Від війни до кіно: історія фільму “Бо козацького роду”
Інтерв’ю з Романом Крупачем, ветераном війни та режисером документального фільму.
Альона Нестеренко: Сьогодні у нас в гостях справжній герой — Роман Крупач. Він не лише ветеран війни, а й автор документального фільму «Бо козацького роду». Ця розмова відбувається за підтримки Громадського радіо та премії Національної спілки кінематографістів України імені Сергія Параджанова, яка підтримує молодих українських митців.
Витоки творчості: як усе починалося?
Альона Нестеренко: Романе, розкажіть, як виникла ідея фільму, скільки часу ви працювали над ним?
Роман Крупач: Робота над фільмом тривала близько пів року, з різною інтенсивністю. Ідея з’явилася, коли я проходив реабілітацію в центрі після поранення. З’явився продюсер, котрий побажав втілити мій досвід на екрані. Так почалась закрутка подій, і в результаті — ми створили фільм.
Пам’ять про побратимів
Альона Нестеренко: Яка була ваша основна мета під час створення «Бо козацького роду»?
Роман Крупач: Я прагнув передати історію моїх побратимів та їхній досвід. Важливо, щоб їх пам’ятали. В шпиталі я бачив багато людей, котрі заслуговують на шану та увагу.
Анімація у фільмі: новий підхід
Альона Нестеренко: У фільмі є анімаційні вставки. Чому ви вирішили включити цей формат?
Роман Крупач: Багато з найзахоплюючих моментів бойових виходів неможливо зняти на камеру. Тому продюсер запропонував використовувати анімацію. Спочатку я був скептично налаштований, але потім зрозумів, що це дійсно може працювати.
«Війна — це не лише сум і печаль»
Роман акцентує на тому, що життя на війні проявляється через моменти радості й сміху, а не лише біль. Навіть у складні часи між труднощами завжди можна знайти промінь світла. Люди продовжують жартувати, сміятись і знаходити сили жити, незважаючи на все.
Слухайте повну розмову в подкасті та дізнавайтеся більше про історію фільму!
При передруку матеріалів з сайту Громадське радіо обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Переконайтесь, що згадка про це стоїть не нижче другого абзацу тексту.
