Здається, що навколо Києва вже все давно відоме. Біла Церква, Межигір’я, Переяслав, кілька популярних парків і заміських комплексів. Але варто трохи відхилитися від звичних маршрутів, і Київщина стає зовсім іншою.
Тут є високі береги над Дніпром, храм, який після затоплення села залишився стояти посеред води, незвичайна церква початку XX століття, старий маєток із модерновою архітектурою та природні місця, де замість кафе й сувенірних крамниць — ліс, вода і тиша.
Зібрали небанальні місця Київщини, про які знають далеко не всі. Частина з них розташована зовсім близько до столиці, тож за новими враженнями не обов’язково їхати через пів України.
Витачів, де Дніпро видно зовсім інакше
Витачів — маленьке село в Обухівському районі, але краєвиди тут зовсім не маленькі. Воно стоїть на високому правому березі Дніпра, і саме через панорами сюди найчастіше й приїжджають.
Особливо відомий Княжий Шпиль. Звідси відкривається широкий вид на воду, острови, поля та далекі села. У сонячну погоду горизонт буквально розчиняється в небі, а ввечері це місце стає одним із тих, де хочеться просто сісти на схилі й нікуди не поспішати.
Витачів має дуже давню історію. Поселення існувало ще за часів Київської Русі та було пов’язане з дніпровським торговельним шляхом. Сьогодні від стародавнього міста не залишилося звичних міських споруд, але саме рельєф добре пояснює, чому люди обрали для поселення це місце.
На схилі стоїть невелика дерев’яна каплиця. Поруч — відкритий простір без щільної забудови, атракціонів і зайвого шуму.
Це той випадок, коли цікаві місця під Києвом не потрібно шукати серед дорогих туристичних комплексів.
Дівич-Гора у Трипіллі
Якщо Витачів — це про широкий Дніпро, то Дівич-Гора додає до краєвиду ще й кілька тисяч років історії.
Вона розташована у Трипіллі та піднімається приблизно на 55 метрів над рівнем Дніпра. Її абсолютна висота сягає близько 186 метрів. На вершині археологи знаходили сліди давнього слов’янського святилища.
Підйом не надто складний, хоча після дощу стежки можуть перетворитися на слизькі схили. Нагорі немає облаштованого туристичного центру чи оглядового майданчика з огорожею. Зате є майже кругова панорама околиць.
З одного боку видно Дніпро, з іншого — пагорби та забудову Трипілля. Навесні схили зелені, влітку вигоряють до золотистого кольору, а восени місцевість змінюється буквально щотижня.
У самому Трипіллі також працює археологічний музей, тому сюди часто їдуть не лише за фотографіями.
Церква, що залишилася посеред води
Біля Ржищева є місце, яке виглядає майже сюрреалістично. Посеред Канівського водосховища стоїть Спасо-Преображенська церква. Навколо — вода, хоча колись тут було звичайне село Гусинці.
Храм збудували у 1822 році. У 1970-х роках під час створення Канівського водосховища територію села затопили. Будинки зникли під водою, а церква залишилася.
Сьогодні вона стоїть на невеликому острові приблизно за 200 метрів від берега.
З Ржищева сюди можна дістатися човном або катером. Переправа займає близько 10–15 хвилин. У теплу пору року до острова також ходять на байдарках.
З берега храм виглядає незвично, але з води ефект зовсім інший. Особливо коли за дзвіницею не видно нічого, крім неба та широкої поверхні водосховища.
Це одне з тих незвичайних місць Київщини, де сама історія локації цікавіша за будь-яку вигадану легенду.
Маєток Хоєцьких у Томашівці
У Томашівці можна знайти будівлю, яку легко уявити десь у старому європейському передмісті.
Маєток Хоєцьких зводили на початку XX століття. У його архітектурі багато деталей модерну — асиметричні фасади, балкони, різні за формою вікна, декоративне дерево та незвична лінія даху.
Після революції садиба втратила приватних власників. У різні роки в будівлі працювала школа, а потім вона поступово занепадала.
На початку 2000-х територію передали монастирю. Маєток відновили, навколо впорядкували парк, з’явилися клумби, містки та невеликий зоокуток.
Через це Томашівка сьогодні виглядає трохи несподівано. Спершу їдеш через звичайне село, а за кілька хвилин опиняєшся біля декоративного палацу початку минулого століття.
