Кардинал Микола Бичок про війну, Ватикан і Путіна: «Жоден диктатор не лишився живим»
Кардинал Микола Бичок про війну, Ватикан і Путіна: «Жоден диктатор не лишився живим»
Наймолодший кардинал Католицької церкви, єпарх Мельбурнський Микола Бичок, приїхав до Одеси в період масованих атак. Для нього це не просто черговий робочий візит, а можливість особисто побачити, як живуть українці в умовах щоденної небезпеки, тривог і руйнувань.
Кардинал має прямий контакт із Папою Римським та представниками церковної спільноти з різних країн. Саме тому він вважає важливим говорити про Україну не абстрактними цифрами, а власними свідченнями людини, яка чула вибухи й бачила наслідки російських атак на півдні країни.
Навіщо кардинал приїхав до Одеси під час обстрілів
Микола Бичок пояснює: його головне завдання — краще зрозуміти ситуацію в південних регіонах України. Раніше він уже відвідував центральні, західні, північні та східні області, а тепер хотів побачити на власні очі, через що проходять мешканці Одещини та інших південних територій.
За його словами, реальність війни неможливо передати лише зі звітів, новин чи телефонних розмов. Коли ракета пролітає над головою, а через кілька секунд лунає вибух, це змінює сприйняття всього, що переживають люди в Україні.
Особистий досвід як аргумент для світу
Після поїздки кардинал планує розповідати про побачене в Австралії, Новій Зеландії, Океанії та на міжнародних церковних зустрічах. Його мета — щоб іноземна аудиторія чула не сухі формулювання про «воєнний конфлікт», а правду про повномасштабне вторгнення Росії та його наслідки для мирних українців.
Він наголошує, що присутність поруч із людьми допомагає говорити переконливіше. Для міжнародної спільноти особисті свідчення часто стають сильнішими за офіційні заяви, статистику й дипломатичні коментарі.
Що змінилося після призначення кардиналом
Микола Бичок зізнається, що іноді згадує часи, коли був звичайним священником і монахом. Тоді, каже він, було більше простору для простого щоденного служіння, а життя не перебувало під такою пильною увагою.
У 2020 році його обрали єпископом Української греко-католицької церкви в Австралії, Новій Зеландії та Океанії. Згодом Папа Франциск надав йому сан кардинала, і це суттєво змінило не лише статус, а й рівень відповідальності.
Можливість говорити про Україну в самому центрі Католицької церкви
Статус кардинала відкриває більше можливостей для комунікації з представниками церкви з усього світу. Він може безпосередньо порушувати українські питання в розмовах із кардиналами та доносити до Святішого Отця інформацію про ситуацію на фронті, в окупації та в тилових містах.
Водночас це служіння, за його словами, вимагає постійної внутрішньої зібраності. Адже кожна публічна фраза, кожен візит і кожна зустріч можуть вплинути на те, як Україну бачать за кордоном.
Ватикан, дезінформація та боротьба за правду
Однією з найбільших проблем кардинал називає російську пропаганду. У час соціальних мереж, миттєвих повідомлень та інструментів штучного інтелекту фейки можуть швидко поширюватися, змінювати сприйняття подій і сіяти сумніви навіть серед тих, хто щиро хоче розібратися в ситуації.
Саме тому українська сторона має постійно пояснювати світові, хто є агресором, чому Росія розпочала війну та чому мир не може будуватися на замовчуванні воєнних злочинів. Кардинал підкреслює: церква також має свій важливий обов’язок — не дозволяти маніпуляціям замінювати правду.
Що означає справедливий мир для України
Під час зустрічей кардиналів у Ватикані обговорювали питання війни та миру. За словами Миколи Бичка, не може бути виправдання для держави, яка нападає на сусіда, руйнує міста, вбиває цивільних і намагається пояснити це політичними чи псевдорелігійними причинами.
Справедливий мир, на його переконання, передбачає відповідальність агресора. В Україні вже збирають докази воєнних злочинів, які в майбутньому можуть бути використані в міжнародних судах.
- важливо документувати кожен обстріл і злочин проти цивільного населення;
- світ має отримувати перевірену інформацію про реальний перебіг війни;
- церковні та дипломатичні канали мають працювати для захисту правди й людей.
Чому УГКЦ досі не має статусу патріархату
Питання патріархату для Української греко-католицької церкви залишається важливим уже багато десятиліть. Микола Бичок зазначає, що цей процес має не лише богословський, а й історичний та політичний вимір.
На ситуацію, на його думку, впливають війна, складні міжнародні обставини та тривалий вплив Московського патріархату. Водночас у середовищі УГКЦ главу церкви Блаженнішого Святослава багато вірян уже сприймають як духовного батька та патріарха.
Патріарх як духовний батько церкви
У східній церковній традиції патріархат є природною формою устрою. Такий титул має не лише адміністративне значення — він символізує духовну тяглість, зрілість церкви та особливу роль її очільника для вірян.
Кардинал висловив сподівання, що Ватикан у відповідний час офіційно визнає патріарший статус УГКЦ. Українська греко-католицька церква є однією з найбільших східних католицьких церков у світі й має глибоку історичну традицію.
