Львівщина від початку повномасштабної війни відіграє роль одного з ключових тилових регіонів України. Водночас відносна безпека через віддаленість від лінії фронту зовсім не означає, що управління областю є простішим, ніж у прифронтових регіонах. Навпаки, тиловий статус в умовах тривалої війни формує широкий спектр завдань, які потребують швидких рішень і довгострокового планування.
Про особливості управління Львівщиною у воєнний час, виклики, з якими стикається її керівництво, пріоритети у головних сферах життєдіяльності області, а також інші питання – в інтерв’ю Укрінформу з начальником Львівської обласної військової адміністрації Максимом Козицьким.
КЕРУВАТИ ТИЛОВОЮ ОБЛАСТЮ ПІД ЧАС ВІЙНИ ДОСИТЬ НЕПРОСТО
– Максиме Зіновійовичу, що значить керувати одним із ключових тилових регіонів під час повномасштабної війни?
Ми тепер – третя область в Україні за кількістю людей, які мобілізовані й воюють
– Говорячи про Львівщину як про тиловий регіон, треба вказати на два важливі моменти. Перший: ми розуміємо, що в нас відносно спокійніше життя і менше бомбардувань порівняно з областями, які біля лінії фронту. Але водночас нам притаманний високий рівень людської тривоги. Адже ми тепер – третя область в Україні за кількістю людей, які мобілізовані й воюють.
Другий момент – це те, що керувати областю, навіть тиловою, під час війни досить непросто. Адже перед тобою багато як завдань «за замовчуванням»: від надання якісних послуг у сфері освіти, медицини чи соціального захисту – до забезпечення населення електроенергією, так і тих, які є вже наслідками війни. Це і забезпечення ефективної мобілізації, і оповіщення населення, і допомога військовим, і підтримка великої кількості внутрішньо переміщених осіб, і особливо – якісна реабілітація та всебічна підтримка наших ветеранів.
– Що для вас як начальника обласної військової адміністрації залишається найбільшим викликом у роботі за майже чотири воєнних роки?
– Протягом цих майже чотирьох років повномасштабної війни виклики в нас були різні. На її початку це була величезна кількість людей, яка приїхала до нас зі Сходу. У той період ми мали в області більше ніж 600 тис. внутрішньо переміщених осіб за населення 2,6 млн. У нас була велика проблема з їх розселенням, із забезпеченням речами першої необхідності. Далі виникла проблема з налаштуванням системи послуг для ветеранів, а також наданням якісної медичної допомоги та соціальних послуг населенню. Але наразі ці питання відійшли на другий план. Для нас тепер завдання номер один – підтримка Збройних сил і забезпечення мобілізації. Останнє сьогодні – головний виклик, який, на жаль, тільки посилюється. Адже ми бачимо, який негатив є щодо мобілізації і як він впливає на цей процес. Тому нам треба всіма способами пояснювати людям, що ТЦК і СП – такі самі частини Збройних сил України, як інші. І більше ніж 90% тих, хто вручає повістки у Львівській області, – це учасники бойових дій, значна частина яких також мають поранення і були переведені в підрозділи комплектування.
НА ПІДТРИМКУ ВІЙСЬКОВИХ ЦЬОГО РОКУ ЗАПЛАНОВАНО ЩОНАЙМЕНШЕ 2,6 МЛРД ГРН
– Очевидно, що російська загроза – це надовго. І навіть у такому тиловому регіоні, як Львівщина, вона стає все відчутнішою. Які на сьогодні пріоритетні завдання з погляду безпеки області?
– Вони не змінилися, хіба що більш актуальним стало питання посилення протиповітряної оборони, передусім для захисту критичної та цивільної інфраструктур.
– Минулого тижня на засіданні обласної ради якраз ухвалили рішення скерувати 15% видатків Комплексної програми «Безпечна Львівщина» на розвиток в області «малої» ППО…
– 15% видатків на програму «Безпечна Львівщина» (на 2026 рік фінансування програми передбачено в обсязі 450,4 млн грн, – ред.) – це дуже добре, але мене цікавить, як це рішення буде прописане. Адже тут важливо не просто виділяти кошти, а й робити так, щоб вони відповідали запитам військових. Для цього треба викликати на засідання комісії представників ПВК «Захід», бригад, які виконують завдання для закриття неба, і питати, які засоби і в якій кількості їм потрібні.
