інтерв’ю про податки, зарплати військових і пенсії — новини України

— Пане Данило, вітаю!

— Вітаю! Слава Україні!

— Раді бачити вас у Фокусі. Сьогодні будемо говорити про бюджет, виплати військовим, будемо говорити про мобілізацію, соціальні виплати людям, які постраждали від війни, а також про пенсії і податки.

Держбюжет 2026: Не мали права не проголосувати

— Давайте почнемо з першого: Україна прийняла бюджет. Було це не так просто, не без колізій. Знаємо, що основною темою, яка обговорювалася бурхливо в соцмережах, були виплати військовим, які не піднялися. Натомість піднялася зарплата народним депутатам. Це викликало обурення. Чи є шанси це виправити взагалі?

— Ми з вами повинні розуміти, що таке бюджет. Бюджет — це є певний компроміс. Кожен народний депутат, коли відбувається бюджетний процес, ставить перед собою певні політичні завдання щодо захисту тих чи інших прав. Я перед собою ставив завдання, це детинізація. Я наполягав, щоб було враховано в бюджеті більше надходжень від детенізації. Я ставив перед собою завдання збільшити заробітні плати вчителям і передбачити програми для підтримки сімей з дітьми з інвалідністю.

Крім цього, там ще було розмінування. Крім того, ще була програма на страхування військових ризиків і інші невеликі програми. Наприклад, обласна дитяча лікарня в Харкові. Але великі програми — це заробітні плати вчителям. Врешті, ми їх підняли вперше за всю історію України істотно. І з першого вересня люди вже отримують мінімальну заробітну плату вчителя в два з половиною рази більшу, ніж мінімальна заробітна плата в Україні. Я вважаю, що це величезна перемога. І друге — це, безперечно, те, що ми вже в першому читанні проголосували законопроєкт про системну допомогу сім’ям з дітьми з інвалідністю. Там величезні також ресурси. Вони будуть в 2026-му році, але в обмеженому обсязі. Але вже в 2027 році ця програма запрацює на повну. І я вважаю, що це з мого боку достатньо велика перемога. Я багато зробив — із командою, безперечно — аби переконати Кабінет Міністрів, бо до останнього дня, в другому читанні це виглядало дискусійним питанням, особливо щодо заробітних плат вчителів.

Голосуючи за бюджет, ти зважуєш те, скажімо так, погане, що є в бюджеті, з тими правками, які ти відстоюєш і які для тебе мають неабияке значення — для твого політичного життя, для тебе взагалі, як для людини навіть. Тому, безперечно, бюджет треба було підтримувати. Я проголосував за бюджет, бо поза тим, що бюджет є компромісом, там було враховано багато з того, що я пропонував.

Поза цим бюджет ще необхідним був для програми з МВФ. Це була передумова для програми з МВФ. Ми не мали права не проголосувати.

— Тобто у нас би не було допомоги.

— Так. Але з іншого боку, безперечно, я не погоджувався з питанням про підвищення заробітних плат депутатам. Ну, не заробітних плат, там це інша природа цього. Це компенсація начебто наших видатків, але це плюс 120 тисяч гривень щомісяця. І, безперечно, це йшло врозріз навіть з моєю правкою, яку я подавав разом з Стефанчуком, про обмеження заробітних плат у 70 тисяч всім взагалі чиновникам. Цю правку не підтримали, вона в залі провалилася, а натомість була інша поправка, взагалі протилежна.

Але мені здається, що це дуже вдалий, класний тест, для кожного депутата конкретно, який покаже: а насправді депутат підтримував цю поправку чи він, власне, критикував її? А у нас з опозиції, з нашої паркетної опозиції багато хто виступав, мовляв, як можна підтримувати бюджет з підвищенням заробітних плат депутатів. Оце зараз є тест. Чому? Тому що кожен депутат має право взяти ці 120 тисяч і відправити тій чи іншій бригаді.

Я це зроблю. Я про це вже зробив публічну заяву. Я це зроблю, як тільки в січні буде нарахована зазначена сума. I публічно звітую про це. І я закликаю кожного опозиціонера — а суспільство пам’ятає, хто критикував цю норму в бюджеті — зробити те ж саме. І ми подивимося, хто з тих чи інших міжфракційних об’єднань, фракцій чи інших депутатів, які так палко виступали проти цієї поправки, візьмуть 120 тисяч і перерахують на армію.

Не на купівлю облігацій внутрішньої державної позики, коли тобі ці гроші повернуться з відсотками, не на якісь моменти, де ти можеш якимось чином вивести ці гроші для себе. А конкретній бригаді, на захист Вітчизни. Це питання буде певним маркером. Я переконаний, що ті колеги, які були насправді щиро проти цього підвищення, а таких було достатньо багато…

— І не тільки в опозиції.

— Не тільки. Коли ми обговорювали це питання, хтось виступав за, хтось виступав проти. Врешті бюджет був підтриманий, це отакий поганий компроміс. Кожного року це поганий компроміс. Але цього року там є така правка, яку ми, кожен для себе, дякувати Богу, можемо вирішити конкретно, окремо — і діями показати, що ти з цим підвищенням не погоджуєшся. Тому я закликаю всіх колег зробити те ж саме, що буду робити я. І ми тоді перед суспільством будемо абсолютно чесні, щирі і відверті в своєму прагненні допомогти армії.

З кожного депутата — по 120 тисяч

— Щодо підвищення заробітних плат військовим. Безперечно, нема в залі людини, яка б не підтримувала це рішення. Але обсяг видатків, для цього необхідних, рахується від ста мільярдів і вище. В залежності від моделі цього рішення. І, на жаль, на сьогодні це дуже складне питання — щодо резервів, які ми можемо використати для військових. Я переконаний, що резервами має стати детінізація. Припинення оцих всіх солодких схем, подрібнення ФОПів, оцих всіх ресторанів, які… Ви бачили фото, яке подорожує мережами: на одному столі п’ятнадцять чи шістнадцять касових апаратів, і один бухгалтер зводить цю бухгалтерію начебто шістнадцяти ФОПів, а насправді це одна, особа, яка є власником і яка подрібнюється на шістнадцять ФОПів, аби не сплачувати армії податки.

Такого роду резерви — це не виключення, це, на жаль, правило. І ресторанна галузь також не виключення. Ми маємо торгівлю, маємо торгівлю в інтернеті. Маємо величезний бізнес, коли величезні групи осіб завозять товари контрабандою і реалізують тут. І там ховається трильйон гривень, за нашими розрахунками. І ці всі гроші, безперечно, є резервом для підвищення заробітних плат військовим — і їх треба взяти з тіні.

Треба змусити цих людей сплачувати податки, не красти у армії податки. І це завдання правоохоронців і податкової.

— Тобто, перше — ми чекаємо на донати від народних депутатів в обсязі 120 тисяч гривень щомісяця.

— Так, від кожного, хто виступав проти цього. Я вважаю, що ми маємо дочекатися.

— Ну, бажано від всіх насправді.

— Ну, дивіться. Хтось, наприклад, щиро виступав за, да? Хтось щиро вважав, що робота, яку робить народний депутат, вона значить, що вiн має отримувати більше грошей.

— Ну, наприклад, Мар’яна Безугла чесно написала, що вона підтримувала це. І пояснила чому.

— Мар’яна чим мені подобається? Тим, що вона говорить щиро.

— Те, що думає.

— Щиро, да. Те, що думає. А інші, вони ж говорять одне, роблять інше.

— Але ще важливо, що ти думаєш. Це теж має значення.

— Ну, дивiться, якщо ти отримав ці 120 тисяч і потратив на себе, то зрозуміло, що ти думаєш. Якщо ти отримав і перерахував військовим, то теж зрозуміло, що ти думаєш. Перевіряється справами.

— По вчинках судять.

— Так, тому, тому я переконаний, що є люди, які щиро хотіли і боролися за це підвищення. І вони вважають — маємо заяви від деяких депутатів, що це певний антикорупційний захід, що вони будуть отримувати ці гроші, і завдяки цьому не буде спокус… Але я виходжу з іншого. Я не хочу дискутувати питання взаємозв’язку між високими зарплатами і корупцією. Наглядові ради Енергоатому та інших підприємств нам довели, що там взаємозв’язку нема.

