Керівник “Добробату” Павло Філіппенко: Харків можна відбудувати за півтора роки

Харківський “Добробат” був створений у липні 2022 року та став однією з ключових волонтерських сил міста, що працює у прифронтових умовах. Осередок бере участь у роботі Групи швидкого реагування, оперативно виїжджає на місця обстрілів та допомагає закривати вибиті вікна та дахи після ворожих обстрілів. Чимало ресурсів для надання такої допомоги волонтери беруть з власних коштів, а майже десята частина спільноти “добробатівців” уже приєдналася до Сил оборони України.

В інтерв’ю виданню “Думка” керівник харківського підрозділу “Добробату” та голова Rotary Club Kharkiv “New Level” Павло Філіппенко розповів про те, як працюють волонтери “Добробату” у складі Групи швидкого реагування, як на волонтерську спільноту впливає мобілізація, чи висловлюють харківці вдячність за допомогу, чи функціонує наразі безкоштовна школа будівельників, які можливості мають харківські ветерани з набуття нової спеціальності та які ресурси потрібні Харкову для ефективного відновлення після завершення війни.

Чим зараз найчастіше займається “Добробат”: плановим відновленням житла чи роботою у складі Групи швидкого реагування?

– Взагалі для нас було важливо працювати саме як Група швидкого реагування. Ми розуміємо, що саме в момент вибухів вилітає одночасно кілька тисяч вікон, і величезна кількість людей залишається в розпачі. Вони не розуміють, куди бігти, і наша задача була закривати їм вікна чи дахи для того, щоб люди могли якийсь час ще перебувати у своїх квартирах, будинках, і далі вирішувати, що робити далі.

Коли нещодавно було відносне затишшя з точки зору обстрілів, ми брали в роботу інші кейси. Наприклад, допомагали старенькій бабусі, яка залишилась одна, у неї повалило дерева, дах знесло, щось потекло. Тобто відновлювали локальні моменти, особливо ніде їх не висвічуючи. Тому що, по-перше, волонтерська праця підігріває серце, дух наших волонтерів, а по-друге, тому що ми не проєктна організація.

Сьогодні чимало організацій є саме проєктними. Це й ті, що займаються евакуацією, й ті, що займаються якоюсь відбудовою і так далі. У них є донори, які дають їм не тільки матеріали, інструменти, а також і сплачують їх працю, виїзди і так далі.

Тобто в проєктних організаціях робота волонтера оплачувана?

– Так. Для людей це, звісно, безкоштовно, але у них є донори, які їм виставляють якісь вимоги. Є ціна, умовно, за зашитий квадратний метр вікна, за відремонтований дах, ну і так далі. “Добробат” ще не став такою проєктною організацією. Чи буде він, чи не буде – я не знаю.

Звісно, у нас є в “Добробаті” грантові програми, які пише наш київський офіс, але це більш масова допомога, а не точкова. Зараз ми завдяки кількарічній гарній співпраці з естонським фондом Mondo відновлюємо гуртожитки, де проживають внутрішньо переміщені особи. Це гуртожиток на вулиці Мирослава Мислі, там ми замінюємо два поверхи вікон, робимо відкоси і так далі. Плюс, відновлюємо гуртожитки від Харківського авіаційного інституту, де також проживає величезна кількість переселенців. Там ми будемо робити утеплення фасадів для того, щоб людям взимку було більш комфортно проживати в тих кімнатах, в яких раніше жили студенти.

А саме виїзди під час бомбардувань для нас не є проєктом, це виїзди за покликом серця. Це те, що ми робимо з липня 2022 року. У нас є чат, де знаходиться близько ста волонтерів, і туди ми просто кидаємо заклик на виїзд. Хтось відписує, що він може, ми збираємось, інструменти у нас є, їх нам донори дали, матеріали дає або місцева влада, або якісь донори привозять, і ми вже працюємо. Це основна задача “Добробату” саме як волонтерів.

