інтерв’ю з голлівудським актором — Суспільне Культура

“Було багато моментів, коли Рассел міг піти. Він міг сказати: «Хлопці, я не думаю, що цей фільм взагалі колись буде знятий». Але він залишився у проєкті. І саме завдяки його присутності ми змогли отримати фінансування та залучити до фільму Рамі Малека. А потім усе пішло як по маслу. Але без цих двох хлопців цієї стрічки зараз не було б”, — каже режисер Джеймс Вандербілт (“Зодіак”), який 13 років йшов до прем’єри свого історичного трилеру “Нюрнберг”.

Анна Джмелик для Суспільне Культура поспілкувалася з Расселом Кроу, який зіграв у “Нюрнберзі” Ґермана Ґерінґа і якому ця роль цілком може принести другий в кар’єрі “Оскар”.

Цьогоріч виповнюється 80 років зі старту Нюрнберзького процесу — міжнародного суду над нацистськими злочинцями, що тривав із листопада 1945 по жовтень 1946 року.

З 6 листопада в українських кінотеатрах іде історичний трилер “Нюрнберг”, заснований на нонфікшн-бестселері Джека ель Хая “Нацист і психіатр. Доленосна зустріч напередодні Нюрнбергу” (2013), нещодавно перекладеного в Україні видавництвом “Наш Формат”.

Заснований на реальних подіях, “Нюрнберг” концентрується на витончено збоченій психологічній грі в “кішки-мишки” між найближчим соратником Адольфа Гітлера Ґерманом Ґерінґом (Рассел Кроу) і американським військовим психіатром, підполковником Дуґласом Келлі (Рамі Малек), який напередодні старту Нюрнберзького процесу має визначити, чи є нацистські злочинці осудними.

Глядачі переважно звикли бачити вас у ролях справжніх героїв, хороших хлопців. А тепер ви втілили на екрані одного з найненависніших людей ХХ століття. Як ви погодилися зіграти Ґермана Ґерінґа?

Сценарій “Нюрнберга” мені надіслали 2019 року, коли я знімався у “Найгучнішому голосі” (біографічний мінісеріал про засновника Fox News Роджера Айлза — Ред.). Я його прочитав і погодився на фільм. Та нам знадобилося п’ять років, щоб потрапити на знімальний майданчик, — така вже доля незалежного кіно. Але акторам не часто пропонують персонажів із таким потенціалом. Тож коли ви отримуєте таку пропозицію, то маєте поставитися до неї дуже серйозно.

Здебільшого мене приваблюють ті речі, які мене лякають. Я відразу відгукнувся на цей сценарій, але, що дивно, був водночас емоційно виснажений ним. Як взагалі можна спробувати зіграти цього хлопця? Коли виникає таке питання, це зазвичай те, що мене приваблює.

Ще на самому початку є сцена в літаку, коли групу високопоставлених нацистів переправляють до Нюрнбергу. І саме там Ґерінґ починає розмову з Келлі. Він каже йому: “Мені говорили, що ти вмієш показувати фокуси”. Келлі киває і показує швидкий трюк з монетою. “Дуже добре, — відповідає Ґерінґ. — Але я колись покажу тобі справжній фокус. Я втечу від шибениці”. Зіграти таку людину — це теж фокус, справжній виклик. І саме тому це було мені цікаво.

А яка сцена фільму виявилася для вас найскладнішою?

Однозначно — сцена суду. Це, певно, був один із найбільш складних, захопливих і резонансних днів, які я будь-коли проводив на знімальному майданчику. Ми з Майклом Шенноном знали одне одного ще з фільму “Людина зі сталі“.

Знімання сцени в залі суду спочатку були заплановані на чотири дні, але ми з Майклом обговорили її — і обидва відчули, що в ній, здається, немає природних місць для зупинки. І це підштовхнуло нас обох до ідеї зняти її всю за один день.

Сцена була написана як дуель, як бій, де концепції та філософії виступали зброєю. Ми поговорили з Джеймі (Джеймсом Вандербілтом — Ред.) і висунули пропозицію, що можемо відіграти її саме так, як написано. Сімнадцять сторінок за один день. Хоч Джеймі й був у захваті від того, що ми пропонували, але, певно, у це не вірив — пожартував, що 17 сторінок за день “навіть неможливо для людини”. А я у відповідь незворушно заявив: “Ми з Майклом із Криптону”.

А що ви скажете про роботу з Рамі Малеком?

Він надзвичайно талановитий актор, який зумів точно передати всю складність внутрішньої боротьби, яку переживав Дуґлас Келлі.

Келлі не піддавався загальноприйнятому на той час наративу про нацизм, який хотіли просувати Союзники, — що це була група божевільних. Він прагнув правди.

Люди, яких зрештою судили у Нюрнберзі, були залучені до дуже темних справ, які виникли із ситуацій, що не мали б спрямовувати їх цим шляхом. І знаєте, зараз ми теж бачимо багато такої політики обставин, коли, аби утримати владу, люди готові виходити за межі встановлених правил.

Тобто історія Нюрнбергу актуальна і сьогодні?

Певною мірою — так. Нас виховували в переконанні, що людина, яка до нас звертається з політичної трибуни, обрала публічне життя, щоб служити людям. Але протягом останніх десяти років ми спостерігаємо, як із джунглів виходить абсолютно інший вид “тварин”: ті, хто просто хоче бути при владі.

Вони скажуть що завгодно, зроблять що завгодно, якщо це утримає їх у цьому привілейованому становищі. Це дуже, дуже небезпечно. І ось ми знову чуємо те саме гупання по бочках і стукіт барабанів, що може привести нас до неймовірної темряви.

Знаєте, нам подобається озиратися на нашу давню історію — три тисячі чи тисяча років тому, — і зауважувати, наскільки по-звірячому ми поводилися. Але подивіться навколо: просто зараз кількість прикордонних сутичок чи активних воєн, що точаться по всій земній кулі, більша, ніж будь-коли. Тож ми все ще звірі.

Свого часу саме роль героя давньої історії — римського генерала Максимуса в “Гладіаторі” (2000) — принесла вам “Оскар” як найкращому актору. А тепер, після прем’єри “Нюрнберга”, вже почалися розмови, що роль Ґермана Ґерінґа може принести вам другий…

У мене є один “Оскар”, кому потрібні два?

Я волів би ніколи більше не потрапляти в таку ситуацію. І це, зокрема, причина, чому ви не бачили від мене 15 варіацій на тему “Гладіатора”. Донині я не знявся в жодному сиквелі, що вважаю рідкісним знаком пошани (сміється).

“Нюрнберг” застерігає нас від повторення страшних помилок минулого. Та чи дослухається людство до таких застережень? Як, на вашу думку, чи може мистецтво змінити світ?

Що ж, надії на це, певно, мало, але це єдина надія, яку я маю.

Зйомки “Нюрнберга” були чудовими суто з акторського погляду. Але це були зйомки, напружені з психологічної точки зору, — саме через тематику.

Цей фільм — нагадування про те, що це були не якісь потойбічні чудовиська, а людські істоти, і вони ухвалювали свої жахливі рішення колективно, тому що їм це сходило з рук. Це дуже страшно.

Я думаю, що створення історій, які допомагатимуть людям зрозуміти контекст і нюанси того, що відбувалося на той час, допоможе там, де ми перебуваємо зараз.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв’язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]