Хацкевич: «Сказав Буткевичу і Ротаню: «Якщо прийду в Полісся, то точно не тренером»

Віцепрезидент Полісся Олександр Хацкевич в ексклюзивному інтерв’ю «УФ» розповів про свою нову роль, трансфери, війну та спогади про Динамо.

Журналістка сайту «Український футбол» Крістіна Пастухова зустрілася з Олександром Хацкевичем у Марбельї, де Полісся проводить зимові збори. Людина, яка пройшла школу Динамо та спробувала легіонерський хліб у Польщі й на Кіпрі, тепер опановує нову роль — віцепрезидента одного з найамбітніших клубів УПЛ.

Про трансформацію з тренера в менеджера, внутрішню кухню житомирян, виклики війни та, звісно, про Динамо — у відвертій ексклюзивній розмові. 

«Наша перша зустріч з Геннадієм Владиславовичем відбулася десь за рік до того, як він мене запросив до команди»

— Олександре Миколайовичу, в який момент ви зрозуміли, що готові впливати на футбол не з бровки, а з управлінського кабінету? 

— Я готував себе до цього, ще коли працював у Динамо, а потім у мене був досвід роботи в командах, які нижчі за рівнем — і я вже тоді розумів, що не все зводиться тільки до тренерства. Все-таки має бути структура в клубі, має бути стратегія. Ти вже починаєш усвідомлювати, що хочеш зрозуміти футбол ще й зсередини. І вже до цього моменту починаєш себе готувати. Для мене це не було чимось новим. 

Наша перша зустріч з Геннадієм Владиславовичем відбулася десь за рік до того, як він мене запросив до команди. Він запитав, чи планую я бути тренером чи цікавий якийсь інший напрямок. Я відповів, що хочу спробувати себе у футболі вже в іншому статусі. Пояснив це так: «Якщо я до вас прийду в Полісся, то точно не тренером». Те саме я сказав і Руслану Петровичу, і тренерському штабу, коли ми зустрілися. Я визначився, що у Поліссі тренером не буду.

— Що стало для вас найбільшим викликом у ролі віцепрезидента Полісся на даний момент? 

— Цим випробуванням стало спілкування з радою директорів групи BGV. Все-таки в Поліссі побудована робота так, що вони бачать футбол як бізнес. Зрозуміло, що футбол в Україні — справа неприбуткова. Це досить великі витрати, але вони хочуть саме футбольні моменти поставити на рейки бізнесу. Я їм пояснюю, як це влаштовано у футболі. Мені цікаво вчитися у них менеджменту, працювати з людьми, вести переговори — і все це виводити в KPI. 

Олександр Хацкевич і Крістіна Пастухова. Фото: К. Пастухової

«Не всі агенти, з якими я спілкувався, налаштовані так, щоб було вигідно їхньому клієнту»

— Яке рішення в Поліссі було для вас найменш очевидним, але стратегічно необхідним? 

— Зрозуміло, що є процеси, які, на мій погляд, недостатньо правильно вибудовані. Я не буду торкатися конкретних моментів, тому що це наше внутрішнє. Але найголовніше, що є розуміння. Ми вже виробили і короткострокові і довгострокові стратегії. Потихеньку починаємо вибудовувати футбольні процеси всередині клубу — як вони мають працювати. 

Все починається з академії, а вона у нас досить молода. Там теж потрібно налагоджувати процес. У нас є і Полісся-2, і U-19. Вершина всього — це перша команда. Але клуб уже на такому етапі розвитку, що нам потрібно вибудовувати і внутрішній, і зовнішній скаутинг. Ці моменти ще не до кінця відшліфовані, але ми працюємо крок за кроком. Ми розуміємо, куди йдемо і чого хоче від нас президент. 

— Чи є в цій ролі речі, до яких неможливо підготуватися навіть із великим футбольним досвідом? 

— Саме щойно у мене був складний переговорний момент з агентами. Не всі агенти, з якими я спілкувався, налаштовані так, щоб було вигідно їхньому клієнту. Дехто думає тільки про «сьогодні і зараз». Такі моменти досить важкі — коли бачиш, що людина не до кінця відверта з тобою. У наших хлопців різні агенти. 

До одного звертаєшся, до іншого — з усіма можна знайти діалог чи компроміс, але це не завжди відбувається так швидко, як хотілося б. Тут потрібно вчити себе терпінню та витримці. Бувають моменти, коли хочеться, як у футболі, «стрибнути з двох ніг», відірвати ноги й піти. Але ти розумієш, що це неможливо, бо на першому місці є інтереси клубу, тому мусиш поводитися делікатно. 

— Ви більш імпульсивний у житті? 

— Немає якоїсь однієї риси, що визначає характер. Буваю імпульсивним, буваю жорстким, навіть брутальним. Але сьогодні я розумію, що потрібно себе стримувати й бути гнучким. Посада змушує.