Також до нас звертаються іноді з такими запитами, як, наприклад, консервація історичної будівлі, яка є культурною спадщиною. Наприклад, у Бабаях є будинок, в якому працював чи жив якийсь час Сковорода. Це ті моменти, на які дуже важко знайти кошти державі.

Міська влада не фінансує такі проєкти з відновлення?

– Ні, не фінансує, тому що тоді треба розробляти проєкт консервації історичної будівлі. Це дуже складно, дуже коштовно. Це лягає на плечі місцевих бюджетів, наприклад, того ж Бабаївського селищного бюджету. Звісно, краще допомогти постраждалим людям, ніж витрачати кошти на консервацію історичної будівлі. У таких випадках до нас звертаються, ми з радістю відгукуємось.

Теж на безкоштовній основі?

– Так, матеріали дають або донори, або місцева влада. Але через те, що це робота, за яку громаді не треба сплачувати кошти, не треба робити й проєкт. Ми робимо тимчасову консервацію. Якщо б ця тимчасова консервація виконана була за кошти місцевого бюджету, треба було б робити й проєкт консервації. Там сам проєкт коштував би величезних коштів. Тому намагаємось, умовно, бути корисними там, де ми можемо бути корисними. Звертаються іноді до нас, умовно, назвемо, люди, які не можуть бути профінансовані взагалі, тому що то не їх приміщення або це приміщення, де вони знаходяться.

Це якісь бізнеси?

– Давайте назвемо це бізнесами. І, звісно, допомагаємо. Є абсолютно різні люди, багато хто допомагає іншим, але теж опиняється в скрутному становищі. Людям, які допомагають іншим у той чи інший спосіб, звісно, також хочеться допомогти, тому ми також виїжджаємо на такі виїзди.

А по Харківській області виїжджаєте на “прильоти”?

– Так, виїжджаємо по області, багато їздимо. Раніше їздили більше, зараз трохи менше, тому що, по-перше, уже 12 волонтерів “Добробату” пішло служити в лави ЗСУ.

А скільки всього волонтерів у спільноті?

– У чаті нас близько 100 людей.

Тобто десь десята частина з усіх волонтерів уже долучилася до служби в ЗСУ.

– Саме так. У нас також є й дівчата, і вже є навіть загиблі військові. Від цього, на жаль, нікуди не подінешся. Ми зараз живемо в дуже важкі часи. Для спільноти “Добробату” це велика втрата. Коли ти знайомишся з людьми під час війни, знайомишся з ними на таких волонтерських об’єктах, виїздах, ти думаєш, що з нами не може трапитись взагалі нічого, бо ми робимо дуже добрі справи, і десь там зверху мають нас захищати, оберігати.

Але, на жаль, реалії війни зовсім інші. Я й сам нещодавно опинився в такій ситуації, коли був “приліт” у дитячий садочок. Якраз це саме про те, що, мабуть, ми робимо гарні справи, і десь зверху нас оберігають. Тоді я був у машині, яка перетворилася на решето від уламків скла, “Шахеду”, а я вийшов звідти абсолютно неушкодженим. Тому ми віримо в дива, віримо в те, що з нами має бути все добре.

Чи допомагав “Добробат” з відновленням дитсадка, який постраждав внаслідок ворожого удару 22 жовтня 2025 року?

– Ні, тому що там дуже великі руйнації. Там ми просто забивали ОСБ. Там же офісна будівля. Саме в цій офісній будівлі також був і наш офіс на другому поверсі. Там була наша експрес-школа будівельних спеціальностей “Добробату”. На жаль, офіс також дуже сильно постраждав. Зараз ми звідти з’їхали, тому що це вже третій “приліт” десь поряд, і для відновлення будівлі власнику потрібні дуже великі кошти. Ми тримались там до останнього, два “прильоти” пережили, а от на третій вже з’їхали, бо приміщення дуже зруйноване: і стіни, і вікна, і двері.

Чи були ситуації, коли на виїздах у складі Групи швидкого реагування траплялись повторні влучання і страждали волонтери “Добробату”?