Територія має монастирський статус, тому тут діють відповідні правила поведінки.
Пархомівка і церква, яку складно забути
Покровська церква в Пархомівці зовсім не схожа на типовий сільський храм.
Її почали будувати у 1903 році, а завершили та освятили у 1907-му. Дзвіниця сягає приблизно 50 метрів у висоту, тому споруду видно ще до того, як під’їдеш до центру села.
Архітектура поєднує модерн, неороманські мотиви та елементи давньої храмової архітектури. Через масивні форми й незвичне оздоблення будівля більше нагадує великий міський собор, ніж церкву невеликого села.
Окрема причина придивитися до фасадів — мозаїки за ескізами Миколи Реріха. Тут збереглися роботи «Покров Богородиці» та «Спас Нерукотворний».
Покровська церква має статус пам’ятки архітектури національного значення.
При цьому Пархомівка не перетворилася на великий туристичний центр. Навколо немає натовпів, десятків кіосків або галасливих розваг. Стоїть звичайне село і посеред нього — споруда, яка виглядає так, ніби її випадково перенесли сюди з іншого міста.
«Залісся», де Київщина стає майже дикою
Для тих, кому після міста хочеться не ще одного парку з плиткою та кав’ярнями, є Національний природний парк «Залісся».
Його загальна площа становить 14 836 гектарів. Понад 80 відсотків території займають сосново-дубові ліси.
Тут є озера, лісові маршрути, стайня та великі відкриті природні території. Один із маршрутів має назву «Перлина Полісся» і тягнеться на 37 кілометрів.
Від Києва до парку приблизно 57 кілометрів автомобілем.
Є важливий нюанс. Просто приїхати без попередження й вирушити куди заманеться не вийде. Відвідування погоджують з адміністрацією, а заявку потрібно подавати за два дні до запланованої поїздки.
У серпні 2026 року парк також оприлюднював перелік рекреаційних послуг саме для територій, обстежених на наявність вибухонебезпечних предметів. Тому перед візитом варто орієнтуватися лише на офіційно дозволені маршрути.
Богуслав і граніти віком близько двох мільярдів років
Богуслав цікавий уже тим, що природну пам’ятку тут не потрібно шукати десь далеко серед полів.
Річка Рось проходить просто через місто, а на окремих ділянках вода пробивається між величезними гранітними брилами. Утворюються пороги, невеликі перепади води та кам’яні острови.
Місцеві граніти належать до дуже давніх порід Українського кристалічного щита. Їхній вік вимірюється приблизно двома мільярдами років.
Через це частина Богуслава зовсім не нагадує типове невелике місто Київщини. Кілька хвилин тому навколо були будинки й дороги, а потім перед тобою — Рось, великі камені та шум води.
Після дощу граніт стає слизьким, тому спускатися до самої течії потрібно обережно. Особливо це стосується місць, де вода проходить між камінням швидше.
Планерна гора біля Ходосівки
Для короткої поїздки далеко від Києва їхати взагалі не обов’язково.
Біля Ходосівки є Планерна гора. Її висота становить близько 157 метрів, а з відкритих схилів видно забудову Києва, навколишні села, поля та лісові масиви.
Особливо цікаво тут у дні, коли в небі з’являються параплани та дельтаплани. Від цього й походить сучасна популярність місця серед тих, хто займається польотами.
Але навіть без екстриму Планерна добре працює як проста локація для кількох годин поза містом.
Увечері простір змінюється найсильніше. Сонце опускається над полями, а трохи пізніше на горизонті починають світитися житлові масиви Києва.
Київщина починається одразу за містом
Найцікавіше в таких місцях — їх не завжди видає карта. Пархомівка виглядає звичайним селом, поки не побачиш 50-метрову дзвіницю. Біля Ржищева звичайний берег раптом закінчується видом на храм посеред води. А за сільською дорогою у Витачеві відкривається Дніпро на десятки кілометрів.
Саме тому маловідомі місця Київщини часто запам’ятовуються сильніше за розкручені туристичні точки.
Тут немає одного типового сценарію. В одному місці головним стає краєвид, в іншому — дивна історія будівлі, ще десь достатньо просто пройтися вздовж Росі та послухати воду між старими гранітами.
І таких точок навколо столиці значно більше, ніж здається, коли дивишся лише на першу сторінку туристичних рекомендацій.
