Більшість мешканців Києва давно перестали звертати увагу на дизайн станцій метро та плани його розвитку, іноді навіть не помічаючи сучасних оновлень. Метрополітен став повсякденною рутиною і невід’ємною частиною міського життя.
За 65 років функціонування Київський метрополітен зазнав значних змін — від перших станцій із типовими для радянського періоду барельєфами до сучасних інклюзивних проєктів. Разом із цим розвивалися технології та змінювалися стандарти комфорту для пасажирів. В цій татті хочемо детаьно розповісти про історію метро.
Історія метро починається у 1843 році в Лондоні, коли юрист Чарльз Пірсон запропонував міській адміністрації прокласти підземну залізничну лінію. Через десять років британський парламент підтримав цей проєкт, і розпочалося будівництво першої лінії між Фаррінгдон-стріт і Бішопс-роуд. Від самого початку лондонське метро було надзвичайно успішним — у перший же рік ним скористалися 9,5 мільйона пасажирів. Пізніше цей вид транспорту набув широкого міжнародного поширення, а компанія «Метрополітен», що діяла в Лондоні, дала назву всім подібним системам.
Історія ідеї столичного метро бере початок ще у 1884 році, коли розглядали проєкт тунелів від Дніпровської пристані до залізничного вокзалу через Поштову площу та Бессарабський ринок. Проте з огляду на страхи й побоювання цей проєкт було відхилено і відкладено на півстоліття.
У 1936 році затвердили амбітний план Київського метрополітену довжиною близько 40 км. Однак реалізації завадила Друга світова війна. Після завершення війни у 1945 році ухвалили новий план реконструкції міста, який передбачав побудову 22 станцій на трьох лініях. Уже у 1949 році почали проходити тунелі від місця сучасної станції «Дніпро», де побудували перше депо.
Під час будівництва одразу зіткнулися з численними труднощами, зокрема через складний рельєф правого берега та підземні води. Саме це призвело до появи однієї з найглибших станцій у світі — «Арсенальна», розташованої на глибині 105,5 метрів.
Початковий ескіз станції «Арсенальна» передбачав розкішне оздоблення помпезними статуями та простору центральну залу. Однак будівельні складнощі змусили зменшити площу центрального залу, а подальша боротьба Хрущова з надмірностями вплинула на декоративне оформлення станції.
Також певні виклики виникли при спорудженні станції «Вокзальна». Під майбутнім тунелем знаходилося підземне русло річки Либідь, що могло спричинити затоплення та осідання ґрунту. Для уникнення проблем використали кесонний метод — витіснення ґрунтових вод і напливів ґрунту завдяки сильному тиску.
Після декомунізації дизайн станції «Вокзальна» зазнав змін: було видалено герб Української РСР і радянські рельєфні панно, але при цьому збережено білий кахель, великі латунні медальйони та облицювання казахстанським мармуром коелга пілонів, які не втратили свого вигляду понад 60 років.
Разом із цим у 1950-х зводили станції «Хрещатик» і «Університет». Станція «Університет» вважається однією з найестетичніших у місті — інтер’єр нагадує бібліотеку навчального закладу. Тут знаходяться погруддя відомих митців і вчених: Тараса Шевченка, Івана Франка, Григорія Сковороди, Олександра Богомольця. Крім того, у будівельних конструкціях збереглися скам’янілі рештки амонітів — морських молюсків, що існували мільйони років тому. Раніше на станції стояло й погруддя Володимира Леніна, однак під час декомунізації його було прибрано.
Верхній вестибюль станції «Університет» також має мистецьку цінність, адже його збудували на місці парадного входу до Ботанічного саду.
До кінця 1950-х проклали тунелі, поклали рейки і встановили ескалатори на п’яти станціях метро. Перший рейс 22 жовтня 1960 року здійснив машиніст із Московського метрополітену Олексій Симагін. Під час офіційного відкриття 6 листопада вже киянин Іван Виноградов керував поїздами.
Протягом першого тижня після відкриття метро проводилися лише екскурсії, під час яких групи працівників та студентів оглядали станції і каталися у вагонах.
Сьогодні столичний метрополітен налічує 52 станції на трьох лініях загальною довжиною майже 70 кілометрів і щодня обслуговує близько півтора мільйона пасажирів. Метро допомагає уникнути заторів, зігріває у зимову пору та надає прихисток від літньої спеки. Особливо важливим воно стало й під час війни, виконуючи роль надійного укриття для мешканців столиці.
Метрополітен продовжує оновлювати як станції, так і вагони. Зокрема:
- у 2017 році з’явився мистецький потяг «Енеїда»;
- у 2025 році запустили вагон, присвячений Казимиру Малевичу.
Таким чином метро не лише залишається зручним засобом пересування, а й перетворюється на освітній простір, де під час подорожі можна дізнатись щось нове та цікаве.