– Повторні обстріли були, але коли ми працюємо на якійсь локації, там завжди є представник ДСНС з рацією, у яку попереджають про повторні обстріли, тому ми мали час, щоб сховатися по підвалах. Тому, на щастя, поранень саме від повторних обстрілів “добробатівці” не зазнавали. Повторні обстріли були, але, на щастя, усі залишились неушкоджені.

Чи вдячні люди за таку волонтерську допомогу?

– Буває по-різному. Більшість, звісно, вдячна. Але бувають випадки, коли люди починають щось від нас наполегливо вимагати, кричати, сваритися. Ми їм пояснюємо, що ми волонтери, ми до вас приїхали безкоштовно допомагати, тому ми перед вами не маємо жодних зобов’язань. Будь ласка, ставайте, чекайте. У нас все по черзі: ми міряємо, ріжемо, потім йдемо, забиваємо, але не отримуємо за це кошти.

Я взагалі вважаю, що з точки зору волонтерської праці, зі сторони людей, яким допомагають волонтери, окрім слів вдячності, подяки, дуже ввічливих звернень на кшталт: “Будь ласка”, немає нічого звучати. Неможливо від волонтерів щось вимагати, бо людина кинула все: своїх рідних, свій дім, свої справи, витрачає свій час для того, щоб допомагати іншим. Але, на жаль, буває всіляке.

Про що найчастіше просять такі люди?

– Я б сказав навіть вимагають, типу: “Чому до мене довго не приходите”, “Дайте мені ОСБ, вам що, шкода?”. Деякі сваряться. Різне буває.

Бувають насправді будинки, куди приїжджаєш – і тільки один позитив. А буває таке, що приїжджаєш, а там прямо пів будинку негативу. У нас така історія була на вулиці Професорській, де багатоповерхівки, новобудови. Коли там був “приліт”, склалося враження, що там живуть люди, які взагалі не розуміють, що таке волонтерська праця. Там було прямо багато випадків з дуже поганим ставленням до нас, як до волонтерів. Враховуючи те, що в тих будинках велика поверховість, і ліфти не працюють, мали ми там носити все пішки.

Хоча є й інший приклад, коли за “Антошкою” на проспекті Науки теж стався “приліт” у 19-поверхову будівлю, незважаючи на те, що там живуть доволі заможні люди, це будинок бізнес-класу, люди там були дуже чемні, дуже вдячні, навіть хтось там якийсь хліб приносив, варення. По-різному буває, це люди. Ми маємо розуміти, що не можуть бути всі однакові, стреспо-різному може на людей впливати. Я ні в якому разі не засуджую людей, це їхня особиста справа, може, ніколи в житті з ними більше й не побачимося. Ми розуміємо, що ми працюємо з людьми. Для нас це головне. Ми ж першочергово приїхали допомагати, а не виховувати їх.

До речі, з ЖК “Аксіома” минулого року була цікава історія. Коли ми зашивали вікна, люди почали пхати гроші комусь з “добробатівців” за те, що ми робимо. Ми кажемо, що робимо це безкоштовно, нам не треба платити. Якраз у цьому будинку тоді жив Стас Жадан, ми йому зашивали квартиру, і він нам підказав, що можна зробити банку для харківського “Добробату”, і хай люди, хто хоче бути вдячний тією чи іншою мірою, кидають ці кошти на банку. Для когось вдячність – це 10 гривень, для когось 500, комусь 1000, неважливо. Ми йому реально вдячні за те, що він це підказав, бо ми про це навіть і не думали.

Ми зробили банку, він через свою сторінку в Інстаграмі допоміг її розкрутити, і зараз, коли ми кудись приїжджаємо, якщо хтось хоче віддячити саме грошима, ми кажемо, що наша праця безкоштовна, але якщо ви хочете бути корисними для “Добробату” – будь ласка. Банка офіційно зареєстрована, можете туди скинути якісь гроші. Для нас це важливо тому що у нас, по-перше, багато транспорту, тому що люди абсолютно з різних місць виїжджають – і вдень, і вночі. Ми їздили практично постійно, за свій кошт заправляли машини, за свій кошт їх ремонтували. Якщо ламався інструмент, який нам дали, ми ремонтували його за свій кошт. Розхідники на кшталт дисків на пилку теж купляли за свій кошт.