— Немає, на жаль.

— Тобто я не хочу це дискутувати, але з іншого боку, я просто свою скажу думку, чому я проти. Я ж нормальна теж людина, мені хочеться більше заробляти. Всі хочуть більше заробляти грошей, бо у всіх сім’ї, і зрозуміло, що ми маємо радіти будь-якому підвищенню. Але не в цьому випадку. Чому? Тому що ти, особливо у війну, для того, аби отримувати більше, ніж солдат на фронті, повинен мати для це моральне право.

А ти такого морального права не маєш. Бо “прийдуть перші, аби служити останнім”. Бо ти маєш право на будь-яке підвищення тільки після того, як в тебе будуть вчителі отримувати пристойну заробітну плату, медики отримувати пристойну заробітну плату, не кажучи вже про солдат — на на фронті або навіть в тилу. В тилу ж заробітна плата в 20 тисяч. Да? Тобто коли ці люди, а це переважна більшість нашого суспільства, будуть отримувати гідну заробітну плату, тоді в тебе буде моральне право її отримувати.

Поки цього немає, особливо у війну, ти служиш. Ми, як депутати, служимо нашій Батьківщині. Ти маєш ставити на пріоритет служіння, а не матеріальну вигоду. Якщо для тебе на пріоритеті є матеріальна вигода, йди, працюй у бізнес. Багато є позицій, багато є вакансій зараз, і там можна заробляти, напевно, більше. Набагато більше, ніж заробляє зараз народний депутат. Якщо ти обрав для себе служіння, служіння країні у війну, ти маєш погодитися з тим рівнем забезпечення, який в тебе є зараз.

— Який країна може забезпечити.

— Так.

Верховна Рада в стані політичного процесу: “Виборів нема — а турбулентність є”

— А давайте поговоримо якраз про бюджет. Який дефіцит бюджету закладено на двадцять шостий рік? І де брати ці гроші?

— Величезний дефіцит, насправді. Один і дев’ять трильйони.

— Ого!

— Один і дев’ять трильйони — це 18,5% від ВВП, величезний тягар для державного бюджету. Да, там ті кредити, які ми залучаємо на пільгових умовах. Але сам по собі такий дефіцит — це наші зобов’язання. Тому, безперечно, цей тягар є великим. Якщо говорити про джерела покриття, то ще минулого тижня була дуже, дуже погана ситуація. Сьогодні вже ми можемо говорити про те, що ми отримали підтвердження кредиту 90 мільярдів від ЄС.

— Позитивне рішення, так.

— Від ЄС, на два роки, і це в більшій частині покриє наш дефіцит.

— Ми трошки видихаємо.

— Да, трошки видихаємо, тим більше, що у нас є ще програма Ukraine Facility. Є ще програма ЕРА по фінансуванню за рахунок заморожених російських активів, також кредит, який нам надає Європейський Союз. Ще є програма з МВФ, яка має запрацювати. Ми почуваємося не до кінця впевнено, бо ще є розрив на два роки в 40 мільярдів.

— Тобто недостатня ціна.

— Ну, якщо все складеться, то менше буде. Але питання ще не вичерпане. Але ми почуваємо себе більш впевнено. Перша теза. Друга теза полягає в тому, що ці гроші не даються просто. Ці гроші — в обмін на реформи. Я вважаю, що це абсолютно класна позиція, яка йде на користь нашій державі, бо ці реформи — це не реформи для ЄС чи для Америки, чи для когось іншого. Це реформи для нас.

І якщо ми говоримо про закриття якихось дір в оподаткуванні, про антикорупційні механізми, які повинні розвивати — то це йде на користь нашому суспільству, нашій країні, і ми маємо це підтримувати. На жаль, Верховна Рада на сьогодні перебуває у стані політичного процесу.

— Турбулентність перед виборами, назвемо так. Так?

— Ну, якби виборів нема — а турбулентність є. Розумієте? Ось. І оце передчуття якихось змін, якихось рухів політичних… Воно породжує те, що люди займаються своїми рейтингами, а не майбутнім країни. От візьмемо останній пленарний тиждень. Абсолютно нормальний закон. Це імплементація директиви DAC7. Це особливий механізм, спрощений механізм оподаткування цифрових платформ і надання пільги нашим людям на продаж особистих речей в 2 тисячі євро на рік.

Він не зібрав голосів. Законопроєкт, з одного боку, є програмним. Це такий самий пре-екшн, попередній крок перед програмою МВФ. Обов’язковий крок, який ми маємо зробити. Документ підтримується бізнесом. Є публічні заяви від Європейської бізнес-асоціації, від Американської торговельної палати, від Uber, від Bolt, від Glovo, від великих таких от монстрів, які здійснюють і надають цифрові послуги, які підтримують і прагнуть цього законопроєкту.

Більше того, в законопроєкті ми пільгуємо дохід людей. Бо на сьогодні, якщо ви щось продаєте з рухомого вашого майна, ви маєте задекларувати цей дохід і сплатити з нього податок. Податок маєте сплатити в 23%. Розумієте? Зараз така норма діє. Податкова це все не адмініструє чи погано адмініструє. І ці гроші не стягуються. Але так може статися, що через рік, через місяць, через два роки вони просто згадають про це і почнуть стягувати. Так от, ми даємо пільгу в 2 тисячі євро на кожну людину. Тобто на сім’ю. На рік.

— На рік?

— Так. На сім’ю це може бути і 6 тисяч євро, і 2, і 4 тисячі євро в залежності від того, скільки людей. І даємо цю пільгу. Звільняємо людей. А депутати не хочуть взагалі голосувати, бо хтось з них колись виступив десь і сказав, що це “податок на шкарпетки”. І їм би визнати, що вони ж дурість сказали і взагалі не розуміють, про що йдеться, і не читають те, що коментують. Для них це вже якось і незручно. А з іншого боку, вони, продукуючи це брехню – а це відверта брехня — вони таким чином, їм здається, намивають собі рейтинг. А сьогодні час не політиканів. Сьогодні час державників. Сьогодні не той час, коли ми маємо дбати про рейтинг наступного тижня. Ми маємо дбати про свою країну через рік і через десять років.

— Але питання, чи буде це на наступний тиждень? Давайте по-чесному. Ворог просувається, ворог сильний.

— Так. Нема права думати про вибори. Нема права думати про рейтинги, розумієте? А фактично Верховна Рада на сьогодні у великій своїй частині, вони живуть вже політичними якимись подіями, які самі вигадують.

— А які передумови? Чому вони так?.. Вони ж бачать новини так само, як і ми. Тобто ми бачимо реакцію Путіна. Абсолютно, абсолютно ясно і чітко він дав зрозуміти, що ні про який мир не йдеться. Як би там з ними не говорили, що він там не обіцяв американцям, але мова про це не йде.

— Ну, напевно, вони бачать мирний процес.

— Звідки такий оптимізм?

— Ми всі — давайте почнемо з того, що це правда. Ми хочемо миру. Ми хочемо, щоб мир відбувся. Вони бачать, що мирний процес пожвавився, і це точно. Ми бачимо, що позиція Сполучених Штатів стала більш активною в цьому напрямі. І є якісь просування в напрямі до миру. І дійсно, я особисто хочу, щоб мир настав. А мир — це означає вибори одразу після миру. І в їх голові така логіка, що завтра буде мир. А вже через дев’яносто, через шістдесят днів будуть вибори, тому їм не треба втрачати часу.

Їм сьогодні вже треба давати якісь заяви, збирати виборців, мобілізувати свій електорат. Розумієте? Тобто вони всі в цьому процесі. А насправді… Ну, по-перше, не факт, на жаль, що ці мирні угоди будуть успішними. Потім, яким буде політичний процес після миру — це також достатньо складне питання. А зі свого боку я вважаю, що в країні нема на сьогодні такої посадової особи, включаючи президента, чи органу такого, включаючи Верховну Раду, яка могла б від імені людей затвердити ті чи інші мирні умови, якими б вони не були.