– А скільки загалом цього року передбачено в бюджеті області на підтримку Збройних сил?
– В обласному бюджеті на 2026 рік на допомогу Збройним силам і ветеранам заплановано 904 млн грн. Минулого року на це було заплановано майже 700 млн. Якщо ж приплюсувати бюджети всіх територіальних громад області, то загальна запланована сума допомоги становила 2,5 млрд. Проте фактично було виділено 4,6 млрд.
– Завдяки чому вдалося перевиконати план?
– Перевиконання бюджетів і їх перепланування, тобто перекидання з різних статей: хтось планував щось збудувати, але передумав та надав допомогу військовим. На цей рік загальна сума допомоги військовим від всіх бюджетів Львівської області, зокрема й ті 900 млн з обласного, запланована на рівні 2,6 млрд грн. Але я думаю, що реальна сума допомоги знову буде більша за заплановану.
АКТИВНО ЗРОСТАЄ РИНОК ПРИВАТНОЇ ЕЛЕКТРОГЕНЕРАЦІЇ
– Які рішення плануються за такими напрямами, як захист критичної інфраструктури та енергонезалежність?
– Тут робота має відбуватись на трьох рівнях. Перший – державний. Нам треба йти в децентралізовану генерацію електропостачання. Це малі електростанції, розміщені в різних локаціях.
Другий – це приватні підприємства. Держава дала їм можливість імпортувати електроенергію. Водночас вона створила їм всі умови для приєднання нових генерувальних потужностей до мережі, а також для відведення земельних ділянок під будівництво енергетичних об’єктів, електроенергію з яких вони могли б використовувати як у власних потребах, так і для продажу. До речі, цей ринок дуже активно росте: збільшується кількість компаній, які виходять на ринок просто для генерації електроенергії, а також тих, які будують котельні, електростанції для своїх підприємств.
І третій рівень – це комунальні підприємства, які забезпечують теплом територіальні громади. У нас в області є 28 міст, які мають свої теплокомуненерго. І, на жаль, майже ніхто не рухається в бік децентралізованого теплоелектропостачання в містах. Тому це треба проговорювати і створювати для місцевого самоврядування стимули, щоб усе-таки пришвидшити децентралізацію в територіальних громадах.
– Як можна досягнути цієї децентралізації?
– Насамперед завдяки малим когенераційним установкам, які в разі ударів по великих теплоцентралях мали б на себе перебирати функції джерел енергопостачання. Зрозуміло, що вони не зможуть забезпечити електроенергією все населення, але об’єкти критичної інфраструктури мають працювати.
– А звідки територіальні громади можуть отримувати цю малу когенерацію?
Територіальні громади Львівської області підписали майже 200 договорів про співпрацю з міжнародними партнерами
– Маємо реальну можливість отримувати її через гуманітарну допомогу. Є підтримка світової спільноти: на сьогодні територіальні громади Львівської області підписали майже 200 договорів про співпрацю з міжнародними партнерами. Хороші можливості також пропонує програма фінансової підтримки України від Європейського Союзу Ukraine Facility.
МИ ПОВИННІ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПОВНУ ІНТЕГРАЦІЮ ВЕТЕРАНІВ У ЦИВІЛЬНЕ ЖИТТЯ
– Після завершення війни у Львові очікують 100 тис. ветеранів. Очевидно, що в межах області їх буде більше. Що вже робиться на Львівщині для того, щоб бути готовими до масового повернення ветеранів?
– В області реалізовуються як державні програми в сфері ветеранської політики, так і локальні проєкти. Наприклад, у нас діє програма реабілітації та абілітації для ветеранів та їхніх сімей. Тут велика вдячність місту Львову за його проєкт Unbroken, який охоплює величезний пласт питань не тільки щодо лікування і реабілітації, а й ветеранської політики загалом. Також у нас у кожній громаді є фахівець із супроводу ветеранів. Крім того, ми даємо ветеранам можливість відкривати свій бізнес, зокрема, підтримуємо коштами з обласного бюджету, зменшуємо їм відсоткову ставку.
