інтерв’ю режисера Павла Острікова — відео — Суспільне Хмельницький

Фантастичну трагікомедію “Ти — космос” режисера й сценариста з Хмельниччини Павла Острікова невдовзі покажуть у всеукраїнському прокаті. Стрічка розповідає історію останнього кохання у Всесвіті, а головну роль у ній виконав актор Володимир Кравчук, родом із Кам’янця-Подільського. Вперше фільм представили торік на міжнародному кінофестивалі в Торонто, після чого він зібрав понад 30 нагород у різних країнах — за найкращий фільм, режисуру та виконання головної ролі. “Ти — космос” також отримав Гран-прі Одеського кінофестивалю. За словами творців, Павло Остріков відмовився від участі в голлівудському проєкті заради роботи над цією стрічкою, а її виробництво тривало майже десять років.

Про це Суспільне Хмельницький розповів режисер та сценарист Павло Остріков.

“Я приїхав до Хмельницького з трохи нервовим настроєм, тому що це історія про хмельничанина в космосі. І я хвилююся, як вона буде сприйнята на Батьківщині”, — Павло Остріков.

“Розкажу анекдот? Ні”

Я — Павло Остріков, режисер і сценарист фільму “Ти — космос”. Родом із Красилова: там народився і вчився, і маю дуже теплі спогади, пов’язані з цим містом. Хотілося б, щоб земляки “зацінили” кіно. Радію, що ми тут, але й хвилююся, як пройде прем’єра. Це історія про хмельничанина в космосі — і це правда. Наш герой Андрій Мельник родом із Хмельницького. І так сталося, що він залишається єдиною людиною у Всесвіті.

Виконавець головної ролі Володимир Кравчук — із Кам’янця-Подільського. Ми обоє родом із Поділля, ніби з першого дня знайшли спільну мову, вибудували діалоги так, щоб нам обом “не різали вуха”, і, здається, знайшли ту саму синергію.

Фільм “Ти — космос” — це історія про останнє кохання у Всесвіті. Це історія про далекобійника Андрія Мельника, який вивозить ядерні відходи з Землі на супутник Юпітера Каллісто. Такий рейс займає чотири роки: два роки в одну сторону і два — назад. Під час одного з таких рейсів вибухає Земля, і він залишається єдиною людиною у Всесвіті. Поки одного дня не чує по радіо голос француженки, якій потрібна допомога. І тут починається історія про двох останніх людей у Всесвіті — про те, як вони будують свої взаємини і проживають цей залишок життя».

“…скажіть хоть щось”

Це не трагедія, це скоріше комедійна фантастика, я би так назвав. Але ми намагалися зробити її цікавою, глибокою і наситити сенсами. Створювали кіно десять років. Це не була наша мета — так просто вийшло, коли робиш фільм про космос.

Спочатку здавалося дивним, чому в Україні так мало кіно про космос. Тепер ми знаємо — бо це дуже важко. Починали у 2015 році, коли я написав перший драфт сценарію. Мені тоді здавалося, що мине кілька років — і ми вже будемо “прем’єритись”.

Але були проблеми з фінансуванням, потім — ковід. Основну частину відзняли у 2021 році. Далі нас зупинило повномасштабне вторгнення. Ми дещо надовго забули про цей проєкт. Володимир Кравчук пішов в армію, як і багато членів нашої команди. Але в якийсь момент ми зрозуміли, що залишилося не так багато, щоб завершити роботу над фільмом.

Восени 2022 року ми зібралися, щоб дозняти фільм. І ми це зробили. На жаль, не змогла приїхати французька акторка, тому що саме в той період Росія запустила перший масований обстріл української енергетики, і вона боялася за своє життя. Ми ж не могли виїхати за кордон. Тому на роль француженки взяли українську акторку, але її голос у фільмі — французької акторки.