За кошт “Добробату” чи окремих волонтерів?

– За кошти волонтерів! Ми самі собі заправляли машини, ремонтували їх тощо. А завдяки тому, що у нас з’явилась банка та один дуже гарний спонсор, який взяв з травня на себе зобов’язання й перераховує нам визначену суму грошей, ми зараз маємо можливість ремонтувати щось за ці кошти. Зараз, наприклад, наш бусик стоїть на ремонті, тому що вже посипався, не їде взагалі. Поставили на ремонт, і є можливість сплатити вартість ремонту саме з цих донатів. Тому зараз нам трошки полегше.

Тобто зараз волонтери не витрачають на це власні гроші?

– Розумієте, великий плюс у тому, що практично всі волонтери “Добробату” – це самозайняті особи. У нас практично немає людей, які працюють на когось. Тобто це велика кількість саме приватних підприємців. Ба більше, 70% з них – це саме будівельники різних спеціальностей. Хтось шпаклює, хтось клеїть шпалери, хтось штукатурить, хтось дахи робить. Також електрики, сантехніки. І тому люди в час, коли немає волонтерських виїздів, працюють, роблять свою справу, заробляють кошти.

Ми один одного також обов’язково підтримуємо. Якщо ми знаємо, що десь є якийсь об’єкт за кошти, то ми рекомендуємо один одного. Як голова саме харківського осередку, я всім сказав ще на початку, що зараз ми працюємо безкоштовно, але якщо в мене будуть якісь об’єкти за гроші, то перші, кому я буду їх пропонувати, це ви. Я вважаю, що людина, яка працює безкоштовно, віддає свої сили, енергію, свій час, точно заслуговує бути першою в списку на комерційні об’єкти. Таким чином ми підтримуємо один одного. Ми вже стали родиною “Добробату”, і підтримуємо навіть сім’ї один одного, коли у когось щось трапляється. Завжди ми приходимо один іншому на допомогу.

Буває таке, що звичайні харків’яни теж долучаються до відновлення?

– Буває, але, на жаль, для цього потрібен потужний інформаційний привід. Дуже класно спрацювало, коли був “приліт” у 24-поверховий будинок на Салтівці. Там зруйнували підстанцію, електричний трансформатор, і ліфти зупинились.

Будинок величезний, вікон вилетіло багато, було багато комунальників, волонтерів, але таскати листи ОСБ по сходах було дуже важко фізично. Я тоді записав заклик, його виклали, підхопили різні телеграм-канали, і тоді прийшло дуже багато людей різного віку, різної статі, різного соціального стану. Приходили молоді хлопці, мовляв, спортсмени, чи то боротьбою, чи то футболом займаються, я навіть не знаю. Вони прийшли, уп’ятьох-шістьох допомагали. Прийшла мама з донькою, прийшли дуже поважні чоловіки, які були готові носити листи ОСБ.

Тоді ми різали листи, а вони носили. Так і зашивали будинок. Причому я бачив, що людей нам вже достатньо, а вони все приходили. Тоді я направляв їх до комунальних служб. У такі моменти дуже радіє і серце, і розум, що у нас дійсно доволі багато небайдужих людей, які в момент чужого горя можуть прийти на допомогу, щось зробити.

Про це я кажу у всіх своїх інтерв’ю: нам потрібні не лише будівельники. Вмієш міряти рулеткою, приходь, вмієш носити – приходь, вмієш писати – приходь, вмієш допомогти прибрати від уламків скла якісь приміщення – приходь також. Нам потрібні всі, не обов’язково бути будівельником.

Яка наразі ситуація з проєктом безкоштовної школи будівельників від “Добробату”?

– На жаль, цей проєкт поки призупинений. Коли ми починали його, робили це за власний кошт. Я та мій партнер вклали туди близько 1 млн грн з власних коштів. За ці кошти ми навчили 4 різних групи по 10-12 людей. Потім до нас доєднався Helvetas, ми написали грант. Helvetas дав нам дві грантові програми по 12 людей, ми навчали монтажників вікон та монтажників сонячних панелей.