У нас також є два крутих проєкти – це «Терапія мандрами», яка дає ветеранам можливість подорожувати областю, і «Ліга нескорених», завдяки якій вони можуть брати участь у різноманітних фізичних активностях і змаганнях. Тобто наше завдання – це щоб ветеран після повернення з війни став активним учасником всіх процесів і зміг повністю інтегруватися в цивільне життя.
– А як щодо інших важливих питань, зокрема забезпечення ветеранів житлом чи надання їм якісної психологічної допомоги?
– На цей момент відкриті відділення ментального здоров’я у всіх кластерних лікарнях. Ця послуга стала доступнішою, проте є проблема з кількістю спеціалістів, які її можуть надавати.
Якщо говорити про забезпечення ветеранів житлом, то наразі є два основних напрями. Перший – це державна програма іпотечного кредитування для військовослужбовців. І другий – фінансова допомога ветеранам у придбанні житла. За нею на Львівщину минулого року виділили 600 млн грн.
– А який відсоток виконання цієї програми?
– Досить високий – 94%. І це при тому, що кошти надходили в кінці року й ветеранам було не так просто їх отримати і купити житло. Тому 94% – це дуже хороший показник. І на цей рік ми очікуємо не меншу суму.
– Попри це, на ветеранських заходах нерідко можна почути, що значна частина людей не знає про можливості, які для них створюються як на державному, так і місцевому рівнях…
– Ми намагаємося інформувати всіма можливими способами. Я думаю, що тут більша проблема не з наданням інформації, а з її структуруванням в одному місці – щоб ветерани в одному місці й одразу могли ознайомитись з усім, що для них сьогодні пропонується.
ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНІ ОСОБИ – ВЕЛИЧЕЗНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДЛЯ ЛЬВІВЩИНИ
– Поговорімо і про економіку регіону. Як війна її змінила? Які галузі розвинулися, а які навпаки – просіли?
За сплаченим туристичним збором посідаємо друге місце після Києва
– Щодо того, що просіло, можу одразу сказати – це будівництво. Так, ми наразі треті в Україні після Києва і Київської області за темпами будівництва житла. Але це зовсім не ті темпи, які ми мали до війни. Тепер – це мінімум мінус 20% того, що було. А мали й мінус 50%…
Що розвинулося? – Це військові технології, логістика, виробництво електроенергії – завдяки введенню нових потужностей, сільське господарство, переробка, легка промисловість, а також торгівля. Ну і, звичайно, туризм. За сплаченим туристичним збором ми сьогодні посідаємо друге місце після Києва.
– А як масовий приїзд ВПО вплинув на соціально-економічну ситуацію в області?
– Для нас це хороші можливості, адже у нас абсолютно просідає ринок праці. Ми маємо багато вакансій. Знайти людину робітничої професії тепер вкрай важко. Від водія автобуса, тракториста, екскаваторника, кранівника до муляра, столяра чи електрика – це все дуже затребувані спеціальності. Тому всі, хто до нас приїжджає, – це величезний потенціал. І як би це егоїстично не звучало, але мені б хотілося, щоб всі ці люди залишилися на Львівщині.
– А скільки на Львівщині перебуває внутрішньо переміщених осіб?
– За офіційними цифрами, це 208 тис. осіб. З них 10 тис. – люди з інвалідністю, 30 тис. – люди пенсійного віку і близько 90 тис. – діти віком до 18 років. А за неофіційними – в області тепер тимчасово перебуває близько 350 тис. людей.
– А як щодо бізнесу? Скільки підприємств, які релокувалися на Львівщину після початку повномасштабної війни, залишилося тут працювати на постійно?
– Від початку повномасштабного вторгнення до нас релокувалося більше ніж 240 підприємств. З них залишилося працювати майже 170. І можу сказати про два аспекти. Перший – ці переміщені підприємства не були визначальними для нашого ринку праці. Це було всього 5 тис. робочих місць. Але водночас іноді це були дуже технологічні підприємства, які приводили зі собою й інженерний потенціал. Тому чи був внесок релокованого бізнесу в економіку регіону суттєвим – мабуть, ні. Чи був він цікавим – однозначно так.
– Чи сприяєте сьогодні релокованому бізнесу, щоб він залишався в регіоні?
