Приводом для цього інтерв’ю, яке насправді мало відбутися давно, стала раптова смерть засновника гурту Green Grey, талановитого музиканта, гітариста Андрія Яценка, якого всі знали як Diezel. Про значення Яценка та гурту Green Grey у формуванні сучасної української музики розповідає безпосередній учасник подій — музикант і музичний журналіст Анатолій Вексклярський. Ті, кому близько 40 і трохи старші, знають його як кумедного радіоджея DJ Tolya, з яким можна було поспілкуватись у радіоефірі у його Місячних трАНбонах, а також послухати свіжу західну та українську музику. На той момент, середина 1990-х, такий формат був вновинку. Крім того, протягом кількох років Вексклярський був частиною гурту Green Grey.
Ми поговорили з Анатолієм Вексклярським про знайомство із Дизелем, спільну роботу та дружбу, роль гурту Green Grey для України, а Дизеля — для української сцени, долю Місячних трАНбонів, найбільш недооцінених музикантів 90-х та найяскравіші музичні спалахи 2020-х. Крім того, що Анатолій Вексклярський досі залишається популярним радіоведучим, він також пише музику (у його доробку п’ять альбомів), оповідання і знімається в кіно. Так, зараз йде робота над екранізацією оповідання Володимира Винниченка Федько-Халамидник, і вже в 2026 році Вексклярського у цьому фільму можна буде побачити в ролі священника. Також у найближчі місяці на екрани вийде фільм Мораліст за мотивами його оповідання, написаного ще у 2006 року. Режисером стрічки став Олексій Кірін.
— Прийміть наші щирі співчуття у зв’язку зі смертю Андрія Яценка. Розкажіть, будь-ласка, як ви познайомились.
— Я був ведучим телевізійної музичної програми. І до мене підійшов Сергій Загородній: «Толік, будь ласка, допоможи нам. Послухай, ми талановиті». Це була група, яка називалась Плейбой, у якій грав Андрій. Хоча і до цього я його знав, бо багато разів бачились, були в одному колі музикантів, так чи інакше перетинались в рок-клубі, хіба що я працював на той момент більше за кордоном. Коли я повернувся до Києва в кінці 1980-х, то я побачив Андрія у групі Набат, потім він пішов служити в армію, а вже після армії зробив оцей Плейбой, а далі вже і Green Grey.
— У своєму дописі про Дизеля у Facebook ви написали, що Андрій жартував, що у нього в запасі є ще років 10. Чи є у вас здогадки, що стало причиною смерті. Новина просто приголомшила.
Наскільки я знаю останні дні він скаржився на серце. Навіть збирався піти до лікаря і зробити кардіограму. Але не пішов, не встиг. (Вже після запису інтерв’ю Green Grey повідомили, що смерть Андрія Яценка настала внаслідок серцевої недостатності, викликаної ішемічною хворобою серця).
Мені подзвонив Джузі. Джузі – це один з тих, хто зробив Дізеля таким, як ви всі його знаєте, його музичний бік, усі його знання. Джузі і Майкл на той час були продюсерами Green Grey. За гуртом стояв не лише Андрій. Його робила ціла команда, а більше за все в нього вклали Майкл і Джузі. Ну і я мав певний вплив на Андрія, тому що ми бачились кожного дня.
— У соцмережах молоде покоління українських музикантів залишає дуже багато теплих спогадів про Андрія: Влад Дарвін, Пивоваров, багато хто. А чим вони йому зобов’язані?
— Він робив джем-сейшени. І на них як метелики на світло зліталися найталановитіші музиканти Києва і України. Усі проходили через його джеми. Адже Дизель був хітмейкером. Це він написав Под дождем, под дождем.
