Мирон Маркевич у виключному інтерв’ю для «Українського футболу» поділився спогадами про погрози зі зброєю, розповів, чому не очолив “Динамо”, згадав яскравих гравців “Металіста”, а також висвітлив феномен клубу “Дніпро”. Це велике інтерв’ю присвячене 75-річчю легендарного тренера.
Зміст:
- «Батько з мене всю дурь вибивав»
- «КДБ попросив стучати на дисидентів»
- «Лобановський — така людина, що все знав»
- «Якби знав, що Козловський домовиться з Карпатами, не пішов би»
- «Представники Анжі просто з портфеля витягли 60 тисяч»
- «Суркіс сказав «Фас!»»
- «Думав, їду приймати збірну, а на ранок все змінилося»
- «Приставили пістолет: «Не говориш, де гроші – ми тебе кінчаємо!»»
- «На Сході України було працювати легше, ніж у рідному місті»
- «Жажа, Рикун, Соса, Тайсон – головне, як поводить себе тренер»
- «Коли пройшли Олімпіакос, відчув, що можемо зазіхнути на серйозне»
- «Ультрас сказали: «Звичайно, відчуття такі собі, але бажаємо успіхів»
- «Працювати із сином-тренером ще важче, ніж тренувати сина»
Мирону Маркевичу виповнилось 75 років. Цей солідний вік, однак за зовнішнім виглядом і енергією він не відрізняється від багатьох молодих колег. Маркевич і сьогодні веде активний спосіб життя, час від часу виходить на поле у складі ветеранів, уважно стежить за подіями у футболі й надає фахові коментарі. Він не збирається завершувати кар’єру — навпаки, має чимало бажань і сил для подальшої роботи, що ми йому бажаємо у день ювілею.
«Батько з мене всю дурь вибивав»
Мирон Богданович пригадує найперші свідомі спогади про футбол з дитинства:
- Перший досвід: Батько був тренером у Винниках, одночасно керував чотирма командами — і дорослими, і дитячими. У віці восьми років Мирона разом із Степаном Крупеєм запросили грати в команду старших. Він забив гол у першій же грі, чим приємно здивував усіх.
- Екіпірування: Тоді були китайські кеди і м’ячі зі шнурівкою. Особливо запам’ятався «Артек» — м’яч угорського виробництва, якого батько дбайливо привіз з Угорщини. Це викликало неабиякий захват серед дітей.
- Авторитет батька: У 1961 році команда під керівництвом батька виграла чемпіонат області та грала перехідні ігри за вихід до класу Б зі «Нафтовиком» з Дрогобича. Втім, через політичні обставини команда програла виїзний матч. Тим не менш, тренерський авторитет батька був значним.
- Власне ставлення: В дитинстві Маркевич не відчував якихось преференцій — навпаки, батько суворо виховував, використовуючи навіть шкіряний ремінь. Терпів суворі методи виховання, адже у районі Привокзальної він неодноразово хуліганив і прогулював школу.
«КДБ попросив стучати на дисидентів»
Про складну долю родини та політичний тиск:
- Батька Мирона вивезли працювати до Німеччини на завод BMW, а після повернення заслали в Сибір, де футбол врятував його життя — заради гри його відпустили додому.
- Родина мала зв’язки в Америці, що викликало увагу КДБ. Коли Мирон через травму змушений був шукати роботу, йому запропонували співпрацю зі спецслужбами — стукати на сусідів-дисидентів, але він відмовився і змушений був працювати в сільській школі.
- Родина мала родичів у різних таборах і різні політичні переконання, зокрема, брат бабусі був у січових стрільцях, дід — поляком і воював з іншого боку.
«Лобановський — така людина, що все знав»
Кар’єрні початки і натхнення великими тренерами:
- Закінчив кар’єру гравця через травму у 28 років, почав тренувати дітей у школі.
- З 1965 року зміг створити команду, яка за два роки вийшла до призерів СССР.
- Навчання у Вищій школі тренерів включало два роки лекцій московських спеціалістів та практичних занять.
- Поїздки на стажування до Валерія Лобановського і Василя Бєскова дозволили побачити різні тренерські концепції: від ігрових вправ Спартака до пресингу в Динамо.
- Особливе враження справив нідерландський футбол 70-х років, а саме команда “Аякс” під керівництвом Рінуса Міхелса, яку вважав ідеалом.
- Лобановський виявився людиною великої компетентності і комунікабельності, з якою у Мирона склалися професійні та неформальні стосунки.
