Новина про смерть Степана Гіги надвечір 12 грудня викликала спогади багатьох колег з нашої команди районівців, бо виявляється багато хто з нас свого часу брали інтерв’ю у нього чи писали репортажі з концертів.
Для мене Степан Гіга був першим в житті відомим артистом, якого побачила наживо і то були враження на все життя.
На фото мені 15 років і це легендарний фестиваль «На хвилях Світязя». Тоді мій тато був за водія автобуса для фольклорного колективу зі села Смолява і взяв нас з братом побачити Світязь.
Степан Гіга і Адам Горбатюк тоді були хедлайнерами. В першого вдалося взяти автограф, у другого інтерв’ю (заніс тато той текст в газету «Сім’я і дім», а там не взяли! Довелося нести в “Горохівський вісник”, чого дуже не хотілося, бо в СІДі платили гонорари навіть дітям, а районка – ніколи).
Читайте також: Відому композицію «Цей сон» автори написали на Світязі
Листівка з автографом Степана Гіги
А рівно через рік зустрічаю Степана Гігу в Пляшеві Рівненської області на заходи до вшанування роковин битви козаків Богдана Хмельницького з польським військом під Берестечком. Народний артист з командою після виступу стояли обабіч дороги, якою я йшла ночувати до родичів. Минула ту компанія, але в голові думка: що я за журналістка така, що йду повз зірку і не взяла інтерв’ю??
Нагадаю, я вчилася тоді в 10 класі. Але вже при собі мала свіженький диктофон, який купила на той час за гонорари з «Сім’ї і дім».
Розвертаюся і рішуче йду до Степана Гіги. Як ви розумієте, без підготовки, питання придумувала на ходу, питала щось про його мрії, щоби він поміняв у житті, якби міг. Ну таке, дитячий бліц, але нічим не гірший, як зараз тіктокери на вулицях людей питають різні дурнички.
Вразила його поведінка. Він не відмовився говорити з дивною дитиною, поважно і вдумливо відповідав.
Я була щаслива і пишалася собою, аж підскакувала. По дорозі дуже хотілося послухати те інтерв’ю, а на диктофоні .. порожньо! Апарат був новенький і я щось не те натиснула, а може і взагалі не натиснула від хвилювання. Тому як тільки повернулася, написала дуже швидко все написала по пам’яті.
Авжеж відправила в улюблену «Сім’ю і дім». Авжеж не надрукували! Це теж був урок, що в зірок не так просто щось питати і написати щось нове.
Зізнаюся, мені до сьогодні було соромно в душі перед Степаном Гігою, що той матеріал так і не вийшов друком і я все зіпсувала.
Але спогади сама Степан Гіга лишив дуже приємні і теж певним чином посприяв обрати професію, хоч звісно це не знав і не міг.
А вже потім, студенткою, я дізналася, що «Вконтакте» існує група «Агресивні фанати Степана Гіги», де його висміювали.
Добре, що настав час, коли він отримав гідне визнання і популярність, а його пісні почали співати не тільки на сільських весіллях (у нас завжди грали «Вулицю Наталі», «Цей сон» і навіть «Яворину»).
Народний артист Степан Гіга з майбутньою журналісткою Наталкою Пахайчук під час фестивалю “На хвилях Світязя”, літо 2004 року
Вічна пам’ять, співчуття рідним.
Головний редактор HMStudio. Відповідає за редакційну політику журналу, технічний розвиток сайту та якість публікацій. Має досвід у веброзробці, адмініструванні серверів і SEO, тому дбає, щоб новини швидко з'являлися на сайті й зручно читалися з будь-якого пристрою.
