Напередодні чергової річниці початку повномасштабної війни український глядач отримує прем’єру, яка не намагається «прикрасити» реальність — натомість пропонує проговорити те, про що часто мовчать. Драмеді «Повернення» виходить на ICTV2 та в онлайн-перегляді на Kyivstar TV і піднімає тему, яку Україна проживає щодня: як військовим повертатися у цивільне життя — і як цивільним навчитися бути поруч.
Головну роль у серіалі зіграв Євген Григор’єв — актор театру й кіно, який із перших днів вторгнення став до війська добровольцем і нині служить у батальйоні «Вовки Да Вінчі».
Про що серіал «Повернення» і чому це не «ще одна історія з фронту»
«Повернення» — це історія військового з позивним Кречет, який після важкого поранення та ампутації намагається зібрати себе заново у «мирному Києві». Та війна не відпускає: поруч постійно «присутній» загиблий побратим, якому герой дав обіцянку підтримати родину. Серіал показує не лише травму, а й щоденні тригери, через які повернення може бути болючим і самотнім — навіть серед людей.
Важлива деталь: у проєкті значна частина акторського складу — ветерани та військові, і це додає історії відчуття правди: не «роль», а досвід, який проходить крізь кадр.
Коли прем’єра і де дивитися
- Kyivstar TV: епізоди стали доступні для підписників 21 лютого 2026 року.
- ICTV2: телепрем’єра — 22 лютого 2026 року, старт показу о 14:00 (серії вийшли великим блоком).
«Перші дні були про одне — вивезти своїх у безпеку»
У розмові Євген згадує ранок 24 лютого — як момент, коли тривожні розмови раптом стали реальністю. Перші дні, каже він, були про базові рішення: зібрати речі, зорієнтуватися в хаосі, вивезти рідних, зняти із себе «камінь відповідальності», щоб мати змогу діяти далі — вже у військовому напрямку.
Це дуже впізнаване для тисяч українців відчуття: поки твої близькі в небезпеці — ти ніби не можеш повноцінно включитися в інше.
Чи був готовий до зброї: «Досвід був — і це врятувало час»
Григор’єв не романтизує старт: у багатьох добровольців базова підготовка фактично відбувалася «на ходу». Він розповідає, що мав попередній практичний досвід поводження зі зброєю завдяки роботі над проєктом — тож на навчанні більше «набивав руку» і відпрацьовував схеми.
«Або вдвох, або ніяк»: про дружбу і службу поруч
Окремий нерв інтерв’ю — історія про дружбу з Максимом Кириченком. Вони прийшли до війська разом і тримаються правила: або двоє, або ніхто. І навіть позивний у них фактично спільний — «Актори», бо так їх ідентифікує підрозділ.
У цьому є дуже проста логіка фронту: поруч має бути «свій», кому довіряєш без зайвих пояснень.
Чим він займається у «Да Вінчі» зараз
За словами Євгена, останній період їхня робота з Максимом — це медійний напрям у батальйоні: виїзди на позиції, зйомка, монтаж, відеозвіти, внутрішні комунікації — весь цикл контенту, який потім бачить суспільство (і який часто стає єдиним способом показати правду про підрозділ без «прикрас»).
Що тригерить у «мирному» місті
Найгостріше звучить не про «кафе під час війни» і не про «нічні вогні». Він говорить, що саме по собі цивільне життя — нормальний процес будь-якої країни у війні: хтось на фронті, хтось у тилу. Але є речі, які б’ють різко:
- байдужість і зневага — коли людина демонструє відсутність поваги до військового досвіду;
- російська мова як подразник (особливо коли її нормалізують фразами на кшталт «на фронті теж говорять»);
- російська мова у дітей — як наслідок прикладу дорослих, а не «вина дітей».
Це той фрагмент, де інтерв’ю перестає бути «про серіал» і стає розмовою про суспільний нерв.
Як поєднав зйомки зі службою і чому погодився на роль
Проби й знімальний період збіглися з етапом служби у Києві, де вони займалися рекрутингом. Після зйомок — повернення назад у зону виконання завдань. Він підкреслює: погодився, бо відчув чесність задуму — без експлуатації теми і без спроби «видавити сльозу».
Цікаво, що побратими відреагували не ревнощами, а підтримкою — як на шанс бодай частково залишатися у професії навіть під час служби.
Чи може цивільний актор грати військового
У дискусії, яка давно болить українському кіно, Григор’єв пропонує прагматичний принцип: цивільний актор має право, але спершу на проби мають кликати військових акторів, і лише потім — цивільних. Бо це не «квота», а питання поваги і пріоритету досвіду.
Навіщо тут гумор, якщо тема — травма
Серіал заявлений як драмеді, і це не випадково. Євген пояснює: сміх — це самозахист, спосіб психіки витримати страх і втрати. Те, що для цивільного може виглядати «жорстко», у військовому колі часто працює як запобіжник, щоб не зламатися.
«Мрію про повернення»: що він уявляє після війни
Найлюдяніше звучить фінал. Він каже, що мріє про повернення, але без красивих картинок: не про «нове життя з понеділка», а про елементарне — виспатись, відгуляти, відновитись, а потім уже знову займатися професією. І додає фразу, яка тримає всю розмову на каркасі: перед загиблими він не має права здатися.
«Повернення» виходить у момент, коли українське суспільство все гостріше відчуває: війна — це не лише лінія фронту, це ще й дорога назад, яка інколи страшніша за дорогу «туди». І якщо серіал змусить бодай частину байдужих людей змінити оптику — це буде не «рейтинг», а реальна суспільна дія.
