ФРН прийняла найбільше українців, які змушені були шукати захисту від російської війни за кордонами Батьківщини. Німці, відомі своєю бюрократією, змогли доволі оперативно налагодити процедуру прийняття людей та забезпечили їм умови, які є значно кращими за ті, що надаються біженцям з інших країн.
Чимало наших співвітчизників опинилися в Берліні, який є одночасно окремою федеральною землею. Кореспондентка Укрінформу поговорила з директором Управління з питань імміграції Берліна Енгельхардом Мазанке про те, скільки українців тепер мешкають у столиці, як змінився останнім часом контингент новоприбулих, як українці інтегруються на ринку праці та які перспективи очікують на громадян України в майбутньому.
БЕРЛІН У 2022 РОЦІ СТАВ ПІОНЕРОМ З ПОДОЛАННЯ БЮРОКРАТІЇ
– Пане Мазанке, за поточними даними, з початку російської агресії до Німеччини прибуло майже 1,3 мільйона українських біженців. Скільки з них зареєстровано в Берліні?
Кожна двадцята людина, яка тікає з України, приїжджає до Берліна
– Тепер у Берліні проживає близько 56 тисяч осіб.
Розподіл у Німеччині базується на так званому ключі Кенігштайна. Цей ключ визначається чисельністю населення, економічною потужністю та іншими факторами федеральних земель. Для Берліна ключ становить 0,05. Простіше кажучи, це означає, що кожна двадцята людина, яка тікає з України, приїжджає до Берліна.
Загалом у Німеччині приблизно від 1,2 до 1,3 мільйона біженців.
– Чи мають біженці право вказувати бажане місце проживання після прибуття?
– У принципі, правила аналогічні тим, що стосуються політичних біженців, хоча сама процедура інакша. Рішення про місце проживання ухвалюється за тими самими принципами. Однак існує можливість так званого розподілу «надлишкової квоти» у межах певної федеральної землі, наприклад, якщо там проживають близькі родичі, якщо хтось уже має роботу або якщо йому потрібне специфічне медичне лікування, яке недоступне в інших землях, – хоча останнє трапляється рідко.
В іншому випадку розподіл базується на можливостях окремих федеральних земель. Після того як федеральна земля виконала свою квоту, людей перерозподіляють до інших земель. Прикордонні землі, такі як Саксонія чи Бранденбург, часто приймають дуже багато біженців, деяких з них потім переводять в інше місце.
– Доводиться чути багато нарікань на німецьку бюрократію. Як працювали ви в таких надзвичайних умовах?
– Можу констатувати, що процес прийняття українських біженців війни працює дуже добре.
Коли нас приголомшив напад на Україну у 2022 році, зіткнулися два світи: зневірені люди, яким довелося тікати з невеличкою кількістю речей, та німецька влада, відома своїми ретельними процедурами перевірки.
У Берліні ми вирішили у березні 2022 року тимчасово призупинити цю ретельність на користь прагматизму. За один вікенд ми розробили цифровий процес, який дав змогу українським біженцям роздрукувати довідку, що підтверджує їхнє легальне проживання, статус та дозвіл на роботу, протягом кількох секунд після реєстрації. Це був екстрений захід, оскільки Німеччина зазвичай вимагає документ, захищений від підробки, виданий Федеральним друкарським відомством після подання заявки, перевірки та виготовлення. У нас не було такого часу.
Багато людей спочатку приїхали до Берліна поїздом або автомобілем, на відміну від 2015–2016 років, коли більшість сирійських біженців прибули до Мюнхена. Берлін став центром приймання, і наш прискорений процес був необхідним, хоча ми не змогли заздалегідь узгодити його з федеральним урядом. Це зробило нас піонерами. Процес спрацював добре, оскільки українські паспорти мають високий рівень захисту від підробки. Це рішення стосувалося тільки громадян України.
Процес був дещо складнішим для людей похилого віку без паспортів або для іноземних студентів, які приїхали з України з тимчасовими дозволами на проживання, наприклад, з Нігерії, Колумбії чи Таджикистану. Багато з них повернулися до своїх країн походження, а інші залишилися, що потребувало додаткових перевірок.
