

Гітлер підписав цю угоду неохоче. Він був дуже роздратований цією зустріччю, бо хотів мати свою маленьку війну, а мусив відступити – адже 26-го та 27-го числа і Британія, і Франція заявили, що якщо Німеччина нападе на Чехословаччину, це означатиме втручання Франції та Великої Британії.

Перед такою загрозою Гітлер вимушено погодився на переговори й навіть підписав цей короткий документ. І Чемберлен повернувся, вочевидь, щиро переконаний, що відтоді він зможе вирішити всі європейські проблеми шляхом переговорів із Гітлером.

Звичайно, це була ілюзія, і Чемберлен протверезів від цієї ілюзії невдовзі після німецької окупації Праги в березні 1939 року. Яка довела, що попередні заяви Гітлера про нібито його зацікавленість у німецькому населенні були брехнею, адже Прага не була німецьким містом – це було чеське місто.

Тож після Мюнхена Чемберлен більше з Гітлером не зустрічався.

Тоді як президент Трамп запросив Путіна на Аляску на червону доріжку в той час, коли повномасштабна війна вже тривала три роки. Схоже, в його випадку процес протверезіння все ще триває, якщо він узагалі починався.

Отже, якщо порівнювати ці дві ситуації загалом, то не думаю, що Чемберлен виходить з цього порівняння гіршим за Трампа. Але, зрештою, побачимо, що буде далі.

Читайте також:
“Йому до кінця днів пригадуватимуть ту криваву доріжку”. Підбірка мемів щодо саміту Трампа й Путіна на Алясці

“Це було навіть гірше, ніж зрада – це була помилка. Причому фатальна”

– Дехто вважає, що нашими “Судетами” був Крим, адже його Україна у 2014 році теж фактично “віддала” без бою – і теж значною мірою під тиском союзників, передусім США…

– Це порівняння, на мій погляд, досить слушне. Але важливо те, що як тільки Путін почав використовувати ті самі гібридні методи на сході, Україна почала оборонятися. Тож це дещо відрізнялося від того, як діяла Чехословаччина у 1938 році.

Так, потім були всі ці переговори з Меркель та іншими, які призвели до Мінських угод, що не витримали подальшого тиску з боку Росії…

Але це випливає з людської природи: люди не хочуть воювати й хочуть, щоб усі питання були вирішені “мирно”.

Особливо якщо вони спостерігають за ними здалеку, з позиції: та ну, це просто локальний конфлікт, тож давайте його просто вирішимо.

Часто кажуть, що у 1938 році Британія просто дистанціювалася від вирішення питання. Але ніщо не є більш далеким від істини. Адже попри те, що Британія, на відміну від Франції, не мала союзного договору з Чехословаччиною, уряд Чемберлена все одно намагався розв’язати цю проблему, стати посередником.

Спершу вони відправили лорда Волтера Ренсімена, який прибув до Праги 3 серпня 1938 року й залишався там шість тижнів, намагаючись врегулювати питання та забезпечити певний modus vivendi (згоду сторін співіснувати, попри протилежні погляди на проблему – “Н”) між чехословацьким урядом та представниками судетських німців.

Потім Чемберлен, який ніколи раніше не подорожував літаком, тричі літав до Гітлера – вже немолодий, хворий чоловік. Тому ніяк не можна сказати, що він не спробував. Але, звичайно, те, що він пропонував, було неприємним і неправильним для чехів. Можна сказати, що

це було гірше, ніж зрада: це була помилка. Причому помилка фатальна.

Але якщо подивитися на становище, в якому тоді була Британія, то що він міг запропонувати? У них було у Європі було всього дві дивізії.

Звичайно, вони мали потужний флот, досить хороші повітряні сили, але це було все. З урахуванням ситуації на міжнародній арені, начальники штабів дійшли висновку, що Британія, навіть за підтримки Франції та Радянського Союзу, не зможе протистояти спільній загрозі Німеччини, Італії та Японії.

Тож якщо ми розглянемо міркування кожного з ключових гравців Мюнхенської, чи Судетської кризи, їх можна зрозуміти. Очевидно, що Чемберлен хотів уникнути війни за будь-яку ціну.