Ми розуміємо, що вони будуть важкими в будь-якому випадку.

— Погані чи дуже погані, так, як казав президент.

— Казав Арахамія, що погані чи дуже погані. I в цьому випадку це може зробити тільки народ. Тому я вважаю, що ми маємо, якщо навіть дотиснемо до якихось прийнятних умов оцей мирний пакт, ми маємо його винести на референдум. Нехай люди скажуть: так чи ні. І так вже, як люди скажуть, так будемо і далі себе поводити. Бо насправді це єдиний вихід в демократичній країні щодо вирішення питань такого рівня складності.

Якщо дотиснемо мирний пакт, маємо його винести на референдум

— Пане Данило! Особисто до вас питання як політичного діяча, як людини, яка спостерігає за подіями. Як ви бачите, насправді, чи можливо дотиснути Росію зараз? Тому що, принаймні, як на мене, як виглядає ситуація, вони не готові зараз до цього. Вони просто обманюють Трампа і затягують час.

— Насправді ми бачимо по тому, що відбувається на фронті, що вони зацікавлені в продовженні. Але я бачу, що їх перемовини зі Сполученими Штатами далеко виходять за межі тільки українського кейсу. Український кейс — лише частина цього. Це і погано, з одного боку, бо у Сполучених Штатів є і інші інтереси, очевидно.

— Якими можна їх зацікавити.

— А з іншого боку, є ті інтереси, якими можна зацікавити Москву Сполученим Штатам. І це добре, бо в контексті великої угоди, яку вони, вочевидь, хочуть сепаратно укласти з РФ, ми є лише частиною. І мене власне тішить активна позиція США. Те, що вони дійсно прагнуть не на словах. Вони відмовилися, от зверніть, будь ласка, увагу, від того шоу, яке у нас було фактично до осені, коли Трамп давав двадцять чотири години, два тижні, п’ятдесят днів…

— Мир вже завтра.

— Так, так. Заяви, жодна з яких не справдилася. Вони відійшли від цієї гри на публіку. І відбувається майже щоденна, але глибока, утаємничена робота. Так само, як вона і має відбуватися при дипломатичному врегулюванні. Бо будь-яка війна, вона так чи інакше завершується. Завершується вона якоюсь угодою.

І наше завдання, щоб вона завершилася якомога скоріше, а мир був стабільний. Оце те, що ми маємо з вами забезпечити.

— Але важливі умови цієї угоди.

— Умови цієї угоди будуть складними. Ми розуміємо з вами. Тому я і говорю, що остаточне рішення має приймати народ.

— Тут абсолютно з вами погоджуюсь, але ми розуміємо, що ключі від миру лежать не в Сполучених Штатах, не в Вашингтоні, вони лежать у Москві.

— Напевно, більшою мірою так. Але знову ж таки, зважаючи на те, що аргументів може бути багато з боку Сполучених Штатів, і вони їх, вочевидь, використовують, я думаю, що вони зможуть підштовхнути агресора до зупинки. Не зупинки війни, да? А зупинки там, де вони є, і укладення миру довгострокового.

— Ви кажете по лінії зіткнення, так?

— Мені б так хотілося.

— Це було б найменшим злом, так? Скажімо так.

— Це було б найменшим злом. Мені б так дуже хотілося. Я не виключаю інші варіанти. Але щодо будь-якого варіанту рішення має приймати народ.

Ухилення вiд оподаткування — умисний злочин

— Щодо рішення, яке має приймати народ. Ще один чинник, найважливіший, який стримує агресора, це Збройні сили України, це Сили оборони України. І тепер до фінансового питання. Яка частина бюджету виділяється саме на Сили оборони України? І в порівнянні, наприклад, з попередніми роками повномасштабної війни. І чи можемо ми її збільшувати, цю частку?

— Безпрецедентно великі гроші ми виділяємо на Збройні сили. Це абсолютно оправдано. І так і треба робити.

— Питання виживання.

— Ми все, що заробляємо податками, все повністю виділяємо на Збройні сили. Повністю. Ми нічого не фінансуємо іншого за рахунок оподаткування. Більше того, нам не вистачає навіть на Збройні сили цих податків, ми ще добираємо за рахунок військових облігацій. Ситуація дуже складна, бо насправді у 2024 році це було майже 40 відсотків від ВВП, ми спрямували на Збройні сили, це 60 відсотків нашого бюджету йде на Збройні сили. Цього року десь 3 трильйони.

Цього року сума буде десь приблизно така сама, у співвідношенні до ВВП це буде, можливо, трошки менше, бо ВВП виріс, а ці гроші, вони лишилися. Підсумки підіб’ємо після грудня, подивимося, які будуть цифри. Те, що це надвеликі кошти, ми бачимо у порівнянні, наприклад, з Ізраїлем. Це більше, ніж Ізраїль витрачав грошей у найгірші свої часи під час ізраїльсько-арабської війни Судного дня.

Це величезні гроші, які країна в нормальних умовах мирного життя не може собі дозволити в принципі на фінансування армії, бо просто нічого більше не буде фінансуватися. Або треба буде настільки збільшити відсоток перерозподілу… Що в цій країні, знову ж таки, або буде сплошна тінь, або економіка зупиниться.

— Тобто інші галузі…

— Галузі, які мають давати гроші, ми говоримо зараз про податки, так? От на сьогодні у нас нема вже ресурсу для підвищення оподаткування. Висувають різні пропозиції про підвищення ставки ПДВ. Обговорюється це достатньо широко. Я особисто не бачу для цього жодного ресурсу. Безперечно, велика у нас тіньова складова, ми про це вже говорили. Але з іншого боку, і економіка не витримає, люди не витримають істотного підвищення основних податків.

Тому те, над чим ми зараз маємо працювати і де є дійсно резерв, це детінізація. Ми маємо прибрати оці всі схеми з подрібнення. Ну дивіться. Це ж ні на яку голову не налізе. Мережа маркетів “Маркет Опт”. Конкретна мережа. Я, мої помічники спеціально поїхали, вона працює в Полтавській, в Дніпропетровській області. Придбали товари в цій мережі. І ми вирахували, що в цій мережі працює півтори тисячі ФОПів. Це підтвердила податкова. Більше чотирьохсот маркетів. Вони, аби не сплачувати ПДВ, подрібнилися на ФОПів, розумієте? Аби ці гроші не платити армії.

І тут виникає декілька проблем. Ну, те, що вони крадуть, зрозуміло, да? Тут питання моралі, питання Кримінального кодексу. Але виникає ще інше питання. А скажіть, будь ласка, а чому “Варус”, “АТБ”, “Сільпо”, “Новус” і інші мережі мають працювати в білу? Чому вони мають бути оформлені на одну юридичну особу чи, там, на дві, як їм зручно? Чому вони мають сплачувати зарплати в білу? Чому їхні зарплати мають бути в районі сорока тисяч гривень? А зарплати у цієї мережі — в районі чотирнадцяти, п’ятнадцяти, двадцяти тисяч гривень.

Чому так? Чому така різниця? І чому держава не робить свій мастхев, аби припинити ці зловживання? От Бюро економічної безпеки нещодавно викрило таку саму мережу в Чернівецькій області. “Тано” вони називаються. Так само подрібнені були на 43 ФОПи, правда, на менше. Але така сама схема роботи. Провели з ними роз’яснювальну роботу, скажімо м’яко. І вони оформилися на єдину юридичну особу, стали сплачувати ПДВ.

Але. Чому ми не відпрацюємо всі ці кейси? Вони ж очевидні. Розумієте? Так само і з інтернет-торгівлею. Так само я нещодавно занурився у міжнародні перевезення.

— Логістика.

— Логістика, міжнародні пасажирські перевезення. Переважна більшість цих підприємців навіть не зареєстровані ніде. Але в них є сайти, в них є телеграм-канали, вони продають людям білети, перевозять їх через кордон. А якщо на кордоні їх зупиняють, вони кажуть, що ви ж моя подруга, я просто вас перевожу в Польщу. Ми з вами домовилися. Все, ніяких нема питань.

