  291
Юлія Одукалець — художниця зі Здолбунова, яка проникається позитивом у своїй творчості, використовує символи, що нагадують про радісні миті. Її мета — створювати мистецтво, наповнене щастям і емоціями.
Чи замислювалися ви коли-небудь, як можна поєднувати такі, здавалося б, непропорційні речі, як шкарпетка і лезо? У своєму інтерв’ю для Район.Культура пані Юлія розкриває свій творчий шлях, про незвичні матеріали та як хобі перетворюється на справжнє покликання.
«Арттерапія, хобі, ремесло і мистецтво»
– З чого почалася ваша любов до мистецтва?
Кохання до мистецтва зародилося ще в дитинстві. У шкільних зошитах в звороті я малювала, а спереду записувала. Мама завжди цікавилася: чому я так часто змінюю зошити?
Далі я відвідувала гурток малювання, де моя перша вчителька, Валентина Чубаєвська, надихнула мене піти до художньої школи. Вона навчила, що справжній художник повинен мати більше, ніж просто майстерність. «Ти вступиш», — сказала вона, і в її словах була певність.
Я навчалася в художній школі три роки, проте в останній рік залишила навчання. З часом я усвідомила, що цього мені недостатньо і я вирішила повернутися до творчості.
Пізніше Юлія підрахувала, що її натхненням став курс художниці та психологині Юлії Доган «Більше, ніж художник». Це був не стільки про техніку чи мистецтво, скільки про самопізнання. «Є арттерапія, хобі, ремесло, а є мистецтво. Це різні напрями, і вони всім важливі», — ділиться Юлія.
Потім вона знайомиться з одеськими наставниками — Володимиром та Оленою Іллічовими. Олена — членкиня Національної спілки художників України, а Володимир — художник та архітектор, з авторським стилем «Архітектура в живописі».
– Як наставники вплинули на вас?
Вони навчали мене концептуального мислення. Все, що я роблю, має не тільки естетичну цінність, а й глибший сенс. Глибокий художник — це не лише техніка, а й нові ідеї.
– Ваша картина потрапила до міжнародного видання «100 нових творів мистецтва 2025». Що це для вас означає?
Цей міжнародний проект передбачав відбір серед тисяч художників. Моя робота потрапила до сотні кращих і була надрукована в книжці, яку можна знайти на Amazon.
Юлія розповіла про свою картину «Великі дрібниці», яка відображає дитячі спогади про страхи та маленькі перемоги здолання їх. Ніби здавалося б, звичайна річ, але з дитячої точки зору вона виглядає як серйозне досягнення.
Про стиль, ретро-знахідки та бавовну
– Як ви поєднуєте шкарпетку і лезо в своїй роботі?
Спочатку на полотно наноситься палітра кольорів. Потім, змішуючи фарби лезом, я використовую шкарпетку для протирання, щоб вибрати світло, залишаючи тінь підмальовком. Ця техніка дозволяє створювати об’ємні форми.
– З якими матеріалами ви хотіли б спробувати працювати? Чи вже визначилися?
Я, звісно, маю бажання опанувати барельєфи та скульптуру, хоча зараз в олійній живопису я знаходжу неймовірну енергетику.
– Чому ви обираєте ретро-знахідки в своїх роботах?
Ці речі вже мають свою історію. Вони несуть у собі спогади, традиції та цінності. Крім цього, вінтаж усіма люблять за його художню вартість.
– Ваша картина «Завжди гарні новини» відзначилась на виставці. Як ви придумуєте назви своїм творам?
Я ловлю ідею, яку хочу передати. Наприклад, ця картина з’явилася під час війни, коли бавовна набула певного значення. Назви завжди мають залишати місце для міркувань глядача.
– Як ви пам’ятаєте свою першу продану картину? Які ваші емоції?
Перша картина була продана ще в художній школі. Коли тато сплатив, я так зніяковіла, що втекла з виставки. Це був момент великого захоплення та хвилювання!
– Яка виставка залишила у вас найбільше враження?
Перша виставка в Почаєві була надзвичайно теплою. Я зустріла багато нових людей, і наше спілкування запам’яталося на довго. Звісно, Острозький замок — це неймовірне місце, де я отримала можливість показати свою творчість.
Між світовим ринком та саморозвитком
Коли мова заходить про її будучі роботи, які вже встигли облетіти світ — від України до США, художниця ділиться своєю цікавинкою до того, в які країни її посили долітають найкраще.
Зараз найбільший попит спостерігається в США. Кожна картина, що потрапляє до Європи, стає своєрідним одкровенням для неї. Це справжнє задоволення!
– Чи розглядаєте ви себе в ролі викладача для інших художників у майбутньому?
На даний момент я відчуваю, що ще не готова брати на себе цю відповідальність. Мені потрібно ще більше часу на розвиток і самопізнання, адже в кожної людини є свій шлях.
Софія РАДЧЕНКО
Назва статті:
Від шкарпеток до лез: Творчість Юлії Одукалець в кольорах мистецтва
