Новина про смерть Степана Гіги надвечір 12 грудня викликала спогади багатьох колег з нашої команди районівців, бо виявляється багато хто з нас свого часу брали інтерв’ю у нього чи писали репортажі з концертів.
Для мене Степан Гіга був першим в житті відомим артистом, якого побачила наживо і то були враження на все життя.
На фото мені 15 років і це легендарний фестиваль «На хвилях Світязя». Тоді мій тато був за водія автобуса для фольклорного колективу зі села Смолява і взяв нас з братом побачити Світязь.
Степан Гіга і Адам Горбатюк тоді були хедлайнерами. В першого вдалося взяти автограф, у другого інтерв’ю (заніс тато той текст в газету «Сім’я і дім», а там не взяли! Довелося нести в “Горохівський вісник”, чого дуже не хотілося, бо в СІДі платили гонорари навіть дітям, а районка – ніколи).
Читайте також: Відому композицію «Цей сон» автори написали на Світязі
Листівка з автографом Степана Гіги
А рівно через рік зустрічаю Степана Гігу в Пляшеві Рівненської області на заходи до вшанування роковин битви козаків Богдана Хмельницького з польським військом під Берестечком. Народний артист з командою після виступу стояли обабіч дороги, якою я йшла ночувати до родичів. Минула ту компанія, але в голові думка: що я за журналістка така, що йду повз зірку і не взяла інтерв’ю??
Нагадаю, я вчилася тоді в 10 класі. Але вже при собі мала свіженький диктофон, який купила на той час за гонорари з «Сім’ї і дім».
Розвертаюся і рішуче йду до Степана Гіги. Як ви розумієте, без підготовки, питання придумувала на ходу, питала щось про його мрії, щоби він поміняв у житті, якби міг. Ну таке, дитячий бліц, але нічим не гірший, як зараз тіктокери на вулицях людей питають різні дурнички.
Вразила його поведінка. Він не відмовився говорити з дивною дитиною, поважно і вдумливо відповідав.
Я була щаслива і пишалася собою, аж підскакувала. По дорозі дуже хотілося послухати те інтерв’ю, а на диктофоні .. порожньо! Апарат був новенький і я щось не те натиснула, а може і взагалі не натиснула від хвилювання. Тому як тільки повернулася, написала дуже швидко все написала по пам’яті.
Авжеж відправила в улюблену «Сім’ю і дім». Авжеж не надрукували! Це теж був урок, що в зірок не так просто щось питати і написати щось нове.
Зізнаюся, мені до сьогодні було соромно в душі перед Степаном Гігою, що той матеріал так і не вийшов друком і я все зіпсувала.
Але спогади сама Степан Гіга лишив дуже приємні і теж певним чином посприяв обрати професію, хоч звісно це не знав і не міг.
А вже потім, студенткою, я дізналася, що «Вконтакте» існує група «Агресивні фанати Степана Гіги», де його висміювали.
Добре, що настав час, коли він отримав гідне визнання і популярність, а його пісні почали співати не тільки на сільських весіллях (у нас завжди грали «Вулицю Наталі», «Цей сон» і навіть «Яворину»).
Народний артист Степан Гіга з майбутньою журналісткою Наталкою Пахайчук під час фестивалю “На хвилях Світязя”, літо 2004 року
Вічна пам’ять, співчуття рідним.