І всі не помічають цього. Не помічають фіскали, не помічають митники, не помічають правоохоронці. Розумієте? І там десь більше мільярда ховаються грошей в цій невеликій галузі. Вона порівняно не така велика, як торгівля. Безперечно. Але, на відміну від інших, ця галузь якраз у війну розвивається, бо не літають літаки. Розумієте? І у них обороти збільшуються. Прибуток збільшується, кількість транспортних засобів збільшується, бо вони ростуть. Вони класні, великі бізнесмени. А що вони сплачують податками? А нічого не сплачують. І це умисний, я вважаю, злочин.

На жаль, цим вірусом вражена переважна більшість наших галузей. І там є якраз резерв для підвищення і військовим заробітних плат, і вчителям, і медикам, і врешті, підвищення пенсій.

Пенсiйна реформа в Українi: “Пенсiя в 6400 — це сором, це ганьба для всіх”

У нас величезна проблема з соціальними стандартами. Мені цього року, я вважаю, що це не вдалося. Перелік того, що мені не вдалося, починається з першого питання. Це питання про соціальні стандарти. Я дуже хотів і піднімав це питання на всіх рівнях, аби ми врешті почали велику зміну підходів до соціальних стандартів. У нас цього року прожитковий мінімум 2300 гривень.

Ну що можна зробити? Людині не можна прожити на 2300 гривень. Навіть імітувати життя, навіть померти не можна за 2300 гривень, бо це дорожче коштує. Розумієте? А ми в бюджеті цього року десь на 300 гривень підвищили. Але ми лишили в цьому ж самому обсязі ці стандарти. Розумієте? І ми робимо вигляд, що вони у нас є, що це є прожитковий мінімум, а сама держава, рахуючи споживчий кошик, причому такий споживчий кошик, який ну, його без сліз не можна дивитися на нього — там демісезонна куртка на три роки дитині-підлітку одна передбачається, не буду навіть перераховувати… Подекуди сумно, подекуди смішно читати його.

Але навіть держава сама в три з половиною рази рахує прожитковий мінімум більше, ніж ми затверджуємо в бюджеті. Нащо ми це робимо? От нащо ми собі брешемо? Ми брешемо собі, брешемо людям. Щоби що? Я переконаний в тому, що ми, перше, повинні відв’язати цей прожитковий мінімум від оцих всіх утримань, заробітних плат правоохоронцям, суддям.

— Просто для розуміння. У 2024 році середня пенсія суддів в Україні становить близько 107 тисяч гривень, а найвища виплата сягає 390.

— Триста дев’яносто. Але я зараз навіть не про пенсії говорю. Я зараз говорю про утримання, про зарплати, бо у нас зарплати всі прив’язані до прожиткового мінімуму. Зарплати оцих привілегованих професій. Ти підвищуєш прожитковий мінімум, і у них підвищуються заробітні плати. І ти тоді зв’язаний з цим. Тому відв’язати треба прожитковий мінімум. Друге. Треба його зробити… реальним.

Реально порахувати. Це науково рахується, достатньо складна ця наука. Але це треба зробити і порахувати його з урахуванням оновленого вже кошика, а не такого споживчого кошика, де ще є витрати на дротовий зв’язок.

Перерахувати прожитковий мінімум, сказати людям, що прожитковий мінімум є такий, ну, наприклад, там 10-12 тисяч. І сказати, що так, дійсно, у нас сьогодні нема на це грошей, але в трирічній перспективі, ось вам графік. Отаким чином він буде підвищуватися і дійде врешті, там, в 2028 році, наприклад, дійде до реального. А джерела? Безперечно, перше джерело це знову ж таки детінізація, ну, і будемо вірити в те, що все ж таки мир він дасть можливість перерозподілити ці видатки.

— І економіка почне працювати інакше.

— Так, і економіка почне працювати. Це треба зробити. Від цього залежать пенсії. Бо ви правильно сказали, 390 тисяч — максимальна пенсія. Мінімальна пенсія, знову ж таки…

— Дві триста.

— Так. І це 635 разів. Шістсот тридцять п’ять разів різниця. Навіть, ми могли б сказати, що це певний казус. Мінімальна пенсія така маленька, але ж ні. Середня у нас – 6400. Середня пенсія в країні — шість чотириста. При тому, що у нас більше 7 мільйонів пенсіонерів, одинадцять мільйонів. Сім мільйонів з них — за межею бідності.

Тобто вони отримують менше, ніж фактичний прожитковий мінімум, який рахує сама держава. Розумієте? Це абсолютна несправедливість. Більше того, до цієї несправедливості приводить сама формула нарахування пенсій. Якщо людина йде на пенсію, то їй обраховується пенсія, виходячи з середньої заробітної плати за останні три роки. Тобто береться її заробітна плата, вираховується коефіцієнт, і цей коефіцієнт застосовується до трирічної заробітної плати середньої.

Але чому цим зменшується заробітна пенсія, яка нараховується людині? Десь на 19 відсотків таким чином. Причому коефіцієнт заміщення, який має бути 40 відсотків в усіх цивілізованих країнах, у нас є меншим, бо ми рахуємо за один рік стажу один відсоток, а не більше одного, як це є в інших країнах, даючи можливість людині вийти на пенсію з тридцятьма роками стажу, а не з сорока, як зараз у нас є.

І індексація, безперечно. Де таке можна побачити, щоби пенсія індексувалася до показника 2017 року, з одного боку, а з іншого боку, за такою складною формулою, в якій, по-перше, людині простій розібратися не можна, а по-друге, вона зважує різноманітні коефіцієнти таким чином, аби знову ж таки зменшити цю пенсію. І в історичній перспективі пенсія стає меншою, меншою, меншою. Вона не індексується відповідно до зростання середньої заробітної плати, а навпаки зменшується.

Тому вся ця система підлягає перегляду. Вибачте, будь ласка, що я стільки зайняв часу на цю проблематику, але я вважаю, що це проблема номер один сьогодні. От після того, як ми більш-менш вирішили проблему по вчителях, я думаю, що ми вирішимо точно цього року з дітьми з інвалідністю ті питання, які у нас накопичилися. До речі, це також здобуток цього року. Теж мій законопроєкт був, ще 2021 року, довоєнний, про підвищення виплат при народженні дитини.

Вважаю, що це теж дуже своєчасний і правильний крок. Навіть запізнiлий крок. Але це також дуже важливо. На цьому треба сконцентруватися всім. І переглянути солідарну систему. Прибрати оці всі уловки з боку держави, які дозволяють зекономити чи вкрасти у пенсіонера — давайте називати речі своїми іменами.

А з іншого боку, з іншого боку, врешті реалізувати другий рівень пенсійної системи. Скільки можна про нього говорити вже? Говоримо, говоримо вже з років, напевно, двадцять. Говоримо про те, що треба врешті ввести другий рівень пенсійної системи, накопичувальну пенсію, і не робимо цього. Це так само, як з оподаткуванням цифрових платформ. Комусь здається, що це непопулярно. А я вважаю, що це дуже популярно, щоб людина тридцяти років змогла сама заробити собі на пенсію і розпоряджатися цими грошима, не тільки отримуючи пенсію.

А вона ж в спадок може залишити, вона може отримати ці гроші разово. Там вже різні умови є. Тобто це не про щось там на кшталт якогось там обов’язкової програми, в яку ти вступаєш і не можеш з неї вийти. Це якраз і є певні ринкові відносини, коли людина має розпоряджатися своїми грошима самостійно, а ми цього не даємо зробити. Я вважаю, що це надпопулярна реформа. Але навіть якщо б це була непопулярна реформа, все одно треба робити, бо ми з вами розуміємо, що 6400 — це сором, це ганьба для всіх.

— Ну, це не ті гроші, за які можна вижити. Але насправді пенсійну реформу ви ж бачите все-таки після настання миру, так?

— Я вважаю, що ми маємо два пріоритети на сьогодні. Перший пріоритет, безперечно, це безпека, оборона. Якщо порівнювати з безпекою і обороною, все інше може зачекати і буде чекати стільки, скільки буде потрібно.

