Днями в Києві презентували книгу про роботу української розвідки – «Острів ГУР. Таємниці. Операції. Війна» Максима Бутченка. Передмову до неї написав генерал-лейтенант Кирило Буданов, і цей факт уже зробив книгу бестселером. Інтриги додає й біографія автора. До того, як прийти в письменництво, Бутченко 12 років працював у шахті. Він шукав свої шляхи в журналістиці, писав про ситуацію на Сході України, є автором декількох романів про війну. В інтерв’ю Укрінформу Максим Бутченко розповів про співпрацю з воєнною розвідкою, який епізод «Острова ГУР» вважає найбільш вражаючим та над чим працює тепер.
«ОСТРІВ» – СИМВОЛ ВІДОКРЕМЛЕНОСТІ Й УНІКАЛЬНОГО ДОСВІДУ
– Ваша книга основана на особистому досвіді чи колективній пам’яті?
– Загалом це спроба зафіксувати спільний досвід людей, які бачили війну зсередини. У книзі є частина й моєї особистої історії – йдеться, зокрема, про події на Луганщині у 2014–2015 роках. На той час російські наративи ще були дуже потужними – і в Україні, і в усій Європі. Цей контекст важливий для розуміння подальших подій.
– Ви родом зі Сходу України. Як відбувалася ваша особиста трансформація?
– Я тривалий час жив і працював на Донбасі. Починав простим робітником у шахті, згодом став гірничим майстром. Ще у 2004 році бачив, як шахтарів централізовано вивозили до Києва на підтримку проросійського кандидата – платили гроші, роздавали телефони. Я свідомо відмовився: узяв тоді лікарняний і не поїхав. Моя проукраїнська позиція була внутрішньою і послідовною. Загалом багато вихідців зі Сходу воюють за Україну, не можна узагальнювати. Проблема полягала не лише в ідеології, а й у маніпуляціях, байдужості.
– Коли ви остаточно перейшли на українську мову?
– Після 24 лютого, коли Росія відкрито визнала окупаційні адміністрації. Тоді я ухвалив рішення: далі – лише українська. Це був логічний етап внутрішньої трансформації, який визрівав роками.
– Назва «Острів ГУР» – метафорична. Що вклали в цей образ?
– Назва виникла майже одразу, і жодних суперечок не було. По-перше, острів – це щось відокремлене від материка, інша логіка існування, інший світ. Якщо подивитися на ГУР у системі Сил оборони, це справді особливий простір – зі своєю філософією, методами роботи, способом мислення.
По-друге, мені було надзвичайно цікаво спілкуватися не лише з керівництвом, а й із рядовими співробітниками. Їхній світогляд, рішення, щоденна робота – це окрема історія. У ЗСУ – одна специфіка, у ГУР – зовсім інша. Тому «Острів» – символ і відокремленості, й унікального досвіду.
«ГОЛОВНЕ – НАПИСАТИ ПРО ЛЮДЕЙ. ПРО ХЛОПЦІВ»
– Наскільки цю книгу можна вважати документальною?
– Вона документально-художня. Усі факти, події, операції – реальні. Я нічого не вигадував. Авторське втручання полягало лише в одному – я свідомо уникав сухого формалізму. Фрази на кшталт «проведено операцію», «знищено стільки-то ворога» можуть існувати у зведеннях, але не в книжці. Мені було важливо емоційно занурити читача, створити відчуття присутності, емпатію. Я вважаю, що письменник має працювати саме із цим рівнем – внутрішнім переживанням події.
– Коли ви зрозуміли, що матеріал потребує саме книжкового формату?