Сьогодні така процедура продовжується: будь-хто старший за 16 років проходить біометричну реєстрацію в державному офісі та отримує тимчасове посвідчення. Після закінчення терміну (тривалістю до одинадцяти тижнів) призначається зустріч, на якій дозвіл на проживання вклеюється в паспорт у захищений від несанкціонованого втручання спосіб.
За рішенням Європейського Союзу, ці дозволи на проживання для новоприбулих наразі видаються до 7 березня 2027 року. Для осіб, які вже мають дозвіл на проживання, він залишається дійсним автоматично згідно з постановою федерального уряду без необхідності подальшого призначення.
– Чи спостерігаєте ви збільшення кількості біженців тепер? З одного боку, посилилися атаки на енергетичну структуру, а на вулиці фактично зима, з іншого, – у серпні молодим українським чоловікам дозволили виїжджати за кордон…
– Так, це явище характерне для всієї Німеччини та, імовірно, і для всієї Європи. Склад біженців змінився з березня 2022 року. Спочатку прибували переважно жінки, люди похилого віку та діти, оскільки багато чоловіків залишалися в Україні. Зі серпня також прибуває все більше молодих чоловіків віком від 18 до 22 років – дехто приєднується до своїх сімей, деякі самі.
Щотижня до Берліна прибувало від 20 до 100 людей, і тепер ця кількість зростає – тобто щонайменше 150–200 на тиждень, максимум 500–700.
МИ МАЛИ Б РЕГУЛЮВАТИ БАГАТО РЕЧЕЙ БІЛЬШ ГНУЧКО
– У ЗМІ з’являлися повідомлення про складні умови в центрі первинного приймання в аеропорту «Тегель». Яка поточна ситуація з розміщенням? Чи існують довгострокові стратегії розміщення, щоб біженцям не довелося постійно проживати колективно?
– «Тегель» – це екстрений притулок, розрахований на шість-вісім тижнів, щонайбільше три місяці. За фактом ж, понад 1000 осіб з України проживає там уже більш як два роки. Це серйозна проблема, тому Сенат планує закрити заклад у його нинішньому вигляді 31 грудня 2025 року та знову відкрити пізніше з новою концепцією.
Однак багато біженців навіть не потрапляють до «Тегеля», бо зупиняються у родичів чи друзів або ж тим часом знаходять квартири. Часто, проте, це змінюється через кілька місяців, коли господарям знову потрібні їхні квартири. Тоді постраждалі потрапляють до системи розміщення.
– Чи маєте ви дані про те, скільки українців, які проживають у Берліні, уже знайшли роботу? Є багато скарг, що рівень зайнятості в Німеччині дуже низький, часто саме через бюрократичні перешкоди, а не через небажання людей працювати.
Поточний рівень зайнятості становить близько третини новоприбулих – це майже 400 тис. працівників. Без них у нас були б значні проблеми на ринку праці
– У Німеччині є приказка: для одних склянка наполовину повна, для інших наполовину порожня. Обидва стосуються інтеграції українських біженців на ринку праці.
У 2022 році ми зробили багато речей швидше, ніж у 2015–2016 роках, але в нас було занадто мало довіри до самоорганізації біженців та громадянського суспільства. Наявні приміщення – у школах, клубах чи спортзалах – могли б бути використані для того, щоб дати змогу фахівцям-біженцям, таким як вчителі або працівники дитячих садків, надавати послуги з догляду за дітьми чи проводити заняття за невелику платню. Натомість спочатку все ретельно перевірялося: дипломи, професійний досвід, стандарти. У Німеччині багато професій підлягають суворим вимогам до визнання – наприклад, лікарі, медсестри, вчителі чи ремісники. Це була помилка.
Сьогодні ми бачимо, що багато хто не працює за своїми професіями, оскільки процес визнання є надто обтяжливим. Я знаю, наприклад, кваліфіковану стоматологиню, яка тепер працює асистенткою стоматолога. З погляду суспільства, це прикро, але зрозуміло на індивідуальному рівні: вона інтегрована, добре володіє німецькою мовою й не хоче проходити ще один тривалий процес визнання.