— По-перше, треба вижити, так? Давайте почнемо спочатку.

— Так, але, але поза цим ми розуміємо, що люди в війну біднішають. У нас істотно збільшилася частина людей поза межею бідності. Ми з вами, проживаючі в Києві чи під Києвом, і бачачи корки щопонеділка в центрі Києва, в центрі міста, напевно, сприймаємо з певною обережністю цю тезу. Але якщо ви поїдете навіть недалеко від Києва, ви побачите, за що і яким чином живуть люди. І насправді подивитеся на пенсіонерів. Прифронтові дуже рекомендую. Це зовсім інший світ.

— Бувала, розумію, про що ви…

— Це зовсім інший світ. І це люди, які дійсно потребують на сьогодні підтримки з боку держави. І ми не можемо, не маємо права закривати очі на це. Тим більше, що, дякувати Богу, і нашим партнерам, ми маємо фінансування дефіциту бюджету.

I ці роки мали, і наступний рік, і наступні два роки вже, якщо говорити про 90 мільярдів на два роки, ми також будемо, мати це фінансування. І ми маємо ці гроші спрямовувати в ефективні джерела. Бо якщо ви платите гроші пенсіонеру, підвищуючи пенсію, чи вчителю, підвищуючи заробітну плату, яка є мізерною, ці гроші повертаються в економіку. І вони стимулюють розвиток економіки набагато краще, ніж якась чергова програма на кшталт кешбеку, яка абсолютно не має жодного впливу на зростання ВВП, є абсолютно неефективною і ні для чого іншого не використовується, крім піару.

Розумієте? Нам прем’єр, до речі, обіцяла одразу після приходу її Кабінету міністрів переглянути ефективність всіх бюджетних програм, які є. Я переконаний в тому, що цю обіцянку вже треба виконувати, і ми маємо якісь результати бачити цієї обіцянки. Бо насправді люди, які є бідними, вони не мають підстав, можливості для збереження грошей, для акумулювання їх. Вони їх витрачають на споживання. Витрачають на споживання на вітчизняні товари, бо наші товари є дешевшими і якіснішими, ніж товари польські чи європейські, чи навіть китайські. Розумієте? І цим самим вони стимулюють розвиток вітчизняної економіки. Тому я переконаний в тому, що збільшення соціальних стандартів є одним зі шляхів для підтримки і стимулювання розвитку економіки, в тому числі.

— Бо вони повертаються.

— Безперечно.

— Складне питання зараз буде щодо мобілізації. Це ще одна частина, затратна частина бюджету. Я зачитаю цитату Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, так буде коректніше. Вiн так пояснив своє бачення, що має бути посилення мобілізації. “Ворог продовжує наступ, тому в нас немає іншого вибору, як посилювати обороноздатність та зміцнювати своє військо, щоб надалі відбивати повномасштабну російську агресію. Ключова точка докладання наших зусиль — не залізо, а люди. Мобілізація, рекрутинг, нові контракти і, відтак якісна підготовка”.

Чи є в нас на це гроші? Тому що мобілізація — це не тільки людина, яку забирають цивільного життя, і відправляють в навчальні центри. Це і навчання цієї людини, вона коштує грошей. Це і обмундировання, тобто це і заробітні плати. Тобто це великий бюджет.

— Насправді я не хотів би коментувати питання мобілізації як такої. Це точно не моя сфера. І ми бачимо досить складні, подекуди навіть жахливі форми, які набувають ті чи інші заходи з мобілізації. Хотілося б, щоб їх, безперечно, не було взагалі такого роду. І, безперечно, відповідь на мобілізацію дасть мир, якщо він буде.

Але, знову ж таки, не все в цьому випадку залежить від нас. Якщо говорити про гроші, то ми щойно відповіли на це питання. Скільки необхідно буде для армії, стільки грошей ми й виділимо.

— Тобто потрібно буде посилення. Будемо посилювати.

— Ми будемо скорочувати інші видатки, якщо це буде необхідно. Це не питання, до речі, мобілізації. Це питання взагалі забезпечення Збройних сил. Це зброя, передусім, це утримання і забезпечення наших Збройних сил. Це абсолютний пріоритет. Який має перше місце, першість перед навіть соціалкою.

Тому дійсно ми будемо фінансувати армію за будь-яких умов і вони отримають своєчасно все, що їм належить отримати.

Державне фінансування ЗМI: скільки витрачати на Телемарафон та Суспiльне телебачення

— Дякую. Це вичерпна відповідь. Ще одне бурхливе питання: “На що були витрачені гроші бюджету?” — яке викликало бурхливе обговорення в мережах. Я маю поставити вам його. На телемарафон збільшили фінансування з 1,5 до 4 мільярдів гривень порівняно з минулим роком. Чи вважаєте ви доцільним таке рішення?

— По-перше, давайте з цифр. У нас чомусь наша медійна дискусія, публічна дискусія, йде певними каналами і якісь питання оминає. Питання, які, можливо, для тих, хто її породжує, не є зручними. Витрати на телемарафон складають 738 мільйонів гривень. Сімсот тридцять вісім мільйонів гривень. А витрати на суспільне телебачення — 2,5 мільярди. Скажіть, будь ласка, а чому ті люди, які вимагають скасувати телемарафон, не вимагають скасувати Суспільне телебачення, видатки, хоча б зменшити видатки на Суспільне телебачення? Я не знаю, скільки коштує утримання вашого ЗМІ, але переконаний в тому, що це не співставне з Суспільним телебаченням, бо жоден канал в Україні, який має набагато вищий рейтинг, не співставний з двома з половиною мільярдами гривень, які проїдає ця організація.

Я особисто подавав поправки щодо зменшення тих грошей, про які ви говорили. Щодо зменшення витрат на інформаційну політику оцих чотирьох мільярдів. Щодо зменшення телемарафону. Щодо зменшення Суспільного телебачення. Жодна з цих поправок не була підтримана. І от я говорю про бюджет як про компроміс. Знову ж таки, це поганий компроміс завжди.

Але я абсолютно погоджуюсь з тим, що ці гроші необхідно зменшувати. Чи потрібні гроші на інформаційну політику і інформаційну безпеку? Так, дійсно, потрібні. Але чи мають бути ці видатки в три з половиною разів більші, ніж видатки на військові інновації? А так зараз є в бюджеті. Я переконаний, що ні. Я не знаю, навіщо ми щороку, це ж не тільки перший рік, це щороку, ми тратимо приблизно два плюс мільярди на Суспільне телебачення.

Я не знаю, хто його дивиться, але нехай, тобто, теж — питання смаку. Я про гроші. Може, давайте все ж таки продискутуємо і зменшимо хоча б вдвічі? Я не кажу, що ми взагалі закриємо, Боже збав. Але давайте ефективніше ці гроші будемо витрачати. І дійсно, хоча б півтора мільярди спрямуємо, знову ж таки, на військових. Чому ми не дискутуємо це? Чому ми взяли тільки, тільки телемарафон? Телемарафон, я також, я погоджуюся, його треба скорочувати, можливо, взагалі його треба скасувати.

Нічого не маю проти цього. Але давайте ж системно підходити до цих питань. У нас взагалі на всю інформполітику виділяється вісім і два мільярди гривень. Вісім і два мільярди гривень. І я переконаний в тому, що якщо б ми дійсно зробили реальну ревізію, то вдвічі скоротити ці гроші можна було б легко.

— Тобто в цьому напрямку, я так розумію, ще буде проводиться робота.

— Так, в цьому напрямку ми з вами погоджуємося.

Відшкодування людям пошкодженого майна під час війни: хто подбає про прифронтові регіони

— Добре, побачимо. У мене буде складне зараз питання. Це відшкодування людям пошкодженого майна під час війни. На жаль, дуже багато руйнувань. Ворог б’є по містах. Дуже багато загиблих цивільних. Ми втрачаємо дітей. Найстрашніше, що відбувається, ми втрачаємо дітей. І ми знаємо, що з’явилася така програма, яка працюватиме на відшкодування витрат. Але там є багато нюансів. І ви в себе в Телеграм-каналі принаймні писали про це і казали, що вона не дієва.

