Класики літератури, яких ми зазвичай розглядаємо крізь призму історії культури, в особистому листуванні відкриваються зовсім іншими: вони постають перед нами як вразливі, імпульсивні, іноді суперечливі особистості. Саме у цих інтимних рядках розкривається їхнє живе, неприкрашене обличчя. Ми зібрали кілька уривків з листів великих митців до коханих, аби показати, якими вони були поза межами публічних образів.
Раніше ми вже поділилися уривками зворушливих любовних листів українських письменників, які ви можете прочитати за посиланням.
Людвіг ван Бетховен і його «безсмертна кохана»
Людвіг ван Бетховен, великий музикант, ніколи не був одружений, втім після 40 років життя він палко закохався у загадкову жінку, яку досі називають «безсмертною коханою». Саме так він звертався до неї у листах. Сучасні дослідники вважають, що ймовірною адресаткою цих листів була Антонія Брентано — віденська аристократка, дружина франкфуртського купця.
Листи композитора були знайдені серед його особистих речей, проте так і не були відправлені. Вони є одночасно прекрасним і сумним свідченням того, що їхній роман супроводжував біль неможливості повністю належати один одному.
7 липня 1812 року Людвіг ван Бетховен писав:
«Навіть, перебуваючи в ліжку, мої думки спішать до тебе, моя безсмертна кохана, то з радістю, то з тужливим сумом, сподіваючись на підтримку долі. Щоб витримати життя, я мушу або жити з тобою повністю, або взагалі ніколи не бачити тебе… О Боже, чому ми розлучені, хоча так дорогі одне одному? Моє життя у Відні тепер обділене радістю. Твоє кохання зробило мене одночасно і найщасливішою, і найнещаснішою людиною…»
Франц Кафка і послання до Феліції Бауер
Феліція Бауер працювала в компанії, що виготовляла диктофони. Молодий письменник познайомився з нею в серпні 1912 року у домі свого друга Макса Брода. Відтоді між ними почалося активне листування, яке швидко набирало обертів. Кафка іноді дратувався через невідповідну, на його думку, рідкість і незворушність листів Феліції. Протягом п’яти років цього напруженого, здебільшого листувального роману, він створив свої видатні твори, зокрема "Перевтілення".
У листі від листопада 1912 року, вже через три місяці після зустрічі, Кафка звертався так:
«Фройляйн Феліціє!
Прошу у вас однієї послуги, що звучить цілком безглуздо, і я б сам сприйняв її так, якби отримав подібного листа. Це також найбільше випробування, на яке можна піддати навіть найкращу людину. Суть у наступному:
Пишіть мені не частіше разу на тиждень, щоб лист приходив по неділях — адже не можу я витримати ваших щоденних послань. Я не здатен це терпіти. Наприклад, я відповідаю на один із ваших листів, потім лежу спокійно, та моє серце б’ється і присвячує себе тільки вам. Я належу вам; це найкраще, як я можу це висловити, і навіть цього мало. Однак саме тому я не хочу знати, що ви вдягаєте — це так мене збентежує, що я не можу нормально жити; і тому я не хочу знати, що ви прихильні до мене. Якби я знав, мені б було нереально сидіти в офісі чи вдома замість того, щоб заплющивши очі кинутися в потяг і розплющити їх тільки тоді, коли опинюсь із вами.»
Ернест Гемінґвей і лист до Марлен Дітріх (1955)
Хоч ми звикли сприймати Ернеста Гемінґвея як поміркованого й стриманого письменника, у приватній переписці він здається зовсім іншою людиною — емоційною і відвертою. У листах, адресованих знаменитій акторці й співачці Марлен Дітріх, він неодноразово зізнавався в коханні й щиро ділився своїми найглибшими почуттями.
Їхня взаємна симпатія розпочалась після зустрічі у 1934 році, та стосунки так і не складалися: за словами Гемінґвея, вони були «жертвами несинхронізованої пристрасті», бо щоразу, коли один був вільний, інший перебував у зв’язках.
Лист від 28 серпня 1955 року:
«Найдорожча Краут!
Дуже дякую за розлогий лист з інформацією про те, що тебе обурило. Я нічого не розумію в театрі, але й уявити не можу, щоб тебе презентували під мелодію La Vie En Rose. Бідолашні люди.
Якби я ставив виставу, то напевно зробив би щось новаторське: привів би тебе на сцену п’яною на самохідному мінометі, який в’їхав би з вулиці, переїжджаючи глядачів. Ми грали б "Land of Hope and Glory". Коли ти впала б на сцену п’яною і оголеною, я підійшов би ззаду, у вечірньому костюмі, швидко зняв свій одяг, щоб накрити тебе, оголивши фігуру Берта Ланкастера Стронгфорта, і вибачився б, що не знав — дама п’яна.»
Фріда Кало і її любовні слова до Дієго Рів’єри
Фріда Кало — одна з найвідоміших постатей сучасної культури. У 1927 році вона познайомилась із художником Дієго Ріверою, який став її наставником. Через два роки вони одружилися, і почалася одна з найбурхливіших і найлегендарніших історій любові та партнерства у світі мистецтва. Їхні стосунки були сповнені пристрасті й численних позашлюбних зв’язків. Любовні листи Фріди, адресовані Рівері, зібрано в книзі «Щоденник Фріди Кало: Інтимний автопортрет», яка охоплює двадцять сім років їхніх стосунків.
Її слова сповнені глибокої емоційності:
«Дієго!
Ніщо не зрівняється з твоїми руками, ніщо не зрівняється з зелено-золотим кольором твоїх очей. Моє тіло наповнене тобою день за днем. Ти — дзеркало ночі, бурхливий спалах блискавки, вологість землі. Поглиблення твоїх пахв — моє притулок. Мої пальці торкаються твоєї крові. Вся моя радість — відчувати, як життя виривається з твого квіткового джерела, яке наповнює всі шляхи моїх нервів, бо вони належать тобі.»
Джеймс Джойс і перші почуття до Нори Барнакл
10 червня 1904 року на вулиці Нассау в Дубліні двадцятирічний Джеймс Джойс помітив молодшу на рік покоївку Нору Барнакл. Вона по-різному згадувала їхню першу зустріч: іноді говорить, що він був одягнений у матроську шапку, іноді — що на ньому було біле сомбреро та довге пальто до п’ят.
Джойс запросив її на побачення, і хоча вона погодилася, у перший день не з’явилася. Лише з другої спроби вони зустрілися, але ця зустріч була далеким від «пристойної». Попри те, що офіційний шлюб відбувся в 1931 році, їхні стосунки залишалися пристрасними протягом усього життя.
Улюблений лист від 3 грудня 1909 року:
«Не гнівайся, дорога, дорога Норо, моя маленька дика квітко живоплоту. Я люблю твоє тіло, бажаю його, мрію про нього.
Говори зі мною, милі губи, які я цілував зі сльозами. Якщо те, що я написав, образило тебе, приведи мене до тями батогом, як раніше. Боже, допоможи мені!
Я люблю тебе, Норо, і здається, це частина моєї любові. Пробач мені! Пробач мені!»
Ці листи дають змогу побачити величезних творців у зовсім іншому світлі — не як ікони культури, а як живих, пристрасних, іноді суперечливих людей із справжніми почуттями, які переповнювали їхні серця і знаходили відображення в посланнях до коханих.
