Майкл Алозі: Історія життя футболіста з Луцька до Техасу

Волинь – це не лише клуб, а цілий ряд легендарних футболістів, які залишили свій слід у серцях вболівальників. Одним із них є Майкл Чіді Алозі. Хоча його прізвище може не злитися з такими іменами, як Марко Девіч чи Папа Гуйє, любов луцьких фанатів до цього нігерійця була щирою.

Наразі Майклу вже 39 років, і хоч він живе за океаном, зв’язок з Україною залишився міцним. У своєму новому інтерв’ю Футбол 24 він поділився спогадами про дитинство без взуття, перші дні зі снігом, сильнішого футболіста Волині, професорську натуру тренера у Запоріжжі та свої подорожі до Севастополя.

Україна дала мені все

– Майкле, як ваше життя зараз?

– Все добре, дякую! Я до сих пір займаюся футболом, навчаю дітей у своїй академії в Х’юстоні. Це близько 70 юних футболістів у роботі.

– Чи згадуєте про Україну?

– Звичайно. В Україні народилася моя донька, тут минули найкращі роки моєї кар’єри. Це той період, що формував мене як особистість.

Мої корені у Луцьку

– Як на вас вплинула війна?

– Я стежу за новинами щодня, маю багато друзів та рідних там. Мій зв’язок з Україною ніколи не згасне.

Дитинство без взуття

– Яке було ваше дитинство у Лагосі?

– Я виховувався на вулицях, граючи з друзями. Тут у нас не було бутсів, і тому бігали босоніж. Вигравали на піску та бетоні – особливе взуття не було необхідним.

Перші кроки у футболі

– Ви дуже рано покинули дім, у 17 років. Це був рішучий крок?

– Справді, це були важкі часи. Але батьки підтримували мене, я відчував вільність та можливість діяти на свій розсуд.

Майбутнє в Борисфені та переход до Волині

– Як розпочалася ваша кар’єра у Борисфені?

– У Борисфені було складно – я був єдиним легіонером. Проте вразив Віталія Кварцяному на спарингах, і він відправив до мене своїх людей, які переконали переїхати до Луцька.

– Я не шкодую про свій вибір. Кварцяний став для мене важливою людиною, яка допомогла розкрити мій потенціал.

Які спогади про Волинь?

– Чи багато клубів хотіло вас підписати?

– Так, була зацікавленість не лише від Ганновера, а й від клубів в Україні. Але Кварцяний не хотів мене відпускати.

Враження про збірну Нігерії

– Як ви відчули коли вас викликали до національної команди?

– Це був шок! Я не міг повірити, що ніхто не забув про мене. Вперше потрапив до кімнати з такими зірками – відчував себе незручно.

На шляху до мети

– У чому ваша найбільша помилка в кар’єрі?

– Думаю, варто було б більше працювати. Я втратив багато часу, вважаючи, що все вмію. Вважав, що досяг успіху, але це була велика помилка.

– Я сподіваюсь повернутися в Україну, адже вона залишила у моєму серці незабутні спогади.