Зовсім скоро, 8 січня, на широкий екран вийде романтична комедія «Випробувальний термін». Головну роль Поліни, гламурної доньки бізнесмена, звиклої до безтурботного життя, виконала українська акторка театру та кіно Катерина Кузнецова. У цьому фільмі героїня намагається довести всьому світу, що здатна самостійно досягти успіху, а її справжній випробувальний термін полягає у змаганні за роботу і за кохання.
В інтерв’ю Катерина поділилася враженнями від роботи над повнометражним кіно, розповіла, як проживала свою героїню, про довіру, яку їй дарувала режисерська команда, та відчуття, коли сюжет поступово стає частиною тебе самого. Окрім того, акторка прокоментувала внутрішні трансформації персонажа, труднощі, що залишаються за кадром, а також розповіла, як їй вдається успішно жити та працювати між двома країнами.
— Катю, прем’єра романтичної комедії «Випробувальний термін» вже скоро. Що стало для вас мотивацією знятися у цьому фільмі?
Насправді, проект «Випробувальний термін» з’явився в моєму житті раптово. Це романтична комедія, яка розкриває теми нових початків, довіри, конкуренції і відчуттів, що з’являються несподівано. Коли мені запропонували роль Поліни, я перебувала у Барселоні, але розповідь кастинг-директорки Анни Сахарової була настільки захоплюючою, що я відразу погодилася. Схвальну відповідь надіслала вже під ранок.
Після цього ми активно готувалися, проводили відеоконференції з режисеркою Іриною Громоздою і пізніше — з Кирилом Парастаєвим, який зіграв головного героя Романа. Між його персонажем і моєю Поліною розгортається боротьба за посаду. Я дуже рада була взяти участь у цьому проєкті, вважаючи, що подібних стрічок в Україні ще не створювали.
— Розкажіть, будь ласка, про вашу героїню Поліну. Якою вона є за характером, окрім образу гламурної доньки бізнесмена? Чи відчуваєте ви з нею певну схожість?
Історія Поліни мені дуже сподобалась. Режисерка Ірина Громозда доклала максимум зусиль, щоб і нам, акторам, було комфортно, і образи виглядали компліментарно на екрані. З першого погляду Поліна може здаватися надміру пихатою, однак це лише її захисна реакція. Сьогодні ми часто судимо людей по зовнішньому вигляду, забуваючи, що за кожною «обкладинкою» є власна історія — іноді складна і болюча, що формує поведінку. Протягом усього фільму Поліна зазнає змін, оскільки обставини змушують її трансформуватися. Мені подобається, що глядачі зможуть поглянути на неї з нового боку.
Безперечно, Поліна має багато спільного зі мною щодо поведінки, прагнення до свободи та відчуття іронічного хуліганства. Чимало моїх друзів, які переглянули трейлер, говорили, що роль була написана саме для мене. Я висловлюю щиру подяку Ірині Громозді за таку довіру. Вона стала для мене відкриттям — це режисерка з вогником, яка не ставить обмежень, а дає свободу для творчості; з нею приємно працювати. Ірина відчула і мене, і Поліну, що дозволило максимально реалізувати цей образ на екрані.
— Поліна приходить працювати у рекламну агенцію, щоб стати фінансово незалежною від батька. Чи вважаєте ви, що для неї це також стало випробуванням і шляхом до кращого розуміння себе?
Я вважаю, що, приходячи до агенції, Поліна не цілком усвідомлювала, які виклики її очікують. Вона думала, що її життєвий шлях завжди буде простим і безперешкодним, не плекаючи думок про конкуренцію чи боротьбу за місце. Проте з перших кадрів відбувається поступова зміна. Спостерігати за цим цікаво, оскільки через конфлікти відкривається справжній масштаб її особистості. Коли батько знову пропонує свою допомогу, Поліна розуміє, що так більше продовжуватись не може. Вона демонструє силу свого характеру, незважаючи на обставини.