– Після першої серйозної розмови у 2023 році. Тоді я потрапив у кабінет керівника, і мене вразив сам простір. Це – не лише робоче місце, а умовний музей: символи, картини, предмети, які багато говорять про світогляд людини. А для письменника символи – ключове. Ми мислимо ними. Тоді й виникло відчуття, що це – не просто серія інтерв’ю, а матеріал для великого тексту. Я запропонував ідею книги, отримав дозвіл на спілкування з бійцями, імена і прізвища яких не можна розкривати. Мені чітко сказали: головне – написати про людей. Про хлопців. Так і сталося.
– Ви працювали над книгою майже два роки. Це був складний період?
– Дуже. Я довго збирав матеріал, чекав, поки люди повернуться з операцій, знову з ними говорив. Це накладалося на загальний контекст війни – невизначеність, втрати, очікування. Ти пишеш із вірою, що є сенс, що книга має з’явитися. І перша ж розмова переконала мене, що ця історія справді потребує фіксації.
«НАЙГОЛОВНІШЕ, ЩОБ ПІСЛЯ ПРОЧИТАННЯ ЛЮДИНА НЕ ЗАЛИШИЛАСЯ БАЙДУЖОЮ»
– Чи були внутрішні або зовнішні обмеження під час роботи?
– Це був творчий проєкт у повному сенсі. Мене ніхто не контролював і не редагував. Якщо виникали питання безпеки, вони були точковими й абсолютно зрозумілими. У всьому іншому я мав повну свободу.
– Ви неодноразово наголошували, що уникали героїзації. Чому це важливо?
– Так. Героїзація спотворює реальність. Для мене принципово показати живих людей – зі страхами, сумнівами, слабкостями, але й надзвичайно сміливих. Не міфологізованих «термінаторів», а людей, які виконують надлюдські завдання. Це сильніше за будь-який пафос. Бо саме такі люди тримають країну.
– Яку з описаних у книзі операцій вважаєте найбільш вражаючою?
– Якщо говорити емоційно, це авіаційна операція з Маріуполя. Багато пілотів відмовлялися, бо розуміли: шансів майже немає. І люди, які погодилися, зробили це абсолютно свідомо. А в історичному сенсі ключовою є операція із захисту Гостомеля. У ній брали участь не лише розвідники, а й нацгвардійці, строковики. Їх було небагато, але саме там вирішувалася доля Києва. Якби столицю захопили, війна пішла б зовсім іншим шляхом.
– Як реагують на книгу військові та їхні родини?
– На презентаціях до мене підходили дружини бійців. Книга вийшла нещодавно, вона їм подобається, а головне – я чую, що вона торкає. Для мене це найважливіше: щоб після прочитання людина не залишилася байдужою.
– Кому ви насамперед адресуєте «Острів ГУР»?
– Молоді, людям 15–25 років. Це покоління, яке формуватиме майбутнє країни. Вони мають знати, якою ціною було збережено Київ, державу загалом, – очима тих, хто це зробив.
– Чи можливе продовження? Адже зрозуміло, що згадали не про всі операції.
– Війна дуже довга й багатошарова. Є багато історій, які ще не відомі широкому загалу. Я сподіваюся, що буде продовження, коли з’являться можливість і дозвіл.
– Ви готові працювати з іншими підрозділами Сил оборони?
– Так. Якщо буде така пропозиція, готовий. У нас дуже багато людей, про яких варто розповідати.
– І наостанок: над чим працюєте тепер?
– Найближчим часом вийде книга «Повернення». Це художній текст з елементами магічного реалізму про повернення – фізичне й метафізичне – українських родин із Росії. Про необхідність остаточного виходу з російського простору: культурного, мовного, ментального. Це дуже особиста книга.
– Дякую за розмову.
Сергій Кузьмін
Фото Кирила Чуботіна / Укрінформ
Більше наших фото можна купити тут.
Головний редактор HMStudio. Відповідає за редакційну політику журналу, технічний розвиток сайту та якість публікацій. Має досвід у веброзробці, адмініструванні серверів і SEO, тому дбає, щоб новини швидко з'являлися на сайті й зручно читалися з будь-якого пристрою.