Хоча я пам’ятаю ті часи, коли Андрію подобався стиль дуже солоденького рок-гітариста, він його дуже багато слухав. І коли вони познайомилися з Майклом і Джузі, а ті на той момент торгували компакт-дисками (їхня фірма Валекс стала першою в Києві, що продавала компакт-диски). І вони принесли Дизелю купу дисків. Там були House of Pain, Cypress Hill, весь перший справжній хіп-хоп. Після цього музичний стиль Дизеля абсолютно змінився. Він почав слухати цю музику, і він чітко зрозумів, яку музику треба робити.
Він завжди був таким хітописьменником. Чим Дизель відрізняється від більшості гітаристів? Він, коли грає, то звучить та музика, яку я люблю. Я виховувався на ранньому хард-року, ще 70-х років. Тоді всі ці гітари звучали по-справжньому, так і в його руках гітара звучала по-справжньому. От Дизель один з тих, хто вміє, він, як написав, Мох (Олег Гнатів, засновник групи Перкалаба) «рок-н-ролла тру».
— А яку роль грали у Green Grey ви?
— Я старший за Дизеля на 10 років. Я до того працював з колективами, які їздили гастролями усім Радянським Союзом, виступали у Палацах спорту та інших найбільших майданчиках Радянського Союзу, зокрема із Віктором Цоєм та гуртом Кіно.
Тому в мене був досвід, який мало у кого був [в Україні], я ділився цим досвідом з Андрієм. А Майкл і Джузі ділились своїм досвідом. У гурті я скречував, грав свою партію на вінілі. Моя роль дуже не значна. Я був більше пропагандистом Green Grey, тому що на той момент я вже був популярним теле і радіо ведучим. І весь час всім розповідав про Green Grey. А ще декоративною прикрасою на сцені.
Я був автором слів до деяких пісень першого альбому, який так і називався Green Grey, також мої слова були у пісні Депрессивный листопад — «Много было тех и много было этих, Но только все равно с тобой мы лучше всех на свете».
Плюс Мурік. Мурік… Я сьогодні знайшов відео, на якому Мурік каже: «Дякую тобі, Толік, бо ти допоміг мені знайти місце в житті».
Дизель був знайомий з Муріком дуже давно, як власне і я. Мені дуже подобався цей довгий худий хлопець, який любив грандж, любив мої телевізійні програми і завжди дуже шановливо ставився до мене. До Green Grey він заспівав в групі Monkey’s Work. Це чудова київська група, яка свого часу була втрачена. На той момент таких груп у Києві було достатньо. Чому втрачена? Бо не вистачало коштів. А чому Green Grey став відомим? Тому що компанія Валекс Майкла і Джузі вкладала у нього гроші. Знімали відео, а ще Майкл і Джузі разом з Дизелем вигадали оцей похід до Green Peace, щоб захистити китів. Тоді про цей похід розповіло багато засобів масової інформації. Валекс профінансували поїздку і дуже багато зробили, що ви всі тоді дізналися про Green Grey.
А Дизель дуже багато часу проводив на студії. Записував і приносив послухати. Пам’ятаю, як ми сиділи в ресторані Маямі Блюз, коли підїхало таксі, з нього вийшов Дизель і заявив: «Я написав хіт». Він поставив запис прямо в машині, дуже гучно. І ми всі стояли і слухали. Це було перше прослухування Под дождем, под дождем.
— А чому ви залишили гурт?
— Я залишив гурт на концерті в Москві, це була середина 90-х. Ми були на сцені на саундчеку, Дизель знаходився праворуч, Мурік — ліворуч, а я як діджей — позаду. Я кажу: «Дизель, увімкни мене». Щоб я в моніторах себе почув. Він не звернув уваги. Я вдруге попросив його. І коли я в третій раз гучно просив його, він підійшов до мене дуже роздратований і сказав: «Це моя група. Поняв?». Я сказав: «Так, поняв». І пішов.
— У цьому році гурту мало б виповнитися 32 роки. Насправді один з найстаріших гуртів часів незалежності України. З висоти цих років можете оцінити роль гурту розвитку сучасної української музики, на що вона вплинула?