– Коли це відбувалося масово, ми й оплачували підприємствам релокацію, і допомагали знайти місце для розташування, і давали різні пільги. Це і грантові програми для купівлі нового обладнання, і виплати зарплат для новонайнятих працівників, і навчання, і зменшення відсотків за кредитами. Але після чотирьох років ми вже не виділяємо окремо релокований бізнес. Адже якщо за чотири роки він не став місцевим, то це проблема у веденні справ. Тому тепер жодних пільг для релокованих підприємств у нас немає.
ЗНЕСТРУМЛЕННЯ ОБ’ЄКТІВ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ – ЦЕ НЕДОПРАЦЮВАННЯ ЇХНІХ КЕРІВНИКІВ
– Яка позиція обласної військової адміністрації в конфліктах між громадами щодо стратегічних об’єктів в області, як, наприклад, Міжнародного аеропорту «Львів»?
Думка про те, що треба розвивати Львівський аеропорт, – абсолютно правильна, і ми дуже б хотіли працювати в цьому напрямі
– Свою позицію в цьому питанні ми вже висловили – для нас передусім має бути дотримання законодавства. Що ж до самого конфлікту, то, думаю, він великою мірою надуманий. Адже жодні права аеропорту не порушені. Міська рада Львова програла всі суди, де вона судилась із Сокільниками. Є ще судовий позов аеропорту, у межах якого розглядатиметься питання висотності забудови і можливості розміщення певної інфраструктури в захисній зоні. Чи буде там житло? – Там житла не буде, і ми чітко на цьому наполягатимемо.
Загалом думка про те, що треба розвивати Львівський аеропорт, – абсолютно правильна, і ми дуже б хотіли працювати в цьому напрямі. Але й місто Львів менше наступає на цей аеропорт. За останні 10 років забудова з його боку стала досить щільною. Тому, якщо уряд бачитиме можливість добудови Львівського аеропорту, то ті земельні ділянки, які є в межах власності Сокільницької територіальної громади і приватного бізнесу, можна буде викупити і вести будівництво. Але на цей момент держава таких планів не має.
– Під час нещодавньої ситуації з відключенням від енергозабезпечення об’єктів критичної інфраструктури у Львові ви та львівський міський голова давали їй дуже різні оцінки. Чому виникають такі розбіжності і як не допускати виникнення таких ситуацій?
– Тут, з одного боку, треба сказати, що в нас немає жодних непорозумінь із Львівською мерією. Водночас є українське законодавство, якого треба дотримуватися. Якщо ви його не дотримуєтеся, маєте наслідки. Чому, коли у Львові не визначені об’єкти критичної інфраструктури, не внесені в перелік, не затверджені Міністерством енергетики, мерія говорить про якісь порушення і показує пальцями на обласну адміністрацію? Ми не формуємо списки, і ми це мерії чітко пояснили.
Вони до останнього не хотіли цим займатись, але настав час, коли виробництво електроенергії впало настільки, що з постійним електропостачанням залишилися не всі об’єкти критичної інфраструктури, а тільки ті, які місто Львів визначило критичними, подало на затвердження в Міністерство і які наразі перебувають у переліку тих, що не підпадають під від’єднання.
І це, до речі, стосується не тільки Львова. Ось, наприклад, із 36 медичних закладів обласного значення і медзакладів у громадах лише шість були зареєстровані як «критичні». Коли прийшов час, від’єднали від електропостачання всі 30. Зі 100 об’єктів ЖКГ в області тільки 42 були об’єктами критичної інфраструктури. Це величезне недопрацювання людей, які займають керівні посади в комунальних підприємствах. І за це вони повинні відповісти.
– Наостанок хочу запитати, які критерії враховує глава держави під час зміни очільника області? І які чинники, на вашу думку, могли вплинути на те, що ви залишилися на посаді?
– Є постійне рейтингування керівників обласних адміністрацій. Там абсолютно адекватні критерії оцінювання, як вони організовують роботу. Це, зокрема, і логістика, і транспорт, і допомога Збройним силам, і ветеранська політика, і робота зі сім’ями та дітьми, які позбавлені батьківської опіки, і т.д. Також тут, звичайно, є політичний аспект. Але рішення все одно за урядом і Президентом. Нам же – своє робити. Навіщо задумуватися над тим, що від нас не залежить? Я так на це дивлюся.
Ігор Федик, Львів
Фото автора й ті, що надала пресслужба Львівської ОВА