Я натрапив на запис у щоденнику Джона Саймона – на той час він був міністром фінансів Великої Британії, а раніше, з 1931 по 1935 рік, очолював міністерство закордонних справ.

І 23 чи 24 вересня він, коментуючи засідання кабінету міністрів, написав:

“Я дивлюся на старі обличчя навколо мене. Тут мали б бути міністри, молодші за нас на покоління. Але їх тут немає, бо вони загинули на Пашендейлі, на річці Сомма тощо“ (ідеться про визначальні битви Першої світової війни – “Н”).

Я прочитав ці слова 25 років тому в Бодліанській бібліотеці в Оксфорді, і для мене це було відкриттям. Бо тоді я зрозумів, що це просто інша перспектива, відмінна від нашої, зосередженої на питаннях нашої нації, з погляду якої великі держави нас зрадили.

А вони насправді не хотіли вступати у війну, бо ще дуже болючою була пам’ять про події нещодавньої світової війни, яка справді була страшним лихом. Британія і Франція втратили понад 2 мільйони людей в окопах Першої світової. А ще понад 4 мільйони були поранені, втратили кінцівки, зір тощо. Ми не можемо уявити собі кількість безруких чи безногих людей, яких щодня можна було бачити на вулицях міжвоєнної Європи. І це було щоденне нагадування про той жах, якого в жодному разі ніхто б не хотів повторити.

У підсумку ці спроби уникнути війни призвели до ще більших страхіть і кривавих подій, яких ніхто й уявити собі не міг. Але тоді, звичайно ж, вони не могли про це знати.

Читайте також:
Колективний Путін. Докторка історичних наук, дослідниця рашизму Лариса Якубова — про те, чому Росія є загрозою не лише для України, а й для всього світу

“Коли Тімоті Снайдер припускає, що якби Чехословаччина чинила опір, Друга світова не почалася б, він не враховує дуже важливої деталі”

– Відомий американський історик і письменник Тімоті Снайдер дотримується думки, що якби Чехословаччина у 1938 році чинила опір, Другої світової війни могло б ніколи не бути, або щонайменше вона б не набула таких величезних масштабів. Ви з цим погоджуєтеся?

– Навряд чи тут можна дати чітку відповідь, адже це гіпотетичні припущення. Снайдер розглядає ці моменти в ширшій перспективі, не вдаючись у подробиці того, що відбувалося в Чехословаччині як такій. Я маю на увазі, що неможливо по-справжньому вести націю у війну, якщо одночасно відбуваються ті закулісні кроки та дії, які я описав.

У чехословацького керівництва не вистачило рішучості розпочати самостійну війну. І ми ніколи не знаємо, що сталося б, якби Чехословаччина чинила опір після підписання Мюнхенської угоди.

Але насправді такого опору вона чинити не могла, бо 21 вересня вже погодилася на принцип втрати прикордонних територій з німецькою більшістю.

І це я ще навіть не згадав про те, що британсько-французький план був наданий Чехословаччині 18 вересня. Чехословаччина сказала “ні”. Але потім прем’єр-міністр Годжа, дуже ймовірно, звернувся до посла Франції у Празі й повідомив йому, що якщо Британія і Франція висунуть цей план як ультиматум, чехословацька влада на нього погодиться.

Ми не знаємо на 100%, чи була така розмова. Проте з того, що нам відомо – дуже ймовірно, що була.

І ультиматум був висунутий 21 вересня, коли британський та французький посли прийшли до Бенеша о 2:30 ночі, розбудили його й оголосили: якщо ви не погодитеся з британсько-французьким планом, то чинитимете опір Німеччині самі.

Тож Бенеш погодився.

Насправді залишити це в повній таємниці було неможливо – з’явилися певні чутки, які дуже швидко поширилися. І 21 та 22 вересня у Чехословаччині відбулися демонстрації.

Але вже 23 вересня було оголошено про початок мобілізації. І люди подумали, що це було щось не надто серйозне – адже тепер їх мобілізовують, а отже, Чехословаччина захищатиме свої кордони!

А для уряду залишалася обов’язковою угода від 21 вересня про відмову від частини територій…

Тому коли в Мюнхені був погоджений той компроміс, чехословацька влада не могла сказати, що його не приймає, оскільки раніше уряд уже погодився на це. Це деталі, які, на мою думку, Тімоті Снайдер не враховує.