— Не можна сказати, що не дієва взагалі. Той факт, що вона з’явилася – вже слава Богу, бо я особисто стільки витратив здоров’я на це.

— Хоча б дивимося в правильному напрямку, так?

— Да, бо це ж четвертий рік. А програма мала б з’явитися в кінці двадцять другого року, ну, в двадцять третьому році, коли ми всі піднімали ці питання, і коли бізнес від нас вимагав: “А дайте нам страхування воєнних ризиків”. Мінекономіки тоді виступало з яскравими презентаціями, казали: ось ми тут уклали угоду, ось тут уклали угоду, але ці угоди можна було порахувати на пальцях однієї руки. Dрешті, от якраз з приходом нового-старого нашого Кабміну, бо там небагато людей змінилося, але, тим не менш, вони зайнялися цією проблематикою, зайнялися цим питанням і викотили нам цю програму, для якої ми навіть внесли достатньо швидко зміни до одного з законів, надавши експертно-кредитної агенції додаткові повноваження на реалізацію цієї ж самої програми.

Програма полягає в тому, що певна частина ризиків страхується за рахунок комерційних, приватних страхових компаній. А прифронтові регіони страхуються експертно-кредитним агентством, бо туди страхові компанії не ходять взагалі. Там для них ризики надвисокі. Можна дискутувати питання про планку обмеження, зараз 10 мільйонів на один страховий випадок вони визначили.

Можна дискутувати питання про критерії для того, аби ти міг брати участь в цій програмі. Я вважаю, що ми можемо їх обговорювати, але врешті, те, що вони є, і те, що це почне діяти з 1 січня, це вже велика перемога для всіх нас. З чим я не погоджуюся, це з тим, що нам вдалося, а по суті, це моя правка була, лише один мільярд на рік.

— Це загальний бюджет цієї програми, так, на рік?

— І це точно недостатньо. Тому ми мали спілкування з міністром економіки ще до цього приводу, і він запевнив: давайте ми вичерпаємо цей мільярд. У нас є гроші в резервному фонді, ми знайдемо резерви, знайдемо джерело для того, щоб продовжити програму. Ну, покладаємося на Міністерство економіки. Можливо, дійсно вони зможуть віднайти і додаткові джерела. Точно мільярда на це недостатньо, бо попит на цю програму є надвеликим з боку саме прифронтових територій.

Насправді, це проблема не тільки страхування ризиків військових. Це проблема і кредитів. Якщо ми візьмемо структуру кредитування в нашій країні з початку повномасштабки, то у нас в Києві кредитів видано більше, ніж в Миколаєві, в тридцять разів. В тридцять! Не на тридцять відсотків, а в тридцять разів.

А якщо порівняти Київ і Харків, в п’ятнадцять і шість разів в Києві більше, ніж в Харкові. Прифронтові взагалі не кредитуються. Тому що нема ліквідного майна, бо те майно, яке було в Харкові, офісний центр в центрі міста, воно коштувало до повномасштабного вторгнення мільярди, а зараз воно взагалі нічого не коштує. Чи коштує якісь копійки, і банки навіть не хочуть його брати.

— Бо надто високий ризик.

— Вони не можуть його продати потім, не приведи Боже, кредит не буде погашений. І це є основною їх проблемою. Тому оцей інструмент страхування військових ризиків, він хоч якось зможе це компенсувати. В межах десяти мільйонів, безперечно, недостатньо цього. Але я з іншого боку, розумію Кабмін, бо йому треба з чогось почати, протестувати щось. Цю ж програму ніхто до нас не робив. Ми багато що робимо вперше взагалі. Вперше в світі, не в країні.

І треба протестувати цю програму, подивитися, як вона піде, подивитися, яка буде тяга на цю програму з боку бізнесу, з боку людей, і тоді вже відкоригувати і внести відповідні правки до цієї програми. Те, що попит є, запит є, це я вам гарантую. Те, що дизайн програми треба буде вдосконалювати, я вам теж гарантую. Але одразу попасти в десятку, напевно, не вдалося Кабміну.

Соцвиплати 2026: допомога при народженні дитини, підтримка родин, де є діти з інвалідністю

— Принаймні, як кажемо, дивимося в правильному напрямку — тому що це болісна тема. А соціальні виплати в двадцять шостому році, що там буде змінюватися?

— Ми вже говорили, що нам вдалося зробити, це допомога при народженні дитини. Дуже великий крок і те, що ми зараз робимо, це не буде двадцять шостий рік, я не думаю, що це ми встигнемо в двадцять шостому році, але точно буде двадцять сьомий рік, це допомога сім’ям з дітьми з інвалідністю.Ми повністю змінюємо цю програму. На сьогодні цією допомогою опікуються органи місцевого самоврядування. І де багатший бюджет, там він щось виділяє, де бідний бюджет — взагалі нічого нема.

А проблема — це сто шістдесят тисяч сімей, які мають діток, якими треба постійно опікуватися. З ними треба бути постійно.

— Неповносправні, так?

— Так, і вони потребують догляду. Більшість цих сімей неповні. Тобто батько покинув і мати лишилася. І в неї дилема, вона працювати не може.

— Бо дитину не можна лишити саму.

— Вона лишити не може. І не може дитину утримувати, бо нема грошей, розумієте? Взагалі людина у відчаї. Я спілкувався з ними. Люди просто кинутi напризволяще. І якщо взяти всі виплати, от вона отримує абсолютно всі виплати — це вісім тисяч максимально. Це сума всіх виплат, які отримує така сім’я.

Ми пропонуємо 8 тисяч для інвалідів, дітей з інвалідністю першої групи. Ми пропонуємо 8 тисяч мінімальну заробітну плату асистенту і пропонуємо ввести асистента. Ми пропонуємо за рахунок бюджету послугу раннього втручання при народженні дитини. Ми пропонуємо супроводження дитини при навчанні в дитячому садку, в школі або вдома, якщо вона не може вчитися в школі в дитячому садку.

Ми пропонуємо відпочинок батькам за рахунок держави, і все це ми пропонуємо за рахунок державного бюджету. Ми пропонуємо прибрати це взагалі з органів місцевого самоврядування. Вони не справляються з цим. Більше того, ми пропонуємо повністю змінити всю, як би сказати, бюрократію, пов’язану з цим питанням, перевести все в електронний формат, аби вони не отримували всі ці довідки в чергах.

Як не дивно звучить, але людина з інвалідністю набутою отримує довідку в електронній формі. А дитина з інвалідністю — в паперовій формі, досі. Хто так придумав, незрозуміло. Хто придумав, що ті виплати, які сьогодні отримують ці матері і батьки, можуть платитися тільки тоді, коли вони не працюють? Тобто їй треба ще й звільнитися, щоб отримати ці 8 тисяч.

Це ж взагалі безглуздя. Теж незрозуміло, хто вигадав таку прекрасну норму. Але ми пропонуємо це прибрати. Ми пропонуємо все діджиталізувати. Ми пропонуємо все зробити таким чином, аби реально полегшити їм життя. І ці батьки, ці сім’ї, вони досить згуртовані, вони бачили цей законопроєкт, дуже підтримують його ухвалення, і ми в першому читанні його врешті ухвалили. І я переконаний в тому, що в другому читанні ми його незабаром ухвалимо.

Там великі гроші. Це правда. Там десь на сьогодні виділяється близько двадцяти мільярдів, треба п’ятдесят, тобто тридцять мільярдів нам треба знайти в двадцять сьомому році. Але я переконаний, що через перерозподіл програм всередині Мінсоцу і через детінізацію в двадцять сьомому році це вже буде окрема стаття в бюджеті.

— Уточнення. А хто такий асистент? В цій схемі ви сказали.

Асистент — це людина, яка допомагає.

— Це не мати, так?

— Це допомагає людина. І вона може взяти будь-яку людину. За моєю логікою, як автора цього законопроєкту, вона може взяти людину взагалі будь-яку, або це може бути людина, яку запропонують її соціальні служби.