Потім, на жаль, таких грантів більше не бачили, а за власний кошт тягнути такий проєкт занадто дорого. Тому що коли ти хочеш дати людям фахово корисні, професійні знання, ти маєш запрошувати гарного викладача, який має великий досвід. Практично у будь-якому випадку цей викладач – це людина, яка сама також працює на цих об’єктах, яка своїми руками може це все робити. Саме таких ми й намагалися залучати.

Виходить, що заради цього проєкту людині на місяць потрібно покинути свою роботу, тож має за це отримувати кошти, бо йому ж сім’ю треба годувати, себе і так далі. Тому поки ця історія призупинена, але ми можемо її відновити, умовно кажучи, у будь-який момент. У нас уже чітко прописані всі програми, є база, проєктори, стільці, столи, усе інше. Не вистачає лиш фінансування.

Ми порахували, що на навчання однієї людини на місяць, щоб був повноцінний курс з теорією, з практикою, кава-брейками, викладачами, поїздками, треба витратити десь 15-16 тисяч гривень. Ми з моїм партнером витратили чимало особистих грошей на проєкт, тому що розуміли, що це наша соціальна відповідальність. Але також, на жаль, ще є нюанс з тим, що люди не хочуть самі йти вчитися. Чоловіки, які переховуються від ТЦК, сидять вдома.

Але ж, наскільки я розумію, проєкт переважно був створений для навчання будівельним спеціальностям ветеранів, чи не так?

– Розпочинали ми цей проєкт, як можливість для всіх людей від 18 до 65 років. Нам не важливо було, до якої категорії людина відноситься. Зараз ми дійсно розуміємо, що саме ветеранська спільнота для нас є ключовою аудиторією. Ми зараз робимо дуже гарний проєкт. Окрім “Добробату”, я також є президентом Rotary Club Kharkiv “New Level”. Там зараз ми маємо американський грант, який вже реалізуємо. Ми набрали 60 ветеранів, які зараз навчаються монтажу сонячних панелей, експлуатації сонячних панелей та впровадженню сонячної енергетики на підприємствах і в громадах.

Саме у Харкові?

– Так, ми втілюємо цей проєкт на базі Харківського політехнічного інституту та на базі Чернігівської політехніки. Ми набрали охочих зі всієї країни. Частина навчається в Харкові, частина – в Чернігові. Лекції проходять онлайн, а практики – на місцях. Це тривалий курс, який розрахований на три місяці з іспитами, реально фаховими знаннями з точки зору практики.

Для нас це пілотний проєкт, ми подивимось, як воно піде, які будуть відгуки, чи будуть ветерани хотіти далі це рекомендувати своїм побратимам. Згідно з офіційною статистикою, у Харківській області зареєстровано понад 110 тисяч ветеранів, які вже повернулись з фронту з тих чи інших причин. І навіть з такої великої кількості ми дуже тяжко набрали 60 людей. Я розумію, що, на жаль, коли людина демобілізується зі Збройних Сил, переважно це через якісь серйозні травмування, каліцтва, після яких людині хочеться, напевно, побути вдома, нікуди не виходити, побути з родиною. Плюс, переважно у ветеранів є виплати від держави, тому значна кількість цих людей поки що не вмотивована йти щось робити, бо для них це дуже тяжко фізично, психологічно, емоційно. Ми ж не розуміємо, з якими жахами вони стикалися на лінії фронту.

Якою є основна мета цього проєкту – поширення сонячної енергетики в Харкові чи навчання ветеранів?

– Тут є декілька напрямків. Для нас важливим KPI буде працевлаштування мінімум 20 ветеранів з 60. Для нас також важливо “заходити” у цю спільноту ветеранів, поширювати інформацію про таку можливість навчання, щоб потім почало працювати “сарафанне радіо”. Щоб ветерани розповідали один одному, чому вони навчились, як воно йде, що гарне ставлення, гарні знання, що це не профанація, що люди допомагають. Потім вони будуть вже в своїх спільнотах це розповсюджувати, мотивувати інших своїх побратимів, знайомих.