— Яке Полісся ви бачите через 3–5 років — спортивно, фінансово, ментально? 

— У спортивному плані хочу бачити Полісся стабільним клубом, конкурентоспроможним на внутрішній арені. Це боротьба за титул, медалі та постійна участь у єврокубках. Треба йти поступово, але мета — бути в групах Ліги конференцій, Ліги Європи, а згодом і Ліги чемпіонів. Президент робить все можливе, щоб команда якомога швидше досягла цього рівня. Що стосується фінансового майбутнього, то тут багато говорити не треба: наш президент вкладає в команду величезні кошти, і це видно неозброєним оком по тому, що відбувається в Житомирі. Дай Боже, щоб результати підтверджували ці вкладення. Ми маємо не тільки брати, а й продавати продукт Полісся. 

— У чому головна відмінність філософії Полісся від традиційних українських клубів? 

— Якщо подивитися на нашу команду, то у нас вектор на українських гравців. Так, комусь ми даємо другий шанс, але головне — це «сила зграї». Я ще з часів Динамо пам’ятаю атмосферу «Big Family» і всіляко сприяю тому, щоб такий дух був і тут. Це створюється завдяки старшим хлопцям — Руслану Бабенку, Євгену Волинцю. Навіть легіонери, які приходять, потрапляють у цю сімейну атмосферу. Але професійні якості мають бути на першому місці. Президент надає всі умови, щоб гравці ні про що не думали, крім тренувань. Тому ми маємо право вимагати від них результату. Це баланс: сім’я та відносини.

— Чи існує для Полісся межа амбіцій, чи цей проєкт без «стелі»? 

— Напевно, межі немає. Але амбіції весь час мають підкріплюватися результатами. Можна заявляти про що завгодно, але бути не готовим. Тому обмежень немає.  

Геннадій Буткевич. Фото: ФК Полісся

«Я завжди поважаю будь-якого футболіста. І поганих футболістів у Динамо, коли я працював, не було. Вони для мене були найкращими»

— У мене є інформація, що коли прийшли Попов та Дубінчак в Динамо, ви сказали: «Нам тепер років п’ять чемпіонства не бачити». Як зараз ставитеся до них? 

— Давайте так: цього я точно не міг сказати, тому що я завжди поважаю будь-якого футболіста. І поганих футболістів у Динамо, коли я працював, не було. Вони для мене були найкращими. Це могло бути висловлено в іншому контексті, але сказати так, що ось прийшов той чи інший футболіст у команду — і нам не бачити чемпіонства, з мого боку було б взагалі непрофесійно.

— Чи здатна УПЛ вийти з тіні дуополії Динамо — Шахтар найближчим часом? 

— Я вірю, що Полісся здатне на це.

— Що сьогодні більше шкодить українському футболу: війна, системні помилки чи кадровий дефіцит? 

— Війна дуже сильно впливає на все. На життя, в першу чергу. І від цього нікуди не дінешся. Системні помилки? Кожен клуб робить свої помилки, но головне, як він вчиться на них. Що стосується футболу, то я б на період воєнних дій прибрав ліміт на легіонерів. Ціна на український футболістів завищена через відсутність конкуренції. Це лише моя думка.

«Кіпр і Польща? Поганий досвід — це теж досвід»

— У вас є досвід роботи за кордоном, а саме в Польщі та на Кіпрі. Що можете винести найголовніше з цих періодів? 

— Поганий досвід — це теж досвід. На Кіпрі все було непогано до тих пір, поки мені не сказали, що я повинен грати у «фікс-гейми» — договірні матчі. Це не про мене. Тому наші відносини закінчилися дуже швидко. 

У Польщі трохи інша ситуація. Там клуби муніципальні, дуже великий вплив керівництва міста. Сосновець – це невелике шахтарське містечко. Там люди не посміхаються. Коли прийшов тренер-іноземець, потім багато легіонерів, а результату немає — почалася напруга. У всіх командах, де я тренував чи грав, була єдність, прагнення до однієї мети, а у Заглємбє я цього не побачив.

— От ви сказали, що на Кіпрі прямо говорили про необхідність зіграти з певним рахунком. Як ви це прийняли? Ваша реакція?

— Ти розумієш, що не можеш вплинути на цю ситуацію і змінити систему. Це система — і проти неї боротися неможливо: ти або приймаєш правила, або ні. Я їх не приймаю.

Олександр Хацкевич. Фото: ФК Полісся

«Ми років 5 тому з острахом могли подумати, що Шахтар або Динамо гратимуть у Лізі конференцій. Сьогодні такі реалії»

— Чого українським клубам найбільше бракує в єврокубках — темпу, якості чи психології? 

— Одне слово — майстерності. Загального командного устрою. Є бажання, імпульс, але якщо немає майстерності, то, на жаль, не буде і результату. Сьогодні всі навчилися перебудовуватися тактично, функціонально бути готовими, але все одно, щоб досягати результату, потрібен клас.