«Якби знав, що Козловський домовиться з Карпатами, не пішов би»
Про “Волинь”, “Карпати” та внутрішні моменти українського футболу:
- Першою тренерською командою стала “Волинь”, де він познайомився і працював із помічником Кварцяним, який у майбутньому зробив великий внесок у розвиток клубу.
- Із Кварцяним разом працювали чотири роки, створювали сильну команду.
- Щодо “Карпат” — це була особлива любов. З 1963 року він відвідував усі домашні матчі, а в 1992 році очолив клуб. Поступово команда ставала конкурентною, досягла Кубкового фіналу, а пізніше – п’ятого місця в чемпіонаті. Проте почалися часи політичного впливу, «футбольних шептунів», які кілька разів прибирали його не за спортивні результати.
- Різні президенти мали різне ставлення. За часів Грицюка команда показувала стабільність і добрий рівень гри. Після зміни керівництва ситуація стабільності погіршилась.
- Особливо гострою була історія з Петром Димінським, котрий двічі запрошував Маркевича у клуб, але через проблеми і конфлікти тренер залишав посаду.
- В останній період співпраці було важко з підсиленням складу, і через це Мирон добровільно пішов з клубу.
- Відносини з Володимиром Матківським залишились добрими, незважаючи на всі труднощі.
- Якби не домовленості Козловського, він би забрав усіх талановитих молодих львівських гравців із “Карпат”.
- Із Рухом Мирон також пов’язаний з дитячою школою, яку починав у Винниках.
«Представники Анжі просто з портфеля витягли 60 тисяч»
Про роботу у “Анжі” та складнощі в Росії:
- Анжі звернулося до Маркевича після відмови Фоменка, бажаючи бачити українського тренера.
- З перших днів йому запропонували заробіток у 60 тисяч доларів на місяць — сума, яку він ніколи не отримував в Україні.
- Але атмосфера і умови були складними: відсутність тренувальних полів, охорона, особливості міста й убивча специфіка.
- Після трьох місяців та хвороби батька Мирон покинув клуб, залишивши команду на тому ж рівні.
- Разом із тренерським штабом працювали кілька українських гравців, але суддівський тиск і місцеві нюанси погіршували ситуацію.
«Суркіс сказав «Фас!»»
Про повернення до українського футболу і складнощі у відносинах:
- Повернувшись в Україну, знову очолив “Карпати”, але пригадує цей період як дуже болючий і неприємний.
- Проблеми із затримками зарплат, конфлікти з керівництвом і навіть вкрай погіршене здоров’я.
- Проте був запрошений знову на роботу і відчував підтримку генерального директора Матківського.
- Конфлікт із власником клубу Петром Димінським і сюжети щодо договірних матчів стали одним із найбільших випробувань.
- Під час призначення на тренерську посаду збірної України ранкова зміна планів (призначення Петракова замість нього) і навколофутбольні війни між власниками клубів Суркісом і Ярославським доклалися до складнощів.
- Конфлікт Суркіса з Ярославським ускладнив становище і призвів до відставки Маркевича зі збірної.
«Думав, їду приймати збірну, а на ранок все змінилося»
Про роботу у збірній України:
- Період роботи в збірній був нетривалим, але він пам’ятає сильний склад команди та прагнення виступити на Євро-2012.
- Співпрацював із Павелком і Шевченком, був головою комітету збірних, докладаючи зусиль до розвитку молодіжних та основних команд.
- Допомагав тренерському штабу з тактичними порадами, зокрема щодо переходу до схеми із трьома центральними захисниками перед чемпіонатом світу U-20, де Україна здобула титул.
- Після зміни тренера зі Шевченка на Петракова подав у відставку через непрозорі ситуації з призначеннями.
«Приставили пістолет: «Не говориш, де гроші — ми тебе кінчаємо!»»
Про жахливий напад:
- Мирон Маркевич розповів про страшний випадок, коли його катували і під загрозою смерті вимагали гроші.
- Нападники тримали приціл пістолета біля голови і погрожували вбивством, після п’яти годин катувань він ледь вижив.
- Грабіжники сподівалися знайти велику суму коштів, але отримали лише кілька тисяч та дитячі премії.
- Під час нападу було завдано фізичних травм — зламані пальці, викручування рук, втім вухо пошкоджене не внаслідок інциденту, а з народження.
- Напад став звірством, психічний стан нападників загрожував катастрофою, тож один намагався стримувати інших.
