Чернівецький ветеран-гвардієць на псевдо Бурий розповів про власний шлях у війську, запеклі бої на Покровському напрямку, підтримку побратимів, холодний розум за юнацькою посмішкою, поранення та диво, що врятувало життя.
До війни Василь Худин жив спортом. Понад п’ять років тренувань у секції боксу, фізична сила, характер і чітке уявлення про майбутнє. З армією пов’язувати життя не збирався, але повномасштабна війна змінила усе. Рішення піти до війська він ухвалив ще до свого повноліття. Родина наполягала, щоб хлопець виїхав за кордон. Але внутрішні переконання не дозволяли відступити, пише Медіа агентство АСС з посиланням на Групу комунікації Західного ТУ НГУ.
«Мама, родина – всі казали їхати. Машина була готова, Чехія чекала. Але я сказав: ні, я залишаюся. Вдома були сварки, хаос. Та в армії я зрозумів, що правильно зробив – тут справжні хлопці – ті, яким ти реально можеш довірити своє життя. В армії реально розумієш, що тут прості люди, які доводять, що вони можуть захистити свій народ», – розповідає гвардієць.
Головне у війську на думку гвардійця – атмосфера серед побратимів та ставлення керівництва. Після підготовки та бойових успіхів, йому довірили командування відділенням на передовій.
«Важливо бути і лідером, і командним гравцем. Якщо є колектив, ти духом ніколи не впадеш. Тут є з ким поспілкуватися – усюди харизматичні хлопці. Є з ким поговорити про своє, і головне – з ким іти в бій. Бозакалка, це головне в тобі. Там неважливо, який ти великий чи малий. Головне – дух та сила волі», – наголошує молодий ветеран.
Один з боїв Бурий запам’ятав назавжди, це був черговий масштабний штурм російських окупантів.
«Попри страх, ми завжди йшли вперед. Хоч ворогів було два, хоч десятки, хоч мотоциклами, хоч танками і БТРами на нас їхали – ми косили їх щоразу і не відступали. Того разу ще й дрони літали, але треба було відбиватись, і ми це зробили», – згадує Бурий.
Утім, після відбиття атаки, воїн наступив на міну. Цей момент розділив життя гвардійця на «до» і «після». Холодний розум, навички та злагоджені дії побратимів врятували життя бійця.
«Я побачив, що в мене немає ноги. Це напевно найжорстокіше, що було в моєму житті. Наклав перший турнікет. Ці хвилини зі мною назавжди», – розповідає Василь.
Медіа агентство АСС є в Instagram
Та він знав: хоч він найважчий, поруч його команда. Четверо поранених, мінімум зброї, ворог на відстані 150 метрів. Але гвардійці не просто вистояли, вони продовжили боротьбу.
«Ми залишились майже небоєздатні: але один автомат і два магазини ще були. Росіяни підійшли в підвал поряд, де ми були до цього: простріляли, кинули гранату, та до нас не дійшли. А ми готувались. То все завдяки нашим дронщикам, які висіли над нами 24/7.По можливості вони і провізію, і воду кидали. Один хлопець цілодобово над нами чергував, навіть не спав, щоб у разі чого, коли окупанти будуть підходити – одразу їх закидати. У мене в голові ця ситуація досі не вкладається. Відбились, вийшли, хоч усі були поранені, але не здавались. Допомагали один одному, дочекались підмоги і всі залишились живі, мої хлопці – молодці», – говорить Бурий.
За особисту мужність і відвагу, самовіддані дії, виявлені у захисті державних інтересів України та за зразкове виконання військового обов’язку гвардійця нагородили медаллю «За військову службу Україні».
Війна змінила його ведмежий характер, але не зламала. Зараз Василь звільнився з війська та міркує над тим, щоб продовжити свій спортивний шлях. Хоче спробувати себе у боксі. І не виключає, що повернеться на військову службу. Але зараз плекає мрії на зустріч з бойовими побратимами у мирній і вільній Україні.