— Ви зазначали, що вам цікаво грати ролі з помітною трансформацією персонажів. Якою була еволюція Поліни? Як взаємодія з Романом, виконаним Кирилом Парастаєвим, вплинула на її образ?
Так, я уникаю персонажів без розвитку, бо це нецікаво глядачам. У рекламній агенції Поліна зіштовхується з абсолютно новою для себе ситуацією. Це і шок, і виклик одночасно — вихід зі зони комфорту і боротьба за своє місце. Роман суттєво впливає на неї, занурюючи у зовсім інше середовище. Вона змінює ставлення до оточення й навіть до батьків. Згодом мріє про здорові стосунки, у яких буде відчувати турботу та любов. Особливо хвилювала сцена, де Поліна розповідає Роману про сімейні труднощі та прихований біль, що вона намагається заглушити розвагами. Сподіваюся, ця емоційність буде помітна глядачам. Прем’єра фільму відбудеться 8 січня, квитки вже в продажу — саме час планувати перегляд, щоб зігрітися цієї зими.
— Як склалася ваша взаємодія з Кирилом Парастаєвим на знімальному майданчику?
Я дуже рада, що працювала з Кирилом. Ми раніше не були знайомі, але я бачила його вистави в театрі. Він — дуже відкрита, комунікабельна, емоційна людина. Це його дебют у великому кіно, й попри це ми підтримували одне одного, працювали як справжня команда.
При цьому я намагалася дати Поліні не 100%, а 350%, тому іноді виникали непорозуміння — це природно. Я щаслива, що наші продюсери відкривають нові таланти, і що українське кіно розвивається.
— У стрічці для вашої героїні створено понад 14 різноманітних образів, що символізують її внутрішні зміни. Який образ сподобався вам найперше і став ключовим? Чи хотіли б ви залишити якийсь із них у своєму реальному гардеробі?
Це для мене особлива частина роботи — мистецтво костюмів. Наталя, художниця з костюмів, дуже ретельно готувалася до примірок, і це був справжній подарунок для мене. Відбір образів тривав понад п’ять годин, але ми знайшли ідеальний баланс та справжню гармонію, тож всі костюми вийшли неперевершеними.
Окремий образ—зайчика—навіяний асоціаціями з фільмом «Бріджит Джонс». Це був ефектний та водночас глибокий образ, яскравий і трагічний одночасно, дуже важливий для сюжету.
— Чи маєте ви свій улюблений стиль у повсякденному житті?
У мене немає одного конкретного стилю. Переважно обираю casual та спортивні костюми. Мені подобається, коли речі можна не лише носити в одному образі, а і комбінувати між собою, наприклад, поєднувати класичні елементи зі спортивними. Особливо ціную українські бренди за їхній підхід і концепції створення одягу. Пишаюся тим, що багато наших виробників виходять на світовий рівень.
— У фільмі ваша героїня бореться за роботу. Чи доводилося вам проходити подібний “випробувальний термін” у житті?
Мій акторський шлях був наповнений багатьма такими випробуваннями. Я ніколи не вимагала конкретних ролей, але завжди гідно приймала всі виклики. Бували моменти, коли наші погляди з режисерами не збігалися, і я мала доводити, що перебуваю на своєму місці. Для мене режисер — ключова людина, яка може направити чи підтримати, і я дуже вдячна за цей досвід. Саме такі складнощі роблять мене більш сильною, витривалою і готовою до будь-яких життєвих ситуацій.
— Чи впливали зовнішні обставини, зокрема повітряні тривоги чи обстріли, на вашу роботу? Як ви зберігаєте емоційну стабільність у таких умовах?
Так, 24 травня у мене закінчилась зміна в одному з проєктів. Після цього я приїхала до батьків, але вночі росіяни випустили три балістичні ракети, які влучили всього за 100 метрів від їхнього будинку. Відчуття страху неможливо передати словами. Наступного дня мені вже довелося працювати. Зараз під час тривог надаю перевагу власному здоров’ю і перебуваю в укритті.