Тобто перша історія – це зайти у ветеранську спільноту й показати, що ми благодійний сектор, ми дуже хочемо бути для них корисними. Друга історія – це поширення сучасного напрямку сонячної енергетики. Ми бачимо, що у нас з енергетикою, в якому це все стані, тож люди мають знати, як зробити свій дім максимально автономним. Ну і третя мета – допомогти ветеранам працевлаштуватися. А що таке працевлаштування? Працевлаштування – це, у першу чергу, соціалізація. Коли людина вже з того кокону, будинку, квартири вже виходить, знаходиться в колективі, працює, спілкується. Для нас це реально важлива історія.

Перші півтора роки війни для нас як для благодійників Rotary Club важливо було допомогти людям просто вижити в ті важкі часи. Тоді пріоритетом було забезпечення гуманітаркою, різними медикаментами, засобами гігієни та іншими необхідними речами для життя. Люди були у великому розпачі. Такою своєю працею ми, на жаль, створили великий пласт людей, які дуже звикли до цього й стали просто набувачами гуманітарної допомоги.

Сьогодні в Харкові ще видається гуманітарна допомога?

– Вона видається певним категоріям людей, але вже великими фондами, такими як ООН, ЮНІСЕФ і так далі. Ми як благодійний сектор уже не потрібні в цьому напрямку. Великі фонди вже покривають більшість людей, які потребують такої допомоги. Наша задача зараз в іншому. Ми починаємо думати й працювати саме з психологічними аспектами, з аспектами соціалізації. Для нас як для благодійників зараз першочергово з людей, які раніше просто отримували гуманітарну допомогу, перевести їх в ранг тих, хто буде вже щось робити для країни: буде активним громадянином, буде працювати, заробляти кошти для себе, для своєї родини.

У Харкові офіційно сьогодні 200 тисяч людей мають статус ВПО. Треба їм показати шлях і допомогти стати активними громадянами Харкова: підтримувати економіку міста, платити податки і так далі. Для них, на жаль, з тією ситуацією, в якій вони опинилися, що їхні будинки зруйновані, території окуповані чи ведуться активні бойові дії, де вони раніше жили, сьогодні Харків, Харківська область для них стає вже другим домом. Тому вже треба в цьому другому домі починати будувати все наново. Це тяжко, це багато проблем, багато людей бояться зробити якісь кроки. Тим не менш, робити це потрібно.

Повертаючись до питання про школу будівельників, чи були серед студентів навчання ті, хто дійсно зараз працює за набутою спеціальністю?

– Практично половина з тих, кого ми навчили, працює за набутим фахом. Це ті люди, які з нами комунікують. Спеціально ми не дізнавались про це, не дзвонили людям. Іноді ми їх долучаємо до себе, як робітників, коли у нас є якісь об’єми по роботі, бо я власник будівельної компанії. Ми пропонуємо їм певний обсяг робіт. Якщо вони мають можливість, працюють. Хтось став ФОПом, хтось пішов кудись працювати.

Для мене дуже показово, що коли у нас є якісь комерційні замовлення з будівництва, і вони багатоскладові, де треба не тільки, умовно, класти цеглу чи штукатурити стіни, ми в ті групи, де наші у минулому студенти знаходяться, у телеграм-чати кидаємо запрошення на різні роботи, то дзвонять дуже мало людей. Чому? Тому що я розумію, що люди вже знайшли собі роботу. Якщо б людина була в якомусь скрутному становищі, без роботи, без засобів до існування, вона б точно дзвонила. А так дуже мало людей відгукуються на ці запити, тому що я розумію, що люди працюють, що у людей все гарно. Сьогодні сама сфера будівельника дуже актуальна, особливо в Харкові. Думаю, що вона буде набувати ще більшого сенсу, ще більшої важливості після завершення війни.

Чи можете Ви оцінити, скільки років потрібно Харкову для відновлення після завершення війни?