І я не знаю, коли в цих обставинах Чехословаччина могла б сказати, що ми захищатимемо наші кордони.

Якби не було місії Нечаса від 15 вересня, не було цього порушення принципу захисту територіальної цілісності, то Чехословаччина могла б сказати, що ми захищатимемо наші кордони за будь-яку ціну й за будь-яких обставин. І британці та французи зіткнулися б з іншою реальністю.

Тоді як насправді, коли вони зустрілися в середині вересня в резиденції британського прем’єра на Даунінг-стріт, 10, вони знали, що чехословаки домовилися про територіальну поступку частини своєї території Німеччині.

А Снайдер, наскільки я розумію, починає вибудовувати цю версію, “що було б, якби Чехословаччина чинила опір”, саме з Мюнхена. Коли вона просто не могла б його чинити, бо вже сама раніше погодилася на інше.

Мені подобається альтернативна історія. Я нічого не маю проти неї. Але розвивати її можна лише до певного моменту, поки у вас є докази, на яких можна базувати свій аналіз та висновки. Далі починається роздоріжжя, після якого ми не можемо знати, що відбулося б.

“Черчилль передбачив усе правильно. Але він був у меншості навіть серед однопартійців”

– Можливо, ця теорія Снайдера знаходить відгук в українців, бо нам хочеться вірити: своїм нинішнім запеклим опором Росії Україна бодай на якийсь час відсуває початок Третьої світової для всього світу. І світ мав би це розуміти й підтримувати нас якомога більше, адже це дає йому часовий “люфт” підготуватися до своєї власної великої війни…

– Це, звісно, зовсім інакша ситуація… Але припустімо, що я приймаю цю гру (хоч як історику, мені це дуже важко). Отже, почнімо з “після Мюнхена”.

Звичайно, були деякі політики, які одразу після конференції в Мюнхені заявили, що це була катастрофа. Вінстон Черчилль під час дебатів у Палаті громад, які тривали з 3 по 5 жовтня, сказав:

“Ми зазнали повної та безнадійної поразки. За певний проміжок часу – можливо, за роки, а можливо й за місяці, – Чехословаччина буде поглинута нацистською диктатурою”.

Як ми знаємо, це було правильне передбачення. І потім, у середині березня 1939 року, Черчилль міг сказати: хіба я вас не попереджав, що це станеться?

Звичайно, це зміцнило його репутацію… Але у 1938-му під час голосування за схвалення зовнішньої політики уряду Його Величності (на чолі з Чемберленом) “проти” у правлячій коаліції виступила тільки крихітна меншість голосів – щось близько п’яти осіб, включно з Черчиллем. Ще кілька десятків утрималися. Але голоси незгоди в Консервативній партії, яка разом із меншими партнерами по коаліції мала значну більшість у Палаті громад, були одиничними.

Так, можливо, якби Чехословаччина чинила опір, були б якісь демонстрації. Але ми не можемо сказати, чи призвело б це до змін чи повалення уряду Чемберлена. Я скептично ставлюся до цього. Так чи інакше, Гітлер усе одно був готовий до великої війни.

– Власне, зараз дедалі частіше лунають припущення, що Путін у 2022 році мислив так само, як Гітлер, і сподівався за його прикладом дуже швидко захопити Україну й відкрити собі шлях далі на Європу – щонайменше, замахнутися на країни Балтії або навіть Польщу… Що ви про це думаєте?

– Я історик, а не пророк. Але хто б міг очікувати у році 2020-му, що Путін нападе на Україну так, як він це зробив? Більшість моїх друзів, та і я сам, чесно кажучи, не вірили в це аж до середини лютого 2022-го. Я думав, що він веде якусь гру, але не наважиться напасти “по-справжньому”. Що він для цього надто раціональний і не дурний, адже це привело б Росію до повної ізоляції…

Щоправда, як виявилося, таки не до повної. Але за винятком Угорщини і Словаччини, все ж ставлення до Росії у межах Європи досить однозначне.