Полонені священники, цивільні та повернення українців
Окрему увагу під час розмови приділили темі українців, яких утримує Росія. У 2024 році з полону вдалося повернути греко-католицьких священників-редемптористів Івана Левицького та Богдана Гелету.
За словами кардинала, інших священників УГКЦ, які б на той момент залишалися в полоні, йому не було відомо. Проте сама історія звільнених душпастирів показала, наскільки виснажливими та нелюдськими можуть бути умови російського ув’язнення.
Повернення з полону потребує не лише радості, а й тривалого відновлення
Люди, які повертаються після місяців або років у неволі, часто потребують комплексної допомоги. Йдеться не тільки про лікування фізичних травм, а й про психологічну, духовну та соціальну реабілітацію.
Кардинал згадує, що після звільнення священників було важко впізнати на перших фотографіях. Вони були дуже виснажені, втратили вагу та потребували часу, аби оговтатися від пережитого.
Депортовані діти залишаються одним із найболючіших питань
Робота над поверненням українських дітей, незаконно вивезених до Росії, триває через різні міжнародні канали. Кардинал назвав цю тему одним із ключових питань, які він порушував у розмові з Папою Римським.
Він наголошує: для України важлива доля кожної дитини. Час у таких випадках має особливе значення, адже дітей можуть намагатися відірвати від української мови, культури, родини, пам’яті та власної ідентичності.
Де Бог під час війни: відповідь, яку шукають тисячі українців
Питання про присутність Бога під час війни звучить у домівках, укриттях, госпіталях і на передовій. Микола Бичок відповідає на нього через поняття людської свободи: Бог дав людині можливість обирати, однак люди не завжди використовують цю свободу для добра.
Коли політичний лідер вирішує, що має право розпоряджатися мільйонами життів, відповідальність за це лежить на ньому. Війна, вбивства та руйнування є наслідком людського зла, а не Божої байдужості.
Бог поруч із тими, хто страждає
Кардинал переконаний, що Бога не варто шукати в діях агресора. Він поруч із пораненими, дітьми, які втратили батьків, людьми, що рятуються від обстрілів, військовими та родинами загиблих.
Саме здатність українців підтримувати одне одного, не втрачати людяність і допомагати тим, кому найважче, він називає важливим свідченням сили суспільства. Навіть у найтемніші періоди люди продовжують рятувати, лікувати, волонтерити й молитися.
Чи мають значення конфесійні відмінності на фронті
На війні, каже Микола Бичок, конфесійні суперечки відходять далеко на задній план. Для військових важливіші життя побратимів, захист країни, підтримка родини та можливість вистояти в надзвичайно важких обставинах.
Поруч можуть служити католики, православні, протестанти, мусульмани, юдеї та люди без релігійних переконань. У критичні моменти передусім проявляється спільна відповідальність за Україну та взаємна повага.
Про Путіна, зло та відповідальність диктаторів
На запитання, чи можна назвати Володимира Путіна антихристом, кардинал відповів обережно: остаточний духовний суд не належить людині. Водночас він прямо говорить про масштаб зла, яке російський керівник приніс і власній країні, і Україні.
Микола Бичок звернув увагу на типову рису диктаторів — переконання у власній безкарності та спробу поставити себе вище за інших. Проте жодна влада не є вічною, а людина, яка сіє страх, зрештою сама живе без внутрішнього миру.
Чому фронту та шпиталям потрібні ще більше капеланів
Потреба у військових капеланах в Україні залишається дуже великою. Священники на фронті часто виконують значно більше, ніж традиційні духовні обов’язки: підтримують поранених, допомагають медикам, говорять із родинами та залишаються поруч із бійцями у найважчі хвилини.
Таке служіння потребує не лише віри, а й витримки, психологічної стійкості та готовності бачити людський біль щодня. Особливо складно капеланам повідомляти батькам, дружинам і чоловікам про загибель їхніх близьких.
- капелан підтримує військових і допомагає їм не залишатися наодинці зі страхом;
- він може бути поруч у шпиталі, на позиціях, під час евакуації чи прощання із загиблими;
- церкви продовжують готувати нових священників для цього непростого напрямку служіння.
Як кардинал знаходить сили для роботи та постійних поїздок
Сьогодні графік Миколи Бичка складається з численних перельотів, зустрічей, офісної роботи та поїздок. Він каже, що часу на повноцінний відпочинок стало значно менше, ніж раніше.
Колись допомагали велосипедні прогулянки, океан, гори та зміна обстановки. Тепер можливість просто зупинитися й відновити сили трапляється нечасто, але кардинал нагадує: людині потрібно знаходити час для перезавантаження, адже без цього неможливо довго витримувати високий темп.
Він також говорить про покоління українських дітей і підлітків, які через війну змушені швидко дорослішати. Після перемоги та завершення бойових дій українцям знадобиться не лише відбудова міст, а й час, щоб повернутися до своїх родин, мрій, спокою та нормального життя.
Матеріал підготовлено за мотивами інтерв’ю з кардиналом Миколою Бичком.