Ще кілька років у нас забрало створення графіки. Це космос, і ми маємо повірити, що це справжній космос. Якщо хоча б один кадр буде неправдоподібним, уся історія “рухне”. Я пам’ятаю, як ми були в Канаді й намагалися розповідати цю історію потенційним продюсерам чи ко-продюсерам. Не пригадаю, чи це була американська студія, але їм дуже сподобався сценарій. Вони запропонували зробити головного героя не хмельничанином, а американцем. І, звісно, змінити француженку — на їхню думку, це мала бути китаянка.

У цей момент я зрозумів, що це вже буде історія не про мене, і я не дуже хочу її розповідати. І навіть те, що фільм могли б знімати десь поруч із Голлівудом, мене не приваблювало. Тож ми відмовилися. І я дуже радий, що так зробили.

У тій студії були готові фінансувати фільм і навіть збільшити наш бюджет у кілька разів. Я пам’ятаю, вони пропонували взяти на головну роль Джейка Джилленгола. Це відомий американський актор, але яку він має спорідненість із Володимиром Кравчуком? На жаль, вони тоді ще не знали, що він буде в кастингу. І я дуже радий, що ми відмовилися

“Андрюха…так Андрюха”

Кастинг на фільм “Ти — космос” був довгим. Ми одразу розуміли, що це фактично “моновистава”, і має бути головний герой, який тягне на собі весь фільм. Він, окрім робота, майже завжди один у кадрі. Ми намагалися знайти це від початку, бо це половина успіху. Перші спроби були невдалими.

У нас була неймовірна кастинг-менеджерка Алла Самойленко, яка працювала над багатьма фільмами. У певний момент вона запросила Володимира Кравчука — мого доброго знайомого. Я не знав, що він буде на кастингу. Коли побачив його в ролі, а ми пробували три сцени, — це було щось неймовірне.

Вперше за весь той час я зрозумів, що ці слова написані не так погано, як мені здавалося раніше. Їх можна скласти докупи — і виходить та емоція, яку я закладав. Володимир зробив цю емоцію саме такою, як я уявляв, коли писав сценарій. Це було пряме попадання в сердечко.

А те, що ми друзі, дуже допомогло. Ми побудували репетиційний період щільним і дружнім. Я відчував абсолютну підтримку. Відчував, що ми можемо творити, шукати, підбирати слова, додавати якісь “смаколики” в діалоги. І я не думаю, що таку синергію можна було б створити з іншим актором.

Інтерв’ю з Володимиром Кравчуком — виконавцем головної ролі у фільмі “Ти космос”

Я — Володимир Кравчук, актор театру й кіно, нині військовослужбовець і виконавець головної ролі у фільмі “Ти — космос”. Коли я прочитав сценарій, він мене вразив неймовірно. Я щиро тішився, що хтось має сміливість реалізовувати такі ідеї.

Фільм про хмельничанина в космосі — це фактично моновистава, монороль, де єство людини дуже важливе. Камера поряд і присутня майже постійно. Це кіно, наділене гумором, подільським колоритом і водночас чутливими моментами — про смуток, самотність, про бажання бути людиною для іншої людини. Навіть тоді, коли людства вже немає і можна просто доживати свій день. Але герой робить інший вибір.

“Говорити це…хоть наприкінці світу” — розповідь продовжив режисер Павло Остріков

На кораблі, окрім Андрія Мельника, є робот Максим. Він запрограмований піднімати настрій члену екіпажу, бо дорога довга, і важливо зберігати психологічний стан. Але за роки спільної роботи всі його анекдоти вже почуті. Вони взагалі не смішні — це додаткове випробування для героя. І це цікаве поєднання двох характерів: вічна боротьба між спокоєм і набридливим роботом. Саме це породило багато жартів.

Робота озвучив актор Леонід Попадько. Він також добровольцем пішов в армію. Дуже класний актор. Ми довго шукали голос, бо голос робота може бути будь-яким: фальцетом, дуже низьким, упізнаваним чи зовсім невідомим. І саме Леонід допоміг знайти правильний акцент, той голос, який ідеально підійшов роботові Максимові.