— Наскільки реалістично українським клубам конкурувати з добре структурованими європейськими середняками? 

— Сьогодні конкурувати важко. Війна, переїзди — це дуже впливає. Цей етап потрібно пройти. Ми років 5 тому з острахом могли подумати, що Шахтар або Динамо гратимуть у Лізі конференцій, а сьогодні такі реалії. Нашим командам не вистачає стабільності та майстерності на тривалий період. Також впливає виїзд молодих футболістів. Ми не можемо передбачити, як це відіб’ється в подальшому. Більшість цих хлопців не повернеться, бо якщо ти потрапив у систему іншої країни — все. Чим раніше футболіст виїхав, тим важче його повернути.

— Які європейські клубні моделі вам сьогодні найближчі за логікою побудови? 

— Є модель Реала — вони купують готових зірок, які вже сьогодні будуть вигравати. Є моделі Аяксу і Ред Булла — вони працюють на розвиток молоді, дають результат і продають, іноді «падаючи» на 2–3 роки для вирощування нового покоління. В Англії є команди, що дають гравцям другий шанс. 

У Поліссі ми хочемо, щоб клуб був стабільним, тому має бути симбіоз досвіду та молоді. Звичайно, хотілося б, щоб академія давала місцевих гравців. Ми комусь даємо другий шанс, когось беремо в оренду, когось купуємо — але вже є розуміння, що маємо брати футболістів, які даватимуть результат уже сьогодні.

«Щоб продавати футболістів в європейські чемпіонати, треба грати в Європі, сьогодні український чемпіонат не продається»

— Чи можна в Україні побудувати клуб, який буде стабільно продавати гравців у топ-ліги? 

— Щоб продавати футболістів в європейські чемпіонати, треба грати в Європі. Сьогодні український чемпіонат не продається. Якщо порівняти з нашими сусідами-поляками — вони зберегли дуже багато після чемпіонату Європи: стадіони, інфраструктуру. Вони продають свій продукт. Сам футбол там не надто високого рівня — я взагалі забув, коли польська команда грала у Лізі чемпіонів. У них навіть у Лізі Європи команд немає, грають у Лізі конференцій.

Але вони продають заповнений стадіон, інфраструктуру, шоу — ось цього потрібно прагнути. Так, ми не можемо сьогодні заповнити наші стадіони, але ми пам’ятаємо найкращі часи, коли український продукт продавався, і УПЛ мала дуже високий рейтинг. Сьогодні треба хоча б тримати той рівень, який є, не падати нижче, а згодом — тільки вгору.

«Збірна України все ще у грі, і має нагоду потрапити на Чемпіонат світу»

— Як ви оцінюєте роботу тренерського штабу Сергія Реброва у збірній в нинішніх умовах? 

— Я не можу оцінювати. Є Андрій Миколайович Шевченко, є комітет, який оцінює роботу. Я можу лише сказати – ми все ще у грі, Україна ще має нагоду потрапити на чемпіонат світу. Якщо хлопці це зроблять, це буде великим подвигом.

— Чи реальні, на вашу думку, шанси України вийти в плей-оф чемпіонату світу? Вже у березні нам грати стиковий матч зі Швецією, а потім з переможцем пари Польща – Албанія. 

— Знаєте, тут усе вирішує одна гра. Це як коли бажають багато здоров’я чи багатства… На «Титаніку» теж більшість були здоровими й багатими, але вижили не всі. Тому треба побажати ще й удачі. У таких іграх без фарту на твоєму боці не обійтися.

Сергій Ребров. Фото: УАФ

«Якщо ви хочете підвищити популярність страви за рахунок прізвища Хацкевича, потрібно, щоб це було ще й смачно»

— Що у сучасному футболі вам подобається найменше? 

— Стало забагато «нефутбольних» людей у футболі в Україні.

— Я знаю, що в одному закладі Києва є страва, а саме деруни, названа на вашу честь. Як ставитесь до такого визнання? 

— Я коли скуштував, то сказав: «Якщо ви будете додавати туди борошно, я розстріляю цього кухаря!» (сміється). Бо якщо ви хочете підвищити популярність дерунів за рахунок прізвища Хацкевича, потрібно, щоб це було ще й смачно. Мені зараз кажуть, що рецепт змінили й борошно більше не додають. Треба буде ще раз зайти скуштувати🙂

— Через 10 років, ким ви хочете, щоб вас згадували — тренером, менеджером чи людиною, яка змінювала підхід? 

— Для когось я залишусь тренером, добрим чи поганим. Я знаю, що свою роботу робив професійно. Менеджером я себе поки що повноцінно назвати не можу. Думаю, згодом оберу третій варіант — людина, яка змінювала підхід. Саме цього потрібно прагнути.