Та на вас, на вас на всіх. На тих, кому зараз від 35 і до 50. Цікаво, що на концерти Green Grey на самому початку приходило багато дітей з батьками. І ці батьки часто підходили до мене, бо я був самий старший. Вони були щасливі, що в Києві з’явилась група, яка грає таку музику, яку ми всі любили. Тому слухати, при всій моїй повазі до багатьох українських виконавців, було раз-два і все. Я міг слухати Скрябіна. Цей гурт показав мені, що музика, яку я люблю, може звучати українською. ВВ, Сергія Кузьмінського Кузю. До цього крім них так переконливо українською звучав тільки Івасюк.
А співати мовою, яку всі знають, і так, щоб їхня музика звучала як закордонна, змогли саме Green Grey. Тоді їхні твори звучали, як звучала на той момент найсучасніша світова музика. Вони створили прецедент, коли все звучить так, як звучить, як кажуть, фірма.
— Як ви ставитеся до перекладу російськомовних хітів українською мовою. Чи доречно це? Green Grey переклали Емігрант, підготували до туру україномовну програму. Свої старі хіти перекладають Ірина Білик, Наталія Могілевська, Monatik. А от Данилко відмовляється.
— Я все ж таки музикант і автор. Я почав грати ще в 80-х. І в мене дуже багато пісень російською мовою. Дуже. Коли у 2006 році я знову повернувся до музики, я жодної, жодної з пісень, які до цього були російською мовою, не переклав українською. Я писав нові вже українською. Але, як каже Дизель, є пісня є артист. Нема пісні – нема артиста. Тобто у мене немає пісні, яку б слухали дуже багато людей, стільки, скільки слухали пісні Green Grey. Вони писали хіти. Тому мій приклад не дуже, але я б не перекладав, я б йшов далі і писав нові.
А вони вирішили перекласти найулюбленіші пісні українською, щоб показати, що вони українці. Я вважаю, якщо людина може визнати свою помилку, це свідчення людяності. Тому той факт, що музиканти перекладають свої російськомовні пісні українською — це добре, показуючи, що ми українці.
Я пишу українською давним-давно, і в моєму репертуарі є одна пісня Green Grey, яка з’явилась завдяки мені, бо я привіз з-закордону платівку групи SWV, і одна з композицій лягла в основу пісні, відомої всім як MF (Мазафака). Я цю пісню переклав українською мовою і з дозволу Мурика, звісно, співав. Цю пісню написала група SWV, а Мурик вигадав цю мелодію, ці слова і тому це Мурик і SWV. А Дизель там зіграв фрагмент із саундтреку до фільму Хрещений батько, автором якого є Ніно Рота.
— А як ви відновили стосунки після того як пішли з гурту?
— Я ставився до них дуже добре. Завжди. І ми не припиняли спілкування. Вони приходили до мене, я знімав тоді квартиру в Обсерваторії Київськії. Ми там тусували. Я припинив виступати з ними, але я ходив на концерти. У мене навіть досі є ця штука з капюшоном, на якій на спині написано Green Grey Security.
— Є кілька прикладів, коли легендарні гурти поверталися вже після смерті засновників. От брати Гадюкіни, Мертвий півень, Скрябін. Як ви гадаєте, чи є у Green Grey шанс на нове життя?
— 30 жовтня відбудеться запланований концерт Green Grey в Caribbean Club. Замість Андрія на сцену вийдуть різні талановиті гітаристи, які виконуватимуть партії Андрія. І ви зможете послухати, як звучить Green Grey без Дизеля. Я думаю, це може бути дуже цікаво. А як воно буде далі жити, я не знаю. Не уявляю.
— Свого часу ви були одни з перших радіо діджеїв. Розкажіть будь-ласка про ті часі.
— Я був першим радіо діджеєм. Всі решта були радіоведучими. Справа в тому, що ніхто з ведучих не називав діджеєм. Розумієте, в той момент не було такого поняття, щоб на радіо був діджей. Діджей був на дискотеках, але не на радіо. Багато діджеїв, які грали в клубах, мені ставили це в провину: «Ти ж на радіо працюєш, який ти діджей?» На що я казав: «Так а як же, я ж ставлю треки. Одну пісню, другу, третю. Щось між ними кажу, але ж я ставлю». Врешті вони погодились, що я все ж таки діджей.
