Андрій Федінчик – український актор театру, кіно та дубляжу. Після початку повномасштабного вторгнення він поповнив лави Збройних Сил України, проте торік військово-лікарська комісія визнала його непридатним до військової служби. Річ у тім, що захисник переніс складну операцію на хребті.
Після демобілізації Федінчик знову одягнув військову форму, проте цього разу – на знімальному майданчику. Актор зіграв одну з головних ролей у воєнній драмі “Живий”. Стрічка вийде на телеканалі “2+2” 24 лютого о 18:30 – у четверту річницю повномасштабного вторгнення, яке Росія розпочала проти України.
Андрій втілив на екрані військового з позивним “Король”, який має реального прототипа. В ексклюзивному інтерв’ю 24 Каналу Федінчик розповів про повернення до акторства та зйомки у драмі “Живий”.
Читайте також Зворотний напрямок”, зйомки у “Вічнику” та особисте життя: відверте інтерв’ю з Павлом Текучевим
Про роль у воєнній драмі “Живий”
Роль у воєнній драмі “Живий” одна з перших для вас після звільнення зі служби. Ви відразу після реабілітації поринули в роботу?
Коли ще проходив реабілітацію, починав ходити, то вже потихеньку став повертатися до акторської професії. А після списання досить стрімко увірвався в процес. Уже встиг знятися в повному метрі та ще в одному фільмі, окрім “Живого”. Ще від трьох довелося відмовитися, на жаль. Це були класні проєкти, але я просто фізично не можу брати в них участь. Мій фізичний стан поки не дозволяє певні активності.
Як ви отримали роль в проєкті “Живий”?
Проходив кастинг, писав самопроби. Пам’ятаю, записував у квартирі: одягнув свою форму, щоб правдивіше показати свого героя. Мені дуже сподобалась ця історія, сценарій. Про такі теми потрібно знімати й розповідати. Коли ми з побратимами розмовляємо, згадуємо багато різних історій, і кожна з них заслуговує на окрему стрічку. Це приклади про нескореність, силу духу, про бажання жити.
У вашого героя є реальний прототип?
Головний герой і майже всі військові у фільмі мають реальних прототипів. Бо це реальна історія про реальних людей. Вони приїздили на майданчик, спілкувалися з акторами, консультували.
Я особисто зі своїм героєм не встиг познайомитись. Але Король – це потужний вояка. Про таких кажуть – людина війни. Він дуже багато всього пережив, був у найгарячіших точках. Він – командир штурмового загону. Відважна людина. І мені за честь втілити його в цій стрічці.
Андрій Федінчик у воєнній драмі “Живий” / Фото пресслужба
Правда, що ви знімалися у своїй формі, в якій служили?
Спочатку костюмери запропонували іншу форму. Але ж на війні одяг не може бути ідеально чистий, напрасований, ніби щойно з магазину. Тому я запропонував взяти свою: трохи пошарпану, але реальну.
З якими викликами довелося стикатися під час знімань?
Я б не сказав, що за свою акторську кар’єру мені доводилося робити щось зовсім карколомне – напевно, ні. Я схиляюсь до того, що кожен має виконувати свою роботу. Я не буду бити себе в груди, що все буду робити сам, як Том Круз. Якщо роль вимагає певних трюків, це роблять каскадери.
Виклики зараз здебільшого пов’язані саме з війною. Під час однієї з нічних змін під час знімання “Живого” був дуже сильний обстріл. “Шахеди” літали буквально над нами – ми їх не лише чули, а й бачили. Нас попередили, вся знімальна група спустилася в бліндажі, бо ж знімали на справжніх укріпленнях на околицях Києва. Ми сиділи в тих бліндажах, дивилися на небо й спостерігали, як вони пролітають над нами, як їх збивають. Це була важка ніч. Ми чекали, сподівалися, що, можливо, обстріл припиниться й зйомку вдасться продовжити, але зрештою ухвалили рішення скасувати зміну.
Про повернення до акторства та службу
А як воно: бути військовим і грати військового на майданчику?
Прекрасно! Я дуже скучив за професією, і на майданчику я в першу чергу актор. А справжні військові працювали як інструктори, відповідали за піротехніку, зброю, давали поради, як правильно все робити в кадрі. Звісно, всі розуміють, що це художнє кіно, а не документальна хроніка, і в нього інша місія. Тому ми свідомо уникали деяких натуралістичних моментів. Бо ж справжня війна – це далеко не романтика.
Зйомки воєнної драми “Живий” / Фото пресслужба
Ви служили разом із людьми з кіно- й театрального середовища. Чи говорили ви між собою про те, чи мають актори йти на війну?
Ми, звісно, торкалися воєнних тем. Але я ніколи не беруся судити, чи мають актори йти служити, чи ні. Взагалі, якщо говорити глобально – зараз війна, і служити мають усі. Але в реальному житті в кожного своя історія, свої обставини, свої рішення. Я ніколи не лізу в деталі: чому людина не служить, чому пішла пізніше або раніше. Я не суддя. Це дуже особисті речі. Факт у тому, що багато акторів уже служать.