«На Сході України було працювати легше, ніж у рідному місті»
Життя і робота у Харкові, обставини у Металісті:
- Почав роботу у “Металісті” у 2005 році, поступово будував команду, яка під особистим контролем ставала все успішнішою.
- Співпраця з Олександром Ярославським була комфортною, клуб розвивався, відбувалася реконструкція бази, розширення дитячої школи.
- Успішні трансфери гравців типу Тайсона, Кристальдо, Бланко, Соси відбувалися за повної довіри серед тренерського штабу та керівництва.
- Відносини з тодішніми міськими чиновниками і політиками, зокрема, Кернесом і Добкіним, були позитивними й ненав’язливими.
- Загалом, 15 років роботи у Східній Україні він оцінив як легший період у порівнянні з життям у Львові.
- Важливу роль у команді відігравав спортивний директор Красніков, тандем із яким був одним з ключових чинників успіху.
«Жажа, Рикун, Соса, Тайсон — головне, як поводить себе тренер»
Особливості роботи з яскравими футболістами:
- Жажа — футболіст із потужним потенціалом, який не міг прижитися у Європі через любов до розваг.
- Александр Рикун мав характерні вади, проте він і тренер змогли знайти спосіб успішної співпраці.
- Соса і Тайсон були окремою історією — колоритні особистості, котрі блискуче поєднували бразильську культуру у команді, підтримували одна одного, разом з іншими легіонерами і гравцями підкреслювали дружню атмосферу.
- Важливою була методика тренера: не підвищувати голос, не принижувати, а одержувати довіру, розуміння, виховувати через розмову один на один.
- Турбота про дисципліну і довіру допомагала розкрити потенціал навіть з дуже непростими гравцями.
- З часом Маркевич навчався стриманості у спілкуванні, усвідомив, що підходи, що залякують, не працюють.
«Коли пройшли Олімпіакос, відчув, що можемо зазіхнути на серйозне»
Період змін власників і результатів у “Металісті”:
- Після успішних сезонів підписав новий контракт із Ярославським, але через деякий час клуб був проданий.
- Попередній президент виявився порядним — подбав про виплати всім працівникам, включно з сервісним персоналом.
- Нове керівництво відразу продавало топ-гравців, “Металіст” втратив шанси на чемпіонство.
- Із початком Революції Гідності і заворушень у Харкові у 2014 році настав складний період, після чого Маркевич вирішив покинути клуб.
- У 2015 році прийшов до “Дніпра”, де хоча й були проблеми, але він знайшов колектив із сильною атмосферою, яка приносила задоволення.
«Ультрас сказали: «Звичайно, відчуття такі собі, але бажаємо успіхів»»
Атмосфера у “Дніпрі” під час війни й об’єднання уболівальників:
- У колективі та команді панувала дружня, сімейна атмосфера, хоч на трибунах відчувалася напруга через війну.
- Вболівальники двох клубів — дніпровського та харківського — об’єдналися проти спільного ворога, ультрас висловили підтримку тренерському штабу.
- Футболісти, включно з легіонерами, активно допомагали військовим, організовували волонтерські акції, збирали речі, гроші, техніку.
- Мирон брав активну участь у підтримці українських військових, відвідував тренувальні табори, допомагав у забезпеченні військових.
«Працювати із сином-тренером ще важче, ніж тренувати сина»
Про сімейні футбольні традиції:
- Тренував Андрія Федецького, пізніше займався і з його сином Артемом.
- У команді грали кілька поколінь родин футбольних фахівців.
- Вважав Йогана Кройфа найвидатнішим тренером усіх часів, відзначаючи його внесок у зміни футболу — ідею гри в один дотик та активну участь воротаря у побудові атаки.
- Вважає, що Кройф створив фундамент сучасного футболу, на основі якого працюють тренери, зокрема Гвардіола.
- Зміни в системі передавання м’яча, ролі воротаря і тактиці є ключовими для еволюції гри.
- Особисто підтримує нові тенденції у футболі, судить про сучасні команди через спостереження за тренуваннями дитячої та дорослої команд Руху, а також за успіхами свого внука в Іспанії.
Мирон Маркевич — постать зі значущою футбольною історією. Він бачив і переживав безліч перипетій, від складних часів у радянській Україні до криз у клубах, від злочинних нападів до злетів на європейській арені. Пройшовши шлях від вихованця «Карпат» до тренера збірної, він поділився цінним досвідом, який формував його як спеціаліста й людину. Цей репортаж — своєрідний літопис, що відображає епоху сучасного українського футболу.