“Що будемо робити…наостанок”

Усі інтер’єрні зйомки проходили в павільйоні біля метро Лісова в Києві. Це були радянські павільйони без опалення. Зйомки припали на кінець осені. Було сюрреалістично знімати майбутнє у минулому. Це був простір, де ми побудували п’ять модулів з різними кімнатами, які є на кораблі. Була класна команда художників-декораторів на чолі з Владленом Дуденком. Усі читають сценарій — навіть декоратори, які просто мають забити цвях або прибити дошку, теж читають сценарій перед роботою. І це дуже надихає.

Ми працювали з підходом, що на майданчику немає випадкових людей. Кожен горить ідеєю і розуміє, для чого він забиває цей цвях. Це помітно в кадрі: вони справді побудували такий зореліт. Він відчувається українським. Можливо, не досконалим, але абсолютно функціональним. У нього одна задача — перевезти відходи з Землі на космічне звалище, і все. Ми хотіли підкреслити, що це не голлівудське кіно, де “вилизано” кожен сантиметр. Це трішки такий собі “плацкарт” у космосі.

Прем’єра фільму відбулася в Торонто у вересні 2024 року. Це вперше, коли фільм побачив глядач. Чому так? Тому що це, по суті, авторське кіно, хоч воно й глядацьке. Фільм робиться не продюсером — він створюється в тандемі з продюсером. Тобто я, як режисер і сценарист, і продюсер прагнемо створити комерційне, але цікаве кіно, яке буде працювати не лише в прокаті, а й на фестивалях, де цінують нову кіномову чи нові підходи до оповіді.

Запрем’єритись на фестивалі класу “А” — а таких фестивалів небагато — це дуже добре. Це дає старт, а потім надходить більше запрошень на інші фестивалі. Наразі у нас уже понад 60 фестивалів і понад 30 нагород. У більшості — це нагороди глядацьких симпатій. Для мене це найкраща відзнака, бо саме глядачі голосують, яке кіно їм подобається. Також є нагороди за найкращу акторську роботу Володимира Кравчука, за режисуру, за найкращий фільм. Є й гран-прі Одеського кінофестивалю, який відбувся два місяці тому.

У нас не було стратегії відкласти прокат на рік. На жаль, так сталося. Ми просто не мали ресурсу, щоб запустити промокампанію. Але з 20 листопада 2025 року фільм буде в прокаті по всій Україні

“Якщо у нас вийде…Ти — Космос”

Здається, що “Ти — космос” — це фільм про майбутнє. Але там є відсилання і до мого минулого. Історія Андрія Мельника частково побудована на історії мого батька, який колись хотів стати мультиплікатором. Він дуже добре створював фігурки з пластиліну, майстерно, на мою думку. І навіть різьбив по дереву. Мені завжди хотілося, щоб він це продовжував, але то не було ні ресурсів, ні, мабуть, правильного часу.

Було дуже шкода, що ця мрія так і залишилася нереалізованою. Хотілося хоча б у кіно якимось чином це показати, проговорити з ним цю тему. У фільмі багато музики, яка оточувала мене з дитинства. Там є Микола Гнатюк, який мені подобається. Дуже шкода, що я не вставив братів Гжегожевських, але це легенди, яких, здається, знають лише в нашій області. Це справжній феномен. Люди, які продовжують співати.

Я добре пам’ятаю програму “Музичні вітання” на замовлення. Напевно, саме звідти я вперше почув пісню “Сестро моя” й інші. Тоді я цього не розумів — здавалося, що це щось дивне для дорослих, які замовляють одне одному пісні. Але саме це, мабуть, і зародило мою любов до української музики.

І української музики в “Ти — космос” дуже багато. Він створюється для вас і про вас. І мені здається, цей фільм дарує надію, яка сьогодні нам усім дуже потрібна