– Справа в тому, що це питання не тільки після завершення війни. Питання відновлення актуальне й сьогодні. Наразі тільки в Харкові зруйновано 12 тисяч будинків.

Повністю зруйновано?

– Повністю або частково. По-різному. Тож сьогодні існує величезний попит на будівельні спеціальності. Просто величезний. Ба більше, сьогодні будівельна сфера – це сфера, де є кошти. Чому вони там є? Тому що є багато донорських програм, тому що є державні програми, такі як “єВідновлення”. Тому це сфера, де дійсно можна працювати, заробляти, отримувати доволі гарну зарплату. Можна ставати ФОПами, працювати не за зарплату, а скільки зробиш, стільки заробиш. Для мене це поки не з’ясований момент, чому багато людей сидить вдома й не хоче виходити і працювати.

Мобілізація. Відповідь проста, мені здається.

– У нас у “Добробаті” не заброньований жоден волонтер. Жоден. Ну і ми ж якось працюємо, якось живемо, якось виїжджаємо допомагати іншим людям.

Але Ви казали, що добробатівців теж мобілізують.

– Так, звісно. Ну а як? Знову ж таки, ті ж комунальні підприємства дають бронювання. Йдіть туди, працюйте. Так, звісно, там буде зарплата не така, як у приватному секторі. Вона буде менша, але там є бронь – будь ласка. Я на “прильотах”, коли приїжджають комунальні служби, у “Зеленбуді”, здається, чи “Харків-Благоустрої” зустрічав декількох людей, з якими раніше перетинався на великих будівельних об’єктах.

Умовно, ця людина за фахом геодезист, а зараз працює двірником, бо розуміє що там є бронювання. Чи, наприклад, людина налаштовувала теплові пункти, котли, опалення, інженер, але працює двірником. Чому? Тому що бронювання. Це непогано, не соромно. По-перше, вони приносять користь своєю працею, по-друге, мають бронювання, по-третє, людина не закрилася у себе вдома, не сидить чогось чекає, а бере життя в свої руки. Так, вона сьогодні працює якимось двірником, монтажником – не важливо. Але ж цієї зарплати платяться податки. Хтось все одно має працювати в тих комунальних підприємствах.

Плюс, в комунальні підприємства прийшли люди з високим рівнем інтелектуального розвитку, з високими знаннями. Тобто вони щось гарне туди принесуть, щось підкажуть. Це ж розвиток. Сьогодні можливостей величезна купа. Просто, на жаль, дуже багато людей звикли з самого початку війни отримувати гуманітарну допомогу, виплати від держави: 1-2 тис. грн, не сплачувати комунальні платежі за квартиру. Тому вони не живуть, а просто проживають цей час і чекають, коли все закінчиться. Це історія не про благодійників, не про “Добробат”. Ми дивимось на ці речі інакше бо працюємо.

Повертаючись до питання про відновлення, скільки років потрібно Харкову для цього відновлення після завершення війни?

– Усе залежить від грошей. Якщо буде достатньо коштів, то за рік-півтора роки Харків буде повністю відбудований.

Що тоді робити з браком будівельників, фахівців з будування?

– Це питання. Будуть до нас їхати філіппінці, індуси, турки. Ну, а що робити? Будемо залучати. Будемо працювати. Сподіваюся, що Харків скоріше буде відновлюватись і розквітати. Зокрема, завдяки волонтерам, які багато працюють заради перемоги, заради відновлення нашого міста. Усіх закликаю бути максимально активними. Якщо ви маєте друзів, знайомих, хто все ще сидить вдома і не знає, чим йому зайнятися, закривається в собі, особливо, якщо це ветерани, допомагайте їм, нагадуйте, що в світі існує багато можливостей та багато гарних людей, колективів, куди можна доєднуватися. Тоді життя буде розмальовано зовсім іншими фарбами. За це ще й гроші платять!

Читайте також: Засновник ХАЦ, депутат Дмитро Булах: Проросійський олігарх Новинський досі може впливати на Харківобленерго