У багатьох сферах послуг – роздрібній торгівлі, догляді, готельному бізнесі – тепер часто працюють українки.
Поточний рівень зайнятості становить близько третини новоприбулих – це майже 400 тис. працівників. Без них у нас були б значні проблеми на ринку праці.
Озираючись, розуміємо, що ми мали б регулювати багато речей більш гнучко. Проте німецька бюрократія має свій сенс – ніхто не хоче, щоб його оперувала людина, чия кваліфікація не була перевірена. Але в кризових ситуаціях потрібні інші рішення. І хоча зловживання ніколи не можна повністю відкинути, було помилкою надмірно регулювати певні сфери роботи через страх перед ними.
РІШЕННЯ ПОВЕРТАТИСЯ ДОДОМУ АБО ЛИШАТИСЯ У ФРН УХВАЛЮВАТИМУТЬ РОДИНИ
– Як ви загалом оцінюєте інтеграцію українців у Берліні?
– Багато українців, які вже добре влаштувалися в Німеччині, не знають, що після п’яти років легального проживання вони можуть подати заяву на отримання німецького громадянства. Однак для цього потрібен спеціальний дозвіл на проживання. Поточного недостатньо – потрібен інший. Однак його достатньо, якщо людина відповідає вимогам.
Продовжу приклад: асистентка стоматолога може сказати у квітні 2027 року: «Я не знаю, як розвиватиметься ситуація в моїй країні. Можливо, я захочу колись повернутися. Але спочатку я стану німкенею». Згідно з німецьким законом про натуралізацію, вона може водночас залишатися українкою. Подвійне громадянство дозволене. Тож вона нічого не втрачає.
Уявімо собі ситуацію, коли політичне становище в її країні походження поступово стабілізується, навіть якщо багато що залишається невизначеним. Якщо ви настільки добре інтегровані на цьому етапі, що можете отримати німецьке громадянство – забезпечити собі засоби до існування, залишатися законослухняним і розмовляти мовою, – то другий паспорт аж ніяк не означає, що вам доведеться залишатися в Німеччині назавжди. Навпаки: він створює свободу повернутися додому в будь-який час, з упевненістю, що двері до Європи залишаються відчиненими.
Один знайомий якось дуже яскраво висловився: «Якщо я повернуся до своєї країни походження, то хочу мати можливість просто піти в аеропорт у будь-який час, купити квиток і показати свій європейський паспорт – без візи, без будь-яких обговорень щодо прав в’їзду. Це свобода».
Парадокс полягає в тому, що саме ця безпека часто спонукає більше людей зробити крок назад на батьківщину, бо вони знають, що можуть повернутися до Європи в будь-який час. Це зовсім не те саме, що вирушати в дорогу без зворотного квитка і знати, що ви можете не мати змоги виїхати в надзвичайній ситуації.
Я вважаю одне питання особливо цікавим. Я працюю в галузі міграції вже десятиліттями. Справді цікавий процес розпочнеться, коли – маємо надію, швидше, ніж пізніше – ситуація в Україні стабілізується, буде досягнуто припинення вогню, і все, на що ми сподіваємося, стане реальністю. Тоді родини обговорять ситуацію разом, і перед ними постане вибір: чоловік, який досі живе в Україні, може сказати: «Я хочу жити зі своєю родиною» і приїхати до Німеччини. Або дружина може сказати: «Я розумію, що ти не хочеш або не можеш їхати, тоді я повернуся». А діти, які вже дорослі, залишаються тут.
Або – що, на жаль, теж трапляється – сім’я розлучається. Це трагічно, але реально. Дослідження міграції показали – також у межах ЄС, – що вирішальним чинником для постійного проживання в новій країні після імміграції є не робота, мова чи освіта, а створення нової сім’ї. Основа інтеграції – не так кар’єра, як сім’я.
– Скільки людей, на вашу думку, хотіли б залишитися в Німеччині?
– Щиро кажучи, це важко оцінити. Ніхто не може сказати напевно зараз. Ситуація після югославських воєн, мабуть, порівнянна. Коли там повернувся мир, приблизно половина біженців повернулася назад, а друга половина залишилася.