— Погодьтеся, в тих часах була якась романтика першопрохідності, чи не так?
— Ми всі робили те, що ми хотіли. Всупереч. Не завдяки, а всупереч. Ми відчули на той момент, що живемо в незалежній державі. І ми почали робити те, що вважали за потрібне. Я кажу ми, тому що кожен із нас це робив. У 91-му я прийшов на телеканал Мегапол. І я був одним з перших віджеїв. У мене була можливість отримувати завдяки супутниковому зв’язку відео з усього світу. Мені тоді сказали: «Ти можеш брати з цього відео все, що хочеш». І я обирав собі те, що я вважав за потрібне. Мурік мені за ті програми досі дуже вдячний. І Рева (Ярослав Рева — колишній учасник Green Grey ) сьогодні дзвонив мені.
Як тільки Дизель помер, всі мені почали дзвонити, наче це я помер. У нас країна некрофілів. Згадують тільки тоді, коли хтось помирає. Мало того, я стільки бруду про Дизеля і Green Grey прочитав. Кажуть, що в інтернеті лише добре пишуть про Андрія. А я заходив в коменти і там стільки бруду і ненависті.
Пам’ятаєте, царство йому небесного, українського композитора і співака Миколу Мозгового. Значить, Микола Мозговий, коли ще був живий, написав десь в якийсь таблоїд статтю про український шоу-бізнес. Де він написав: Green Grey — це якась херня. І це людина, яка написала пісню «Де в цимбали свої сонце радісно б’є, Едельвейсом цвіте Закарпаття моє» .
І так він народний артист України. І для нього оце все як «екскурсія туда, откуда». Вона йому була абсолютно нецікава, для нього це абсолютно безсенсовно.
Green Grey зробили модну музику. Модну! Вона досі жива, слава Богу. Вона дала нам ковток свіжого повітря. В той момент, коли в 90-х роках було «Смажений кабанчик, курка з майонезом» (херсонський гурт Степ) чи «А тепер усе інакше…» (гурт Аква Віта). І решта оцих всіх. Для мене це не музика взагалі, це підробка. Green Grey може теж робили підробку, але це було дуже якісно зроблено. Це було настільки модно, сучасно. Вони показали, що ми теж можемо. Вільям Роуді, керівник MTV на фестивалі Білі ночі в Ленінграді, де Green Grey виступав поза конкурсом, вирішив дати спеціальний приз, зі сцени він сказав, що хоче окремо відзначити гурт з Києва. Green Grey став першим гуртом, який двічі в історії української музичної індустрії отримав нагороду MTV Europe Music Awards у Лондоні (1996) і Берліні (2009).
Саме Дизель завжди скандалив з росіянами, стверджуючи, що ми не московська, чи русская група, а група з Україні, київська. Він завжди наголошував, що група з України. Хіба що він все це робив російською мовою, але завжди переходив на українську, коли із ним розмовляли українською. Взагалі він був такою людиною, який не робив того, що йому було складно, де можна було не напрягатися, він не напрягався. Він прожив чудове життя життя, попри всі негаразди. Він так і не зміг купити собі квартиру, будинок, машину. Проте дозволяв собі жити на широку ногу, їздив завжди в таксі, машину не купляв, не купляв собі нерухомості. Він знав, що з собою нічого не забереш. І пішов дійсно дуже несподівано. Я не міг навіть уявити собі такого.
— Цього року вашій культовій програмі Місячні траНбони виповнилося 30 років. Як за ці роки змінилася програма, які пріоритети ви ставили тоді на початку і зараз? Хто ваші герої зараз і які теми піднімаєте?