“Росія зараз має таку потужну зброю, про яку Геббельс не міг і мріяти”

– Втім, як ми бачимо з виборчих тенденцій, навіть у Європі складається дуже небезпечна ситуація, коли дедалі більшої популярності набувають сили радикального спрямування, що дуже часто дорівнює “проросійські”. Виходить, люди все ж не засвоюють уроків історії, навіть відносно нещодавньої й дуже болісної…

– Річ у тім, що Путін має у своєму розпорядженні зброю, якої не було в 1930-х роках. І потужну пропаганду, яка стрімко поширюється через соціальні мережі, підриває єдність західних суспільств і призводить до непередбачуваних та дуже небезпечних результатів на виборах. Усі ці ботоферми, які заполонили соцмережі, – це такий могутній інструмент, про який Геббельс у 1930-х не міг і мріяти! І так, це надзвичайно небезпечно і токсично.

Щиро кажучи, я навіть повірити не міг наприкінці лютого 2022 року, що російська пропаганда буде настільки потужною, щоб підірвати загальний осуд політики Росії, як це сталося одразу після її вторгнення в Україну. Це вражаючий успіх пропаганди та підступних методів Путіна. Але така реальність.

Ми повинні бути здатні протистояти цьому, захищатися. Але натомість навіть у Чехії все більше голосів набирають політичні сили, які планують скасувати всі ті інструменти, що були узгоджені та створені для протидії російській пропаганді. І, наприклад, знову дозволити російське іномовлення на кшталт каналу “Росія 1” у Чеській Республіці…

І так у багатьох країнах. Бо, варто визнати, люди часто не надто розумні…

Нещодавно в Чехії було відкрито цікавий конверт, який довгі роки пролежав в архівах. У ньому, як вважається, містилося передсмертне послання першого президента Чехословаччини Томаша Гарріга Масарика. Його син Ян Масарик, який згодом став міністром закордонних справ, записав останні слова свого батька.

І в цьому повідомленні є один слушний момент, у якому Томаш Масарик зауважує, що людям подобається бути неосвіченими й дурними, бо їм це дуже зручно. І радить не спрощувати їм цю задачу, а сперечатися й дискутувати з ними.

Це має сенс, але це складна гра. На жаль, ми живемо в епоху постфакту. Коли факти вже не мають значення, як це було ще 10, 20 чи більше років тому. Причин цьому немало, але, мабуть, найважливіша, – це соцмережі. Більшість людей перестали читати серйозні медіа. Вони прийняли ярлики Дональда Трампа та інших, що це “фейкові ЗМІ”, і почали шукати власну “справжню правду”.

І зазвичай такі споживачі інформації не здатні усвідомити, що те, що вони знайшли в інтернеті і “лайкнули”, дуже часто є пропагандою, яка походить з Москви.

Мало статися щось жахливе, щоб люди усвідомили, до чого це може призвести. І, здавалося б, напад Росії на Україну був чітким сигналом про те, що цю токсичну пропаганду не можна приймати і їй вірити. Але в очах багатьох це тривало лише кілька місяців, якщо не тижнів. А потім вони повернулися до споживання цієї брехні…

І з огляду на те, як зростає популярність радикальних популістичних партій по всій Європі, перспективи західної демократії наразі виглядають не дуже райдужними…

Читайте також:
Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак “Клап”: Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Довідково

Віт Сметана – відомий чеський історик, старший науковий співробітник Інституту сучасної історії Академії наук Чеської Республіки, також викладає сучасну міжнародну історію на факультеті соціальних наук Карлового університету в Празі.
Спеціалізується на історії міжнародної політики та дипломатії під час Другої світової війни та першого етапу Холодної війни, зокрема на політиці великих держав щодо Чехословаччини того періоду.
Серед іншого, автор книги “В тіні Мюнхена. Британська політика щодо Чехословаччини від схвалення Мюнхенської угоди до відмови від неї (1938-1942)” (In the Shadow of Munich. British Policy towards Czechoslovakia from the Endorsement to the Renunciation of the Munich Agreement (1938-1942) та низки монографій.

Новинарня висловлює вдячність Посольству Чеської Республіки в Україні за сприяння в проведенні інтерв’ю з Вітом Сметаною

 

Унікальних переглядів: 2 176