У мене навіть були дуже неочікувані зустрічі. Наприклад, на Покровському напрямку я випадково зустрів колегу. Просто стоїмо, говоримо про якісь прості речі: хто, де стоїть… І це було дуже дивне, але сильне відчуття. Бо зовсім нещодавно ми з ним знімалися в одному серіалі. І от ми знову разом – але вже на війні.
Тому коли кажуть, що актори “писані-мазані” – це неправда. Дуже багато акторів пішли захищати країну. Дуже багато з них віддали своє життя і здоров’я. І мова не лише про акторів, а загалом про людей з кіно- і театрального цеху.
Як змінилося відчуття професії після повномасштабного вторгнення і як це вплинуло на вибір проєктів?
Мені дуже хотілося повернутися в професію. І буду чесним: я взагалі зараз нічого не вибираю. Якщо мені пропонують зніматися і я можу це робити фізично, то я буду зніматися. Звісно, якщо це не суперечить моїм принципам.
Тобто, роль окупанта зіграли б сміливо?
Мені цікаві негативні персонажі, вони багатогранніші, є над чим працювати. Думаю, у мене б вийшло. Я бачив ворога, спілкувався з ним, знаю, хто він і який. Я знаю трохи більше і хотів би донести це людям. Негідників теж потрібно показувати правдиво.
А від яких ролей відмовляєтесь?
Як я вже казав, насамперед від тих, які не можу втілити фізично або внутрішньо.
Колись мені пропонували роль чоловіка, який має стосунки з іншим чоловіком. З акторського погляду мені це було цікаво. Я одразу сказав: якщо за сценарієм це просто характеристика персонажа, без фізичної взаємодії, – тоді так, я можу це розглядати.
Але коли стало зрозуміло, що в сценарії є поцілунок, я чесно відмовився. Я не можу йти проти власної природи. При цьому хочу підкреслити: це не має жодного стосунку до негативного ставлення. У кожного своя природа, і я це поважаю. Просто я розумію свої межі й знаю, що не зможу зіграти це чесно – ну, точно не зіграв би так, як це зробили актори в “Горбатій горі”.
Про роботу в умовах війни та відновлення
Ви також гастролюєте з виставою, в яких умовах доводиться працювати в наших реаліях?
Умови дійсно складні, але тішить те, що люди йдуть в кіно, йдуть на вистави. Нам якось так щастить, що не доводилось скасовувати виступи через обстріли чи інші причини. Але зали в деяких театрах настільки холодні, що буває люди сидять в шапках і куртках. А я граю роздягнений, в майці. І це буває дуже холодно і дуже неприємно. Хоча є прекрасні зали, де тепло й комфортно.
Ксенія Мішина та Андрій Федінчик у виставі “Все можливо” / Фото з інстаграму Kyiv Theater Ukraine
Як ви відновлюєтеся, де черпаєте ресурс і що вас надихає сьогодні?
Сон для мене найкраще відновлення. Якщо є можливість, я просто лягаю й сплю. Неважливо, який зараз час доби: я закінчив роботу – лягаю спати. І так було завжди. І колеги це добре знають: якщо з’являється вільна хвилина, я можу заснути будь-де: на кріслі, на лавці, де завгодно. Бо знаю, що це найкраще мене відновлює. А надихають люди, улюблена справа, спорт, фільми, книги, дуже люблю баню… Загалом – життя.
Чому зараз потрібні такі фільми, як “Живий”?
І наостанок: як ви думаєте, чому зараз потрібні такі фільми, як “Живий”? Чи доречно взагалі знімати кіно й витрачати на це гроші?
Не просто доречно – бюджети на кіно можна й потрібно збільшувати. Як би не казали, що “це не на часі” – навпаки. Історично завжди так було: під час воєн, у найскладніші періоди культура переживала підйом. Бо це повітря, яким люди дихають.
Ми насправді дуже мало витрачаємо на культуру. Так, звісно, першочергово – армія. Але не можна забувати, що культура відтворює ці події, віддзеркалює їх, пояснює. Для тих, хто не залучений безпосередньо, але має розуміти, що відбувається і як це відбувається. Тому такі фільми – це правильна історія. Вони потрібні. І не колись потім, у післявоєнний час, а саме зараз. Особливо зараз.
Нагадаємо, в основі стрічки лежить реальна історія командира батальйону спецпідрозділу ГУР “Артан” Руслана Фінчука з позивним “Хохол”.
Восени 2023 року, під час бойового завдання, він опинився в тилу позицій ворога, намагаючись врятувати побратимів. Зв’язок з ним було втрачено, і довгий час його вважали загиблим. Проте розвідник вижив. Поранений, без їжі та води, він три доби повз замінованим полем, перебуваючи під постійною загрозою ворожих дронів і снайперів, аби дістатися до своїх. Цей шлях став випробуванням не лише фізичної витривалості, а й сили духу. Вижити йому вдалося завдяки внутрішній дисципліні, відповідальності перед побратимами та любові до дружини, чию присутність він відчував поруч навіть у найтемніші моменти.