Коли стартувала моя програма вийшов новий альбом Майкла Джексона, пісня Sound Garden Black Hole Sun. Я ставив, на мій погляд, найцікавіші взірці сучасної на той момент закордонної музики. І щось між тим говорив. Спершу моя програма була, здебільшого, побудована на якісний західній музиці. Але я завжди із задоволення вставляв ще когось з українських музикантів, які грали приблизно на тому самому рівні: Green Grey, тодішній Riffmaster, який тоді називався Daz Machine, Monkey’s Work. Я компілював найкращу західну з найкращою українською музикою.
Цікаво, що Дизель порадив мені зробити Місячні трАНбони такою, якою її дуже полюбили тодішні слухачі. Одного разу я був у нього в гостях — він знімав квартиру у будинку, де був колишній Воєнторг на Берестейському шосе (тоді проспект Перемоги). Я йому розповів, що мене запросили ведучим на радіо, а я не знав, що робити. Він мені каже: «Слухай, ти ж так добре розмовляєш суржиком, дуже смішно». І я вигадав персонажа ді-джей Толя, який розмовляв особливим голосом і суржиком. А назва Місячні ТрАНбони, бо Толя не знає, як правильно пишеться тромбон. За легендою Толя не знав добре ані української, ані російської. Швидко програма переросла в шоу, на радіо дзвонили слухачі, щоб поспілкуватися. Вже через роки один мій знайомий розповідав, що слухав програму в машині по дорозі додому, і не виходив з неї, поки програма не закінчиться. Пізніше я почав в ефірі запрошувати артистів і спілкуватися з ними.
Був період, коли я зупинив шоу, пішов з радіо. Програма під назвою Думки в голос повернулася вже в іншому форматі на радіо Київ. Там одним з моїх співведущих став архієрей Української православної церкви Євстратій Заря. Ми з ним розбирали писання та спілкувались зі слухачами.
Потім я повернувся в ефір з музичним форматом. Я розбив годину ефіру на кілька частин: спочатку звучала музика до 30-х років минулого століття, далі музика радянської доби, потім сучасна музика.
А зараз це знову Місячні трАНбони, і в цей програмі я розбираю українську музику, запрошую гостей, з якими її обговорюю. Моїми гостями були Олександр Піпа (один із засновників гурту Воплі Відоплясова), режисер Віктор Придувалов, литовський театральний режисер Андрюс Тапінас, Кирило Кашліков, Остап Ступка, El Кравчук, Богдан Бенюк. А героєм найсвіжішого випуску став Карім Насер, український музикант, а зараз військовослужбовець. Зараз здебільшого я намагаюсь запрошувати киян, щоб дізнатись про їх становлення у місті. Дуже хочу запросити в програму Віталія Портнікова, щоб дізнатись, яким він бачить розвиток України з 1991 року.
— У 2022 році і і після в Україні спостерігається якийсь неймовірний музичний бум, із яскравими спалахами і вибухами. Як ви його оцінюєте?
— Мабуть останній вибух — це Klavdia Petrivna. Чи надовго вона — подивимось. Я думаю, що, якщо вона випустить щось, це точно приверне до себе увагу, а вже наскільки воно буде цікавим, подивимось. Мене зацікавила її манера співати і аранжування. Але після пісні Я тобі брехала, я тебе не кохала мені не хочеться її слухати.
Мені подобається Adam, Brykulets, Mazepa і Monatik. І хоч про тексти його можна сказати, як казав одни з героїв фільму За двома зайцями, «ми Секлета Філіпповна, ето что-то одно, а ви — что-то другое», але він дуже талановитий аранжувальник.
— А кого з українських музикантів першої хвилі, з 90-х років, ви вважаєте найбільш недооціненими?
— The Хостільня (1990−1994 ). Київський сінті-поп гурт, в якому виступали Василь Ткач та Іван Шевчук, Langsames Steuer, гурт Катапульта — якскравий зразок київського репу.
— А чи не хотіли б ви написати книги з історії української музики у 80-х — 90-х роках?
— Я краще на гітарі пограю.