— Я чому запитую, тому що ось буквально днями кричущий випадок, коли дитина, інвалід десять рочків, померла від голоду. Загинув хлопчик. Це страшний випадок. Здається, настільки дикість в наш час, щоб таке відбулося. Але там і мати має певні вади. Тобто вона хвора.

— Розумієте, це питання системи. Система недопрацьовує, бо система мала б виявити цю матір і її вади раніше.

— Соціальні служби приходили в цю родину.

— І позбавити батьківських прав, забрати дитину. Тобто там є механізми, які визначені законодавчо.

— Але вони не спрацювали.

— Тому, коли ми говоримо з вами взагалі про дітей, ми не повинні зводити все тільки до компенсацій чи до виплат. Ми говоримо про те, що має працювати велика система. Кожну таку дитину, і я говорю зараз не тільки про дітей з інвалідністю, я говорю про дітей з неблагополучних сімей — держава має вести. Держава має розуміти, що в неї відбувається, розуміти, контролювати, що відбувається в цій сім’ї. Своєчасно вжити заходів до позбавлення батьківських прав чи вилучення цієї дитини. Якщо є для цього підстави, безперечно. Але те, що це система заходів і гроші, є лише частиною цієї системи — це також очевидні речі.

Соціальний захист військових та їх сімей та політика щодо ветеранів

— Ще одне складне питання я вам буду ставити. У нас сьогодні розмова складних питань. Це соціальний захист військових та їх сімей. Військових, які постраждали під час виконання бойового завдання. На жаль, там теж страшні історії. Можу багато розповідати. На жаль, маю знайомих, які з цим стикалися. Що буде робитися у цій сфері? Чи буде переглядатися взагалі система? Тому що питання спочатку в системі, яка мала би опікуватися цими людьми, а вона цього не робить. Чому вона цього не робить?

— Насправді багато що робиться. Давайте також будемо тут відверті. Ми маємо вже певну систему виплат.

— Так.

— Це стотисячна виплата при пораненні і виплати в залежності від інвалідності для людини, від чотирьохсот неоподаткованих мінімумів, триста або двісті п’ятдесят в залежності від групи. А крім цього, це пенсії, які виплачуються людям з інвалідністю. Також в залежності від групи. Але це може бути і сто відсотків від утримання, і менше, якщо там друга-третя група.

Ми маємо певні пільги при забезпеченні житлом. Протягом року вони мають бути забезпечені житлом. Також інші виплати, що стосується їх сімей. При втраті годувальника, відповідно, є пенсії, які отримують діти. Якщо одна дитина, сімдесят відсотків, якщо дві та більше дитини, кожна з них отримує по п’ятдесят відсотків від його отримання пенсії у зв’язку зі втратою годувальника.

Якщо дитина з інвалідністю, вона все життя отримує відповідну пенсію. А якщо це діти, то до досягнення ними повноліття — вісімнадцяти років або двадцяти трьох, якщо вона навчається. Тобто, певна система вже діє. Багато що треба зробити, аби вона діяла ефективніше, безперечно, це діджиталізація.

— Так! Тому що людина після поранення, після війни, вона просто фізично, наприклад не може стояти в черзі. Отримати оці довідки, що ти інвалід, що ти отримав інвалідність і маєш право на ці виплати. Їх просто важко отримати. Це десять кол пекла.

— Абсолютно погоджуюсь з цим. I ще одне питання, на яке звертають звертають увагу люди, це різна практика ВЛК. Суб’єктивний підхід у визначенні. А від визначення рівня втрати працездатності, рівня хвороби, залежить виплата. Це принципове питання. Оці питання необхідно, безперечно, дотягати, і напевно, буде стояти питання і підвищення виплат. Особливо якщо ми все ж таки прийдемо до миру.

То ветеранська політика має бути одним з центральних питань взагалі держави, яка, яких її мають турбувати і якому вона має присвячувати свої зусилля.

Надто затягнули: чому потрiбно перезавантаження Трудового кодексу 1971 року народження

— По енергетиці нема питань у вас якраз?

— Напевно, давайте енергетику залишимо на окрему розмову: там довго. Поговоримо про Трудовий кодекс. Зміни до Трудового кодексу вже досить давно чекають своєї реалізації. Але лише зараз текст проєкту хочуть внести на розгляд Верховної Ради. Які зміни там передбачені? Чого нам чекати і чому саме зараз?

— Насправді, тому що затягнули. Це треба було зробити ще в дев’ятнадцятому році. Це наша програмна обіцянка. Ми мали перезавантажити Трудовий кодекс 1971 року народження. Він старший за мене. В старі мехи не ллють молоде вино. І ці латки-перелатки, які є в Трудовому кодексі зараз, вони точно не змінять його філософію, його підхід, який є суто радянський, і такий, що відповідає адміністративно-командній системі і на сьогодні точно не захищає трудящих, що, що найголовніше.

А підхід нового Трудового кодексу — я врешті вдячний, що Кабінет Міністрів спромогся винести його на суспільну дискусію і очікую від нього внесення до Верховної Ради Трудового кодексу. Те, що буде там, це буде можливість більш вільного облаштування своїх трудових відносин між працедавцями і працівником.

Форми цих трудових відносин будуть розширені. Буде змінена філософія роботи інспекції з праці, яка сьогодні є абсолютно репресивним органом. Якщо перераховувати ті органи, до яких найгірше ставиться бізнес, то не так багато органів, які є гірші за податкову. Так от, інспекція з праці якраз гірша за податкову, бо насправді вона не так перешкоджає детінізації праці, як просто є таким корупціонерним органом, який тисне на бізнес там, де не треба тиснути.

Абсолютно треба змінити підходи. Ризикоорієнтований підхід до перевірок. Роз’яснювальна робота і вже репресії чи заходи адміністративного впливу, як останній важіль. Детінізація. Кодекс буде передбачати вісім критеріїв, при співпадінні п’яти з яких ми будемо розуміти, що це приховані трудові відносини. Це протидія так званим зарплатним ФОПам, коли ви оформлюєте когось зі своїх працівників як фізичну особу підприємця і фактично виводите на нього гроші під 6 відсотків замість того, аби сплачувати 23 відсотки ПДФО та військового збору при виплаті реальної заробітної плати.

Будуть відповідні заходи з протидії. Ми маємо перезавантажити роль профспілок. Візьміть країни Європи…

— О, там це дуже сильна, сильна історія, так.

— Де профспілки реально захищають права працівників. Вони виходять на страйки, вони перебувають в діалозі з урядом, з працедавцями. Цей діалог реальний, а не імітація. А що у нас? У нас профспілка — це організація, яка захищає свої інтереси від інтересів працівників. По ходу ще експлуатуючи старе радянське майно санаторіїв, профілакторіїв і всього іншого, що лишилося їм у спадок за часів ще СРСР, що вони успішно добивають.

— Наші профспілки і профспілки в країнах Європи, це зовсім різні історії.

— У нас не профспілки, у нас атавізм. Я не зустрічав людини, яка б була членом профспілки, і ця профспілка її від чогось захистила. Ну, взагалі не зустрічав. За все життя не зустрічав. Тобто і будучи депутатом, і до депутатстваМи маємо, по-перше, щоб вони існували за рахунок внесків членів своїх. Тільки за цей рахунок. Не за рахунок майна якогось, путівок якихось, що вони там щось роздають. Вони мають утримуватися своїми членами, і тоді вони будуть залежні від своїх членів і будуть за них працювати і захищати їх інтереси. І будуть переобиратися. Тобто Трудовий кодекс про це також. Це повне перезавантаження відносин з урахуванням тих реалій, які є зараз.

Це осучаснення трудових відносин, і це, в тому числі, і захист працівників. Реальний захист працівників, а не якісь декларації, які або не виконуються, або виконуються таким чином, що це б’є по самому працівнику. Розумієте? Тому я абсолютно підтримую прийняття Трудового кодексу. Він чомусь вважається в залі непопулярним. Але я вважаю, що він дуже популярний, бо він на користь працівників і на користь роботодавців.

Роботодавці вже підтримали цю редакцію. Я переконаний в тому, що люди, працівники прості, вони також будуть задоволені від того, що і яким чином буде врегульовано. Треба його приймати.

