Щоб залишити яскраві моменти життя для наступних поколінь, Олена створила унікальний щоденник пам’яті. У ньому ви зможете зафіксувати спогади, думки та переживання, зберігаючи свою історію для нащадків. Про своє дитинство в Серці Азову та важливість спогадів, Олена розповіла в інтерв’ю для «Бердянськ 24».

«Пам’ятаю кожен запах, кожен куточок»

Олена свідомо пов’язує найяскравіші спогади з Бердянськом, куди щоліта приїжджала відпочивати до бабусі. Це не просто місто для відпусток, а знаменний момент у її житті.

«Найперше, що я пам’ятаю – це як я в морі. Мама тримала мене за спиною, а бабуся попереду. Коли мама відпустила, я пливла до неї. Це спогади про веселощі: луна-парк, рибалка з бабусею, кукурудза на пляжі. Рибалка з тітками навіює мені радість», – згадує Олена.

Кожного літа, вони разом з мамою відвідували море, і за підрахунками, Олена провела в Бердянську понад два роки свого дитинства. Для багатьох спогадів важливим є саме це місто.

«Я пам’ятаю, де що лежить. В маминій шафі золота медаль, в якому казанку бабуся варила смачну юшку. Спогадів стільки, що їх не переплутаєш», – ділиться вона.

Бердянськ для Олени – це також про сімейні зв’язки. Щороку влітку збиралася вся родина: мама, бабуся, тітки. Згодом Олена привезла свою доньку, і це стало символом зв’язку часів.

«Завжди відчувала силу родинного кола. Всі жінки збиралися, готували, святкували. Тепер і моя донька побачить це», – додає Олена.

В неї навіть був маленький ритуал: відразу після приїзду вона йшла до моря, аби привітатися, а наприкінці завжди прощалася з ним.

«Спускаючись біля автовокзалу, я відчувала запах моря. А перед від’їздом казала: “Побачимося наступного року”. У 2021-му ми знову поїхали з сім’єю, і я знову пообіцяла, що ми повернемося», – згадує вона.

Під час повномасштабного вторгнення бабуся Олени змушена була виїхати з рідного Бердянська. Хоча рідних їй вже там нема, Олена все ж сподівається на звільнення міста та повернення.

Все життя в одній книзі

Щоб спогади стали доступнішими, Олена створила щоденник пам’яті – це анкета для її близьких, де вони можуть поділитися своїм життєвим досвідом. Інструмент, який дозволяє залишити спадщину на майбутнє.

«Я сподіваюсь, що ця книга допоможе дітям зрозуміти, хто вони, звідки, як їх люблять», – пояснює авторка.

Цей щоденник містить розділ про національну пам’ять, де можна згадати про важливі історичні події, очевидцями яких були близькі. Чорнобильська катастрофа, Помаранчева революція – все це стане частиною родинної історії.

«Серед моїх улюблених питань: “Коли ти вперше спробувала банан?” Це змусить дітей задуматися про те, як жили їхні родичі», – ділиться Олена.

Книга призначена для жінок від 45 років, але Олена планує розширити проект і для сучасних мам, тат і бабусів. Це шанс запам’ятати важливі моменти життя.

«Пам’ять швидко забувається. Тут питання, які промовляють до душі, родинне дерево, листи онукам», – наголошує вона.

Олена також ділиться історіями про людей, які купили щоденник для своїх близьких. Це не лише підтримка, а й можливість зберегти спогади.

« Один чоловік купив для своєї мами, аби передати їй шпаргалку про життя. Це шанс щось донести до наступних поколінь», – зазначає вона.

Книга – це не просто папір, це жива пам’ять. Вона дозволить зберегти важливі моменти, навіть коли людей не стане.

«Ці спогади живуть лише в пам’яті людини. Щоденник можна взяти з собою куди завгодно, він завжди буде з вами», – підсумовує Олена.