Залежно від розвитку подій, думаю, цілком реально, що приблизно половина українців може залишитися в Німеччині.
– Щодо натуралізації: ті, хто отримує допомогу Bürgergeld і не працює, не можуть розраховувати на натуралізацію?
– Будь-хто, хто не є економічно незалежним або має судимість на той час, не має шансів ні на натуралізацію, ні на постійне проживання.
Тому можу лише закликати всіх, хто хоче залишитися, інтегруватися, вивчати німецьку мову, знаходити роботу та дотримуватися правил. Тоді у вас будуть дуже хороші перспективи в Європі.
– Уряд Німеччини передбачив у коаліційній угоді, що новоприбулі особи мають отримувати зменшені виплати в майбутньому. І про це часто говорять останнім часом.
– Закону ще немає, але його розробляють. Це залежить від ресурсів та соціального сприйняття. Поки що всі особи, які прибувають, отримують ті самі виплати, що й минулого року, оскільки закон ще не набув чинності.
Ретроактивне скорочення було б можливим, але, імовірно, не до такої міри, щоб людям довелося повертати гроші. Бундестаг вирішить, що саме міститиме закон. Коли він набуде чинності та чи застосовуватиметься ретроактивно, ще незрозуміло.
ПІСЛЯ ЗАВЕРШЕННЯ ВІЙНИ УКРАЇНЦІВ НЕ ЗМУСЯТЬ ШВИДКО ЗАЛИШИТИ НІМЕЧЧИНУ
– Що чекає на українських біженців після березня 2026 року, коли може закінчитися термін дії постанови ЄС?
– Рішення ЄС дійсне до березня 2027 року. Це ще півтора року. Ніхто не знає, що станеться до того часу.
Чого не станеться, то це того, що у 2027 році відбудуться серйозні дискусії про повернення 1,3 мільйона людей протягом короткого періоду та без винятків. Цього точно не станеться в Німеччині – незалежно від того, як розвиватиметься політична ситуація. І навіть якби хтось вимагав чогось подібного – а тепер цього немає – практичне впровадження було б неможливим.
Залишається побачити, який статус проживання отримають біженці в майбутньому та які можливості інтеграції матимуть. У нас ніколи раніше не було ситуації в Німеччині, коли стільки людей з культурно близької нам країни іммігрувало б за такий короткий час.
Також новим є те, що цього разу приїхали переважно жінки середнього віку з професійним досвідом та дітьми, а не чоловіки. Зазвичай усе навпаки.
– Чи відчуваєте вплив проросійських мереж, які поширюють дезінформацію про біженців?
– Ми, безперечно, бачимо спроби автократичних держав вплинути на громадську думку в Німеччині та Європі. Це видно з публічно доступної інформації, наприклад, коли президент Федеральної розвідувальної служби (BND) публічно застерігає від цього. Значить, є вагомі докази, які це підтверджують.
Для такої країни, як Німеччина, що десятиліттями живе в мирі, з плюралізмом і свободою слова, важко усвідомити, що інформація навмисно маніпулятивно поширюється в соціальних мережах – не для інформації, а для дезінформації.
– Що вас особисто найбільше емоційно зворушило відтоді, як українські біженці почали приїжджати до Берліна?
– Якось я відвідав спілку під назвою «Панда». Там зустрів групу літніх українок, яких ласкаво називали «бабусями». Деякі носили хустки, як колись моя бабуся (предки Мазанке свого часу втекли з території нинішньої України від переслідувань царської російської влади, – ред.). На концерті української попспівачки вони танцювали – спочатку невпевнено, потім вільно та з великою радістю. Це глибоко мене зворушило. Це показує, наскільки люди інтегруються, як вони знаходять спільноту та як формується людяність. Я вважаю це прекрасним.
Що мене також особливо зворушило, то це те, що в цьому місті є люди з російським корінням – не «радянським», а явно російським. І ці люди казали у 2022 та 2023 роках: «Саме тому я зараз займаюся допомогою біженцям для українців».
Ольга Танасійчук, Берлін
Фото авторки