Під час зйомок «Випробувального терміну» ми знаходились на верхньому поверсі будинку, коли почався обстріл шахедами, а пізніше – ракетами. Це було дуже тривожно і страшно. Ми живемо в надскладний час, коли майбутнє залишається невизначеним.
— Що зазвичай залишається “позаду” для глядача, про що вони не знають? Як ви працювали з режисеркою Іриною Громоздою?
Ірину Громозду й нашу команду я могла б описувати нескінченно. Вона — винятковий творець з неймовірною енергетикою, яку просто неможливо не відчути. Ірина — людина, котра по-справжньому переймається роботою, відстоює власні межі і чітко знає, чого прагне. Вона завжди наголошує на важливості підготовчих зустрічей, розкритті акторів і налагодженні командної взаємодії. Для мене вона — споріднена душа і професіонал, здатний забезпечити високий рівень результату. Я навіть не уявляю, хто б міг краще за неї зняти цей фільм. Саме завдяки їй на майданчику панувала особлива атмосфера.
— Яке враження ви хочете залишити у глядача після перегляду стрічки?
Ми поділилися особливою історією, і дуже хочеться, щоб після перегляду у глядачів залишилося відчуття весни та свята, бажання вірити у дива. Також, щоб вони зрозуміли, що люди, які на перший погляд здаються надмірними чи примхливими, насправді такими не є. Адже саме життєві обставини відкривають кожну людину по-справжньому. Всі мають свої травми, але любов та спільні цінності здатні творити чудеса. Кохання існує, воно надихає на життя, розвиток і самореалізацію. Дуже хочеться, щоб таких фільмів ставало дедалі більше.
— Чи є зараз у вашому особистому житті місце для нових знайомств та романтики?
Мені дуже приємна увага чоловіків. Наразі я відкрита до нових знайомств, але подальший розвиток покаже час.
— Ви живете між двома країнами — Іспанією та Україною. Що об’єднує для вас ці різні культури? Впливає чи певна країна на ваші уподобання, поведінку та вибір ролей?
Переїзд до Барселони був вимушеним кроком, здебільшого через занепокоєння за безпеку. Ритми життя в Україні та Іспанії геть відмінні. В Україні я постійно перебуваю у русі — багато зобов’язань, відповідальності, майже без перепочинку. Натомість Іспанія — це плавний, розмірений стиль життя. Тут я люблю їздити велосипедом або користуватися громадським транспортом, відчуваючи інший часоплинний темп. Європейці часто дотримуються принципу: «Хто зрозумів життя — той не поспішає». Попри це я люблю і Київ, і Барселону.
Щодо ролей — я не шукаю ідеальних образів, все ґрунтується на відчутті: або персонаж відгукується в мені, або ні.
— У фільмі багато київських пейзажів: їх ритм, куточки та прогулянки. Чи маєте ви улюблені місця в місті, де почуваєтеся «своєю людиною»?
Я вважаю себе людиною світу і, здається, можу облаштувати комфорт у будь-якому куточку планети. Київ — моє рідне місто, яке я щиро люблю. Важливими для мого щастя залишаються родинні місця: дім, будинок батьків, квартира бабусі, де я почуваюся дитиною — потрібною, захищеною і в безпеці.
У Києві багато улюблених вуличок: Гончара, Ярославів Вал, який пов’язаний з моїм студентським життям, Поділ. Однак найголовніше — це люди поруч. Навіть у похмуру погоду почуваюся добре, коли мене оточують ті, з ким легко, комфортно і справді класно.
— Нещодавно святкували Різдво і Новий рік. Яких сімейних традицій ви дотримуєтеся від дитинства і досі?
Для мене новорічні свята завжди були часом, проведеним із батьками. З роками і після початку повномасштабного вторгнення я особливо усвідомлюю їхню цінність. На свята ми готуємо смачну їжу, слухаємо музику, багато спілкуємося, п’ємо ігристе вино і підпалюємо папірці з побажаннями. Найбільше ж люблю 1 січня за його тишу, затишок та відчуття справжнього дому.