— Працівник може стати членом цієї профспілки, тобто і захищати свої права.

— Безперечно, так.

Оподаткування: вивести економіку з тіні, але при цьому не загубити малий і середній бізнес

— Ну що ж, основне питання — це оподаткування бізнесу. Під час війни бізнеси працюють, і це надскладні умови. Будемо чесними.

— Вчителі працюють у надскладних умовах, прифронтові працюють у надскладних, комунальщики працюють у надскладних. Це війна. Війна стосується кожного. Хочеш не хочеш. Я дуже вдячний тим, хто саме у війну прийняв для себе рішення, відмовився від практик ухилення від оподаткування і перейшов в білий клуб, став реально білим бізнесом. І от подивіться, якраз таки ми почнемо зараз сезон цей, коли бізнес буде звітувати, скільки він грошей, податків заплатив за 2025 рік. Такого ніколи не було в історії. Можливо, ще в двадцять четвертому році ми щось бачили таке, поодинокі випадки, але в двадцять п’ятому році люди стали виходити в соцмережі. В ЗМІ стали виходити і говорити: “Я сплатив в цьому році стільки-то грошей податків”. Вони пишаються тим, що вони “білі”. Вони пишаються тим, що вони сплачують податки. Вони пишаються тим, що вони платять білі зарплати.

До речі, достатньо широка суспільна дискусія виникла внаслідок мого допису про ресторан на Західній Україні “Ваша кухня”. Про те, що маючи там більше п’ятдесяти працівників, три тільки оформлені, ФОП другої групи — ну, класика з ухилення від оподаткування, з подрібнення і виплат заробітних плат в конвертах. І почалася дискусія. Настільки мене це тішить, бо насправді ще два-три роки тому уявити собі, що люди будуть виходити в соцмережах і говорити, що це погано: “Виходь з тіні!”. Власнику цьому говорили прямим текстом, і в коментах отримувати підтримку. Для мене це два-три роки тому було неможливо взагалі.

Я один, по суті, на країну на всю це говорив, збирав негатив, бо мені казали: “А вони там крадуть”. А це нічого страшного. Нехай держава, нехай чиновники не крадуть, і ми не будемо красти на податках. Інші казали, що це ж не ухилення, це подрібнення. А подрібнення можна? Ні, не можна. Це також ухилення. Щось ще придумували, коротше, розповідали повну ахінею, яка захищала право на тінь. Але права на тінь не існує. І зараз те, що люди масово розуміють, білий бізнес, просто бізнес масово розуміє, що ухилення від оподаткування — це зло.

Для мене це є особистою моєю перемогою. Я дуже вдячний всім, хто зараз мене в цьому підтримує. Підтримує, власне, не мене, а країну. Країну, яка потребує цивілізованого ставлення до оподаткування, розуміючи, що податок є платою за нашу з вами цивілізацію, європейську цивілізацію. От такого роду приклади говорять про те, що сплата податків стала в тренді.

Сплата податків — це ознака гідності, ознака того, що ти підтримуєш європейське наше майбутнє, підтримуєш європейські цінності, і ти, власне, є основою цієї держави. А от несплата податків — це соромно вже.

— Ви знаєте, тут така має бути дійсно дуже тонка і розумна грань, коли ми маємо вивести економіку з тіні, але при цьому не загубити малий і середній бізнес. Тобто, напевно, це розмір податків, який накладається.

— Ми підвищили податки істотно. На три з половиною відсотки ми підвищили військовий збір. Порівнюючи з країнами в Другій світовій війні у співставних умовах з нами, це навіть не десять відсотків від тих рішень, які прийняли вони. Вони підвищили корпоративні податки. Вони ввели нові податки. Вони — я маю на увазі Сполучені Штати і Великобританію.

Кількість платників збільшилася з 4 мільйонів до більш ніж 40 в Сполучених Штатах — за Другу світову війну. І вже не зменшилася після цього. Тому ті рішення, які вони прийняли тоді, і ті рішення, які ми приймаємо зараз, є неспівставними за своїм розміром і за своїми наслідками. Наше оподаткування набагато менше, ніж у переважній більшості країн Європи.

І третя теза пов’язана з двома попередніми. Ми не збираємося істотно, взагалі не збираємося підвищувати податки. Тобто я не виключаю певних точкових рішень, але точно ми не збираємося підвищувати основні податки. Ми не бачимо для цього потенціалу. Ми не бачимо для цього підстав. Але прибрати дири в оподаткуванні, прибрати механізми з ухилення від оподаткування, прибрати тінь ми з вами зобов’язані, бо це не тільки питання армії і не тільки питання бюджету, і не тільки навіть питання вчителів, пенсіонерів і лікарів, які отримують з бюджету зарплати.

Це питання самого бізнесу, бо не може АТБ працювати в одній і тій самій юрисдикції з “Маркет Оптом”, коли “Маркет Опт” не сплачує ПДВ, а АТБ сплачує. На великій часовій дистанції “Маркет Опт” переможе. Не тому, що у нього кращі бізнес-процеси. Не тому, що у них кращі працівники. А тому, що вони тупо крадуть ПДВ у армії. І тому вони переможуть АТБ, який армії ПДВ сплачує. Держава не може цього допустити. Тому протидія тіні — це наше завдання на 2026 рік. На жаль, в двадцять п’ятому році цей процес уповільнився. У двадцять четвертому ми мали плюс двадцять, два з половиною мільярди доларів за рахунок детінізації плюсом в бюджет. Це зафіксовано в змінах навіть до бюджету 2025, і перевиконання ми мали бюджету в двадцять четвертому році. У двадцять п’ятому році, на жаль, ми будемо мати недовиконання бюджету за доходами, але точно маємо зробити висновки на двадцять шостий рік і точно маємо прискорити протидію тіні.

— Ви вже відповіли на моє питання наступне, чи будуть зміни до оподаткування наступного року: росту не буде. Тобто росту не передбачено.

— Ні, якщо ми будемо щось робити, ми тільки будемо прибирати викривлення. Якісь пільги, можливо. Але точно не будемо підвищувати податки.

— Глобальних змін не буде.

— Ні.

Все пройдемо і переможемо!

— Фіналізую нашу розмову насправді глобальним питанням. Ворог вибиває енергетику, інфраструктуру. Це впливає на бізнес, це впливає на життя кожної людини. Ваше бачення, наскільки зараз важко? Чи вдасться нам вийти достойно з цієї зими?

— А які в нас іще варіанти є? В нас нема варіантів. От ми з вами пишемо інтерв’ю. Нас перервало вимкнення світла. Ми ж з вами не зібралися і не почали плакати один з одним. Ми продовжили те, що ми робили раніше. І, власне, ми будемо продовжувати нашу боротьбу, нашу роботу. Так, буде складно. Дійсно, тут нікуди не дінешся. Те, що може зробити держава в цьому контексті, ми робимо.

Ми пільгували ввезення електрогенеруючого обладнання ще до кінця війни по суті, ми його пільгували, продовжили, продовжили цей період. Ми робимо все можливе, аби підтримати наших енергетиків. Нема таких рішень законодавчих, які б ми не прийняли, аби їх підтримати. Все вже прийняли. Тому їм важко. Так, дійсно, важко. А те, що буде важко, це очевидно. І те, що буде важко всім, це також очевидно. Але те, що ми врешті пройдемо це і переможемо, це також очевидний факт.

— Дякую вам за розмову. Дякую, що знайшли час. Запрошуємо вас до наступних бесід, тому що питань буде багато. Будемо розвиватися. Ми маємо пройти цей складний шлях. Ворог сильний, але, напевне, ми пройшли вже дуже багато. Дуже багато людей, найкращих людей, віддали своє життя, щоб ми з вами мали можливість тут говорити. Пам’ять про них, пам’ять про те, що борються на лінії зіткнення зараз найкращі люди країни — це те, чому ми маємо бути сильними. Дякую за розмову.

— Дякую вам.

— Дякую нашим глядачам за увагу і до наступних зустрічей. Все буде Україна!